[Переклад євангелія св. Івана]

Гл. а҃.

З начатку було Слово и слово було у Бога и Богъ буў слово; се було з начатку у Бога; всьо через него вчинилось, а без него нѣщо не вчинилось, що сѧ вчинило; в нимъ буў животъ и живот буў свѣтло людей; и свѣтло свѣтит в темнотѣ, а пітьма єго не огорнула. Буў чоловѣк посланный од Бога, на имя єму Іwанъ; той прійшоў на свѣдоцтво, щоб свѣдчиў о свѣтлѣ, щобы всѣ вѣру имили єму; не буў сам свѣтлость, но прійшоў, щоб свѣдчиў о свѣтлости. Була истинна свѣтлость, що просвѣщає веського чоловѣка, приходящого на свѣт. Буў на свѣтѣ, а свѣт од него вчиненый, а свѣт єго не спознаў; прійшоў до своих, а свои єго не пріяли; а кто го пріняў, тимъ даў бути дѣтьми божими тимъ, що вѣруют въ имя єго, що не з крови, анѣ з охоти тѣла, анѣ з охоти мужá, ано з Бога народили сѧ. И слово вчинилось тѣломъ и поселилосѧ у насъ; и видѣлисьмо славу єго, славу яко єдинородного од отця, поўного ласки и истинны. Іwанъ свѣдчитъ за ним и кличе словами: той буў, о которым рѣк-ємъ, що по менѣ прійдет, буў передо мною, бо буў перше над мене, а з поўности єго всѣ принялисьмо ласку за ласку; бо правда через Мойсея данная, а ласка и истинна Іс҃ом Хм҃ сталасѧ. — Бога никто николи не видѣў; єдинородный сын, що єсть въ лонѣ отца, той исповѣў; и то єстъ свѣдоцтво Іwанновоє; коли послали жидове з Ѥрусалима духовників і левѣтовъ, щобы го попитали: Ты кто? и виповѣў и не одпираў сѧ: и виповѣў: що я не єстъ Хрістосъ — и питалисѧ: Ктожъ ты? чи ты Илія? и одповѣў: нѣт! Чи ты пророк? и одповѣў нѣт! И повѣли до него: Ктож ты; щобысмо отповѣдь дали тим, що насъ вислали, що самъ о собѣ повѣдаєшь? — Рѣк: Ꙗ голосъ кличущого на пустини: Направте дорогу господню по словамъ пророка Ісайѣ. А посланніи були з Фарисеѣв, звѣдували сѧ у него и мовили: Прощож крещаєшь, коли ты не Христосъ, анѣ Илія анѣ пророк? Отвѣчаў им Іоанъ и рѣк: Ꙗ крещу водою, а серед васъ стоит, которого вы незнаєте; той єсть, который по менѣ прійде, а которій буў передо мною, которому я негоден розвязати ремѣнец черевика єго. То сѧ дѣяло в Виѳаварѣ на тѣм боцѣ Іордана, де Іоан крестиў.— На заўтрѣшним дни видѣў Іоанъ Ісуса, идущого ид собѣ, і рѣк: Се агнец божій, що знимає грѣхи свѣта; той єсть, о которым я мовиў: По менѣ йде муж, который буў передо мною, бо перше буў над мене. А я Єго невѣдаў, а но щоб явиўсѧ Ізраєлеви, прійшоўєм, крестяще водою. И посвѣдчаў Іоан словами: Ꙗ видѣў духа, изсходящого голубом з небесъ и носящогосѧ над немъ; а я єго не вѣдаў, но той, що мя вислаў крестити водою, той ми вповѣў: на кого увидиш духа, зсходящого и носящого ся над нимъ, той єсть крещающій Духом святимъ. И я видѣў и свѣдчиў ємъ, же той єст сын божій. — На заўтрѣшним пак дни ст(о)яў Іоанъ и з двома зо своих ученників; и увидѣвши Іс҃а идущого, рѣк: се агнец Божій, а почувши тіи слова, ученники єго пійшли за Іс҃ом. Обернувшися, Іс҃ъ увидѣв их, за собою йдущих, озваў сѧ до них: за чим ваше дѣло? А они єму одповѣли: раввѣ! по нашому учителю! де ты жиєшь? И повѣў имъ: прійдѣт и побачте! Прійшли и зобачили, де жиў, и той день у него перебули, а була година часу около десятой. А буў Андрей, брат Симона Петра, єдин из тих двохъ, що чули Іоанна, и пійшли за Іс҃омъ. Той, знайшовши перше брата своєго Симона, правиў до него: Найшлисьмо Мессїю, що тоўкуєт сѧ Хрістосъ. И привѣў єго до Іс҃а. Глянуў Іс҃ на него и сказаў: Ты є Симонъ, сын Іоны, ты звати сѧ будешь Кифа, що значитсѧ Петр. — На заўтрѣшним дни хотѣў ити в Галилею и найшоў Филиппа и мовиў до него: Йди за мною! А буў Филипп з Виѳзаиди, з мѣста Анд(р)ѣєвого и Петрового; знайшоў Филипп Натанаила и мовиў до него: О которым писаў Мойсей в законѣ и пророки, того найшлисьмо, Іс҃а, сына Іосифового з Назарета. И рѣк до него Натанаилъ: Чи може що доброго вийти з Назарета? Одповѣў єму Филипп: Йди и обачь! Зглянувши Іс҃ Натанаила, идущого дъ собѣ, и рѣк о нем: ото поправдѣ Ізраельтянинъ без обмани. Рѣк до него Натанаилъ: звідки мене знаєшь? Одповѣў Іс҃ и мовиў: нѣм тя зізваў Филипп, видѣў-єм тя під смоковницею! Одповѣў Натанаилъ и рѣк: Раввѣ! тысь є сын божій, тысь царь Ісрайлевый! Одповѣў Іс҃ и рѣк: бом тобѣ повѣў, яком тя видѣў під смоковницею, вѣруєшь; увидиш більші рѣчи над тоє! И рѣк до него: амѣнь, амѣнь повѣдаю вамъ, од того часу увидите небо створено и ангелов божїих, изсходящих и виходящих на сына чоловѣчого. —

Гл. в҃.

А третого днѧ було весѣля въ Канѣ галилейскїй, — була там и мати Іс҃ва; прошений буў и Іс҃ и ученники єго на весѣля; а коли вина не стало, мовила мати Іс҃а до него: вина не маютъ! Отповѣў до неи Іс҃: невѣсто, що тобѣ и менѣ тоє, ще часъ мій не прійшоў. Повѣла мати єго слугам: що йно вам скаже, чинѣтъ. А було тамъ стаговъ камѣнныхъ шѣсть, лежачихъ по очищенью Іюдейскому, займающихъ по двѣ и по три мѣрѣ. Приказаў имъ Іс҃ : Напоўнѣтъ стагви водою; и напоўнили аж до верху. И мовиў пак Іс҃: теперъ черпайте и несѣтъ до Архитриклина; и занесли. А скоро покушаў архітріклинъ вина, що сѧ з води вчинило (а не знаў, відки сѧ взѧло, а слуги знали, которіи черпали), прикликаў архітріклин молодого и мовиў: Кождий чоловѣк перше доброє ставитъ вино, а як упютсѧ, тогда підлѣйшоє, а ты ховаў доси доброє вино. Той початок учиниў Іс҃ чудом своим в Канѣ галилейскій и показаў славу свою и увѣрили в него ученники єго. — Сступиў потому до Капернаума самъ и братя єго и ученники єго и забавляли там не много день. І близько вже було до паски Jудейской и вступиў Іс҃ до Єрусалима и знайшоў в церквѣ продающихъ вівцѣ и волы и голуби и мѣняйлів сѣдящихъ; и сплѣў Іс҃ бичь з веревокъ, вигнаў из церкви всѣ вівцѣ и волы и торгующимъ розсыпаў грошѣ и повивертаў лави и рѣк до продающих голубы: заберѣт теє відси и не чинѣтъ з дому отца моєго торговицѣ. И нагадали собѣ ученники єго, же єсть написано: Жалость дому твоєго изѣла мя. А жидове одповѣли и мовили: Ꙗкій нам знак указуєшь, же тоє чинишь? Отповѣў Іс҃ и мовиў: Розвалѣт тую церковь, а в три дни зведу. А Жидови сказали: Сорок и шѣсть лѣтъ ставила сѧ тая церковь, а ты еѣ в трехъ днех зведешь? А ОН мовиў о церквѣ тѣла своєго, бо коли встаў из мертвихъ, помянули ученники тую бесѣду и увѣрили в письмо и в слова, которіи мовиў. А коли буў в Єрусалимѣ в праздник великодный, много увѣрили в имя єго, видящи чуда, яки чиниў. А самъ Іс҃ не вдаваў себе в ихъ вѣру, бо самъ о всѣм знаў и же не потребоваў, щоби кто даваў свѣдоцтво о чоловѣкови, бо знаў, що було в чоловѣкови. —

Гл. г҃.

А буў чоловѣк из фариссеѣв, Никодимъ имя єму, князь жидівскій; той прійшоў до Іс҃а нічью и мовиў: Раввѣ, знаю, же прійшоў-єсь от Бога учителемъ, бо никто не може такіи знаки чинити, якій ты чинишь, єсли Богъ з нимъ не буде. Отповѣў му Іс҃ и мовиў: Амѣнь, амѣнь повѣдаю тобѣ, єсли кто не зродитсѧ звише, той не може видѣти царства божого. Рѣк до него Никодим: як може чоловѣк родитисѧ, будучи старымъ? чи може кто вступити другій раз в утробы своєй матери и знова родитисѧ? Отповіў Іс҃: Амѣнь, амѣнь повѣдаю тобѣ, кто не родитсѧ водою и духомъ, не может війти до царства божого; роденноє з тѣла тѣло єсть, роденноє з духа дух єсть. Не дивуйсѧ, же тобѣ кажу; конче вамъ родитисѧ свыше; духъ, де хоче, дыхає и голосъ єго чуєшь, али не знаєшь, звідки приходить и куда йде; так кождый чоловѣк роденный от духа. Отповѣў Никодимъ и рѣк: Ꙗк то може бути? Отповѣў му Іс҃ и мовиў: Тысь учитель въ Израили и того не знаєшь? амѣнь, амѣнь мовлю тобѣ, повѣдаємъ, що знаємъ, щосмо видѣли, посвѣдчаємъ, а свѣдоцтва нашого не пріймаєте; єстли не вѣрите, коли вамъ земная повѣдаю, якже увѣрите, коли вамъ небесная повѣмъ. — И нихто не взійшоў на небо, ино кто зступиў з неба, сынъ чоловѣчий, который єсть въ небѣ; и ꙗко Мойсій піднѣсъ змію на пустыни, так конче піднести-сѧ и сыну чоловѣчому, щоб кождый вѣрующій в него не загибъ, али маў животъ вѣчный. Бо Богъ так злюбиў свѣт, же и сына своєго єднородного даў, щобы кождый вѣрующій в него не загиб, али маў животъ вѣчный; бо Богъ не послаў сына своєго въ міръ, щобы судиў міръ, али щоб черезъ него міръ буў спасенный. Кто в него вѣрує, не будет суженный, а кто не вѣрує, вже осуженный, же не вѣрує въ имѧ єдинородного сына Божого. А се єсть судъ, же свѣтло прійшло на свѣтъ, а люди в тьму влюбилисѧ більше, як в свѣтло, бо ихъ дѣла були злїи. Бо кождый, кто злоє творит, ненавидитъ свѣтло и не виходитъ на свѣтло, щобъ сѧ не вказали зліи дѣла єго. А кто истинну творит, иде на свѣтло, щоб вказалисѧ дѣла єго, же в Богови учиненніи.

Потому прійшоў Іс҃ и ученники єго въ жидівску землю и жиў тут з ними и крестиў. Крестиў там и Іоанъ въ Єнонѣ близько Салима, бо були тамъ торонкіи воды и приходили креститисѧ; бо Іоанъ ще не буў всаженный до темницѣ. А ученники Іоаннові спирали сѧ з жидами о очищеніє и прійшли до Іоанна и мовили єму: Равви! той, що буў стобою на тамтѣм боцѣ Іордана, которому даваў-єсь свѣдоцтво, бачь, той крещає и всѣ горнуть сѧ до него. Отповѣў Іоанъ и рѣк: не можетъ чоловѣк нѣчого взяти, єсли не буде му дано з небесъ; вы сами менѣ свѣдками, же казаўємъ: я не Христосъ, но посланный перед нимъ; кто має милу нареченну, той єсть женихъ, а пріятель жениха стоитъ и слухає бесѣд єго и радуетсѧ радостію на голосъ жениха; тая радость моя споўнила сѧ; оному рости, а менѣ малѣти; кто приходить з высоти, той єсть над всѣма, а кто єсть от землѣ, и о земли бесѣда єго; а кто приходит з небесъ, той єсть над всѣма и свѣдчить о всѣм, що видѣў и чуў, а нѣкто свѣдоцтва єго не пріймає,— а кто свѣдоцтво єго приняў, вѣрує, же Богъ єсть истинный; кого Богъ післаў, той мовитъ слова Божіи, бо Богъ не на мѣру дає духа; Отецъ бо любить сына и все даў в руки єго; вѣрующій в сына має животъ вѣчный, а кто не вѣрує в сына, не взрить живота, али гнѣвъ Божій пробуває на нѣмъ. —

Гл. д҃.

