Тамара Іванівна Гундорова – виняткова жінка в науці під багатьма поглядами. Насамперед, вона – четверта членкиня-кореспондентка в царині літературознавства за всю історію НАН України (поряд із Оленою Пчілкою, Варварою Андріяновою-Перетц, Ніною Крутіковою), багаторічна працівниця Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ.
Її науковий доробок здобувся на значне поцінування в світі, про що свідчить не тільки велика кількість цитувань її праць (понад 3600), а й її численні презентації та доповіді.
Т. Гундорова – декан факультету україністики Українського вільного університету у Мюнхені. Стажувалася в університеті Монаша (Австралія), у Гаріманівському інституті Колумбійського університету (США), у Славістичному дослідницькому центрі Хоккайдського університету (Японія), викладала та читала лекції в Торонтському (Канада), Гарвардському, Єльському, Стенфордському, Каліфорнійському, Колумбійському (США) й Грайфсвальдському (Німеччина) університетах, була запрошеним викладачем у Принстоні (США).
Дослідниця є кавалером ордена “За інтелектуальну відвагу” (2019) – за "за відважну інтелектуальну інтерпретацію постмодерної дійсності як у літературі, так і у житті".
Праці Т. Гундорової яскраві та фундаментальні – без огляду на те, чи йдеться про наукові статті (“Постколоніальний роман генераційної травми та постколоніальне читання на сході Європи”, 2014; “Український Евромайдан: соціялізація і перформанс”, 2019”), чи про монографії: “Кітч і література. Травестії” (2008), “Транзитна культура” (2013), “Післячорнобильська бібліотека український літературний постмодернізм” (2013).
Навіть цей довільний перелік назв відображає вектори наукових студій ученої – поколіннєвість (у житті й літератури), травма (психологічна та історична), видовищність (ярмаркова багатоликість і карнавалізація), українська ідентичність у русі від оптики колонізованого до постімперського бачення. І все це – крізь текст і його уважне читання.
Дослідниця виробила власне бачення української літератури періоду ХІХ – ХХІ століть. Основну увагу вченої привертають постаті, що змінюють історію – розвивають нові теми й типажі в українській літературі, утверджують її європейськість: Ольга Кобилянська, Агатангел Кримський, Леся Українка, Іван Франко, Володимир Винниченко й ін.
Такою постаттю позиціонує себе і Т. Гундорова, переосмислюючи письменницький доробок того чи іншого автора або літературного періоду в несподіваному і цілком нестандартному ключі. Через оце глибинне новаторство – не для руйнування традицій, а для більш повного розуміння – дослідниця чується першовідкривачем, яка перебуває осторонь українського академічного мейнстриму. Її гасло “Якщо не я, то хто?”, взяте за назву біобібліографічного покажчика наукових праць (2015), добре розкриває розуміння вченою власної місії: розширювати інтелектуальні горизонти українських науковців, пропонуючи нові дискурси і наративи українській філології.
Видається, що захищаючи повноту українського модернізму, Тамара Гундорова в метафоричний спосіб окреслює і власну дослідницьку стратегію: проЯвлення слова (Див: “ПроЯвлення слова: дискурсія раннього українського модернізму”, 1999) – це і “проходження” тексту через авторське і дослідницьке “я”, і здатність робити слово “видимим”, зауваженим. Адже вона порушує науковий консерватизм і підсвічує ті грані письменницьких практик (від Г. Квітки-Основ’яненка почавши), що раніше залишалися непомічені.
З огляду на такий підхід Т. Гундорової її здобутки викликають різні оцінки в науковому середовищі і ніколи не губляться в однотипній усталеній рецепції, вирізняючись на її тлі. За словами самої вченої, її девізом можуть бути слова І. Франка: “Проти рожна перти, проти хвиль плисти”. Але попри чималий резонанс (включно з гострою критикою), на фахову полеміку праці вченої здобуваються не надто часто. Її студії вимагають од читача гнучкості мислення, обізнаності в багатьох наукових теоріях (не тільки філологічних, а і філософських, культорологічних, психологічних, політичних...) і засвідчують новаторський характер наукового мислення Т. Гундорової.
Якщо спробувати означити центральну тему в дослідницькій оптиці вченої, то це буде перехідна / переломна епоха – чи то модернізм із знаковими постатями, яким присвячено окремі книги Т. Гундорової (“Франко не Каменяр. Франко і Каменяр”, “Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської”, “Леся Українка. Книги Сивілли”), чи то постмодернізм (Ю. Андрухович, С. Жадан, Ю. Іздрик), чи тексти т.зв. двотисячників (О. Сливинський, Л. Белей, Б. Матіяш), чи автори ХІХ століття (насамперед Г. Квітка).
Переломна епоха – не так і не тільки про “стик століть”, як про зміну оптики – письменницької (на стиль і типажі в літературі) й національної (як “прощання з імперією” і переформування уявлень про власну – українську – національну ідентичність). У такому ракурсі ідентичність осмислюється як рухлива, обумовлена середовищем і суспільно детермінованою рецепцією. Ідентичність розглядається Тамарою Гундоровою як в аспекті письменницької долі (скажімо, творчість жінок – Ольги Кобилянської і Лесі Українки – у світі авторів-чоловіків), так і в контексті долі національної (імперськість як чинник деформування тотожності поневолених народів) із виходом у трансісторичний вимір буття (до прикладу, вплив ядерної катастрофи на самоідентифікацію нації і її місце в світі – Чорнобиль і Фукусіма).
Все перелічене, на перший погляд, є дуже різнорідним. Одначе, будучи постійно на вістрі часу, Т. Гундорова торкається актуальних моментів української історії і культури. Проте її бачення є понад часом і видається, саме з огляду на панорамність, наукові дослідження Т. Гундорової викликають неослабне зацікавлення і живуть, образно мовлячи, власним життям. Почасти настанова на всеохопність диктує Т. Гундоровій нові теми наукових студій або ж змушує повертатися до давніх (суттєво переосмисливши/доповнивши їх). У своїх численних роботах авторка не просто розгортає широкий спектр тем, але і зауважує глибоку єдність минулого, сучасного і майбутнього, і то таку, де майбутнє може знову прямувати у бік минулого.
Фундаментальний динамізм, яким позначено авторський стиль української вченої, робить праці Т. Гундорової відкритими до чергових актуалізацій в нових історичних реаліях. У цьому їхня притягальна сила й аналітична глибина, що чекає на рівновеликого читача, здатного відкрити багатство ідей, закладених у роботах вченої.
16.07.2025