З судової салї.
Нинї зачала ся розправа карна перед трибуналом судьїв присяжних против пп. Ореста Авдиковского і Ивана Ґуляя, обжалованих адвокатом д-ром Костем Левицким о обиду чести. Трибуналови проводить сов. Зубрицкій, яко вотанти засїдають сов. Франк і Вербицкій, протоколує авск. Дрималик. Д-ра К. Левицкого, яко приватного жалібника, заступає адвокат д-р Кросиньскій, обжалованого О. Авдиковского боронить д-р Ґрек а Ив. Ґуляя д-р Андрій Кос.
Акт обжалованя такій:
Адвокат д-р Кость Левицкій обжаловує перед ц. к. судом краєвим в справах карних Ореста А. Авдиковского і Ивана Ґуляя за те, що:
Орест А. Авдиковскій, літерат, в ч. 160 часописи Gazeta Narodowa з 15 липня 1893 р. в рубрицї Nadesłane під написом "Owoc pracy czy niesumiennośсi?" як також в 146 числї "Галичанина" з 16 липня 1893 у вступній статьї під написом: "Устраненіе русского язика из ц. к. урядов" і в рубрицї Надіслане під написом "Плод труда или безсовістности" яко автор тих статей прасових прилюдно обвинив фальшиво особу адвоката д-ра Костя Левицкого, мов би той-же по смерти бл. п. д-ра Олександра Огоновского, бувшого професора львівского університету, в 1891 р. в загадочний cпoсіб увійшов в посїданє і уживанє рукописи Нїмецко-руского словаря правничого бл. п. д-ра Олександра Огоновского і мов-би виданий в 1893 роцї д-ром К. Левицким "Німецко-руский словар висловів правничих і адміністрацийних" не був власностію письменничою д-ра К. Левицкого, але власностію авторскою бл. п. дра Ол. Огоновского.
П. Иван Ґуляй, вислужений урядник почтовий: 1) своєю дорадою і заохотою був помічним Орестови Авдиковскому при укладаню повисших статей прасових, а окрім того 2) розширяв в тім часї устно неправдиві вісти, мов-би адвокат д-р К. Левицкій неправно привласнив собі рукопись Нѣмецко-руского словаря правничого бл. п. д-ра Ол. Огоновского.
Тим допустили ся Ор. Авдиковскій провини против безпечности чести з §§.487, взглядно 488 і 493 зак. кар., а Ив. Ґуляй співвини тої-ж провини, а окрім того переступства против безпечности чести.
До розправи покликані свідки: панї Фалина Огоновска, пп. Иларій Огоновскій, д-р Павенцкій, д-р Олесницкій, Андроник Могильницкій і Осип Марков.
По відчитаню акту обжалованя по руски, перечитано єго в-друге по польски на просьбу судьїв присяжних. Відтак відчитано инкріміновані статьї з Gаzet-и Narodow-oї і з "Галичанина" в ориґіналї і перекладї польскім.
В поводах сказано, що Орест Авдиковскій признав ся до авторства инкрімінованих статей, в котрих закинено д-рови К. Левицкому всї повисше згадані дїла. А що-до п. Ив. Ґуляя сказано, що п. Ґуляй відгрожував ся перед людьми, що готов сидїти і два роки в вязници, а таки буде голосити, що д-р Левицкій привласнив собі неправно рукопись словаря д-ра Ол. Огоновского — а також в судовім слїдстві признав, що брав участь в укладаню инкриміновавих статей прасових. Натомість нїчим не доказав свого твердженя, мов-би в 1891 роцї бачив в руках д-ра Левицкого рукопись пок. д-ра Ол. Огоновского.
Пo відчитаню вступної статьї "Галичанина" в оріґіналї, заступник жалібника Кросиньскій поставив внесенє, щоби перекласти єї на польске, бо статя написана з россійска, а крім того по точнім зрозуміню цїлої статьї можна дізнатись о мотивах політичних цїлої справи. — Оборонець д-р Ґрек застеріг ся против натяків на якісь мотиви політичні, але що-до перекладу на польске згодив ся. — По репліцї д-ра Кросиньского сов. Зубрицкій подав по польски зміст статей, обіцюючи пізнїйше дати й переклад.
Наступило переслуханє обжалованих. Обж. О. Авдиковскій признався до авторства инкримінованих статей і заявляє, що з огляду на економію часу і на можливі закиди що-до мотивів політичних буде боронитись по польски. Відтак боронить ся в такій спосіб: Д-р Ол. Огоновскій, видавши свою працю "Oesterreichisches Eheguterrecht", зачав збирати матеріяли до словаря правничого, а обжалований доставляв єму матеріялів і книжок россійских. В 1890 р. бачив рукопись пок. Огоновского доведену до букви "S" і пригадує собі кінцеве слово: "Schluss". Що-до истнованя тої рукописи не має сумнїву. В грудни 1891 р., по смерти Ол. Огоновского, появила ся в "Часописи правничій" відозва д-ра К. Левицкого до присиланя єму матеріялів словарских, а в 1892 р. вже й появив ся проспект словаря правничого. Тогдї то збудило ся у обжалованого підозрінє, бо не міг поняти: як можна в такім короткім часї упорати ся з призбиранєм і уложенєм матеріялу. Крім того д р Павенцкій говорив [між иншими Иларієви Огоновскому], що бачив на бюрку у д-ра К. Левицкого рукопись Ол. Огоновского, а почерк покійного був такій характеристичний що годї помилитись. [Тут обжалований доручив судьям присяжним пробу того почерку.] Обжалований удав ся до вдови по Ол. Огоновскім і зажадав полишених по покійнику рукописей, але працї словарскої не було. Дня 25 мая 1892 р. удав ся обжалований до д-ра Левицкого о поясненє і мирове полагодженє справи. Д-р Левицкій рішучо всему заперечив і відмовив, заявляючи, що видаваний словарь єсть плодом єго десятилїтної працї. В часї тої розмови поразив обжалованого висказ д-ра Левицкого, що в 1886 роцї робив єму пок. Ол. Огоновскій пропозицію видати словарь спільно. Обжалований удав ся відтак до товариства имени Шевченка з просьбою о здержанє друку словаря, але дістав відмовну відповідь, бо сказано, що товариство має рукопись д-ра Левицкого і набуло від него право власности. В тім часї і п. Ив. Ґуляй сказав, що бачив у д-ра Левицкого рукопись словаря пок. Огоновского. В наслїдок того узнав обжалований за потрібне піддати цїлу справу під осуд опінії публичної. В тім часї появив ся в "Дѣлї" фейлєтон о словари д-ра Левицкого з похвалами для автора а дня 20 липня умістив д-р Левицкій спростованє в Gazet-ї Narodow-ій і вже покликував ся на той фейлєтон, а п. Иларій Огоновскій розказував, що нїби-то фейлєтон той повстав за иніціятивою д-ра Левицкого. Дальше обжалований звертав свою увагу на те, що д-р Левицкій по скінченю прав в роцї 1884 при складаню риґорозів, при практицї адвокатскій, при писаню праць правничих, при редаґованю "Батьківщини" в р. 1890 і "Часописи правничої" не мав стілько часу, аби міг присвятити 10-лїтний період часу на уложенє словаря. Вкінци обжалований заявив, що всї свої заміти він заприсягнув в палатї адвокатскій яко свідок в дисціплінарнім слідстві против д-ра Левицкого.
На питаня сов. Зубрицкого: якій єсть доказ, які свідки на єго твердженє, що пок. Огоновскій працював над словарем і що мнима рукопись єго дістала ся в руки д-ра Левицкого? — відповів обжалований, що свідком клясичним єсть п. Ґуляй, засїдаючій на лаві обжалованих, а крім того може ще хто з покликаних свідків подасть які вказівки.
На дальше питанє: як можна доказати, що д-р Левицкій знав о праци словарскій покійника, що взяв по єго смерти рукопись та що взагалї така рукопись истнує? — відповів обжалований, що се посвідчити може він і п. Ґуляй.
Дальші відповіди обжалованого на завдавані питаня презідентом розправи, адвокатами і судьями присяжними, подамо на другій раз.
По О. Авдиковскім почав свою оборону другій обжалований Иван Ґуляй [але ще не скінчив єї, бо розправу перервано до пополудня] і заявив, що рукопись словаря пок. Ол. Огоновского бачив в роцї 1887 у самого Огоновского дома, а в 1891 роцї в домі д-ра Левицкого, а радив при тій нагодї д-ру Левицкому, щоби для виданя словаря пок. Огоновского зложив анкету. Ширше оборону п. Ґуляя подамо вже в понедїлок.
[Дѣло, 13.10.1894]
В дальшім ходї переслуханя обжалованого Ореста Авдиковского — запитав єго сов. Зубрицкій: чи він починив всї кроки до мирового полагодженя тої справи в родинї і длячого як-раз він взяв справу в свої руки? — На се відповів обжалований, що вдова по покійнім а сестра обжалованого не мала потрібної сили, знов же опікун Иларій Огоновскій уповажнив єго порушити тоту справу. — На дальше питанє сов. Зубрицкого: длячого обжалований злаяв д-ра Левицкого в "Надісланім" і у вступній статьї "Галичанина" та й повязав сю справу з політикою? — відповідає той, що в "Надісланім" в Gazet-ї Нarodow-ій хотїв усунути підозрінє, мов-би справа мала характер політичний, але не міг витолкуватись, длячого аж в обох місцях накинув ся на д-ра Левицкого. Статьї инкріміновані писав сам, а лише принагідно відчитав Ґуляєви і Иларієви Огоновскому, при чім Ґуляй робив заміти в користь д-ра Левицкого.