Коли Іс҃ порозумѣў, же дочули сѧ фарисеѣ, же Іс҃ більше творить ученників и крестит над Іоанна, а Іс҃ самъ не крестиў, но ученники єго, оставиў Іюдею и ишоў знова въ Галлилею; а конче єму було ити через Самарію. И прійшоў до мѣста самарійского на имя Сихаръ, недалеко поселеня, що даў Ꙗковъ Іwсифу, сынови своєму; а буў тут колодязь. Ꙗкововый, а Іс҃, утомленный дорогою, сѣў при колодязя, а було на часѣ коло шестой годины. Прійшла невѣста из Самаріи почерпсти воды. Промовиў до неи Іс҃: Дай менѣ пити; а ученники єго пійшли до мѣста, щоб живности купити. Сказала єму невѣста Самарянинка: Ꙗкже ты жидовин просиш у мене, жени Самарянинки, пити? Бо жидове не пристают з Самарянинами. Отповѣў Іс҃ и мовиў: колибысь знала дар Божій и кто єсть, що до тебе мовитъ: дай ми пити, тыбы у него просила, а даўбы тобѣ живу воду. Мовила до него невѣста: Гд҃и, анѣ черпала не маєшь, а колодязь глубокій, відкиж маєшь живу воду? чи ты більшій над отца нашого ІАкова, що нам даў той колодязь и самъ из него пиў и сыны єго и добыток єго? Отповѣў Іс҃ и мовиў: кождый, що сей воды напьєсѧ, знова пити схоче, а хто питийме воду, що я єму дамъ, во вѣк пити не забажає, но вода, що я єму дамъ, буде в нѣмъ жерело воды, текущой в животъ вѣчный. Мовила до него жена: Ги҃, дай ми сей воды, щобымъ пити не хтѣла и сюда по воду не ходила. Мовиў до неи Іс҃: Йди, закличь мужа твоєго и прійди сюда. Отповѣла жена и мовила: не маю мужа! Отповѣв Іс҃: добре мовишь, що мужа не маю; бо пять мужів малась и той, що го теперь маєшь, не муж тобѣ, се по правдѣ сказалась. Отповѣла жена: Ги҃, виџу, же ты пророк. Отцѣ наши на сей горѣ отдавали Богу поклони, а вы повѣдаєте, же Ѥрусалимъ мѣстце, де Богу кланяти сѧ належит. Мовиў єй Іс҃: жено ими ми вѣру, же надходит час, коли нѣ на сей горѣ, нѣ в Ѥрусалимѣ отцу сѧ поклоните; вы сѧ кланяєте тому, которого не знаєте, мы сѧ кланяемъ тому, которого знаємъ, бо спасеніє от Іудеи єстъ. Но надходит час и нынѣ єсть, коли правдивіи поклонники поклонятса отцеви духом и правдою, бо и отец таких глядить, кланяющихсѧ єму. Духъ єсть Богъ и що сѧ єму кланяютъ, духом и правдою конче им кланятисѧ. Повѣла єму жена: Знаємъ, же прійде мессія, именуємий Хс҃ ; коли той прійде, все намъ звѣститъ. Повѣў єй Іс҃: сей я, бесѣдующій с тобою. И тогда прійшли ученники єго и чудовали сѧ, що бесѣдуваў з женою, однакож нѣкто не рѣкъ: о що питаєшь або о чѣм бесѣдуєшь з нею ? А жена оставила коновь свою и пійшла до мѣста и мовила людем: Прійдѣтъ и обачте чоловѣка, который ми все уповѣў, що ино учиниламъ; чи не той єсть Хс҃? Вийшли из мѣста и ишли до него. А тимъ часом просили єго ученники и мовили: равви, ѣжь! А он имъ отповѣў: маю я поживу ѣсти, о которѣй вы не свѣдомі? А ученники мовили меж собою: Чи кто принѣсъ єму ѣсти? Мовиў до нихъ Іс҃ : моя страва єсть, щобымъ сотвориў волю того, кто мя послаў и щобым довершиў дѣла єго. Чиж вы не повѣдаєте, же ще чотыры мѣсяцѣ, а жнива прійдутъ? а я вамъ повѣдаю: підведѣт очи ваши и гляньте на ниви, споловѣли вже до жнива; а жнец бере заплату и збирає плоды на животъ вѣчный, щоб радуваў сѧ сѣющій вкупѣ и з жѣнцемъ; о тѣм-бо истинна приповѣдь, що иншій єсть сѣющій, а иншій жнущій; Ꙗ васъ послаў жати там, де сте сѧ не трудили, иншіи сѧ трудили, а вы прійшлисте в их труд. И много Самарянъ из мѣста того увѣрили в него за для бесѣди жени, посвѣдчающой, же сказаў ми все, що йно учинилам. А коли прійшли до него Самаряне, молили єго, щоб пробуваў у нихъ и забавиў у нихъ два дни, и много знов увѣрили за для бесѣды єго; а до невѣсти мовили: не йно за для твоєй бесѣды вѣруємъ, бо сами чулисмо и знаємъ, же той єсть поправдѣ спаситель міра, Хс҃. За два дни вийшоў звідтам и пустиў сѧ до Галилеѣ; бо самъ Іс҃ засвѣдчаў, же пророк не має чести в отечинѣ своєй; а коли прійшоў до Галли(л)еѣ, приймили го Галлилеяне, видѣвше всѧ, що в праздник учиниў в Ѥрусалимѣхъ; бо и они зійшлисѧ були в той праздник; прійшоў пак Іс҃ до Кани галлилейской, де змѣниў воду в вино. — И буў нѣякій царскій муж, которого сынъ лежаў недужный в Капернаумѣ, той дочуўшись, же Іс҃ прійшоў изъ Іудеѣ в Галлилею, пійшоў ид нему и молиў Єго, щобы сступиў и підвѣў сына єго, бо вже маў умерти. А Іс҃ рѣк до него: Коли невидите знаків и чудів, не ймете вѣрити. Мовиў до него царскій муж: Ги҃, сступи, нѣмъ умре дитя моє! Рѣк му Іс҃: Йди! сынъ твій живый; и увѣриў чоловѣк на слово, що єму рѣк Іс҃, и пійшоў. А коли вже надходиў, вийшли слуги єго на зустрѣчь и звѣстили єму, мовлячи, же сынъ твій жиє. Звѣдаў ся у них часа, коли єму лекше сѧ зробило, и повѣли єму, же вчера години семой опустила єго жигачка, а отец порозумѣвше, же Іс҃ в тот самый часъ повѣў єму, же твій сынъ живый єсть, увѣриў самъ и весь дімъ єго. А се знова другоє знамя сотвориў Іс҃, прійшовши из Юдеѣ до Галлилеѣ. —

Гл. є҃.

Буў потому праздник жидівскій и Іс҃ пійшоў до Ѥрусалима; а єстъ в Ѥрусалимѣ купѣль овеча, що сѧ зве по жидівски виѳезла, мающая пятеро хоромѣв; в тихъ лежала множѣнь болѣющих, слѣпых, храмих, сухихъ, ждающих, аж воды сѧ збурят; бо ангелъ Господный що року вступаў до сей купели и мутиў воду; а кто першій входиў в воду, коли сѧ стала мутити, подужуваў, якоюбы ино недугою буў огорненый. А буў там чоловѣк, що вже тридця(ть) и вісѣм лѣт в недузѣ горюваў. Іс҃, взрѣвши єго лежащого, а знаючи, же вже много лѣтъ в недузѣ пробуваў, рѣк до него: Чи хочешь бути здоровый? Отповѣвъ недужный: Ой, Ги҃! не маю чоловѣка, щобъ мя верг у купѣль, коли вода замутитсѧ; бо закимъ я прійду, иншій передо мною влазить. Повѣў му Іс҃: Встань, возми твою постѣль и ходи. И до разу подужаў чоловѣк, взяў свою постѣль и ходиў; а була того дня субота. А жидове мовили до подужавшого: суббота єсть; негодитсѧ тобѣ носити постѣль. А він имъ отповѣў: Той, що мя учиниў здоровымъ, тот ми рѣк: возми твою постѣль и ходи; а они єго запитали, щожто за чоловѣк казаў тобѣ взяти постѣль и ходити. А подужавший не вѣдаў, кто то буў, бо Іс҃ уступиў из меж народу, що на тѣмъ буў мѣстци. Знайшоў го потому Іс҃ в церквѣ и рѣк му: Се подужаўєсь, а більше не грѣши, абы тобѣ ся гірше що непридало. Пійшоўже чоловѣк и повѣдаў жидам, же то Іс҃ підвѣў єго з недуги. И для того наставали жидове на Іс҃а и глядѣли єго забити, бо тоє чиниў в суботу; а Іс҃ им отповѣдаў : Отец мій доси дѣлає и я дѣлаю; и для того ще більше ськали жидове, щоб го забити, бо не йно вивертаў суботу, али и Бога отцемъ своимъ називаў и Богови рівный чиниў сѧ. Отповѣў же имъ Іс҃ и мовиў: Амѣнь, амѣнь повѣдаю вамъ, не може сынъ самъ собою нѣчого чинити, чого невидитъ, же и отецъ чинить, щобо отецъ творить, тоє и сынъ також творить, бо отецъ любить сына и все єму показує, що самъ творить, и ще більші покаже єму дѣла над тіи, щобъ ви ся чудовали; бо яко отецъ будит мертвих и оживляє, так и сынъ оживляє, кого схоче, бо отецъ не судить нѣкого, но весь суд здаў на сына, щобъ всѣ честь давали сынови, як и отцу; хто не дає чести сынови, не дає чести и отцу, що го післаў. Поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, кто слухає мого слова и вѣрує тому, кто мя послаў, той має животъ вѣчный и не прійде на суд, но перейде из смерти въ животъ. Поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ: иде часъ и вже єсть, коли мертвіи учуют голосъ сына божого и, которіи учуют, ожиютъ; бо яко отец має животъ в собѣ, так и сынови даў мати в собѣ животъ и даў му власть суд чинити, бо єсть сыномъ чоловѣчим. Не дивуйте сѧ тому. Бо йде часъ, коли всѣ, що в гробахъ, вчують голосъ сына божого и вийдуть, що чинили добре, на воскресеня живота, а що зле чинили, на воскресеня суду; не могу я самъ из себе нѣчого чинити, бо, як чую, так суџу и суд мій по правдѣ, бо не гляџу воли моєи, но воли отца, що мя вислаў. Єстли я сам о собѣ даю свѣдоцтво, свѣдоцтво моє не єсть истинне, кто нашій єсть, що о менѣ дає свѣдоцтво; и знаю, же свѣдоцтво, що о менѣ дає, єст истинне. Вы посылалесте до Іоанна и даў свѣдоцтво о правдѣ, а я не пріймаю свѣдоцтва от чоловѣка, но тоє повѣдаю, щобысте були спасенні. Онъ буў свѣтло, що горѣло и свѣтило; а вы хтѣлисте ся порадувати вчасъ свѣтла єго. А я маю свѣдоцтво більшоє над Іоанновоє; бо дѣла, що менѣ даў отець, абымъ чиниў, тіи дѣла, що я твору, посвѣдчають о менѣ, же отецъ мя послаў, а отецъ, що мя послаў, той даў свѣдоцтво о менѣ. Нѣ голоса єго нѣгде не чулисте, ни лица єго невидѣлесте и слова єго не маєте, пробувающого в васъ, бо не имаєте вѣры тому, которого післаў. Смотрѣтъ в письми, бо видитсѧ вамъ, же внимъ єсть для васъ живот вѣчний и оно дає свѣдоцтво о менѣ, а вы не хочете прійти до мене, щобысте мали животъ. Славы от людей не пріймаю; но виџу, же милости божои не маєте в собѣ. Ꙗ прійшоў въ имя моєго отца, а непріймаєте мене, а єстли кто иншій прійде в имя своє, того пріймете. А якже вы можете вѣрувати, що глядите славы єдинъ отъ другого, а славы, що от єдиного Бога, не глядите? Най вамъ сѧ невидитъ, же перед отцем на васъ повѣдаю; єстъ Мойсей, що на васъ мовитъ, на кото(ро)го вы надѣєтесѧ. Колибисте вѣрували Мойсеєви, вѣрувалибысте и менѣ, бо той о менѣ писаў, а коли єго письму не вѣрите, якже моим словамъ вѣру ймете?

Гл. ѕ҃.

