Розвінчування будь-якої фейкової мітології завше пов’язане з агресивним ставленням тих, хто піддався на неї, хто повірив і не хоче зневіри. Пригадую, як я написав, що 100–120 тисяч загиблих у 1941 році під час підриву Дніпрогесу – фейк, а найвірогідніша цифра – 3 тисячі, та й то ніким і ніде не підтверджена, одна екзальтована дама написала, що я, мабуть, нащадок тих чекістів, які підривали греблю. Але саме на такій цифрі наполягають історики.
Руйнування фейків – невдячна справа. На мою статтю в «Збручі», де я заперечую, що московити вкрали у нас окремі пісні («Там під львівським замком», «А я знайшов другую» або «Мій друже ковалю», перероблену з пісні «Поручик Голіцин» і приписану неіснуючому упівцю Миколі Матолі і т. д.) вилилося купа образ. Бо ми такі чисті й непорочні, що чужого не берем.
Але це не так. Беремо, як і всі. Наша пісня «Їхав козак за Дунай» існує в багатьох мовних трансформаціях у Європі. Так само і ми запозичували чужі пісні.
Але, скажімо, литовські дослідники цього не соромляться й пишуть: «Після огляду пісень, включених до нашого видання литовських версій, немає сумнівів, що литовські тексти справді близькі до російських. Деякі сюжети або навіть цілі строфи багатьох литовських текстів є майже буквальними еквівалентами російськомовних оригіналів» – Povilas Krikščiūnas «Apie du vieno romanso gimimus».
У статті йшлося про литовську баладу «Visur vosilkų žiedai» на слова Алєксєя Апухтіна (1840–1893), коханця Петра Чайковського. Мова про його вірш «Ах, васильки, васильки». Цей же вірш став і українською піснею «Ой волошки, волошки, чом ви не жовті, а сині», пісня була записана в Галичині у 1959 році.
Пісня Володимира Александрова «Я бачив, як вітер берізку зломив» – переклад з німецької, пісня «Ой, дівчино, шумить гай» – чеського походження, «Як засядем, браття, коло чари» – теж німецького.
Але чимало пісень мають російське походження. І це не я визначив, а відомий дослідний Григорій Нудьга. Пісня «Мала мати сина» співається на мелодію «Хас-Булат удалой», пісня «Розкопайте тую греблю» – на мелодію «Из-за острова на стрежень», пісня «Коли поїзд удаль загуркоче» на слова В. Сосюри співається на мелодію «Слишен звон бубенцов здалека».
А бувають і запозичення текстуальні:
Очерет тріщить
І вода плющить,
А кум до куми
Судака тащить.
Пісню «В саду осіннім айстри білі» я згадав лише побіжно у попередній статті. А годиться глянути на неї ближче. Особливо після чудового її виконання хором «Гомін». Це виконання викликало безліч поширень інтернетом і вибух безлічі компліментів у стилі «які ж прекрасні наші пісні», «народ, який створює такі шедеври, безсмертний» і т. д. Так, якщо йдеться про оце хорове виконання.
А при цьому не обійшлося і без небилиць, мовби цей романс був популярним ще в ХІХ ст. І тут, звісно, вже ніхто логіки не вмикає, як і дехто з хористів, які цю нісенітницю поширюють. А логіка запитує: якщо цей романс був такий популярний, то чому не потрапив до жодного із сотень пісенників, які було видано до середини ХХ ст.? Зрештою, будь-який знавець літератури ХІХ ст. завиграшки визначить, що текст до тієї епохи ніяк не пасує.
Та це не заважає на безлічі сайтів волати, що московити у нас вкрали пісню.
Але це те саме, що запитувати: якщо був з’їзд кобзарів у 1930-х роках, то чому про це нема жодної згадки ані в пресі, ані в спогадах? Яким чином їх збирали? Де той з’їзд оголошували?
Щодо романсу «Айстри» пишеться, що вперше його опублікував Леопольд Ященко, засновник і керівник хору «Гомін», у книзі «Українські народні романси» в 1961 р.
Насправді вперше він був опублікований у збірнику Григорія Нудьги «Пісні та романси українських радянських поетів» (1960) під назвою «В моїм саду дві айстри білі», а записано його в селі Артюхівці на Сумщині.
Леопольд Ященко опублікував романс під назвою «В моєму саду айстри білі», а записав він його від студенток київського університету Г. Ковадло і Л. Орел у 1957 році. Остання стала його дружиною і згодом відомим етнографом. На мою думку, ці дві студентки й були авторками романсу, бо жодних давніших слідів не виявлено.
Відомо, що чимало пісень стали популярними і пішли в народ завдяки фільмам. Зокрема, був такий фільм «Кавалер золотой звезды» режисера Юлія Райзмана за романом багаторазового лауреата Сталінської премії Сємйона Бабаєвского. І от у цьому фільмі вперше прозвучала відома пісня «Вот кто-та с горачкі спустілся». Вийшов фільм на екрани в 1950 році.
Отже, наш романс «Айстри» не міг стати його праджерелом.
Тим, хто повірив, що «Айстри» співали ще в ХІХ ст., варто послухати самого Леопольда Ященка, який у передмові до свого збірника писав: «Чимало пісень-романсів літературного походження, автори яких поки що невідомі, записані вперше за радянського часу. Серед них знаходимо такі популярні пісні, як "В моєму саду айстри білі", "Місяченьку блідолиций", "Первоцвіти синьо-білі", "Бувай здоров, коханий мій", "Зірна літня нічка". Ми не можемо визначити точно час їх виникнення, проте умовно відносимо їх до сучасного періоду».
18.07.2025