Потім обжалований давав на питаня судьїв присяжних поясненя що-до рукописи Ол. Огоновского, що-до зізнань в палатї адвокатскій і що-до різницї почерку письма д-ра Огоновского а д-ра Левицкого. Вкінци замітив, що до ореченя знатоків про словарь д-ра Левицкого не прикладає ваги.
Заступниць жалібника д-р Кросиньскій поставив обжалованому цїлий ряд питань, стремлячих до виказаня суперечностей в зізнанях обжалованого.
Дальше обжалований на запитанє д-ра Ґрека розказав, що пок. Ол. Огоновскій в послїдних роках вставав о 5-ій годинї рано, але в позісталих рукописях не найшло ся слїдів єго працї, а відтак дав поясненє: до яких партій руских належать пок. Огоновскій, сам обжалований і Ґуляй.
На питаня д-ра Коса признає обжалований, що Ґуляй все говорив о мировім полагодженю справи і був невдоволений, що справа пійшла инакше. Однакож Авдиковскій рішив ся виступити на всякій випадок.
Сов. Зубрицкій сконстатував, що в "Часописи правничій" видаваній д-ром Левицким пок. Огоновскій містив свої працї.
Обжалований п. Иван Ґуляй зізнає по руски. Не почуває ся до вини. При уложеню "Надісланого" не брав участи; уже написане відчитав єму Авдиковскій. Тогдї він зробив заміт, що се справа погана, бо дотикає поважаної рускої родини; вказав на потрібні зміни в текстї "Надісланого" і просив, щоби якось инакше полагодити справу. Видрукувані стать] читав побіжно аж пізнїйше. Від Иларія Огоновского довідав ся, що всї кроки у родини для мирного полагодженя справи остались даремні; тогдї радив Иларієви Ог—ому здати справу на розсуд рускої громади. Дальше обжалований оповів свою приязнь з пок. Огоновским від І-ої ґімназіяльної кляси аж до смерти. В 1882 р. обжалований упросив був покійного, щоби заняв ся адміністрацією єго каменицї, а покійний здав був веденє справ Костеви Левицкому. Той займав ся адміністрацією каменицї до року 1889. Відносини між обжалованнм а д-ром Левицким троха охолодли, але нїколи не було нїякого гнїву. В poцї 1887 обжалований бачив у Ол. Огоновского рукопись словаря. По смерти Огоновского 1891 р. зайшов обжалований до д-ра Левицкого і побачив у него тоту рукопись; тогдї порадив д-ру Левицкому видати той матеріял словарскій зложивши анкету з фільольоґів і правників. В 1892 р. понеслась чутка, що д-р Левицкій видає свій словарь; в наслїдок того зачали ся в 1893 р. части наради в кружку родини пок. Ол. Огоновского. По оголошеню "Надісланого" дістав обжалований два листи, в котрих д-р Левицкій просив єго посвідчити, що словаря у него не видїв, бо не міг видїти. Обжалований на ті листи не відповів, a відтак з устної розмови з д-ром Левицким набрав пересвідченя, що той хоче вмовити в него, що словаря не видїв. Дальше на запитаня сов. Зубрицкого обжалований сказав. що пок. Ол. Огоновскій нїколи не говорив подрібно про свої працї наукові; відтак розповів о нарадах, які відбувались у вдови по Ол. Огоновскім на вість, що д-р Лев. видає словарь; вкінци признав, що між рукописями, які Иларій Огоновскій віддав д-рови Левицкому, рукописи словаря не було.
На запитаня д-ра Коса пояснив п. Гуляй, що хоч в часї побуту у Львові не мав нїякої служби урядової, то весь свій час присвячував справам товариств чи то "Просвіти" чи "Рускої Бесїди", мав занятя стілько, що часом і до пізної ночи не мав віддиху, з театром їздив через цїлий рік, а за свої труди не брав нїгде нїякої платнї. Що-до закиду, мов-би розсївав ложні вісти а при тім і казав, що най за се й посидить в криміналї а буде говорити, то — каже — того не говорив перед нїким з чужих, лише перед интересованою родиною пок. Ол. Огоновского.
На запитанє д-ра Кросиньского: як поступив Иларій Огоновскій при читаню уложеного Авдиковским "Надісланого"? — обжалований сказав, що Иларій Огоновскій був дуже роздразнений.
На питаня д-ра Ґрека обжалований ще раз розказав о тім, як бачив у д-ра Левицкого рукопись Огоновского, і пізнїйшу з ним розмову. Вкінци обжалований піднїс, що д-р Левицкій кореспондуючи з ним, натякав єму в роцї 1884 о праци словарскій в кружку правників а опісля вже про роботу над словарем нїколи не згадував.
Обжал. Авдиковскій на дотичне запитанє д-ра Ґрека заявив, що як довго не побачить рукописи пок. Ол. Огоновского, так довго не може сказати, скілько в виданім словари д-ра К. Левицкого єсть оріґінального. Коли-би побачив рукопись Огоновского і розслїдив єго, готов відкликати всї свої закиди.
Потім трибунал приступив до переслуханя свідків.
Першій свідок д-р Кость Левицкій. Перед переслуханєм єго внїс д-р Кос, щоби сего свідка після постанов §.176, уступів 1. і 6. не заприсягати. Д-р Кросиньскій спротивив ся тому внесеню, д-р Ґрек підпер внесенє д-ра Коса. — Трибунал по нарадї ухвалив свідка заприсягнути. — Судьї присяжні звернули ся з просьбою до д-ра Левицкого, щоби свої зізнаня зволив складати в мові польскій, бо єго свідоцтва незвичайно важні, а деякі присяжні по руски не розуміють.
Д-р Левицкій, вволивши волю лави присяжних, зізнавав так: Гадку заняти ся уложенєм термінольоґії рускої піднесено ще в 1883 роцї в кружку академиків-правників, котрого головою був д-р Левицкій а протектором проф. Ол. Огоновскій. Праця зачала ся, а доказом того один зошит записків які тогдї робили ся. [Д-р Левицкій показав той зошит присяжним.] На основі того першого начерку, взяв ся д-р Левицкій сам за ширшу роботу, студіюючи "Правду Руску" і инші дїла, та віднїсши ся листовно до правників на провінції о поміч. [З того часу предложив д-р Левицкій відповідь п. Льва Шеховича з Перемишля.] Опісля понадсилали матеріяли словарскі: д-р Лучаківскій з Тернополя, Ревакович з Підбужа і другі, а судья Сельскій з Болехова прислав перед кількома роками цїлий словарь на сто аркушів письма. На основі тих матеріялів і при помочи словарів фахових термінольоґічних і словарів Партицкого і Желеховского взяв ся свідок до укладу свого словаря, а при тім радив ся цїлими роками з проф. Огоновским. Нїякої рукописи словаря Ол. Огоновского не мав під рукою, а навіть може вносити, що такої рукописи зовсїм не було, бо покійний не був би сказав в кружку правничім, що не має часу тим займати ся і не був би казав свідкови укладати термінольоґію. Се виходить і з двох дальших розмов покійного, де виразно зазначив, що він не компетентний до справи термінольоґії. По смерти Ол. Огон—ого свідок на просьбу вдови переняв рукописи по покійнім, а принїс их єму до дому Иларій Огоновскій звязані шнурком. Переглянули ті матеріяли, а рукописи словаря там не було. В осени 1891 р. зайшов п. Ґуляй до д-ра Левицкого в справі фотоґрафій пок. Ол. Огоновского і жалував ся, що они не розходять ся. Тогдї свідок, оправдуючись великими роботами, виняв з шуфляди рукописи Огоновского з права цивільного і показав Ґуляєви. Ґуляй рукописей не оглядав і не міг видїти нїякої рукописи словаря. Коли пізнїйше вела ся з Ґуляєм розмова про виданє словаря, то свідок все говорив лише про свій словарь. Під конець 1892 р. появив ся проспект видавництва а п. Ґуляй був першій, що зложив передплату на словарь свідка. Свідок всїм передплатникам доручав перші аркуші словаря з картою заголовною і такій примірник вручив Ґуляєви, а Ґуляй хвалив єго працю. Аж в маю 1893 р. явив ся Авдиковскій в домі свідка і зажадав якогось лагодженя справи словаря. Свідок назвав усе чистою напастію і зажадав щоби зі сторони вдови явив ся у него муж довірія, а він готов єму дати всякі поясненя. Тимчасом появилось "Надіслане" Авдиковского. Свідок окрім спростованя в часописях внїс донесенє карне. Донесенє внїс і против Ґуляя длятого, що Иларій Огоновскій вказав на Ґуляя яко на такого, що голосить, нїби він бачив у свідка рукопись словаря Ол. Огон—ого. Свідок написав лист до Ґуляя з запитанєм: чи правда се, що він голосить, мов би словарь свідка був пляґіятом? Однак п. Ґуляй на два листи не відповідав. Опісля при личній стрічи п. Ґуляй заинтерпельований свідком не знав, що видїв, бо запитав ся свідка: "Скажіть менї, що властиво ви менї показували?" [Тут відчитано лист д-ра Левицкого до Ґуляя.]