Ишоў потому Іс҃ на тамтой бікъ моря Галлилейо-тиберіадского, а за нимъ йшло много міру, бо видѣли єго чуда, що чиниў на хорыхъ. Вийшоў Іс҃ на гору и сидѣў тамъ з ученниками своими; а була близько пасха, праздник жидівскій; а підвівши Іс҃ очи и увидѣвши, же много міру приходит до него, мовиў до Филиппа: За що купим хлѣба, щоб им дати ѣсти? А теє мовиў, абы го доходиў, бо самъ знаў, що маў учинити. Отповѣў Филиппъ: хлѣба за двѣстѣ грошій не стане, щоб кождый ино мало що дістаў. Мовиў до него єдинъ из ученників єго, Андрей, братъ Симона Петра: єсть тут хлопчина, що має пять хлѣбів ячмѣнныхъ и двѣ рыбѣ, али щож то на тілько? А Іс҃ рѣкъ: займѣтсѧ, щоб люды посѣдали; а була трава высока на тѣмъ мѣстци и засѣло мужів числомъ пять тысящъ; а Іс҃ взяў хлѣбы и, отдавши хвалу, подаў ученникамъ, а ученники сѣдящимъ; также и рыбы, кілько хотѣли; а скоро поживилисѧ, приказаў ученникамъ: сберѣтъ злишніи окрушини, щобы дащо не загинуло; позбирали и напоўнили дванадцятъ кошѣв укрушинъ з пятеро хлѣба ячмѣнного, що сѧ лишило тимъ, которіи сѧ живили. — А люди, видяще чудо, що учиниў Іс҃, мовили: же той єсть поправдѣ пророк, що прійти має на свѣтъ; а Іс҃, порозумѣвше, же хотят прійти, щобъ го піймали и учинили царемъ, уступиў знова на гору самъ єдинъ. А коли вже пізно було, зступили ученники єго на море; вступили в корабель и плили на тамтой бік моря до Каперпаума; а вже сѧ смеркло було, а Іс҃ ще це прійшоў до ныхъ; а море взяло сѧ зводити, бо вѣтерь дуў сильный; а гребли вже стай двадцять и пять або и тридцять и взрѣли Іс҃(а), ходящого по морю, а коли вже буў близько корабля, полякли сѧ. А Онъ до нихъ промовиў: се Ꙗ, небійтесѧ. И хтѣли го взяти на корабль, аж и корабль прибуў до землѣ, де плили. На заўтрѣшнимъ дни видѣвши нарід, що стояў на тамтѣй сторонѣ моря, що иншого корабля тамъ небуло, лишь той єдинъ, до которого вступили ученники єго, и же Іс҃ не вступиў в корабль с ученниками своими, но самій ученники отплили; и инніи кораблѣ прійшли від Тиверяды недалеко того мѣстця, де поживали хлѣб, давши Гв҃и хвалу; а коли видѣли народы, же Іс҃а тамъ небуло анѣ учеників єго, повходили в кораблѣ и прійшли до Капернаума, ськающи Іс҃а; а знайшовши єго на тамтѣмъ боцѣ моря, мовили до него: Равви, коли сюда прибуўєсь? Отповѣў имъ Іс҃ и рѣк: Амѣнь, амѣнь повѣдаю вамъ, глядите за мною не за для того, щосте видѣли чудо, але щосте ѣли хлѣб и насытилисѧ. Дѣлайте не страву гиблющую, али страву на животъ вѣчный, которую вамъ дасть сынъ чоловѣчий, тую бо назначиў отец Богъ. И мовили до него: щож маємъ чинити, щобысмо дѣлали дѣла Божій? Отповѣў имъ Іс҃ и рѣк: Се єсть дѣло божоє, щобысте вѣрили в того, которого післаў. И рѣкли єму: якійже даєшь знак, щобисмо видѣли и вѣру имили тобѣ? що дѣлаєшь? отцѣ наші ѣли манну в пустини, яко єсть написано: хлѣбъ з неба даў имъ ѣсти. Рѣк имъ тогда Іс҃: поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, не Мойсей даў вамъ хлѣб изнеба, али отец мій дасть вамъ хлѣба истинного знебес, бо хлѣб божій єсть, що сходитъ знеба и дає животъ свѣтови. Тогда мовили до него: Ги҃, дай намъ завсѣда того хлѣба! А Іс҃ повѣў имъ: Ꙗ є хлѣб животный, кто до мене приходить, нейме голоднувати, и хто в мене вѣрує, не забагне пити; ано вамъ мовиўємъ, жесте мя и видѣли и невѣруєте. Все, що ми дає отецъ, до мене прійде и приходящого до мене не вижену; бо изступиўємъ з небесъ, не щобымъ твориў волю мою, но волю отца, же мя вислаў. А се єсть воля отца, що мя вислаў, абым из того, що ми даў, не загубиў нѣчого, но воскресиў в послѣдный день! — А се єсть воля отца, що мя послаў, щобы веській, що видитъ сына и вѣрує внего, маў животъ вѣчный, а я го воскрешу в день послѣдный. Гаморили жидове о нѣмъ про теє, же мовиў: Ям хлѣб, що сступиў з неба, и мовили: Чиж сей не єсть Іс҃, сынъ Іосифа, которого знаємъ отца и матѣрь? якже Онъ повѣдає: з неба зійшоўємъ? Отповѣў имъ Іс҃ и мовиў: Не муркотѣт межи собою; бо нѣхто не може прійти до мене, єсли отецъ, що мя прислаў, не притягне єго, а я го воскрешу в послѣдный день. Написано єсть впророках: И будут всѣ учении отъ бога; всякій, що чуў от отца и навчиў сѧ, прійде до мене, не жебы кто маў видѣти отца кромъ того, що єстъ от Ба҃, той видѣў отца. Поправдѣ, поправдѣ вам повѣдаю: кто в мене вѣрує, має животъ вѣчный. — Ꙗ є хлѣбъ животный, отцѣ ваши ѣли манну в пустини и померли; сей єсть хлѣбъ, зходящій из небесъ, щоб не умеръ, кто з него ѣсти буде; я є хлѣб животный, що зступиў з небесъ; кто из того хлѣба ѣсти буде, жити йме вовѣки, а хлѣб, що я дамъ, тѣло моє єсть, которе даўємъ за живот свѣта. Спиралисѧ межи собою жидове и мовили: Ꙗк сей може намъ дати тѣло своє ѣсти? Рѣк до них Іс҃: поправдѣ, поправдѣ вам повѣдаю, єсли не ймете ѣсти тѣла сына чоловѣчого и крови єго пити, живота в собѣ имѣти небудете; кто ѣсть моє тѣло и пьє мою кровь, має животъ вѣчный и я єго воскрешу в послѣдный день; бо тѣло моє єсть правдива страва, а кровь моя правдивый напитокъ. Кто тѣло моє ѣсть и кровь мою пьє, в менѣ пробуває, а я в нѣмъ; ꙗк мя живий послаў отецъ и я жию задля отца, а кто мя ѣсть, тот живый буде задля мене; той єсть хлѣб, що прійшоў з неба, а не так, як отци ваши ѣли манну в пустини и померли, кто хлѣб сей ѣсть, жив буде во вѣки. Тоє мовиў, учаще в Капернаумѣ в божницѣ. Много из ученників єго, чувши тоє, мовили: жестока єсть тая бесѣда и кто може єѣ слухати? А Іс҃, который вѣдаў сам в собѣ, же говоратъ на тоє ученники єго, рѣк имъ: Чи то васъ гнѣвитъ? щож тогда, як взрите сына чоловѣчого, входящого тамъ, де перше буў? Духъ єсть, що оживляє тѣло на нѣякій пожиток; бесѣды, що вам повѣдаю, суть дух и житя, али суть дакотрі звасъ, що не вѣруютъ; бо зараз зпочатку знаў Іс҃, кто не вѣритъ и кто го передасть. И мовиў: для того повѣдаю вамъ, же нѣкто до мене прійти не може, сли не буде єму тоє дано от отца моєго. От того часу много из ученників єго одступили назад и не ходили з нимъ більше. Мовиў Іс҃ до дванадцяти: чи и вы хочете пійти? Отповѣў єму Симонъ Петр: Ги҃! до когож пійдемъ? маєшь слова живота вѣчного, увѣрилисмо и спозналисмо, же ты Хс҃, сынъ Ба҃ живого. Отповѣў имъ: не вибраў же я васъ дванадцятъ, а єдинъ извасъ єсть діяволъ? а мовиў теє о Юдѣ Симоновѣм Искаріотѣ, бо той маў го передати, будучи єдинъ из дванадцяти. —

Гл. ʐ҃.

Ходиў потому Іс҃ по Галлилеѣ, бо не хтѣў ходити в землѣ жидівскій, бо жиди ськали єго забити. А буў близько празник жидівскій ставленя кучокъ. И мовили до него братя єго: Выйди вітси, а йди въ Юдею, щоб и ученники твои видѣли твои дѣла, що творишь; бо никто потаємне не творитъ нѣчого и дбає, щобы буў на явѣ; єсли тоє творишь, яви себе перед свѣтомъ; бо и братя єго не вѣрили в него. Мовиў имъ проте Іс҃: часъ мій ще це прійшоў, а часъ вашій завсѣгда готовый; не може васъ свѣтъ ненавидѣти, а мене ненавидит; бо даю на него свѣдоцтво, же дѣла єго сутъ злїи; идѣть вы на той праздник, а я не пійду на праздник, бо часъ мій ще не споўнисѧ. Тоє имъ рѣкши, оставсь в Галлилеѣ; а скоро пійшли братя єго на праздник и самъ також пійшоў, не явне, но якбы потайно; а жидове ськали єго впраздник и мовили: деж Онъ єсть? И буў меж народомъ великій гаморъ о нѣмъ; одніи мовили, же єсть добрый, другіже мовили: нѣ, зводитъ народы; ано никто о нѣм явно не мовиў за для страху перед жидами. А скоро празник буў в половинѣ, вступиў Іс҃ до церкви и научаў; а жидови дивовали сѧ и мовили: як сей, не вчившисѧ, знає книги? А Іс҃ имъ отвѣчаў и мовиў: моя наука не єсть моя, но того, що мя послаў. Єсли кто схоче волю єго чинити, зрозумѣє о науцѣ, чи от Бога єсть, чи з себе мовлю; кто з себе мовитъ, глядитъ своєѣ славы, а кто ськає славы того, що го послаў, тот правдивый и в нѣм нема неправди. Чи Мойсей но даў вам закона, а никто звасъ не чинитъ закона? про щож мене хочете загубити? Отповѣў нарід и мовиў: чи бѣса маєшь? Кто тя ськав забити? Отвѣчаў Іс҃ и мовиў: Ѥдно дѣло учиниў ємъ, а всѣ дивуєтесѧ; не задлятого даў вам Мойсей обрѣзаньє, же от Мойсея єсть, но от отцѣвъ и в суботу обрѣзуєте чоловѣка; єсли пріймає чоловѣк обрѣзанъє в суботу, не вивертаєсѧ законъ Мойсеѣвъ; а на мене сердитесѧ, же в суботу всего чоловѣка вчиниў-ємъ здоровымъ? не судѣтъ чоловѣка з лиця, али судѣтъ судъ справедливый. И мовили дакотріи з Ѥрусалимлянъ : чи не тойто єсть, которого с’каютъ убити? а се явно говорить и нѣчого му не мовлять; чиж може порозумѣли князѣ, же сей єсть Хрістосъ? али ми того знаємъ, відки єсть; а Хс,҃ коли прійде, никто знати нейме, відки буде. А Іс҃ зголосиў, в церквѣ учаще, и мовиў: И мене знаєте и знаєте, відки я; и не прійшоў-ємъ сам від себе, али єсть правдивый, що мя послаў и которого вы не знаєте; я знаю єго, бо я отъ него є и той мя послаў; и хтѣли єго піймати, а нѣхто на него руки це положиў, бо часъ єго ще не прійшоў; а много из народа увѣрило в него и мовило: коли прійде Хс҃, чи більші чуда творити буде над тіи, що сей творит? Почувши фарисеѣ гаморъ о нѣмъ межи народомъ, послали фариссеѣ и архиєреѣ слуги, щоб піймали Єго. А Іс҃ рѣк: ще маленько часу з вами буду и пійду до того, що мя послаў; будете за мною глядѣти, а не знайдете, а де я є, тамъ вы прійти не можете. И говорили межи собою жидове: кудаж Онъ хоче итти, же мы го не найдемъ. чи хоче ити в разсѣянньє єлиньскоє и учити єллинів? що ж те за бесѣда, що мовиў: будете за мною глядѣли и не найдете и, де я тамъ вы прійти не можете. — А в послѣдный день великій праздника стояў Іс҃, кликаў и мовиў: Кто пити багне, най прійде до мене и пьє; кто в мене вѣрує, як мовитъ письмо, рѣки живой воды потекутъ из живота єго; а тоє мовиў о дусѣ, що мали пріймити, що вѣруютъ в имя єго; щебо не було Духа ст҃ого, бо и Іс҃ не буў ще прославленный. Многіи ж з народа, чувши тую бесѣду, мовили: сей єсть поправдѣ пророкъ; а другіи говорили: сей єсть Хс҃; а иншіи мовили: чиж з Галлилеѣ прійде Хс҃? чиж не мовитъ письмо, же Хс҃ прійде з насѣня Давидового, з села виѳлеємского, де буў Давидъ? И учинила сѧ звада меж народомъ задля него; а дакотріи з них хтѣли єго піймати, али нѣкто не положиў на него руки. Прійшлиж и слуги до Архієєреѣв и фариссеѣв и мовили имъ тіи: прощож не привелисте єго? Отповѣли слуги; нѣколи чоловѣк так не говориў, як той чоловѣк. Отповѣли имъ фариссеѣ: Чи и вы сталисте обманенніи? чи кто з князѣв и фариссеѣв увѣриў в него? но нарід той, що не знає закона, проклятий єсть. Озваў ся Никодимъ, єдинъ зпомежи нихъ, що нічью приходиў до него: Чиж законъ нашь судить чоловѣка, не вислухавши перше и не порозумѣвши, що чинить? Отвѣчали єму и мовили: чи и ты з Галлилеѣ, смотри и обачь, же пророк з Галлилеѣ не приходить. И пійшоў кождый до дому своєго, а Іс҃ пійшоў на гору Єлеоньскую; на заўтру пак прійшоў до церкви и всѣ люди горнули сѧ до него и сѣў и научаў.

Гл. и҃.

И привели до него книжники и фариссеѣ невѣсту, злапану на блудѣ, поставили в серединѣ и мовили до него: учителю! тую невѣсту злапано нынѣ на блудѣ, а в законѣ приказаў нам Мойсей такихъ камѣньомъ забивати; а ти що повѣдаєшь? А мовили тоє, щоб го доходили, щоб потому мали що на него говорити. А Іс҃, схилившисѧ, писаў пальцемъ на земли, не потакуючи имъ; а коли налѣгали на него и питали, підвѣвшисѧ, мовиў до нихъ: Кто з васъ без грѣха, най перший верже на ню каменемъ. И знов схилившисѧ, писаў на земли. А они, тоє чувши и в сумлѣню винні, відходили по єдному, почавши от старших до остатныхъ, и остаў сѧ самъ Іс҃ и жена в серединѣ, а коли Іс҃ підвѣвся и анѣ єдного невидѣў, ино невѣсту, рѣк до неѣ: Деж тіи, що на тебе прохали, нѣякій тя не осудиў? А она отповѣла: нѣякій, Ги҃ ! И рѣк єѣ Іс҃: и я тебе не суџу, идиж, а бѣльше не грѣши. — И знова говориў до ныхъ Іс҃ и мовиў: Я є свѣтло свѣта, кто за мною ходить, не йме ходити в пітьмѣ, али матийме свѣтло животноє. Сказали до него фариссеѣ: ты самъ о собѣ даєшь свѣдоцтво, свѣдоцтво твоє не истинне. Отповѣў имъ Іс҃ и мовиў: єсли я свѣдоцтво даю о собѣ, справедливе єсть свѣдоцтво моє, бо знаю, відки прійшоўємъ и куда пійду, али ви не знаєте, відки приходжу и куда йду. Вы по тѣлу судите, а я не суџу нѣкого, а єсли я суџу, суд мой єсть поправдѣ, бо я не є самъ, но я и отець, що мя послаў; а в вашѣмъ законѣ стоитъ написано, же свѣдоцтво двох чоловѣків єсть истинне; Ꙗмъ є, що свѣдчу о собѣ самѣмъ, и отець, що мя послаў, дає свѣдоцтво о менѣ. И мовили до него: деж єсть твій отець? Отвѣчаў Іс҃: анѣ мене не знаєте анѣ отца моєго; колибысте мене знали, зналибысте и отца моєго. Тіи слова мовиў Іс҃ в скарбницѣ, учащи в церквѣ, и никто єго не піймаў, бо ще часъ єго не буў прійшоў. — Мовиў пак до них Іс҃: Ꙗ иду и будете за мною глядѣти и в грѣсѣ вашимъ умрете; куда я йду, вы прійти не можете; а жиди говорили: чи самъ ся забьє, же мовить: куда я иду, вы прійти не можете? И мовиў до нихъ: вы з низини, а я з высоти; высте з того свѣта, а я не є з того свѣта; мовиўємбо вамъ, же умрете въ грѣхахъ вашихъ; бо, єсли не увѣрите, же я є, помрете въ грѣхахъ вашихъ. И мовили до него: Ты кто? И рѣк до нихъ Іс҃: начаток и що мовлю до васъ; многобо маю о васъ мовити и судити, али той, що мя послаў, єсть правдивый и я, що чуў-ємъ от него, то повѣдаю на свѣтѣ. А они не розумѣли, же повѣдаў имъ о отцу; рѣк имъ проте Іс҃: Коли піднесете сына чоловѣчого, тогда зрозумѣєте, же я є и же самъ из себе нѣчого не твору, али тоє повѣдаю, що мя отецъ научиў; а той, що мя послаў, єсть зо мною; и не опустиў мя самого отецъ, бо завсѣгда твору, що єму сѧ подобає; коли тоє повѣдаў, много увѣрило в него. — И мовиў Іс҃ до жидів, що увѣрили в него: Єсли пробувати ймети при моимъ словѣ, будете поправдѣ ученниками моими и порозумѣєте правду, а правда васъ освободитъ. Отповѣли єму и мовили: мысмо насѣня Авраамовоє, николи и нѣкому не служилисмо, якже ты повѣдаєшь, же будете свободніи. Отповѣў имъ Іс҃: поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, кождий, що грѣхъ чинить, слугою єсть грѣха; а слуга не пробуває в дому во вѣки; сын пробуває; а єсли васъ сынъ освободитъ, поправдѣ будете свободні. Знаю, жесте насѣня Авраамове, али ськаєте мене убити, бо слово моє не мѣститсѧ в васъ; а я повѣдаю, щом видѣў у отца моєго; и вы чините, щосте видѣли у отца вашого. Отповѣли и рѣкли єму: Отецъ нашь єсть Авраамъ. Кобысте були дѣтьми Авраамовими, чинилибысте дѣла Авраамови, а теперь хочете мене убити, чоловѣка, щомъ вам повѣдаў истинну, котору чуўєм от Бога; того Авраамъ не чиниў; вы творите дѣла отца вашого. И мовили до него: Ми не родилисѧ з блуду, єдиного Отца маємо Бога. — Мовиў до нихъ Іс҃: Колыбы Богъ отцемъ вашимъ буў и менебысте любили, бо я вийшоў з Бога и прійшоў. Не сам из себе я прійшоў, али той мя послаў; чомуж бесѣды моєи нерозумѣєте, же не можете слухати слова моєго? Бысте з отца вашого діявола и творити хочете хути отца вашого. Він буў значатку убійця людей и не стоитъ вправдѣ, бо нема в нѣмъ правды. Коли мовитъ неправду, сам из себе мовитъ, бо єсть не правдивый и отцемъ неправды. Кто з васъ покаже на менѣ грѣхъ? а єсли правду мовлю, прощожъ менѣ невѣрите? кто з Бога єсть, тот слухає слова Божого, для того вы не слухаєте, жесте не з Бога. Отповѣли жидове и мовили : недобреж ми кажемъ, же ты Самарянинъ и же бѣса маєшь? Отповѣў Іс҃: Ꙗ бѣса не маю, али честь даю отцеви моєму, а вы менѣ чести не даєте; а и не ськаю славы моєи, єсть, кто ськає и судить. Амѣнь, амѣнь повѣдаю вамъ: кто слово моє держить, смерти не увидитъ во вѣки. И мовили до него жидове: теперъ позналисмо, же маєшь бѣса; Авраамъ умеръ и пророки, а ти повѣдаєшь: Кто слово моє держить, смерти не покушає на вѣки. Чиж ты більший над отца моєго Авраама, що умеръ? и пророки померли, кимъ ся ти творишь? Отповѣў Іс҃: коли я сам сѧ славлю, слава моя нѣчто, єсть отецъ мой, що мя славитъ, о которымъ повѣдаєте, же єсть вашимъ Богомъ, и непозналисте єго, а я єго знаю, а єсли повѣмъ, же незнаю єго, буду подобенъ вамъ, лживый буду; али єго знаю и слова єго держу; Авраамъ, отецъ вашь, радбы буў видѣти день мій и видѣў и врадуваў сѧ. И мовили до него жидове: Ще пядесять лѣт не маєшь и видѣў єсь Авраама? Рѣк имъ Іс҃: Амѣнь, амѣнь повѣдаю вамъ: перше, нѣмъ Авраамъ буў, я є. И взяли камѣня, щобъ на него мѣтали, а Іс҃ скрыўсѧ, вийшоў из церкви, перейшоў посеред ними и так мимо перейшоў.—

Гл. ѳ҃.

Йдучи мимо, видѣў чоловѣка, слѣпого от хвилѣ, як сѧ народиў, и спитали го ученника єго и мовили: Ги҃! кто согрѣшиў, чи той, чи єго родичи, же слѣпимъ вродиўсѧ? Отвѣчаў Іс҃: нѣ той согрѣшиў, нѣ родичи, но щобъ були явніи дѣла божіи на нѣмъ. Менѣ належить чинити дѣла того, шо мя послаў, доки день єсть; прійде нічь, коли нѣхто не зможе чинити. Доким я на свѣтѣ, свѣтлом я свѣтови. Тоє рѣкши, плюнуў на землю, учиниў болотце из слини, помазаў очи слѣпого болотцемъ и рѣк до него: иди, умийсѧ в купели Силоамской (що значитсѧ посланный); и пійшоў, умиўсѧ и вернуў видющій; а сусѣди, що го виџували перше, як слѣпый буў, говорили: чиж не тойто, що сидѣў и просиў? Єдніи мовили, же той самый, другіи, же подобный єму; а онъ самъ мовиў: Ям той самый. И мовили до него: Ꙗкже сѧ тобѣ отворили очи твои? Отповѣў и рѣк: Чоловѣк, що го зовут Іс҃омъ, учиниў болотце и помазаў очи мои и сказаў ми: иди въ купѣль силоамскую и умийсѧ — пійшовши, умиўємсѧ и прозрѣўємъ. И мовили до него: Ктож то єсть? Отповѣў: не знаю. И повели до фариссеѣвъ того, що буў перше слѣпый; а була субота, коли учиниў болотце Іс҃ и отвориў му очи; и знова го питали фариссеѣ: Ꙗ прозрѣў, — и повѣдаў имъ: болотце положиў на очи мои и умиўємсѧ и виџу. И говорили дакотрі з фариссеѣв: не от Бога тот чоловѣк, що суботи не хоронитъ, а другіи говорили: Як може грѣшный чоловѣк такіи чуда чинити? И спиралисѧ з собою. И мовили пак до слѣпця: тыж що о нѣмъ повѣдаєшь, як отвориў ти очи? а сей отповѣў, же єсть пророкомъ. Не ймили жидове вѣри тому, що буў слѣпий и прозрѣў, док незакликали родичів того, що прозрѣў; и спиталисѧ их и мовили: Чи, той єсть вашь сынъ, о которимъ повѣдаєте, же слѣпий вродиў сѧ, якже теперь видитъ? Отповѣли имъ родичи єго и мовили: знаємъ, же той єсть сынъ нашь и же слѣпый народиў сѧ, али, як нынѣ видит, не знаємъ; або кто єму отвориў очи, мы не вѣдаємъ; сам має вже свои лѣта, самого єго питайте, самъ о собѣ най говоритъ. Тоє мовили родичи єго, бо ся бояли жидів, бо ся вже були змовили жиди, єслибы єго кто повѣў Хрістомъ, щоб вилученъ буў из божницѣ. За для того повѣдали родичи, же має лѣта, самого питайте. И прикликали другій раз чоловѣка, що буў слѣпый, и мовили до него: Дай славу Богови! мы знаємъ, же чоловѣк той грѣшный єсть; а онъ отповѣў: чи грѣшный єсть, не знаю, тоє ино знаю, же буўємъ слѣпый, а тепер виџу. И запитали сѧ єго знова: Що учиниў зтобою, як отвориў тобѣ очи? Отповѣў имъ: вже вамъ повѣдаўемъ и нечулисте? прощож ще раз хочете чути? чи и вы хочете бути ученниками єго? А они єго лаяли и мовили: будь ты єго ученникомъ, а мысьмо ученники Мойсеовѣ; мы знаємъ, же Богъ мовиў до Мойсея, а того незнаємъ, відки єсть. Отповѣў чоловѣк и мовиў: Се бо дивно, же вы не знаєте, відки єсть, а отвориў менѣ очи, а знаємъ, же Богъ грѣшників не слухає, но, єсли кто єсть чтець Бога и єго волю творитъ, того вислухує; звѣка нечувано, щоб кто отвориў очи такому, що слѣпимъ вродиў сѧ, колибъ той не буў від Бога, не мігбы нѣчого творити. Отповѣли єму и мовили: весь въ грѣхах родиўєсь-сѧ и ты насъ учишь? и гет єго вигнали. Дочувшисѧ Іс҃, же єго вигнали, и надибавши єго, рѣк єму: Чи ты вѣруєшь в сына божого? Отповѣў и мовиў: И ктож єсть, Ги҃, щобымъ вѣриў в него? Рѣк єму Іс҃: И видѣў-єсь єго и той, що мовитъ с тобою, тот єсть! — А он рѣк: вѣрую, Ги҃! и поклониўсѧ єму. И правиў Іс҃ : На суд я прійшоў — на сей свѣтъ, щобы тіи, що не видятъ, видѣли, а тіи, що видятъ, щобы послѣпли. И почувши тоє дакотри з фариссеѣв, що з нимъ були, мовили до него: чи и мы слѣпіи? Рѣк имъ Іс҃ : Колибысте були слѣпіи, не малибысте грѣха; али теперь повѣдаєте, же видимъ, а грѣхъ вашь пробуває.

Гл. і҃.

Поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, кто дверми не входить до вівчинця, но инудѣ перелазить, тот злодѣй и розбійник, а кто дверми входитъ, той пастырь овец, тому отчиняє дверник и вівцѣ голосъ єго чуютъ и свои вівцѣ кличе на имя и виводитъ. И коли вижене вівцѣ свои, йде перед ними и вівцѣ идутъ за нимъ, бо знают голосъ єго; а за чужимъ не идутъ, но утѣкаютъ, бо не знаютъ чужого голосу. Тую приповѣдь мовиў имъ Іс҃, а они не розумѣли, що то єсть, же имъ мовиў. Рѣк имъ пак знова Іс҃: поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, я дверь до овецъ, всѣ, що йно приходили передо мною, злодѣѣ суть и розбійники, али не слухали их вівцѣ. Ꙗм є двери, мною єсли кто входитъ, спасенъ буде и війде и выйде и пашу знайде. Злодѣй не приходить, ино щоб украсти и забити и погубити, а я прійшоў, щоб мали животъ и злишше щоб мали. Ꙗм є пастырь добрый, пастырь добрый душу свою кладе за вівцѣ, а наймитъ, що не є пастырь, що му вівцѣ несвоѣ, видить вовка підходящого и покидає вівцѣ и утѣкає, а воўкъ хапає и розганяє вівцѣ; а наймнит утѣкає, бо наймитъ и не дбає на вівцѣ. Ꙗм є добрый пастырь и знаю моѣ и моѣ знают мене; як мя знає отецъ, и я знаю отца и душу мою кладу за вівцѣ; маю и иншіи вівцѣ, що не суть з того двора, и тіи конче менѣ привести и учуютъ голосъ мій и буде єдно стадо и єдинъ пастырь. За для того любитъ мя отецъ, же и душу мою кладу, щобъ ю знова взяти, никто єѣ не возьме від мене, али я еѣ кладу самъ з себе; и власть маю положити ю и власть маю знова взяти; той приказъ маю от отца моєго. Знова звада взяла сѧ межи жидами за для бесѣды тои; говорили многіи из нихъ: бѣса має и єсть безуменъ, що го слухаєте? иніи мовили: тіи слова не сутъ бѣсноватого, чи може бѣсъ отворити слѣпому очи? А було тогда поновленьє в Ѥрусалинѣ, а була зима и ходиў Іс҃ в церквѣ, в хоромахъ Соломоновыхъ; обступили єго жидове и мовили: Доки души наши тримати будешь ? єсли ты Хс҃, скажи намъ и не тай сѧ. Отповѣў имъ Іс҃: мовиў ємъ вамъ и невѣруєте; дѣла, що чиню в имя отца моєго, тіи посвѣдчаютъ о менѣ; али вы не вѣрите, босте не змоих овецъ, як вам вже повѣдаўємъ. Вівцѣ мои слухаютъ голосу моєго, а я их знаю и они идутъ за мною, а я имъ дамъ животъ вѣчный и незагибнутъ на вѣки и никто их з руки моєй не вирве; отецъ мій, що ми даў, більшій над всѣх и не може никто вирвати их з руки отца моєго. Ꙗ и отецъ єднос'мо. И брали знова жидове за камѣня, щоб го убити. Отповѣў имъ Іс҃ : Много добрыхъ дѣлъ от отца моєго показаўємъ вамъ, за которе з нихъ камѣнямъ мечете на мене? Отповѣли єму Іудеѣ и мовили: за доброє дѣло не мечемъ на тя камѣня, но за хулу, бо ты, будучи чоловѣкомъ, творить сѧ Богомъ. Отповѣў имъ Іс҃: Чиж не написано в законѣ вашимъ: ям рѣк, боги єс'те? Єсли тих зваў богами, до которых було слово Божоє, а письмо не може бути вивернене, а которого посвятиў отецъ и послаў в свѣтъ, вы о нѣмъ повѣдаєте, же нечесть мечеш на Бога за для того, же рѣк ємъ, жем є сынъ божій? єсли не твору дѣлъ отца моєго, неймѣть ми вѣры, а єсли твору, то коли менѣ не вѣрите, вѣрте дѣлам моимъ, щобысте спознали и вѣрили, що в менѣ отецъ и я в нѣмъ. — И ськали го знова піймати и вийшоў з их рук и пійшоў знова за Іорданъ на мѣстце, де перше Іоанъ крестиў, и пробуваў тамъ и многи прійшли до него и повѣдали, же Іоанъ ни єдиного чуда не учиниў, а все, що о тѣмъ повѣў, правда була. И много увѣрило тут в него.

Гл. а҃і.

И буў нѣякій недужный Лазарь з Виѳаніи, из села Маріи и Марѳи, сестри єѣ. А Марія була тая, що намастила Га҃ міромъ и отерла ноги єго волосѣмъ своимъ, котороѣ братъ Лазарь недуговаў. А сестри послали до него повѣсти: Ги҃, той, которого любишь, той хорый. Почувши Іс҃, мовиў: недуга тая не єсть на смерть, но на славу божую, щоб сѧ нею прославиў сынъ божій. А Іс҃ любиў Марѳу и сестру єѣ и Лазаря; а отколи учуў, же недугує, забавиў ще там, де пробуваў черев два дни. Повѣў потому до ученників: ходѣмъ знова в жидівскую землю. Мовили до него ученники: Ги҃, нынѣ тя хотѣли жидова камѣньом забити, а знова тамъ идешь? Отповѣў Іс҃ : чиж не є дванадцять годинъ в дневи? єсли кто ходить в день, не спіткнетсѧ, бо видитъ свѣтло сего свѣта; а єсли кто ходит в ночи, споткнесѧ, бо нѣтъ тогда свѣтла. Тоє рѣк и повѣў потому до нихъ : Лазарь, друг нашь, уснуў, али пійду и збуџу єго. А ученники повѣли: Ги҃, сли уснуў, подужає; а Іс҃ мовиў о єго смерти, а они думали, що мовиў о соннѣмъ спаню. Тогда мовиў до них Іс҃ ꙗвне: Лазарь умеръ и радую сѧ за для васъ, щобисте вѣрили, же тамъ не буўємъ, али идемъ до него. А Ѳома, званый близнець, мовиў до ученників: идѣмъ и ми, щобысмо з нимъ умерли. А коли прійшоў Іс҃, знайшоў, же вже чотыры дни буў в гробѣ. А Виѳанія була близько Ѥрусалима на стай пятнадцять и много з жидів поприходили до Марѳи и Маріи, щоб их потѣшити по братѣ. А Марѳа, почувши, же Іс҃ приходить, вийшла на зустрѣчь, а Марія сидѣла дома. И мовила Марѳа до Іс҃а: Ги҃, колибысь тут буў, брат бы мій не буўбы умеръ, али и теперь знаю, же, щойно у Бога попросить, дасть тобѣ Богъ. Мовиў до неи Іс҃: встане братъ твій! Отповѣла Марѳа: знаю, же встане на воскресеня в послѣдный день. Рѣк єѣ Іс҃ : Ꙗм є воскресеня и животъ, кто в мене вѣрит, хоч и умеръ, ожиє, а кто жиє и в мене вѣритъ, во вѣки не умре. Чи ймешь тому вѣру? Отповѣла єму: Ой, Ги҃, я увѣрила, же тысь Хс҃, сынъ божій, который маў на сей свѣтъ прійти. А повѣвши тоє, пійшла и закликала Марію, сестру свою, зтиха сказавши: учитель єсть и кличе тя. А она, скоро вчула, зараз встала и пійшла до него; бо ще Іс҃ не прійшоў буў до села, али буў на мѣстци, де го стрѣтила Марѳа. А Юдеѣ, що були з нею дома и тѣ(ши)ли, видѣвши Марію, же борзо встала и вийшла, ишли за нею, мовлячи: йде на гріб плакати, а Марія, скоро прійшла, де буў Іс҃, и бачила єго, упала єму до ніг и мовила: Ги҃, колибъ ты ту буў, братъ мій не умербы буў. А Іс҃, видѣвши ю плачущу и жидів, що з нею прійшли, плачущихъ, запрѣтиў духови и засмутиўсѧ и рѣк: десте єго положили? Повѣли єму: прійди и обачь! Сплакаў Іс҃, а жидове мовили: бачте, як го милуваў; а дакотри з них мовили: чиж сей, що отвориў очи слѣпому, не мігбы буў учинити, щоб той не умерь? А Іс҃, знова затуживши в собѣ, прійшоў до гробу. А була печера и камѣнь лежаў на нѣй. Приказаў Іс҃ : возьмѣт камѣнь. Мовила до него сестра умершого: Ги҃! вже чутисѧ, бо вже четверодневный єсть. Мовиў до неѣ Іс҃: Чи не повѣдаўємъ тобѣ, єсли вѣришь, увидишь славу Божую? И взяли камѣнь, де умерлый лежаў; а Іс҃, підвѣвши очи горѣ, мовиў: Отче! хвалу тобѣ отдаю, же мя выслухаў-єсь, а я знаўємъ, що мя завсѣгда выслухуєшь, али за для народа, докола стоящого, мовиўємъ, щоб имили вѣру, же ты мя послаў-єсь. И тоє сказавши, сильнымъ голосомъ закликаў: Лазаре, вийди! И вийшоў умерлый, звязанный украйками на ногахъ и рукахъ, а лице єго хустою було обвите. Мовиў до нихъ Іс҃ : Розвяжѣт го и пустѣт ити! А многіи из жидів, що прійшли до Марій и видѣли, що учиниў Іс҃, увѣрили в него; а дакотрі из них пійшли до фариссеѣв и повѣдали имъ, що учиниў Іс҃. Скликали архієреѣ и фариссеѣ собор и мовили: Чож будемъ чинити, бо чоловѣк той так много чинит чуда? Єсли го так зоставимо, всѣ увѣрятъ в него и прійдут Римляне и возмутъ мѣсто и нарід нашь. А єдинъ из них Кайафа, лѣта того архієрей, рѣк до нихъ: Вы не знаєте и не мислите, же лучше намъ, щоб єдінъ чоловѣк умер за люди, а весь нарід не загибнуў; а того сам из себе немовиў, но будучи архієреємъ лѣта того, пророкуваў, же маў Іс҃ умерти за люди и не йно за нарід, али щоб и дѣти божіи розсыпаніи сгорнуў в єдно; от того дня радили, щоб го забити. Не ходи(ў) вже проте Іс҃ явне въ жидівской земли, али пійшоў відси в стороны близько пустынѣ до мѣста на имя Єфремъ и тут ходиў з ученниками своими. А була близько пасха Іудейска и много з тих сторон шло до Ѥрусалима перед пасхою, щоб ся очистили; и ськали Іс҃а и мовили межи собою, стояще в церквѣ: що вамъ ся видит, же не приходитъ на празник? Бо архієреѣ и фариссеѣ дали наказъ, єслы го кто винайде, де пробуває, най повѣсть, щобы єго имили.

Гл. в҃і.

На шѣсть день перед пасхою прійшоў Іс҃ до Виѳаніи, де буў померлый Лазарь, которого збудиў из мертвыхъ; приготовили єму тамъ вечеру, а Марѳа служила и Лазарь буў єдинъ из тих, що з нимъ за стілъ сѣли; а Марія, взявши литру мѵра нарда пистика дорогого, намастила ноги Іс҃ови и отерла волосѣмъ своимъ ноги Єго, а хижа напоўнила сѧ запахом масти пахнущой. И мовиў єдин из ученників єго Юда Симонѣв Іскаріотскій, що маў єго передати: для чогож мѵро теє не було продати за триста грошей и роздати на убогихъ? А теє мовиў не з опѣки над убогими, али же буў злодѣй и маў мѣшечокъ и носиў, що сѧ в него вложило. И рѣк Іс҃ : не досаџайте єѣ, щоб на день моєго погребу теє заховала, бо убогих завсѣда маєте при собѣ, а мене не завсѣда маєте. Дочувши сѧ многій нарід жидівскій, же тут єсть, и прійшли не ино для Іс҃а, али щобъ и Лазаря видѣли, которого збудиў из мертвых. А архієреѣ радили, щоби Лазаря забити тимъ, же много жидів за для него ишли и вѣрили в Іс҃а. А на заўтрѣшнимъ дни многи народи, що прійшли на праздник, дочувшись, що Іс҃ приходить до Ѥрусалима, взяли вайѣ финикових, вийшли на зустрѣчь єму и кликали: Осанна! благословенный, що приходить въ имя Господнє, царь Израильскій! А Іс҃, найшовши осля, сѣў на него, як написано єсть: Небійсѧ, дочко сіоньская, се царь твій приходит, на жребяти ослѣмъ сѣдящи. А того нерозумѣли ученники єго перше, аж коли Іс҃ стаў прославленный, тогда згадали, же тоє о нѣмъ було написано и тоє єму учинили; а свѣдоцтво даваў нарід, що буў перше з нимъ, коли Лазаря викликаў из гробу и збудиў єго из мертвыхъ; задля того и вийшоў нарід єму на зустрѣчь, бо чуў о тѣмъ чудѣ, що учиниў. А фарисеѣ говорили межи собою: видите, же нема пожитку; се весь мір иде за нимъ; а були дакотріи и Єллини, що прійшли поклонитисѧ в празник, тіи приступили до Филиппа, що буў з Виѳсаиди галлилейской, просили єго и мовили: Пане, хочемъ Іс҃а видѣти! Прійшоў Филлипъ и мовиў Андрѣєви, а пак Андрѣи и Филипп повѣли Іс҃ови, а Іс҃ имъ отповѣў и мовиў: Прійшоў часъ, щобъ буў прославлений сынъ чоловѣчий. Поправдѣ, поправдѣ повѣдаю вамъ, єсли зерно пшеничне, що впало на землю, не умре, само зістає, а єсли умре, великій плод приносить. Кто любить душу свою, загубить ю, а кто ненавидить души своєй на тѣмъ свѣтѣ, виховає ю на живот вѣчный. Кто менѣ служит, най йде в слѣд за мною, а де я буду, тамъ и слуга мій буде; а кто менѣ служит, отець мой дасть єму почесть; нинѣ душа моя засмутиласѧ и щож реку? Отче! заступи мя від того часу; но за для того прійшоўєм на той часъ. Отче! прослави имя твоє! И прійшоў голосъ з небесъ: прославиў ємъ и ще прославлю. А народ, що стояў, учувши, мовиў: загремѣло! А иншіи мовили: ангелъ мовиў до него. Отповѣў Іс҃ и мовиў: не про мене той голосъ зголосиў, но про нарід; теперь суд єсть над тимъ свѣтомъ, теперь князь того свѣта вигнанъ буде вонъ; а єсли я піднесенний буду над землю, все до себе притягну. А тоє мовиў на знак, якою смертію маў умерти. Отповѣў єму нарід: ми чули в законѣ, же Хс҃ во вѣк пробувати буде; якже ти повѣдаєшь: конче треба піднесенному бути синови чоловѣчому? Кто єсть той синь чоловѣчий? Рѣк имъ Іс҃: ще на малий часъ свѣтъ межи вами, ходѣтъ, док свѣтло маєте, щоб васъ темнота не обняла; а що ходить в темнотѣ, не знає, куда йде! Доки свѣтло маєте, вѣрте в свѣтло, щобысте були сынами свѣтла. Тоє сказавши Іс҃, пійшоў и скрывся від нихъ. Тилько чудів чиниў Іс҃ перед ними и невѣрили, щобсѧ споўнили слова пророка Ісайѣ, который мовит: Ги҃, кто увѣриў нашой повѣсти; а рука Гн҃я кому сѧ открыла? Задля того не могли вѣрити, бо ще повѣў пророк Ісайя: ослѣпиў имъ очи и закаменѣў имъ сердця, щоб не видѣли очами и не розумѣли сердцемъ, и не навернутсѧ и не підведу ихъ. Тоє мовиў Ісайя, коли видѣў славу єго и мовиў о нѣмъ. Однакож м(н)ого из князѣв увѣрили в него, али за для фариссеѣв не повѣдали того, щоб не були вилученні из божниць; бо злюбили славу людскую над славу божую. А Ісусъ кликаў и мовиў: Кто в мене вѣрит, не в мене вѣрит, но в того, що мя послаў; а кто мя видитъ, той видитъ того, що мя послаў. И свѣтлость, що на свѣтъ прійшла, щоб кождый, що в мене вѣритъ, не пробуваў в темнотѣ; а єслы кто мои бесѣды чує и невѣритъ, я єго не суџу, бо не прійшоўємъ судити свѣтъ, но спасти; кто мене сѧ відкидає и непріймає слів моихъ, той має, що го судили буде. Слово, щомъ мовиў, тоє го судити буде въ послѣдный день; бо я из себе не мовиў, но отецъ, що мя послаў, той менѣ даў приказъ, що маю мовити и повѣдати; и знаю, же приказъ єго єсть животъ вѣчный, бо що я повѣдаю, як мя научиў отецъ, так чиню. —

Гл. г҃і.