Відтак д-р Левицкій оповідав: в якій спосіб він видавав словарь. [На жаданє присяжних дано им до перегляду рукописи д-ра Левицкого, Ол. Огоновского і судьї Сельского.]
На дотичні питаня з лави судьїв присяжних свідок відповів, що Ол. Огоновскій в своїх працях і викладах не уважав на форму лиш на річ, длятого єго термінольоґія містила слова польскі й церковні. Що-до фейлєтону "Дѣла" то свідок автора фейлєтону не инспірував.
На питаня д-ра Кросиньского відповідає свідок, що по відозві з 1891 р. не дістав нових матеріялів до словаря, а мав их уже всї готові до друку. Д-р Павенцкій рукописи словаря Ол. О—ого не міг видїти у свідка, а як свідок довідав ся, д-ра Павенцкого тероризовано на некористь свідка. Словарь не принїс свідкови нї крейцаря зиску, а родина Ол. Огон-ого говорила щось о 4.000 зиску. Свідок по-за працею заводовою займав ся роботою над словаремь в ночи. В "Галичанинї" накинулись за-для того на словарь, бо в "Галичанинї" обкидують болотом все, що виходить з народного сторонництва. [Тут свідок, на жаданє д-ра Кросиньского і сов. Зубрицкого подав коротеньку характеристику обох сторонництв.] П. Ґуляєви свідок відмовляє понятя о фахових роботах юридичних. Рукописи словаря Ол. Ог—ого він не міг видїти, отже єсли тут не грає ролї злоба, то Ґуляєви міг словарь привидїти ся, бо пок. Ол. Огон—ій все писав на половинї піваркуша і мав звичай богато слів підчеркувати, а може словарь Сельского взяв за словарь Огон—ого. На дальші питаня д-ра Кросиньского свідок стверджує, що цїла справа з тим словарем була спритною интриґою заиніціованою зі сторони ворожої народному сгоронництву: раз в напрямі, щоби єго словаря, виданого в дусї народного язика і правописію фонетичною, не допустити до ужитку по урядах, а по друге, щоби й самого автора словаря, яко народовця, не допустити до катедри на університетї. Свідок, на основі новійшої своєї працї з права цивільного, узнаної за добру професором Тілем, сгарав ся лиш о суплєнтуру на університетї, а не дістав єї лише за-для денунціяцій, які висилано до намістництва і до міністерства на основі "Надісланого" Авдиковского. Одному послови cказано в міністерстві, що именованє свідка суплєнтом засистовано по причинї тих денунціяцій.
Отсе найважнїйші зізнаня д-ра К. Левицкого з першого дня розправи. Поминаємо питаня і відповіди на обставини менше важні, замітимо ще лиш то, що свідок на питаня обжалованих рішучо заперечив звістні их твердженя.
Другій день розправи зачав ся від дальшого переслухуваня свідка д-ра Костя Левицкого.
Д-р Кос поставив цїлий ряд питань що-до рукописи словаря д-ра Левицкого, відтак що до рукописи надісланої судьєю Сельским, аби пояснити деякі дати і поправки. Відтак запитав: як довго д-р Левицкій трудив ся над першою своєю працею габілітаційною і поставив внесенє, щоби відчитати листи д-ра Левицкого до Ґуляя, в котрих находять ся дати що-до праць літературних д-ра Левицкого. — Свідок відповів, що над працею габілітаційною трудив ся 1885 р., а вийшла она в роцї 1888. [Листи відчитають ся пізнїйше.]
Д-р Ґрек просив п. Ґуляя, щоби ще раз оповів по польски свою стрічу і розмову з д-ром Левицким в осени 1891 р. П. Ґуляй розповів, а на питаня судьїв присяжних pішучо заявляє, що бачив у д-ра Левицкого рукопись словаря пок. Ол. Огоновского. Д-р Левицкій заперечив правдивість зізнань Ґуляя.
Другій свідок д-р Евгеній Олесницкій, заприсягнений зізнавав [мимо просьби д-ра Кросиньского] по руски. Він видавав свого часу скрипти з викладів Ол. Огоновского зовсїм після єго термінольоґії, котра була добра а свідок і доси єї уживає. Дїяльність д-ра Левицкого в кружку правників була велика. Д-р Левицкій займав ся теорією права. В 1888 р. свідок належав до комітету редакційного "Часописи правничої", але від 1890 р. виїхав зі Львова і не стикав ся з д-ром Левицким. Свідок признав, що кружок правничій мав заняти ся термінольоґією.
На питаня оборонцїв заявив д-р Олесницкій, що пок. Огоновскій знав язик рускій так, як пересїчно кождий Русин народовець; говорено, що писав свого часу поезії. До оцїнки словаря юридичного, котру яко знатоки подала пп. Грушкевич і Барвіньскій, треба знаня і язика і права. Про літературну дїяльність проф. Грушкевича свідок нїчого на знає, натомість плодам літературним п. Барвіньского признає всяку вартість. Над дальшими питанями д-ра Грека, чи д-р Олесницкій яко літерат і адвокат уважає п. Барвіньского, яко професора семинарії учательскої, і п. Грушкевича компетентним до оцїнки правничого словаря — вивязала ся довша полєміка. Трибунал не допустив того питаня.
Дальше д-р Олесницкій пояснив відносини пок. Огоновского до видавництва "Часописи правничої", а именно, що покійний не був за видавництвом за-для своєї нерішучости а підпису свого яко редактор не хотїв дати длятого, бо не думав, щоби тота часопись станула на висоті свого становища юридичного.
Д-р Ґрек просив трибунал о дозвіл запитати свідка якої слави зазнавав Ґуляй в опінії публичній; чи правдомовного чоловіка, чи интриґанта? Презідент трибуналу відмовив сему внесеню, бо тото питанє не відносить ся до нїякого конкретного факту. Однакож по заяві присяжних, що им залежить на тій відповіди, трибунал по ухвалї допустив сю відповідь. Отже свідок сказав, що уважає п. Ґуляя чоловіком честним і гоноровим.
Свідок п. Иларій Огоновскій, заприсяжений, зізнає: Чи пок. Ол. Огоновскій полишив рукопись до словаря, не знає, бо не видїв у покійного тої працї, лише чув від людей, що така праця мала истнувати. По смерти Ол. Огон—ого свідок спровадив ся до мешканя покійного і на жаданє д-ра Левицкого заняв ся зібранєм оставших рукописей. Між рукописями не було словаря. Ті рукописи доручив свідок через слугу д-ру Левицкому а по 16 місяцях відобрав. Свідок має пересвідченє і віру, що всї доручені рукописи була назад звернені. Д-р Лев. просив вдову, щоби позволила з рукописей дещо оголосити в "Часописи правничій" а вдова позволила. Коли появило ся оповіщенє д-ра Левицкого о видаваню словаря, повстав у свідка сумнїв: чи по пок. Олександрі не лишила ся рукопись словаря, тим більше, що покійний перед смертію, вже недужій, з прискореаим темпом, трудив ся, встаючи о 5-ій годинї рано. Той сумнїв ще більше скріпив ся, коли Авдик. навів слова д-ра Павенцкого, мов би Пав—кій бачив на бюрку д-ра Левицкого рукопись словаря Огонов. Відтак коли в маю 1893 р. свідок розмовляв з Ґуляєм, довідав ся, що і Ґуляй видїв рукопись того словаря у д-ра Левицкого. [Тут подав свідок зміст розмови а з него виходить те саме, що твердить Ґуляй.] Свідок не міг не повірити Ґуляєви бо в якійсь час, в червни, будучи у д-ра Павенцкого, почув від Павенцкого слова "Таж Кость друкує працю покійного Олеся!" а на дальші допити оповів, що будучи в гостях у д-ра Левицкого бачив на бюрку рукопись словаря Огоновского сиґновану буквою F. Відтак почув свідок також від п. Авдиковского, що бачив словарску працю покійного. Супротив того всего свідок уважав за потрібне порушити сю справу в кружку родиннім. Удав ся дня 29 мая 1893 р. до д-ра Омеляна Огоновского і предкладав зложити мировий суд з членів родини, однак почув відповідь, що Ґуляєви мусїло привидїти ся, а справа мусить порішити ся в судї. Свідок ще раз поїхав до п. Ґуляя, аби впевнити ся, чи дїйстно він бачив рукопись словаря. Ґуляй запевнив, а при тім просив, щоби справу доконче полагодити в крузї родиннім. Свідок пробовав через брата Петра Огоновского, але проба не довела до нїчого. В якійсь час стрітив ся з д-ром Павенцким і тогдї умовили ся скликати суд мировий, зложений з пп. Юліяна Романчука, професора Лучаківского і инших. І сим разом д-р Павенцкій потвердив попередну свою бесїду. Але до суду мирового не прийшло. Небавом появив ся фейлєтон в "Дѣлї", де неконче користно висказано ся о працях [? — Ред.] пок. Ол. Огоновского, а з розмови з д-ром Павенцким винїс свідок вражінє, що нїби той фейлєтон був написаний при инґеренції д-ра Левицкого. Перед виїздом на вакації свідок яко співопікун сироти piшив ся віднестись до власти надопікунчої і повідомив о тім д-ра Левицкого. Коли появило ся спростованє д-ра Левицкого подав свідок донесенє дня 2 серпня до власти надопікунчої і справа там веде ся. Дальше свідок навів инші розмови з д-ром Павенцким, в котрих д-р Павенцкій виявляв уже заклопотанє супротив факту, що при процесї буде мусїв присягати і говорити правду.