А перед самимъ празникомъ пасхи, знаючи Іс҃, же прійшоў часъ єго, щоб перейшоў из того свѣта до отца, злюбивши тихъ. що на свѣтѣ, аж до конца их милуваў; а коли було по вечерѣ и діяволъ вложиў буў в сердце Іудѣ Симоновому Искаріотскому, щоб єго видаў, вѣдаючи Іс҃, же отецъ даў єму все в руки и же отъ Бога вийшоў я до Бога иде, встаў отъ вечеры и положиў рызы и взявши простирало и приперезаў, потому вляў воды до митницѣ и стаў умивати ученникамъ ноги и отирати простираломъ, що собѣ буў приперезаў. А коли прійшоў до Симона Петра, мовиў той до Него: Ги҃! и ты менѣ мыєшь ноги? Отповѣў Іс҃ и рѣк: Що я чиню, ты теперь не знаєшь, спознаси потому. Повѣў до Него Петрь: не ймешь умивати нігъ моихъ во вѣк. Отповѣў єму Іс҃: сли тебе не умыю, не ймешь части зо мною. Мовиў до него Симонъ Петръ: Ги҃, не йно мои ноги, али и руки и голову. Повѣў до него Іс҃: кто умытый, не потребує йно ноги умити, бо весь чистый; и высте чисті, но не всѣ; бо знаў, кто го передасть, задлятого повѣў: жесте не всѣ чистіи. А помивши имъ ноги, задягнуў одежу свою, сѣў знова и рѣк до нихъ: А знаєтеж, що учиниўєм вамъ? Вы кличете мене учителем и Паномъ и добре мовите, бом є; єсли я, Панъ и учитель, мыў-ємъ ваши ноги, и вы повинни єдинъ другому умивати ноги; бо даўємъ вамъ привід, щобы и вы так чинили, як я вамъ учиниў-ємъ; поправдѣ, поправдѣ я вамъ повѣдаю, не більшый слуга над свого пана, а посланник не більший над того, що го послаў; а сли так, благословенністе, єсли тоє чините; не о всѣх васъ повѣдаю, бо знаю, которыхъ я вибраў, али щобъ ся письмо доконало. Кто хлѣб ѣсть зо мною, піднѣс на мене пяту свою. Тепер вамъ повѣдаю перше, закимъ сѧ тоє стане, щобысте, коли сѧ стане, увѣрили, жем я єстъ; поправдѣ, поправдѣ вамъ повѣдаю, кто пріймає того, которого я послаў, мене пріймає, а кто мене пріймає, пріймає того, що мя послаў. А тоє рѣкши, засмутиўсѧ духомъ и свѣдчиў и мовиў: Поправдѣ, поправдѣ вамъ повѣдаю, єдінъ изъ васъ передасть мене. Поглядали по собѣ ученники, бо незнали, о кимъ повѣдає. А буў єдінъ из ученників, що лежаў на грудехъ І(су)совихъ, а которого любиў Іс҃. Махнувши на него Симонъ Петръ, поспитаў: ктож єсть, що о нѣмъ повѣдає? А той, припаўши на груди Іс҃ови, мовиў до него: Ги҃, кто то? Той єсть, которому хлѣб, умочивши, подамъ. А вмочивши хлѣб, подаў Іудѣ Симоновому Іскаріотскому; а по хлѣбѣ вступиў в него сатана. И мовиў Іс҃ до него: що чинишь, чини скоро! А того нѣкто не розумѣў из сѣдящих посполу, до чого тоє мовиў; дакотріи думали протоє, бо Іюда маў мѣшечок, же му Іс҃ мовиў: купи, що намъ треба на празник або щобы дащо бѣднымъ роздаў; а сей, взявши хлѣб, зараз выйшоў, а була ніч, коли выйшоў. Іс҃ мовиў: Теперь прославиў сѧ сынъ чоловѣчий, а Богъ в нимъ прославиў сѧ, а коли Богъ прославиў сѧ в нѣмъ, и Богъ прославитъ єго в собѣ и зараз прославить. Дѣточки, єще з вами маленько буду, смотрити за мною будете, як то до жидів рѣк-ємъ, бо, куда я иду, вы ити не можете; и вамъ теперь повѣдаю, новый приказъ даю вамъ: любѣтъ єденъ другого, як я васъ любиў-ємъ, и вы себе любѣтъ; с того всѣ спознаютъ, жесте моими ученниками, єсли меж собою милость ховати будете. Мовиў до него Симонъ Петръ: Ги҃, куда ты идешь? Отповѣў єму Іс҃ : Куда я йду, ты теперь за мною ити не можешь, потому пійдешь за мною. Мовиў до него Петр: Ги҃, прощо теперь не могу ити за тобою? теперь душу мою за тебе положу. Отповѣў му Іс҃ : Ты свою душу за мене положишь? Поправдѣ, поправдѣ повѣдаю тобѣ, пѣтель не запѣє, аж сѧ мене тричи запрешь.

Гл. д҃і.

Най сердце ваше не вдаєсѧ в смуток; вѣруйте въ Бога и в мене вѣруйте; в домѣ отца моєго єсть много хиж, а колибъ не так було, тобымъ вамъ мовиў: иду приготовити вам мѣстце, а скоро приготовлю мѣстце для васъ, знова прійду и заберу васъ изсобою, щобы и вы були, де я; а куда я иду, знаєте и дорогу знаєте. Мовиў до Него Ѳома: Ги҃, незнаємъ, куда йдешь, и як можем знати дорогу ? Мовиў до него Іс҃ : Ꙗм є дорога и правда и животъ; нѣкто до отца не прійде, ино мною; колибысте мене знали, зналибысте и моєго отца, а від того часу спозналисте єго и видѣлисте єго. Мовиў до него Филипп: Ги҃! покажи намъ отца и годѣ намъ! Мовиў до него Іс҃: тилько часусте зо мною и не знає(ш) мене, Филиппе? Кто мене видѣў, видѣў и отца; а якже ты мовишь : покажи намъ Отца? чи не вѣришь, же я в отцѣ и отецъ єстъ в менѣ? Бесѣды, що до васъ повѣдаю, не з себе повѣдаю, отецъ, що в менѣ пробуває, той чинить дѣла; вѣрте ми, же я в отцѣ, а отецъ в менѣ; а єсли нѣ, задля тихъ дѣлъ вѣру ймить ми; поправдѣ, поправдѣ вамъ повѣдаю, кто в мене вѣритъ, дѣла, що я чиню, и він чинити буде и ще більше чинити буде, бо я йду до отца. А єсли що в имя моє у отца просити будете, тоє учиню, щоб сѧ отец прославиў в сынѣ; а єсли в имя моє просити будете, учиню. Єсли мя любите, держѣт моѣ приказы, а я умолю отца и дасть вамъ иншого утѣшителя, щобы звати пробуваў вовѣк, Дух правды, которого свѣтъ не може пріймити, бо го не видитъ и незнає; а вы го знати будете, бо в васъ пробуватимет и в васъ буде. Не оставлю васъ сиротами, прійду до васъ; ще маленько, а свѣт мене вже не видитъ; али вы мя видите, же жию, и вы живіи будете; в той день порозумѣєте, же я в отцѣ моѣмъ и вы в менѣ и я в васъ. Кто прикази моѣ має и держитъ, той єсть, що мя любитъ, а кто мене любитъ, того и отецъ мій любити буде и я єго любити му и покажу сѧ єму самъ. Мовиў до него Юда не Искаріотскій: Ги҃, и щож сѧ стало, же намъ, а не свѣтови явити сѧ хочешь? Отповѣў Іс҃ и мовиў до него: Єсли кто мене любитъ, слово моє держати буде и отецъ мой злюбитъ єго и прійдемъ до него и заложимъ собѣ у него мешканя; а кто мене не любитъ, слів моих не держитъ, а слово, щосте чули, не моє, но отця, що мя послаў. То вамъ повѣў-ємъ, будучи звами, но утѣшитель, Духъ святый, которого отецъ пішле в имя моє, той васъ научитъ всего; и пригадав вам все, що вамъ повѣдаўємъ; миръ оставляю вамъ, миръ мій даю вамъ, не так, як свѣтъ дає, я вамъ даю; най сѧ не смутит сердце ваше и не лякає. Чулисте, же вамъ мовиў-ємъ: иду и прійлу до васъ. Колибысте мя любили, врадувалибысте сѧ, жем вамъ повѣў, що йду до отца, бо отецъ мій більшій над мене; и теперь вамъ повѣўємъ, закимъ ся стане, щобысте вѣру ймили, як сѧ стане. Не доўго вже з вами бесѣдувати буду, бо иде князь сего свѣта, а к менѣ не має нѣчого, но щоб спознаў свѣтъ, же люблю отца и, як приказаў ми отецъ, так чиню; встаньте, ходѣмъ відси.

Гл. є҃і.

Ꙗ є правдивая лоза виноградова, а отецъ мій садівником, кождый прут, що в менѣ плода не дає, утне, а кождый, що чинитъ плід, отеребитъ, щобъ дав більшій плід. Высте вже чисті за для слова, що до васъ мовиўємъ: будьтеж в менѣ, а я в васъ; а як галузь не може дати сама из себе овощѣв, слы не буде на виноградѣ, так и вы, єсли в менѣ пробувати не будете. Ꙗ виноград, а вы галузя, а кто буде в менѣ, а я в нѣмъ, той принесе плодів, бо без мене нѣчого чинити не можете; а кто в менѣ пробувати не буде, той буде вимеченный, як галузь, и всхне; и возьмут ю и вложатъ на огонь и згоритъ. А єсли пробудете в менѣ, и бесѣды мои в васъ пробудутъ, а що лишь захочите, попросите, и стане сѧ вамъ. В тѣм прославиўсѧ мій отецъ, щобысте дали овощѣв много и були ученниками моими. Так, як отець мя злюбиў, и я васъ злюбиў, тривайтеж въ милости моєй; єси приказы мои держати будете, и в милости моєй пробувати будете, як я прикази отца держаў ємъ и в милости єго пробуваю. Тоє мовиў-ємъ вамъ, щобы радость моя була в васъ, а радость ваша поўна була; а се єсть приказъ мій, щобысте любили єдінъ другого, як и я васъ любиўємъ. Більшой милости над тую нѣкто не має, щоб кто душу свою даў за приятелѣв своихъ; вы менѣ пріятелѣ, єсли тоє чинити будете, що вамъ приказую; вже васъ не буду зваў слугами, бо слуга не знає, що чинить панъ єго, а васъ назваўємъ пріятелями, бо все, що чуў-ємъ от отца моєго, повѣў-ємъ вамъ. Не вы мя вибрали, но я васъ вибраў и поставиўємъ васъ, щобысте йшли и плоди принесли, а плоды ваши пробувати будуть, щобы, о що лишь попросите у отца в имя моє, даў вамъ. Тоє вамъ приказую, любитъ єдинъ другого; єсли васъ свѣтъ ненавидить, видите, же мене перше, нѣж васъ, зненавидѣў; колибысте були из свѣта, свѣтбы своє любиў; но жесьте не зо свѣта, али я васъ вибраў зо свѣта, за для того свѣтъ васъ ненавидитъ; згадайте на слово, що до васъ повѣўємъ: слуга не більшій над своєго пана; коли мене вигнали, и васъ виженуть; єсли слово моє держали, и ваше держати будуть; али тоє все вчинять вамъ за для имяни моєго, бо не знають того, що мя послаў. Колибымъ буў не прійшоў и до нихъ не мовиў, не малибъ грѣха; а теперь немаютъ вимовки на грѣхъ свій; кто мене ненавидитъ, и отца моєго ненавидитъ; колибымъ буў дѣлъ перед ними не чиниў, якихъ нѣкто иншій не чиниў, грѣхабы не мали, а теперь и видѣли и зненавидѣли мене и отца моєго, али щоб сѧ доконало слово, написанноє в их законѣ, же мя дармо зненавидѣли. А коли прійде утѣшитель, що вамъ післю от отца, дух правды, що походить от отца, той дасть свѣдоцтво о менѣ и вы о менѣ дас’те свѣдоцтво, босте со мною з начатка.