На питанє сов. Зубрицкого свідок не може нїчого догадати ся, в якій спосіб могла була рукопись Ол. Огоновского дістати ся до рук д-ра Левицкого.
Д-р Кросиньскій сконстатував з питань, поставлених свідкови, що перед маєм 1893 р. з нїким не говорив о справі словаря та що між першими кроками акції против д-ра Левицкого а відомостію, що д-р Левицкій видає словарь були довші відступи часу.
Вкінци свідок оповів обставину, що коли Авдиковскій відчитав текст свого "Надісланого", Ґуляй звернув увагу, щоби в "Надісланім" не порушувати матеріяльної сторони справи.
По полудни дальше будуть переслухувати свідків.
[Дѣло, 15.10.1894]
Пополудни другого дня розправи насамперед докінчено переслуханя свідка п. Іларія Огоновского. На питаня оборонцїв подав свідок ще деякі додаткові поясненя. Стан вдови по смерти Олександра був дуже сумний, млїла раз-по-раз і була непритомна. Господарством заняли ся панї Фалина Огоновска і панї Потучкова. В другім тиждни по смерти глядав свідок за обліґацією і треба було викинути всї папери з шафи, однак обліґація не знайшла ся, і аж сама вдова найшла єї в третій комнатї. В два або три тижднї відослано рукописи покійного д-рови Левицкому тогдї, коли проф. Лучаківскій повідомив в имени д-ра Левицкого, що той того бажає. Вдова противилась передачи манускриптів. Небавом по смерти Ол. Огоновского зголосив ся д-р Левицкій з порадою правною у вдови. П. Ґуляя уважав свідок за чоловіка правдомовного і длятого міг вірити єго словам. На конференції у брата Омеляна говорив, що Ґуляй бачив у д-ра Лев. рукопись словаря пок. Олександра. Ґуляй радив полагодити справу або в кружку родиннім або в громадї Русинів. На питанє Ґуляя констатує свідок, що нарада, на котрій Авдиковскій відчитав "надіслане", була лише случайною стрічею.
Дальшій свідок панї Олександра Огоновска [вдова по Олександрі] заприсяжена зізнає: Над чим працював пок. муж не знає. Рукописи були в порядку зложені в бюрку і в шафі. Перших хвиль по смерти мужа не памятає, бо була безпритомна. Коли прийшла до себе, було в комнатах все попрятане. На зазив Иларія Огоновского шукали за папером цїнним і порозкидали рукописи, котрі лежали з півтора тиждня на підлозї. По якімсь часї предложили пп. Лучаківскій і Ил. Огоновскій, щоби рукописи передати д-рови Левицкому для посмертного виданя. На предложенє нерадо згодила ся. В кілька днїв по смерти явив ся д-р Левицкій, щоби полагодити справу спадкову. Чи покійний муж занимав ся словарем, не може сказати. Два місяцї перед смертією вже не працював. Покійний писав на різних паперах, а остатню свою якусь роботу писав лиш по одній сторонї на папери жовтім. [Предсїдатель констатує з протоколу, що в слїдстві казала, що на синьо-зеленім.] Тих паперів она тепер між показаними їй рукописями не бачить. Перед Різдвом 1892 р. прийшов брат Авдиковскій і зажадав показати рукописи. Але рукописи були у Иларія Огоновского. В маю минувшого року відбували ся наради: що робити супротив видаваня словаря Левицким. Авдиковскій розповідав про свою конференцію з Левицким. Відтак приходив Петро Огоновскій з порученя д-ра Левицкого і говорив, що д-р Левицкій нїякого манускрипту словаря не брав і не має, та що покійний предкладав єму спільне виданє термінольоґії. Вкінци она не хотїла занимати ся тою справою а поручила се Иларієви, а він хотїв порозуміти ся з Огоновскими. П. Ґуляй, коли мало появити ся "Надіслане" прийшов і сказав, що бачив рукопись словаря. Відомости свідка про истнованє словаря опирають ся лиш на вістях поданих Авдиковским і Ґуляєм.
На питаня д-ра Кросиньского відповідає панї Олександра Огоновска, що д-р Левицкій приходив по смерти покійного мужа і полагоджував справу пертрактації спадкової. В липни 1890 р., коли перепроваджували ся на нове мешканє, бачила ще рукопись, писану по одній сторонї.
На питанє оборонцїв розповіла панї Олександра спосіб житя покійного мужа і перші хвилї по єго смерти. Покійний нїколи не говорив їй про свої працї, а навіть на спеціяльні дотичні питаня збував єї нїчим. За мниму рукопись покійного мужа не жадала нїколи грошей. Сего року по Великодни прийшов о Николай Огоновскій з Джурова і сказав, що єсли в судї надопікунчім відкличе ся порушену справу, то і цїлий сей процес карний упаде. При тім говорило ся щось о грошех, о тисяч зр. — але она вже не пригадує собі, чи то о. Николай сказав, що хтось готов зложити, чи она зажадала тих тисяч зр. — На питанє п. Ґуляя, потвердила п-ї Олександра, що покійний муж уважав обжалованого своїм найлїпшим приятелем.
Свідок п-нї Фалина Огоновска, теща д-ра Левицкого заприсяжена, зізнає: Д-р Левицкій трудив ся над словарем від 6—7 лїт, а знає се відси, бо за той час засягав ради д-ра Омеляна Огоновского щодо поодиноких слів. Прийшла в день смерти Олександра о 8-ій годинї рано до єго мешканя, коли що ино покійний віддав духа. Прийшли зятї д-р Левицкій і д-р Павенцкій, але були лише в першій комнатї. Тїло уложено на катафальку і цїлий день робились підготовленя до похорону. Д-р Левицкій прийшов з женою вечером, а відтак аж в день похоронів. В перших днях по смерти сказала Александра, що рукописи віддасть в руки д-ра Костя Левицкого, щоби він заняв ся посмертним виданєм. Паперів порозкиданих на підлозї панї Фалина Огоновска нїколи не бачила. О підозрінях довідала ся від д-ра Левицкого в маю 1893 р. і тогдї запросила до себе п. Ил. Огоновского, виславши п. Павенцку до панї Олександри, щоби від неї довідалась: що єсть на цїлій справі. Олександра не сказала нїчого позитивного. Коли прийшов Иларій панї Фалина Ог—а розпитувала єго і почула відповідь, що він не бачив між паперами, переданими д-рови Левицкому, нїякої рукописи словаря. Иларій сказав, що готов погодити ся, єсли Лев—ій в переднім слові скаже, що словар — то праця пок. Олександра а д-р Левицкій лиш редаґує єї. На се годї було пристати. Зачали ся клевети по ґазетах панї Фалина Ог—а, їдучи на вакації, чула від о. Альбина Раковского, що Иларій Ог—скій говорив, що тоті ґазетні напасти будуть відослані до намістника і до міністерства. Цїль напастей була тая, щоби д-рови Левицкому унеможливити обнятє катедри на університетї.
На питаня оборонцїв відповідала панї Фалина Ог., що в перших днях по смерти Олександра не було нагоди що небудь взяти з мешканя покійного, бо всї річи зложено в одній комнатї, котру она замкнула, а ключ віддала пани Поточковій. Відтак спровадив ся до мешканя вдови п. Иларій. Д-р Лев —кій заняв ся виробленєм пенсії для вдови; о се мабуть нїхто єго не просив. Иларій казав в мешканю паньства Омелянів: "Полагодїть справу, бо буде скандал". Робили ся проби мирного полагодженя справи: висилано Петра Огоновского яко посередника, відтак о. Николая Огоновского, але все на дармо. Панї Олександра була дуже роздразнена і екзальтована і на всї пропозиції говорила, що тут розходить ся о честь пок. мужа і о маєток дитини.
Конфронтації зі свідками Иларієм Огоновским і вдовою Олександрою не доводили до ладу. Панї Фалина Ог—а рішучо стояла при своїх зізнанях а тамті перечать. На запитанє д-ра Кросиньского сказала панї Фалина Ог—а, що по смерти пок. Олександра винесено богато паперів на стрих. Вдова перечила, але панї Фалина Ог—а рішучо при сказанім стояла.
Свідок д-р Омелян Огоновскій зізнає [по руски]: Д-р Левицкій занимав ся працею над словарем довшій час і свідок знав се на 2—3 роки перед оповіщенєм друку, бо д-р Левицкій глядав у него поради під взглядом фільольоґічним, питаючи ся або з памяти або з карточок, де були виписані слова. Рукописи д-ра Лев-ого, з котрої друкував ся словар, свідок не видїв. Не знає, чи покійний брат працював над словарем, хоч не виключена можність, що міг над тим трудити ся. Однак покійний міг навіть рукопись свого словаря знищити, як се зробив з другим томом своєї працї Eheguterrecht. Ми хотїли з своєї сторони мирного полагодженя справи, длятого ми запросили брата Иларіона. Иларій явив ся дуже роздразнений, кидав ся, але свідок не хоче о тій конференції говорити, бо се було би: свідчити против брата. Відтак запросила о. Николая Огоновского з Джурова, але годї було що зробити, бо Олександра дістала спазми. Про гроші о. Ник. Огоновскій нїчого не згадував.