Гл. ѕ҃і.

Тоє вамъ повѣўємъ, щобыстесѧ не спотикали, з божниць васъ виженутъ; а прійде часъ, же кождый, що васъ забьє, думати буде, же богови службу чинить. А тоє будуть чинити, бо не познали отца и мене, а я вамъ тоє повѣдаю, щобысте, коли часъ прійде, нагадали собѣ, же вамъ повѣўємъ. Того вамъ перше не мовиўємъ, бо з вами буўємъ, а теперъ иду до того, що мя послаў; а нѣкто из васъ не питає мене, куда иду? А щомъ вамъ тоє повѣў, сердця ваши поўні журбы; али я вамъ правду мовлю: лучше для васъ, щоб я пійшоў; бо єсли я не пійду, не прійде до васъ утѣшитель; а єсли пійду, пришлю єго вамъ. А коли Он прійде, картати свѣтъ буде за грѣхъ, за суд, за правду. За грѣхъ, же не вѣрять в мене, за правду, же до отца иду моєго и вже мя не увидите; а за судъ, же князь сего свѣта вже осуџенный. Єще много маю до васъ мовити, али теперь знести не можете; аж коли прійде оный дух правды, навчить васъ всякой правды, бо не з себе повѣдати буде, али щойно чуў, буде повѣдаў и, що буде, и тоє вамъ повѣсть. Он мя прославить, бо з мого возьме и звѣстит вамъ. Все, щойно отець має, суть моя, за для того рѣк-ємъ вамъ, же з мого возьме и звѣститъ вамъ. Маленько и вже неувидите мене, и пак за маленько и узрите мене, бо иду до отца. И мовили дакотрі з ученників єго до себе: щож то, що нам повѣдає: маленько и неувидите мене, и знов маленько и узрите мене, бо я иду до отца? И говорили: що се єсть, що мовить? маленько? не знаємъ, що мовить. А познавши Іс҃, же хтѣли єго питати, повѣў до них: За тоє меж собою питаєтесѧ, же повѣўємъ: маленько и не увидете мене, и зновъ маленько и узрите мене? Поправдѣ, поправдѣ вамъ повѣдаю, заплачете и злебедите, а свѣтъ сѧ врадує. Вы будете сумні, но смутокъ вашь вернесѧ в радость; жена, коли приходитъ еѣ родити, смуток має, же прійшоў єѣ часъ; а скоро вродить дитя, не тямить смутку за радостію, же вродила на свѣт чоловѣка; и вы теперь смуток маєте; али васъ знов увиџу и врадуєсѧ сердце ваше, а радости вашой нѣкто от васъ не возме. И в той день нѣ о що мене просити не будете. — Поправдѣ, поправдѣ вамъ повѣдаю, щойно попросите у отца в имя моє, дасть вамъ; доси непросилисте нѣчого в имя моє; просѣтъ и возьмете, щоб радость ваша була поўна. Тоє вамъ мовиўємъ в приповѣдехъ, но прійде часъ, же не буду вже мовиў до васъ в приповѣдехъ, али явно о отцѣ звѣщу вамъ. В той день в имя моє попросите и не повѣмъ вамъ, же я молити буду отца за васъ, бо самъ отецъ любить васъ, як вы мене любили и вѣрилисте, же я з Бога вийшоў. Вийшоў я от Бога и прійшоў на свѣтъ, и пак знов покидаю свѣтъ и йду до отца. Мовили до него ученники єго: Ото теперъ явне мовишь, а нѣякой приповѣды не повѣдаєшь; теперь знаємъ, же все вѣсь и не потребуєшь, щобъ тя кто питаў; теє вѣруємо, же збога вийшоў-єсь. Отповѣў имъ Іс҃ : Чи аж теперь вѣрите? надходить часъ и вже прійшоў, щобысте сѧ розійшли кождый в свою сторону, а мене самого покинули; а я не самъ, бо єсть отецъ зо мною. Тоє вамъ повѣў-ємъ, абысте в менѣ миръ мали. Будете смутніи на свѣтѣ, но надѣйте сѧ, бо я свѣтъ побѣдиў.

Гл. ʐ҃і.

Тоє повѣў Іс҃ и, підвѣвши очи на небо, рѣкъ: Отче! прійшоў часъ, прослави сына твоєго, щобъ и сынъ твій прославиў тя; бо даў єсь єму власть над всякимъ тѣломъ, щобы всякому, щось ино даў єму, даў имъ животъ вѣчный; а тоє єсть животъ вѣчный, щобы знали тебе єдиного, правдивого Бога и, котрого послаў-єсь, Іс҃а Ха҃. Ꙗ прославиў-ємъ тя на земли, дѣла доконаў-ємъ, которе даў-єсь менѣ учинити; а теперь прослави мя ти, Отче, у тебе самого славою, щом маў у тебе перше, нѣмъ свѣтъ стаўсѧ; ꙗвиў ємъ имя твоє перед людьми, которыхъ менѣ даў-єсь на свѣтѣ; твоѣ були и даў-єсь ихъ менѣ и слово твоє задержали. Теперь пізнали, же все, що йно даў-єсь менѣ, от тебе суть; бо бесѣды, щось менѣ даў, я имъ даў и тіи пріняли и спізнали поправдѣ, же від тебе вийшоў-ємъ, и увѣрили, же ты мя послаў. Ꙗ за тими молю, не за весь свѣтъ молю, но за тыхъ, що даў-єсь менѣ, бо они твои сутъ. И моя вся твоя суть и твоя моя и я прославивсѧ в нихъ; а вже я не на свѣтѣ, но они суть на свѣтѣ, а я йду до тебе. Отче святый, заховай их в имя твоє, щобы тіи, которыхъ менѣ даў-єсь, єдно були, як и мы, доки буўємъ зними на свѣтѣ, ховаў-ємъ ихъ в имя твоє, стерѣгємъ тыхъ, которыхъ менѣ даў-єсь, и нѣкто из нихъ не загибъ, ино СЫНЪ погибельства, щобы письмо доконалосѧ, а теперь иду до тебе и тоє на свѣтѣ повѣдаю, щоб радость мою повну мали в собѣ. Ꙗ даў имъ слово твоє, а свѣт ихъ зненавидѣв, бо несуть зо свѣта, як и я не зо свѣта. Не молю, щоб их забраў-єсь зо свѣта, но щобысь ихъ стеріг від неприязны. Не сутъ зо свѣта, як и я не зо свѣта; святи их в правдѣ твоєй! Слово твоє правда єстъ. Ꙗк мене послаў-єсь на свѣтъ, и я ихъ посылаю в свѣтъ и за них я посвящу себе, щоб и тіи були священнѣ в правдѣ. А не йно за тими молю, али и за тими, що на их слово в мене увѣрятъ, щобы всѣ єдно були ; а так, як ты, отче, в менѣ, а я в тобѣ, най и тіи в насъ єдно будутъ, щоб и свѣтъ увѣриў, що ты мя послаў; а я славу, що менѣ даў-єсь, даў-смъ имъ, щобъ були єдно, як и мисмо єдно; я в нихъ, а ты в менѣ; щоб були досконаліи в єдно и щобы пізнаў свѣтъ, же ты мя післаў и полюбиў их, як и мене полюбиў-єсь. Отче! хочу, щобъ тіи, которыхъ менѣ даў-єсь, де я буду, и они були со мною, щобъ видѣли славу мою, щось менѣ даў; бо злюбиў-єсь мене перше, нѣмъ свѣтъ стаў заложенный. Отче справедливый, и свѣтъ тя не пізнаў, а я тя пізнаў и тіи пізнали, же ты мя післаў; и сказаў-ємъ имъ имя твоє и скажу, щобъ милость, якою мя злюбиў-єсь, в нихъ була и я в нихъ.

Гл. и҃і.

Іс҃, повѣвши тоє, пійшоў из ученниками своими на тамтой бік потока Кедрского, де буў город, до котрого вступиў Іс҃ и ученники єго. А знаў Юда, що го маў видати, мѣстце теє, же ту часто сходитсѧ Іс҃ з ученниками своими. А. Іюда, взявши спиру и слуги от архієреѣв и фариссеѣв, прійшоў тамъ з похіднями и свѣчками и оружомъ. А Іс҃, знаючи, що на него наступало, вийшоў до нихъ и рѣк: за кимъ ськаєте? Отповѣли єму: Іс҃а Назарянина. Повѣў имъ Іс҃: се я. Стояў и Юда, що го передаваў, з ними. А скоро повѣў: се я, ступили назад и падали на землю. И пак запитаў их Іс҃ : кого ськаєте? и они повѣли: Іс҃а Назорейского. Отповѣў Іс҃ : рѣк-єм вамъ, же той я; єсли за мною ськаєте, пустѣт, най тіи идутъ, щоб сѧ споўнило слово, що повѣў, же из тыхъ, которыхъ даў-єсь менѣ, нѣєдного незагубиў-ємъ. А Симонъ Петръ, що маў мечь, добуў го и удариў слугу Архієрея и врѣзаў му правоє ухо; а було имя слузѣ тому Малхъ. И рѣк Іс҃ до Петра: спусти мечь в пошву; чижбым не маў пити чаши, що ми даў отецъ? А спира и тисячник и слуги жидівскіѣ, піймали Іс҃а и звязали єго и повели на перед до Анни; бо буў тестемъ Кайафѣ, що буў сего року Архієреємъ. А буў Кайафа той, що подаў раду жидамъ, же лучше єдному чоловѣкови умерти за нарід. А шли за Іс҃ом Симонъ Петръ и другій ученник, а той ученник буў знакомый Архієреєви и війшоў з Іс҃омъ на двіръ Архієрея; а Петръ стояў при дверехъ на дворѣ. И війшоў той ученник, що знакомый буў Архієреєви, и помовиў в воротаркою и ввѣў Петра. И мовила служниця одвѣрна до Петра: чи и ты в ученників того чоловѣка? А он отповѣў: нѣт. А стояла челядь о слуги при огни, що розложили и грѣли сѧ, бо було зимно. А архієрей питаў Іс҃а за ученники єго и о науку єго. Отповѣў єму Іс҃: Ꙗ не таѣў-сѧ и говориў свѣтови; я завсѣгда учийємъ в божницехъ и в церквѣ, де сѧ всѣ люди сходятъ, и тайно нѣчого не говориў-ємъ, про щож мя питаєшь? питай, що чули мои бесѣды, тіи знаютъ, що я имъ мовляў. А коли тоє повѣў, єдінъ из слугів, що стояли, удариў в лице Іс҃а и рѣкъ: так ты отповѣдаєшь Архієреєви? Отвѣчаў єму Іс҃: єстли зле повѣўємъ, дай свѣдоцтво и злимъ; а єстли добре, про щож мя бьєшь? А Анна послаў го звяванного до Кайафи Архієрея. А Симонъ Петрь стояў и грѣў сѧ; и мовили до него: чи и ты з ученників єго? А онъ заперъ сѧ и мовиў: нѣтъ! Мовиў єдинъ из слугъ Архієрея, що буў свояк тому, которому Петръ урѣзаў ухо : чиж я тя невидѣў з нимъ в городѣ? И знов Петръ запер ся; а заразъ и пѣтель запѣў. И повели Іс҃а від Каяфи до судного дому; а було рано и сами не війшли на преторъ, щобъ сѧ не скаляли, но щобъ ѣсти имъ пасху. И війшоў до нихъ Пілатъ и мовиў: Якую жалость приносите на того чоловѣка? Отповѣли и мовили до него: Колибъ сей не чиниў зле, не привелибысмо були до тебе! Рѣк имъ Пилатъ: возьмѣтъ го и осудѣт по вашому законови. А Іюдеѣ мовили: намъ не годитсѧ нѣкого забивати; щоб сѧ стало І(су)сове слово, котороє повѣў, даючи знати, якою смертю маў умерти. Вступиў Пілатъ знова до судного дому, прикликаў Іс҃а и мовиў до него: Тыж то царь Жидівскій? Отповѣў єму Іс҃ : чи з себе тоє повѣдаєшь, чи тобѣ иншіи за мене повѣли? Отповѣў Пілатъ: Чиж я жидовинъ? нарід твій и архієреѣ передали менѣ тебе; що учиниў єсь? Отповѣў Іс҃ : царство моє не з того свѣта; колибъ моє царство из сего було свѣта, двигнулибсѧ були мои слуги, щобымъ не буў виданный жидамъ, али теперь царство моє не звідти. И мовиў до него Пилатъ: Тож ты царь? Отповѣў Іс҃: Ты повѣдаєшь, жемъ я царь; я на тоє родиўсѧ и на тоє прійшоў на свѣтъ, щобымъ даў свѣдоцтво о правдѣ; кождый, що єсть из правды, слухає голосу моєго. Мовиў до него Пилатъ: Щож єстъ правда? И тоє рѣкши, вийшоў знова до жидів и повѣў до нихъ: я нѣякои ненахоџу в нимъ вины. Єсть у васъ звычай, щобымъ вам єдного пустиў на паску, хочетеж, щобымъ вамъ пустиў царя жидівского? Скричали всѣ и мовили: не того, но Вараву; а Варава буў розбійникъ.

Гл. ѳ҃і.