Наступили питаня оборонцїв і д-ра Кросиньского. Питаня що-до оцїнки літературної вартости як словаря д-pa Лев—ого так і праць пок. Олександра трибунал не допустив. Свідок дав подрібні поясненя, як укладає ся словар: пише ся на карточках а відтак переписує ся до друку. Пок. Олександер все дуже добре і користно був настроєний для д-ра Левицкого, хотїв зробити єго доцентом і по можности підпомагав єго праци габіталіційній, просячи професорів Балясіца і Яновича, щоби прискорили оцїнку працї. Коли професори написали свої саlculum, пок. Олександер повідомив о змістї тої оцїнки. Що-до знищеня другого тому Eheguterrecht, — то свідок опирає се на здогадї, бо, як каже п. Ґуляй, пок. Олександер казав єму, що знеохочений критикою першого тому, закидає дальшу працю. Мимо напираня д-р Омелян не хотїв нїчого більше сказати про поступованє брата Иларія на конференції в своїм домі, лише потвердив то, що сказав до протоколу.
По переслуханю сего свідка поставили заступник приватного жалібника і оборонцї обжалованих цїлий ряд внесень на переслуханє нових свідків для виясненя різних обставин.
Д-р Кросиньскій поставив внесеня: покликати свідків: 1) редактора "Дѣла" п. Белея на обставину: чи фейлєтон о словари д-ра Левицкого був инспірований д-ром Левицким; 2) о. Николая Огоновского з Джурова: чи робив пропозицію о ревіндикацію справи в судї надопікунчім та о якихсь грошех; 3) п. Петра Огоновского: чи говорив перед ним д-р Левицкій, що пок. Олександер трудив ся разом з ним над словарем; 4) посла Юліяна Романчука, що пок. Олександер Ого—ій користно висказував ся о наукових спосібностях і о моральній кваліфікації д-ра Левицкого; 4) паню Потучкову на поясненє: якій був стан мешканя покійного Олександра в перших днях по єго смерти; 6) п. Григ. Врецьону переслухати лично замість читати єго зізнаня в протоколї; 7) пп. Ивана Бічая і Мар. Бяльского на обставину, що перед нами п. Ґуляй вихвалював словар д-ра Левицкого; 8) о. Альбина Раковского на обставину, що п. Илярій Огоновскій говорив перед ним, що клевети в ґазетах будуть відослані до намістника і міністерства.
В имени оборони д-р Ґрек годить ся лиш на внесенє що-до переслуханя Петра Огоновского і пп. Ив. Бічая та М. Бєльского, а всїм иншим внесеням противить ся з причин або мериторичних або юридичних — натомість від себе ставить внесенє покликати свідків: 1) адюнкта Сосновского, д-ра Николу Шухевича і Каз. Тиховского на поясненє: як і коли міг д-р Левицкій занимати ся працею над словарем; 2) зецера друкарнї им. Шевченка Криловского на обставину: в якім видї приходила рукопись д-ра Лев-ого до складаня; 3) панну Галину Огоновску, дочку пок. Олександра, на обставину: чи видїла рукопись вітця писану на лївій сторонї на піваркуши; 4) зажадати з львівскої палати адвокатскої актів слїдства против д-ра Левицкого; 5) покликати на свідків професорів д-ра Пентака, Балясіца і Яновича на обставину: длячого не принято працї габілітаційної д-ра Левицкого, а єсли се послїдне внесенє буде увзгляднене, то оборона годить ся на переслуханє о. Альбина Раковского.
По репліцї д-ра Кросиньского, в котрій спротивив ся всїм внесеням оборони, і по короткій промові д-ра Ґрека закінчив ся другій день розправи.
Третій день розправи почав ся оголошенєм рішень трибуналу на вчерашні внесеня. Трибунал порішив переслухати яко свідків пп.: Петра Огоновского, Ив. Бічая і М. Бєльского, панну Галину Огоновску і Казимира Тиховского [Послїдного на обставину, що пок. Огоновскій мав говорити в часї своїх викладів, що трудить ся над правничою термінольоґією]. Прочим внесеням трибунал відмовив.
По оголошеню сего рішеня трибуналу д-р Кросиньскій поставив додаткове внесенє, щоби переслухати п. Володимира Левицкого, урядника зелїзницї в Перемишли, на обставину: що в р. 1890-1891 бачив, як д-р Левицкій трудив ся над словарем, а крім того був помічний д-рови Левицкому в тій праци переписуванєм рукописи словаря. З огляду на то, що й се внесенє, як також уже допущене трибуналом внесеня, вимагають довшого розслїду і розваги, то вносить відрочити розправу а ті додаткові матеріяли віддати судьї слїдчому для доповненя слїдства.
В имени оборони заявив д-р Ґрек, що хоч не уважає свідоцтва п. Володимира Левицкого важним для розясненя справи, то однак годить ся на переслуханє того свідка але нїяким чином не може згодити ся на відроченє розправи і поставленя цїлої справи в стадію вступного слїдства.
Д-р Кросиньскій в репліцї обстав при своїм внесеню відроченя розправи, опираючись на процедурі карній, з котрої пробиває интенція: не переслухувати при розправі свідків, котрі не складали зізнань в слїдстві. Єсли би не увзгляднено того внесеня, то трудно було би заступникови жалібника виновнити свою задачу.
Оборонець д-р Кос спротивив ся рівно як єго товариш внесеню відроченя розправи, раз за-для того що слїдство вело ся півтора року і можна було за той час навести всїх можливих свідків, а по-друге тому, що єго клієнт п. Ґуляй уже раз хотїв би очиститись від заміту, що він клеветник.
Трибунал удав ся на нараду і ухвалив допустити свідка Володимира Левицкого, натомість не прихилив ся до внесеня відрочити розправу.
Свідки пп. Марков і д-р Павенцкій не явили ся, натомість явили ся деякі свідки завізвані аж нинї рано.
Свідок Каз. Тиховскій, заприсяжений, зізнав: На виклади пок. Ол. Огоновского ходив в рр. 1889 і 1890 дуже пильно. Покійний перед викладом розмовляв з слухателями привітливо і тогдї говорив, що руска термінольоґія юридична єсть хаотична, в практицї судовій приходять клопоти, длятого мусить лад завести в тій справі, а се праця дуже трудна, котра єго абсорбує. Однак свідок не віднїс тогдї вражіня, мов би покійний трудив ся над словарем; впрочім яко академик і не застанавляв ся глубше над тою справою.
Свідок панна Галина Огоновска, заприсяжена, зізнала: Отець трудив ся майже цїлими днями — над чим, не знає, лише може подати формати рукописей. Були се зошити, книжочки і піваркуші. Послїдними часами перед смертію вітця сїдала при бюрку і тогдї бачила на піваркушах писані нїмецкі слова, попідчеркувані, з рускими поясненями. Краска паперу була сїра. Того рода рукописи бачила перед смертію вітця також і в бюрку; пакет рукописей був овинений зеленковатим папером. Бюрко не замикало ся. В першій хвили по смерти вітця она була безпритомна. П. Иларій Огоновскій говорив матери, що треба віддати рукописи д-рови Левицкому до посмертного виданя. — О посудженю д-ра Левицкого чула від Авдиковского а не від Ґуляя. Що-до конференції о. Ник. Огоновского, то не була при нїй присутна, лиш з другої комнати чула, що мати з обуренєм відзивала ся, не мов то хотять, щоби она за гроші продавала честь свого мужа.
Свідок п. Мар. Бельскій, заприсяжений, зізнає, що чув д-ра Левицкого, як засягав ради фільольоґічної що до поодиноких слів. Раз говорив д-р Левицкій, що добрий вираз почув від хлопа. З п. Ґуляєм свідок не говорив нїколи про словар — бодай собі того не пригадує.
Трибунал відчитав письмо, виставлене лїкарями Ясиньским, Соханьским і Барончем, посвідчаюче, що д-р Павенцкій не може в двох найблизших днях явити ся до розправи за-для тяжкої недуги жінки й дочки. Оборона поставила внесенє, щоби примусити д-ра Павенцкого явити ся в судї, а д-р Кросиньскій станув в оборонї свідка і промовив за відроченєм розправи.
Свідок п. Петро Огоновскій, заприсяжений, зізнає: Не чув нїколи, щоби пок. Олександер трудив ся над термінольоґією правничою. Коли д-р Левицкій зачав друкувати словар, свідок почув від Иларія, мов-то д-р Лев—ій мав рукопись пок. Олександра, а є на то свідки Ґуляй і Павенцкій. По розмові Авдиковского з д-ром Левицким казав д-р Лев—ій свідкови пійти до панї Олександрової і сказати, най не робить скандалу, бо всї підозріня є безосновні. Свідок був у панї Олександрової, але почув, що була рукопись а тепер єї нема і є свідки. Д-р Лев—ій показував свідкови приготовані матеріяли до свого словаря а між иншим записки ще з часів кружка правничого. Свідок був присутний в канцелярії "Просвіти" на засїданях того кружка і чув ті наради. В родинї говорено про мирне полагодженє справи ще перед тим, заки справу розголошено в ґазетах, відтак і пізнїйше, але сказано, що годї мирно полагодити єї, бо стала вже голосною.