Тогда взяў Пилатъ Іс҃а и биў; а воини, сплѣвши вѣнецъ из терня, вложили на єго голову; и в свиту баграву одягнули го; и мовили: Радуйсѧ, цару жидівскій, и били єго в лице. И вийшоў пак Пилатъ и мовиў до нихъ: Се вам єго вивоџу, щобысте видѣли, же нѣякои вини в нимъ не найшоў-ємъ. И вийшоў Іс҃, несущи терновый вѣнец и свиту багрову. И мовиў до нихъ: Се чоловѣк; а скоро го взрѣли архієреѣ и слуги, скричали и мовили: Розпни, розпни єго! Повѣў до нихъ Пилатъ : возьмѣть вы и розпнѣтъ єго, бо я нѣякои не виџу в нѣмъ вини. Отповѣли єму жидове: мы маємъ законъ и по нашому законови годенъ смерти, бо ся творитъ сыномъ божимъ. Вчувши Пілатъ тіи слова, злякся гірше, війшоў знова в преторъ и мовиў до Іс҃а: Відки ты? а Іс҃ недаў єму отповѣды. И мовиў до него Пілатъ: и до менеж не говоришь? чиж не знаєшь, же маю власть розпяти тя и маю власть пустити тя? Отповѣў му Іс҃ : не маўбысь власти на до мною, колибъ тобѣ з высоти не була данная; за для того більшій грѣх має той, що мя тобѣ передаў. З того часу стараў сѧ Пілатъ пустити єго. Али жидови кричали и мовили: Єсли єго пустишь, тось не є пріятель кесаря: кождый, що ся царемъ робитъ, противитсѧ кесареви. А Пілатъ, почувше тую бесѣду, вивѣў Іс҃а и сѣў на столицѣ суднѣй, на мѣстцѣ, що зветсѧ лиѳостротонъ, по жидівски гавваѳа. А була пятниця до пасхи, а година коло шестой; и мовиў до жидів: се царь вашь; а они кликали: возьми, возьми, розпни єго! Мовиў до них Пілатъ: Ꙗж маю царя вашого розпяти? Отповѣдали жидове: не маємъ царя, ино кесаря; и видаў го тогда имъ, щоб буў роспятый. И взяли Іс҃а и повели и, несучи крестъ свій, вийшоў на мѣстце, що сѧ звало лобноє, а по жидівски голгоѳа и тамъ го роспяли и зним двох звідси и звідси, а посерединѣ Іс҃а. И написаў Пилатъ титлу и положиў на крестѣ; а було написано: Іс҃ Назарянинъ, царь жидівскій. А тую титлу много из жидів читало, бо близько мѣста було мѣстце тоє, де роспяли Іс҃а; а було написано по єврейски, по гречески и по римски. А мовили до Пилата архієреѣ жидівскіи: непиши: царь жидівскій, но, що самъ повѣў: Я царь жидівскій. Отповѣў Пілатъ: щомъ написаў, написаў-ємъ. А воини, роспявши Іс҃а, взяли єго рызы и вчинили чотиры части, кождому з них часть и свиту; а свита була не шита, но вся з горы тканная. И мовили до себе: не роздираймо єѣ, али мечмо жеребій, кому припаде, щобсѧ доконало письмо, що повѣдає: роздѣлили рызы моѣ межи собою, а о свитѣ моєй мѣтали на щастя; и тоє учини(ли) воини. И стояли при крестѣ Іс҃овѣмъ мати єго и сестра матери єго Марія Клопова и Марія Магдалина. А Іс҃, увидѣвши матѣрь и ученника стоящого, которого милуваў, мовиў до матери своєѣ: Жено! се сынъ твій; а потомъ мовиў до ученника: се мати твоя; и від того часу взяў ю ученник до себе. Потомъ, знаючи Іс҃, же споўнило сѧ вже все, щоб доконати ся письму, закликаў: багну пити! А стояў судинок, повный оцту; а они напоўнили оцтомъ губку и, заткнувши на тростину, приложили до устъ єго. А коли Іс҃ взяў оцетъ, рѣк: доконалосѧ; и склонивши голову, спустиў Духъ. А жидови, же була пятниця, щобъ не осталисѧ на крестѣ тѣла в суботу, бо буў Великдень тои суботи, просили Пилата, щоб, имъ перебивши стегна, зняли ихъ. И прійшли воини и первому перебили стегна и другому з ним роспятому, а прійшовши на Іс҃а и видѣвши, же вже умеръ, не перебивали єму стегнів, но єдінъ з войнів прогнаў му ратищемъ ребра и зараз ввійшла кровь и вода. А той, що видѣў, даў свѣдоцтво, а свѣдоцтво єго єсть правдиве; а той знав, же правду мовить, щобъ вы вѣру ймили. А тоє стало сѧ, щоб доконало сѧ письмо: кости в нимъ не зломите; а знов другоє письмо повѣдає: Глянутъ на того, що го пробили. Потому просиў Пилата Іосифъ, що буў з Арімаѳеѣ, который буў ученникомъ Іс҃овимъ, али таѣў сѧ стимъ за для страху перед жидами, щобы му взяти тѣло І(су)совоє. И зізволиў Пілатъ. И прійшоў, взяў тѣло І(су)совоє. Прійшоў також и Никодимъ, що приходиў перше нічью до Іс҃а, и принѣсъ сто лѵтрів масти, змѣшанной з мѵрры и алоя. И зняли тѣло Іс҃овоє, обвили в рызы з ароматами так, як єсть звычай и жидів ховати. А на мѣстци, де Іс҃ буў роспятый, буў город, а в городѣ гріб новый, в которимъ ще нѣкто не буў положенный. И тут за для пятницѣ жидівской, же буў грібъ близько, положили Іс҃а.

Гл. к҃.

А в перший день по соботѣ прійшла ранкомъ Марія Магдалина, коли ще темно було, на гріб и обачила камѣнь, взятый из гроба. И побѣгла и прійшла до Симона Петра и до другого ученника, которого любиў Іс҃, и мовила до нихъ: взяли Га҃ из гробу и не знаю, де єго положили. И ишоў Петр и другій ученник и ишли до гробу; а йшли оба вкупѣ; а той другій ученник бѣгъ скорше над Петра и прійшоў борше на гріб, а приклониўши сѧ, увидѣў свити лежащіи, но не війшоў. Прійшоў и Симонъ Петр в слѣд за нимъ и вступиў до гробу и видѣў рызы саміи лежащі и платок, що буў на єго головѣ, не вкупѣ з рызами, али особно звиненый на иншімъ мѣстци. А тогда війшоў и другий ученникъ, що перше приспѣў на гріб, и видѣў и увѣриў; бо ще не знали о письмѣ, що належало єму встати из мертвыхъ. А Марія стояла над гробомъ плачущи; а так плачущи, схилила сѧ до гробу и увидѣла два ангели сѣдющихъ в бѣлыхъ одежахъ єдного в головахъ, а другого в ногахъ, де лежало було тѣло І(су)совоє. И мовили до неѣ: жено, чого плачешь? Повѣла до нихъ: взяли Га҃ моєго и не знаю, де го положили; а сказавши тоє, обернула сѧ за себе и увидѣла Іс҃а стоящого и не знала, що то Іс҃. Мовиў до неѣ Іс҃ : Жено! чого плачешь, за кимъ смотришь? А она, думающи, же то садовый, мовила до него: Пане, єсли ты єго взяў, повѣжь ми, де єго положиў єсь, а я єго возьму. Озваў сѧ до неѣ Іс҃: Маріє! А она обернувшися, повѣла до него: Раввуни! що значитъ: учителю. Мовиў до неѣ Іс҃ : не косни ся мене, бо ще не вступиў ємъ до отца моєго, а иди до моихъ братѣй и повѣджъ: вхоџу до отца моєго и отца вашого, до Бога моєго и Бога вашого. И прійшла Марія Магдалина и повѣдала ученникамъ, же видѣла Га҃ и же тоє єй рѣк. В день той вечеромъ, що буў першій з суботи, при зачиненныхъ дверехъ, де сѧ зійшли були ученники задля страху перед жидами, прійшоў Іс҃, стануў посеред нихъ и мовиў до нихъ: миръ вамъ! А сказавши тоє, показаў имъ руцѣ и нозѣ и ребра свои; и зрадували сѧ ученники, увидѣвши Га҃. И рѣк имъ Іс҃ знова: миръ вамъ! як мя отецъ послаў, и я посылаю васъ. А тоє рѣкши, дунув и повѣў до нихъ: Приймѣтъ духа святого, кому отпустите грѣхи, тому ся отпустятъ, а кому придержите, придержатсѧ. А Ѳома, єдинъ из дванадцяти, званный близнецъ, не буў тут з ними, коли прійшоў Іс҃. И повѣдали єму другіи ученники: видѣлисмо Га҃! А он мовиў: сли не увиџу язвинъ гвоздянихъ на руках єго и не вложу пальця моєго в язвы гвоздинніи и не вложу рук моихъ в ребра єго, нейму вѣры. А по осьми днехъ знову були ученники єго в серединѣ и Ѳома в ними. Прійшоў Іс҃ при зачиненныхъ дверехъ и стаў серед нихъ и мовиў: миръ вамъ. Потомъ повѣў до Ѳоми: принеси палецъ твій сюда и оглянь руки мои и принеси руку твою и вложи в ребра мои, а не будь невѣрвый, но вѣрный. Отповѣў Ѳома и рѣк: Гь҃ мій и Богъ мій. Мовиў до него Іс҃ : бось мя видѣў, увѣриў-єсь, благословенні, що не видѣли и увѣрили. Много ще иншихъ чудів чиниў Іс҃ перед ученниками своими, що не сутъ написані в тих книгахъ, а тіи сутъ списанні, щобысте вѣрили, же Іс҃ єсть сынъ божій и щобысте, вѣрующе, мали животъ в имя єго.

Гл. к҃а.

Потому вказаўсѧ Іс҃ знова ученникамъ своимъ, вставши из мертвыхъ, на мори Тиверядскимъ. А вказаўся так: були вкупѣ Симонъ Петръ и Ѳома, званный близнець, и Наѳанаилъ, що буў из Кави Галлилейской, и сыни Зéведеовѣ и инших ученників двохъ. Мовиў до нихъ Симонъ Петръ: йду рыбъ ловити; а они мовили до него: идемъ и мы с тобою; и пійшли и сѣли въ байдакъ и той ночи ничого не зловили. А як засвитало, стануў Іс҃ при березѣ, а ученники не спознали, же то Іс҃. И мовиў Іс҃ до нихъ: дѣти, чи маєте що зѣсти? Отповѣли єму: нѣ. А Онъ рѣк до нихъ: запустѣтъ сѣти по правой сторонѣ корабля, а найдете. Запустили и вже не могли витягнути за для много рыбы. А мовиў ученникъ той, що (го) любиў Іс҃, до Петра: Гд҃ь єсть. А Симонъ Петръ, почувши, же то Гд҃ь, сорочкою оперезаўсѧ, бо буў нагый, и кинуўсѧ в море. А другій ученники корабликомъ приплили, бо небули далеко від землѣ, ино вѣдаў на двѣстѣ локотъ, волокуще за собою волок рыбъ. А як виступили на землю, видѣли огонь лежащій, а на немъ рыбу положенну и хлѣбъ. И мовиў до нихъ Іс҃ : Принесѣтъ з тои рыбы, щосте теперь зловили. И вступиў Симонъ Петр, витягнуў сѣть на землю, поўну великихъ рыбъ сто пятьдесять и три; а будучи их тілько, не перервала сѧ сѣть. Мовиў до нихъ Іс҃ : ходѣтъ, обѣдайте. А жаденъ из ученників не смѣвъ го запитати: кто ты? знаючи, же Гд҃ь єсть. И прійшоў Іс҃ и взяў хлѣб и подаў имъ и рыбу такожъ. А то вже третій разъ вказаў сѧ Іс҃ ученникам своимъ, вставши из мертвихъ. А коли обѣдали, мовиў Іс҃ до Симона Петра: Симоне Іонинъ, чи любишь мене над тихъ? Отповѣў єму: Ой, Ги҃, ты знаєшь, же тя люблю; и повѣў єму: Паси ꙗгнцѣ мои. И знов другій разъ мовиў до него: Симоне Іонинъ, чи любишь мене? Отповѣў єму: Ой, Господи, ты знаєшь, же тя люблю; и мовиў єму: паси вівцѣ мои. Рѣк до него третій разъ: Симоне Іонинъ, чи любишь мене? Засумоваў сѧ Петръ, же єму рѣк третый разъ: чи любишь мене? и мовиў до него: Ги҃, ты все знаєшь, ты знаєшь, же тя люблю. Повѣў єму Іс҃ : паси вівцѣ мои. Амѣнь, амѣнь повѣдаю тобѣ, коли буў-єсь молод, поясаў-єсь ся самъ и ходиў-єсь, куда хтѣў-єсь; а як ся постарѣєшь, піднесешь руцѣ твои и инший тя опереже и поведе, куда нехочешь. А тоє мовиў на указъ, якою смертію прославит Бога. А тоє рѣкши, повѣў до него: иди за мною. А Петръ, обернувшись, увидѣў ученника, которого любиў Іс҃, в слѣдъ идущого, который и при вечери лежаў на грудехъ єго и рѣк: Ги҃, кто єсть, що тя передасть? Того увидѣвши Петръ, мовиў до Іс҃а: Ги҃, а сей що? Коли хочу, щоб той пробуваў, аж прійду, що се до тебе? ты иди за мною. И розійшла сѧ бесѣда тая межи братю, же ученник той не вмре. А Іс҃ не повѣў му, же не умре, но: коли хочу, щобъ той пробуваў, аж я прійду, що се до тебе? Се той ученник, що о тѣмъ дає свѣдоцтво и который тоє списаў, и знаю, же свѣдоцтво єго поправдѣ. А єсть и иншого много, що учиниў Іс҃, а єслибъ сѧ поєдинче мали писати, думаю, же и самъ свѣтъ непомѣстиўбы книгъ, щобъ сѧ могли написати. — Амѣнь.