На питанє д-ра Кросиньского свідок зізнає, що Иларій Огоновскій говорив лиш о моральній кривдї зробленій Левицким, а від д-ра Левицкого чув, що Авдиковскій мав говорити о подїлї зиску, щось о 2000 зр.
Д-р Кросиньскій ставить внесенє: візвати на свідка о. Николая Огоновского на обставину, що в справі не було нїякої грошевої пропозиції, бо з зізнань пань Олександри і Галинки виходило, мов-то була якась згадка о грошех а мов-то се паню Олександрову обурювало. — Оборона спротивилась тому внесеню, бо могло бути, що о. Огоновскій без відомости і порученя интересованих сторін з власної иніціятиви робив предложеня грошеві.
Свідок п. Ив. Бічай, заприсяжений зізнав: чув від п. Ґуляя в "Нар. Торговли" що д-р Левицкій видаючи словар, положив великі заслуги для добра справи рускої. П. Ґуляй не висказував ся зле о праци д-ра Левицкого, а з розмови на темат словаря віднїс свідок вражінє, що Ґуляй говорить о праци д-ра Левицкого.
При конфронтації з п. Ґуляєм свідок не міг точно описати близших обставин тої розмови. — На запитанє д-ра Кросиньского зізнав свідок, що сидїв з пок. Олександром при столї і тогдї д-р Левицкій розмовляв з покійним про словар. Д-р Левицкій нераз радив ся і свідка про поодинокі слова.
З переслуханя свідка Осипа Маркова [як поперед з переслуханя свідка Андроника Могильницкого зі Стрия] зрезиґнували і жалібник і оборона.
Відчитано вступну статью "Галичанина" в польскім перекладї.
[Дѣло, 16.10.1894]
По відчитаню польского перекладу инкрімінованої статьї із вступної "Галичанина" зарядив трибунал читанє зізнань поодиноких свідків. Між иншим читано зізнаня мундантів канцелярії д-ра К. Левицкого а також панї Ольги Левицкої, жени жалібника, котра рішучо посвідчила, що муж єї трудив ся над словарем а нїякої рукописи словаря пок. Ол. Огоновского не бачила.
Розправа по полудни була обмежена рівнож на читанє актів, бо два свідки, д-р Л. Павенцкій і Вол. Левицкій з Перемишля ще не явились.
З зізнань п. Ивана Раковского, котрий будучи студентом мешкав в 1886 р. у д-ра Левицкого а в 1890 р. в домі д-ра Ол. Огоновского, виходить, що д-р Левицкій випитував ся як свідка так і свого тестя д-ра Омеляна о слова до правничої термінольоґії.
П. Гр. Врецьона протоколярно зізнав, що часто сходив ся в рр. 1892 і 1893 з п. Ґуляєм і д-ром Левицким і на тих сходинах говорено о термінольоґії правничій, а п. Ґуляй висказував ся похвально о праци д-ра Левицкого. Крім того записував собі д-р Левицкій на карточках нотатки. — Обжалований Ґуляй дотично того зізнаня заперечив, мов-то на тих сходинах можна було бачити які карточки, хоч що правда, могла бути бесїда о працях д-ра Левицкого, але певно не відносила ся до словаря видаваного д-ром Левицким.
Відчитано поданє д-ра Льва Павенцкого до трибуналу, в котрім д-р Павенцкій рішучо заявляє, що не може явити ся до розправи карної за для смертельної недуги жінки й дочки, а крім того просить ще й то увзгляднити, що при таких обставинах не міг би складати ясних і рішучих зізнань. — Як оборона так і заступник жалібника настають, щоби д-р Павенцкій був переслуханий яко свідок, однак між ними єсть та різниця, що оборона жадає сейчас переслухати а знов д-р Кросиньскій просить увзгляднити перешкоди д-ра Павенцкого і жадає відроченя розправи. — Трибунал рішив відложити переслуханє д-ра Павенцкого до слїдуючого дня, тим більше, що і завізваний свідок Волод. Левицкій може надїхати.
Зачалось дальше читанє актів.
Д-р Кросиньскій згодив ся на перечитанє листів д-ра Левицкого до Ґуляя, з виїмком кількох листів, в котрих бесїда о чисто родинннх справах. — Оборонець д-р Кос пристав на се внесенє оборони.
В трицятьох відчитаних листах говорить ся переважно о справах адміністраційних каменицї, хоч побіч того є також і натяки на фахове занятє д-ра Левицкого. І так в листї з 1884 р. єсть згадка: "пишемо термінольоґію", а в дальших просить д-р Лев п. Гуляя о надісланє книжок, потрібних до виготовленя юридичних праць фахових.
Четвертий день розправи
Д-р Кос поставив запитанє д-рови Левицкому: до якої працї відносили ся замовленя книжок з Відня, про котрі єсть згадка в листах єго до Ґуляя в часї від 1884 р. до 1888 р. — Д-р Левицкій відповів що ті книжки були єму потрібні до працї габілітаційної "О przysiędze stanowczej", бо до инших праць, якими в тім часї він занимав ся, не був би міг п. Ґуляй доставити єму з Відня нїяких матеріялів.
Відтак трибунал приступив до відчитаня ореченя знатоків.
Д-р Кросиньскій поставив внесенє, щоби знатоків, котрих ореченя мають бути відчитані, переслухати особисто. — В имени оборони спротивив ся д-р Ґрек особистому переслуханю знатоків, раз з чисто формальних причин, бо посол Барвіньскій єсть тепер у Відни, а жалібник міг при укладаню акту обжалованя зажадати особистого переслуханя знатоків; по-друге задля того, бо ті ореченя могли би мати першорядну вагу лиш для справи крадежи літературної, а того нїхто нїколи не закинув д-рови Левицкому. — Д-р Кросиньскій реплікуючи, обстав при своїм внесеню, а крім того додатково внїс, щоби візвати на свідка п. Льва Левицкого, авскультанта в Сїняві. — Оборона застерегла ся против збираня таких нових доказів, котрі могли би лише причинити ся до відроченя розправи.
Трибунал по годинній перерві орік: Не взивати знатоків до особистого переслуханя; — віднести ся телєґрафічно до зверхної власти п. Володимира Левицкого в Перемишли з запитанєм: чи явить ся він до розправи чи нї, і виждати з тим до пополудня, а також до того часу здержати ся з рішенєм ще-до переслуханя свідків о. Николая Огоновского з Джурова і Льва Левицкого; вкінци свідка д-ра Льва Павенцкого покликати до розправи примусово.
Доки не переведе ся примусове покликанє д-ра Павенцкого, зарядив предсїдатель трибуналу перерву в розправі.
Свідок д-р Лев Павенцкій, заприсяжений, заки зачав зізнавати, застеріг ся, мов-би не хотїв явити ся до зложеня зізнань з яких инших мотивів, як лише з причини недуги жінки і дочки. Зізнаня свої складає д-р Павенцкій [по руски] в найбільшій части на дотичні питаня презідента трибуналу сов. Зубрицкого.
Відносинн пок. Ол. Огоновского до д-ра Левицкого не були интімні [зажилі] — каже свідок — але завсїгди досить добрі. Про спеціяльні працї пок. Ог-го не знає; покійний мусїв занимати ся і термінольоґією, але свідкови не відомо про якусь спеціяльну працю над словарем. Коли появив ся проспект словаря д-ра Левицкого, говорив свідок на касинї до Авдиковского, що дивує ся, длячого в проспектї нема згадки про матеріяли пок. Огоновского — бо тогдї в родинї знали, що всї рукописи покійного були передані д-рови Левицкому. Свідкови здає ся, що Авдиковскій першій говорив, мов-то видїв матеріяли пок. Огоновского до словаря. Свідок, прийшовши раз до д-ра Левицкого, бачив на бюрку много матеріялів — бо д-р Кость Левицкій дїйстно працював над словарем, і свідок застав єго при тій роботї. Між тими матеріялами на бюрку видїв свідокь картку, записану почерком пок. Огоновского а з того дедукував, що д-р Левицкій міг користати з працї покійного. Картка була така: зеленковатий папір, величини більше або менше піваркуша, не була загнена на половину, лише був марґінес на кілька пальцїв з лївої сторони, на картцї було по руски писано, були якісь слова, — але чи були то слова рускі чи нїмецкі, чи були попідчеркувані, того собі свідок точно не пригадує. Все те зробило на свідку ефект рукописи словаря. [При демонстрованю рукописей пок. Огоновского каже свідок, що не єсть виключена можливість, що се могла бути рукопись "Eheguterrecht".] По тій розмові з Авдиковским минуло з пів року [свідок не интересував ся тою справою, бо єго мало обходило кому словар буде дедикований], коли справа цїла прибрала важний зворот і з різних сторін порушено справу истнованя рукописи словаря п. Огоновского. Прийшов до свідка Авдиковскій і сказавши, що має певність истнованя рукописи словаря, бо має свідків, заявив, що иде до д-ра Левицкого доходити прав. Свідок казав на те: "Робіть собі, що хочете; идїть до Костя". Але що Авдиковскій відкликав ся при тім на рішуче заявленє Ґуляя, то й свідок міг думати, що тогдї бачив манускрипт словаря, і для того міг говорити, що й він видїв тую рукопись. З Иларієм Ого—ким говорив свідок про ту справу частїйше; при першій розмові просив о найбільшу дискрецію, а то длятого, що дотично свого твердженя, немов-то видїв у д-ра Левицкого рукопись словаря пок. Огоновского, не мав святої певности. В якійсь час — мабуть 29 мая 1893 р. зайшов свідок до д-ра Левицкого і представив єму цїлу справу, всї твердженя. Тогдї д-р Левицкій показав єму всї матеріяли і рукопись свого словаря, і рішучо запевнивши, що нїякої рукописи словаря пок. Огоновского не було, додав: "Ви мусите милити ся". Свідок відповів: "Я видїв рукопись, але тепер не виключаю можливости, що я міг помилити ся". І знов розмовляючи з Иларієм Ог—им свідок застерігав ся перед ним, щоби опирано ся на єго говоренє, і з своєї сторони докладав як найбільшого стараня, аби справа була полагоджена в кружку родиннім. Але годї було се зробити; именно для Иларія була та справа якась нагла і мав готове поданє до суду надопікунчого. Свідок застерігав ся, що видїв люзьну картку, а не рукопись словаря яко таку. В реставрації Бачиньского свідок напирав на Иларія, щоби залишити справу, і предложив зложити суд мировий з пп. Романчука, Лучаківского і Громницкого. Свідок два рази посилав білєт до Лучаківского, бо хотїв з ним найперше поговорити, але Лучаківскій не прийшов. В тім часї д-р Левицкій був прихильний до мирового полагодженя справи, але з противної сторони ставлено таки услівя, що годї було чоловікови чести на се пристати. Словар був виданий д-ром Левицким, а тут хотїли заявляти, що то праця пок. Ол. Огоновского. Також і родинні моменти грали в тій справі ролю і перешкаджали мирній полагодї. Справу можна було полагодити в кождій стадії, по оголошеню "Надісланого" а навіть перед самою розправою карною, але стрічано упір. Свідок не пригадує собі, чи говорив в касинї о перекручуваню д-ром Левицким слів з рукописи пок. Огоновского, але міг говорити о перекручуваню, бо то спірна квестія наукова. У Русинів що голова то розум [се повтаряє свідок за сов. Зубрицким] і свідок може не годити ся на слова ужиті д-ром Левицким, бо противний впроваджуваню нових слів, а стоїть за принятєм книжного літературного язика. Свідок не говорив, що боїть ся того, коли прийдесь єму в судї сказати правду, бо він все застерігав ся, що бачив лиш люзьну картку а не рукопись словаря. Впрочім говорено, що є свідки на истнованє рукописи, то й свідок міг собі уявити, що бачив рукопись. Свідок знає, що д-р Левицкій трудив ся над словарем, бо нераз був при тім, як радив ся д-ра Омеляна Ог—ого; свідок нераз кепкував собі з того. Так було від кількох лїт, але чи й перед смертію пок. Олександра, не може собі пригадати. Рівно-ж знав о роботї д-ра Левицкого з того, бо він показував єму раз книжку россійску, де були зібрані матеріяли етноґрафічні до термінольоґії правничої. Свідок не чув, аби д-р Левицкій відгрожував ся клеветникам криміналом.
По зложеню того зізнаня зачали ставляти д-рови Павенцкому питаня: заступник жалібника і д-р К. Левицкій, оба оборонцї, оба обжаловані і один судья присяжний, а також відбула ся конфронтація свідка з п. Иларієм Огоновским. Про се подамо завтра.
[Дѣло, 17.10.1894]
Свідкови д-рови Льву Павенцкому зачинають ставляти питаня. Першій зачинає питати заступник жалібника д-р Кросиньскій а на дотичні питаня дає свідок такі відповіди:
В Касинї роблено над видаваним словарем замітки різного рода, бо і сам свідок того пересвідченя, що нарічє україньске для Русинів невластиве, а більше тут приняв ся "літературний" язик. Свідок знав, що Иларій Огоновскій віддав рукописи пок. Ол. Ог—ого д-рови Левицкому, але які то були рукописи, того не знав. Тої люзьної картки на бюрку д-ра Лев. свідок не мав в руках, а лише видїв єї на крок, на два стоячі від бюрка. Відтак коли говорило ся о тій справі, то може бути, що Иларієви Ог—ому іn der Hitze des Gefechtes сказав яке більше слово, але се було лиш говоренєм; тут же при заприсяженім зізнаню мусить свідок подавати точно все те що собі добре пригадує. — З того видно, — каже д-р Кросиньскій — що ви були в родї суґґестії? — Так, — відповідає д-р Павенцкій — все можливе; може бути, що та люзьна картка була з инших праць пок. Огоновского. Се факт, що д-р Левицкій працював над словарем, се знаю — але инша річ, чи в то входять матеріяли пок. Огоновского. Свідок зайшов до Ґуляя; Ґуляй був дуже повздержливий в розмові, хотїв мирного полагодженя, сказав, що поробив поправки в "Надісланім", бо було би далеко гірше випало. Иларій Огоновскій говорив до свідка: "Ви мусите свідчити" — а свідкови було дуже прикро і він застерігав ся і вимовляв ся, а тогдї чув такі слова від п. Иларія: "Ми маємо чотирох свідків на се!" Свідок говорив, що видїв манускрипт пок. Огоновского, а може бути, що говорив і про букву F. Свідок не міг видїти рукописи словаря, так мусить сказати при совістних і заприсяжевих зізнанях, але бути може, що міг говорити про рукопись словаря.
На запитанє д-ра Костя Левицкого: Як то було, коли свідок дня 2 червня 1893 прийшов до него і він єму показав манускрипти [цивільне право Огоновского, словар Сельского, рукопись Лучаківского] та свою рукопись словаря? — відповів свідок: "Я сказав тогдї, побачивши ті рукописи і почувши запевненє, що рукописи пок. Огоновского не було, що, може бути, милю ся." — На питанє що-до конференції о. Ник. Огоновского відповів свідок: О. Ник. Огоновскій не говорив нїчого о грошех, мнимо жертвованих д-ром Левицким вдові за залишенє справи, противно, о. Николай сказав, що Иларій і вдова неможливі до переговорів, і жалував ся що даремно мав видатки на подорож до Львова. — На питанє: чи то правда, що раз зі свідком стрітив ся якійсь адвокат чи кандидат адвокатури та грозив чи вговорював, що свідок мусить зізнати щиру правду в процесї Левицкого? — відповів свідок, що була розмова на той темат, але грізьби не було. Д-р Левицкій: "Але відтак ваша жінка жалувала ся у родичів, що мусите слухати грозьбу кандидата адвокатури." — Свідок: "Що жінка говорила не знаю; я згадав дома про ту стрічу і розмову." — Д-р Левицкій: Ті питаня поставив я для представленя, як то заздалегідь підготовляла ся оборона обжалованих.
Оборонець д-р Ґрек, зазначивши що се про него мова, запитав свідка: чи він ще в часї слїдства, раз в судї краєвім а другій раз на двірци не радив, що найлїпше справу полагодити в родинї? — Свідок потвердив се, що д-р Ґрек радив се і такої грозьби не було. На дальше запитанє щодо слів свідка: "Инша річ для говореня а инша для свідченя", сказаних в розмові з Иларієм Огоновским — свідок відповів, що годї єму точно подати слова тої розмови; різно говорило ся. Свідок при першій розмові з Авдиковским не рефлєктував на те, що то може з того вийти, але відтак він застерігав ся в справі свідоцтва. — На дальше запитанє д-ра Грека в справі букви, яку мав видїти на люзній картцї — свідок відповів, що не знав, чи мав тогдї пересвідченє о словари, і чорт знає, про яку букву міг тогдї говорити, що мов-то єї бачив.
На питанє оборонця д-ра Коса: Як була писана люзьна картка, чи по руски, чи по нїмецки, чи може разом обома язиками, — свідок не знав сказати, а між паперами показаними єму не розпізнав єї. Свідок видїв у д-ра К. Левицкого друковані матеріяли [підручники], потрібні для роботи над словарем. На питанє: чи свідок говорив д-рови Левицкому, що Ґуляй був помічним при зредаґованю "Надісланого" — дав свідок виминаючу відповідь.
При конфронтації з Иларієм Огоновским сказав д-р Павенцкій, що не пригадує собі, в якій цїли прийшов до него Иларій Огоновскій. Отже Иларій розповів подрібно обставини, при яких відбувала ся их перша розмова. Свідок обстає при своїм, що не говорив про рукопись, хиба може про люзьну картку. Говорив, що щось бачив, але не говорив, щоби тоту картку мав у руках.
На питанє Авдиковского свідок признав, що в першім розговорі на касинї говорив щось про рукопись пок. Огоновского, а відтак коли Авдиковскій заявив, що иде до д-ра Левицкого, сказав: "Идїть, слїдїть". В касинї, коли появив ся проспект словаря, роблено різні заміти, а свідка дивувало, длячого д-р Левицкій в передмові не дякує також за матеріяли пок. Ол. Огоновского. Спростованє д-ра Левицкого не подобало ся свідкови, бо було досить написати десять слів, а там були й бічні заміти. На питанє, чи свідок не говорив, що коли прийде до розправи, то не витримає у Львові, — свідок не дав відповіди. Він і не може аподиктично сказати, чи говорив про спільну редакцію "Надісланого" Авдиковским і Ґуляєм і чи Авдиковскій заявив єму, що зрече єго свідоцтва, єсли Ґуляй буде вільний і не буде засїдати яко обжалований.
На запитаня Ґуляя свідок признав, що Гуляй намовляв до мирного полагодженя справи.
На питанє д-ра Коса, чи свідок жадав слова чести від Иларія Ог—ого що-до одержаня тайни тої розмови — відповів свідок, що не жадав, але то само собою розуміло ся, бо их розмова була интімна.
На запитанє д-ра Кросиньского свідок притакнув, що міг мати непевність що-до Рукописи пок. Огоновского.
На запитанє одного судьї присяжного пояснив д-р Павенцкій, що єго позиція трудна, бо він говорив з многими також під вражінєм того, що другі говорили.
Пополудневе засїданє четвертого дня розправи почало ся внесенєм д-ра Ґрека, щоби переслухати д-ра Балясіца, професора львівского університету, перед котрим мав пок. Ол. Огоновскій на два місяцї перед смертію говорити, що з огляду на свою недугу мусить спішити ся, щоби викінчити свою працю над термінольоґією правничою.
Відтак забрав слово д-р Кость Левицкій, щоби зложити ще додаткові поясненя деяких обставин, котрі в часї розправи виявили ся: Головою "кружка правничого" і предсїдателем анкети, зложеної для збираня матеріялів до рускої термінольоґії правничої, був він, а покійний Ол. Огоновскій занимав лиш почетне становиско протектора. Рішучо обстає при тім, що в домі Ол. Огоновского був на місяць перед смертію Ол. Огоновского, а відтак в дни смерти разом з д-ром Павенцким лише в одній комнаті і в дни похоронів, а опісля зайшов аж в два тижднї для полагодженя справ спадкових; до вдови заходив дуже рідко. — Вже в рр. 1883 і 1884 студіював Статут литовскій і "Правду руску", а на доказ того предкладає дотичні записки. — Твердженє п. Ґуляя, мов-то видїв якісь люзьні слова, списані в видї словаря, могло би опиратись на тім, що п. Ґуляй міг видїти рукопись, списану п. Володим. Левицким, де як-раз приходять лише самі слова нїмецкі попідчеркувані, і на сю обставину предкладає трибуналови тую рукопись. — Щодо поспіху в роботї видавництва словаря, котрий хоче використати оборона і котрий немов-то оправданий єго заходами о катедру університетску, заявляє, що нїколи єму на тім не залежало, а з инсинуацій що-до того не буде жадати більшого виміру кари для обжалованих. Поспіх походив з того: Між прелімінарями знаної угоди, заключеної заступниками Русинів з правительством, були запоручені ширші права для язика руского в урядах, і тогдї примічено з компетентної сторони, що Русини не мають правничої термінольоґії рускої. Пос. Романчук напирав на него в 1891 р., щоби чим скорше зладив таку термінольоґію, а що він се прирік, то й мусїв удержати ся в слові. Свідки обжалованих піднесли, що в цїлій тій справі руководились лише моральним і етичним моментом отже на се треба замітити, що в поданю до суду надопікунчого подали они вартість мнимої рукописи словаря пок. Огоновского в квотї 1.100 зр.
По тім заявленю д-ра Левицкого замітив п. Ґуляй, оглядаючи предложену рукопись, що вигляд єї иншій, бо рукопись, котру бачив у д-ра Левицкого, була на синїм папери і писана характеристичним почерком. П. Иларій Огоновскій заявив, що після поради адвоката в поданю до надопікунчого суду була згадка і о матеріяльній шкодї, однак передо всїм розходило ся интересованим о моральну сторону, сего-ж року в липни на жаданє суду надопікунчого подав вартість рукописи на 1175 зр.
Приступлено до відчитаня ореченя знатоків: Александра Барвіньского і Теофиля Грушкевича. Оба знатоки порівнували чотири зошити викладів цивільного права пок. Огоновского з словарем д-ра К. Левицкого, щоби розслїдити: на скілько праця д-ра Левицкого єсть самостійна. Поступали при тім так: Брали слово зі скриптів Огоновского, толкували єго на нїмецке, відтак винайшовши єго в словари д-ра Левицкого, нотували вирази рускі ужиті в словари. З порівнаня того виходить, що на одно слово Огоновского приходить в словари по кілька виразів. Знатоки орікають, що словар д-ра Левицкого єсть в порівнаню зі скриптами Огоновского самостійною роботою. Огоновскій уживав польонізмів, церковщини або московщини, натомість словар д-ра Левицкого визначає ся чистим народним язиком руским. Знатоки потребували до уложеня свого ореченя по дві години через пять днїв.
По перечитаню цїлого ряду слів, зуставлених знатоками, забрав слово д-р Кос і виказував, що в скриптах Огоновского не находять ся виключно слова, наведені знатоками, але на те саме понятє й такі слова, котрих уживає д-р Левицкій.
Трибунал ухвалив покликати свідка д-ра Балясіца, а поки-що приступив до переслуханя свідка Вол. Левицкого з Перемишля.
Свідок Володимир Левицкій заприсяжений, зізнав: В р. 1890 в падолистї помагав д-рови Левицкому в єго канцелярії і тогдї на єго припорученє виписував з нїмецко-ческого словаря нїмецкі слова, именно букви К і L. Свідок видїв у д-ра Левицкого матеріяли до словаря, єго власні записки, але рукописи Огоновского не бачив. Свідок знає, що д-р Левицкій занимав ся словарем, бо чув, що між роками 1883 а 1889, як пок. Гладилович питав ся нераз д-ра Левицкого: Костю, що буде з словарем? коли буде готов?
По тім переслуханю встав заступник приватного жалібника д-р Кросиньскій і заявив:
Високій трибунале! З переведеної розправи показати ся всї ті обставини, о котрі розходило ся д-рови Левицкому і він віднїс повну сатисфакцію. Показало ся, що д-р Левицкій старав ся полагодити цїлу справу так, як она вимагати з етичного і родинного взгляду, та що не міг нїякою мірою довести єї до того полагодженя. Примушений виступити на дорогу судову статьями ґазетними, хотїв д-р Левицкій дати нагоду деяким особам, котрі голосили річи неправдоподібні на основі нїби певних доказів, що би могли перевести доказ правди. Такого доказу не могло бути, а д-рови Левицкому ходило лиш о виказанє, що того доказу нема, а не о покаранє обжалованих. Д-р Левицкій не хоче, щоби єго приятель і свояк були карані і кондемновані — длятого відступає від обжалованя.
Рівно-ж в имени д-ра Левицкого заявив д-р Кросиньскій, що д-р Ґрек займав ся справою так, як узнав за найлїпше і як повинно ся занимати з становиска оборони.
Тогдї в имени оборони заявив д-р Ґрек, що оборона приймає без мотивів до відомости відступленє від обжалованя.
Трибунал по короткій нарадї оголосив вирок, котрим після §.317 зак. к. увільнив обжалованих Авдиковского і Ґуляя, від закидів піднесених в актї обжалованя.
[Дѣло, 18.10.1894]
Причинки до процесу о словар правничій.
Як відомо зі справозданя з процесу о словар правничій — панї Олександра Огоновска, вдова по пок. Олександрі а сестра обжалованого п. Ореста Авдиковского, зізнала переслухана під присягою яко свідок, що о. Николай Огоновскій з Джурова, приїздивши до Львова в роли посередника для мирного полагодженя справи, зайшов до неї і предкладав їй 500 чи навіть 1000 зр. [очевидно зі сторони д-ра К. Левицкого] за те, щоби відкликано поданє внесене опікуном проф. Иларієм Огоновским до суду надопікунчого. Правда, притиснена допитами сказала потому, що була тогдї дуже зиритована, то й не памятає добре, чи може то она від себе говорила о. Николаєви о 500 чи 1000 зр., але що опісля дочка панї Олександри Огоновскої Галина зізнала, що чула з другої комнати, як мати з обуренєм відзивала ся, немов-то хотять, щоб она за гроші продавала честь свого мужа, — то цїле се відкритє викликала в судї велику сензацію — очевидно на некористь д-ра Левицкого. Справу сю міг був вияснити лише о. Николай Огоновскій і для-того зі сторони д-ра Левицкого поставлено внесенє покликати єго на свідка. До того, як відомо, не прийшло, отже о. Николай Огоновскій узнав за річ совісти — справу сю, коли не міг в судї, то иншою дорогою вияснити. І от у вчерашнім числї "Галичанина" знаходимо таке письмо о. Николая Огоновского:
"В ч. 222 "Галичанина" в статьї п. з. "Плод труда или безсовістности (из сали суда)" напечатано, що весною с. р. я приїздив до Львова і предкладав взяти назад внесене до надопікунчого суду письмо о обезпеченє прав власности сироти (по пок. братї моїм Олександрі) і також заявити, що бл. п. брат мій не писав нїякого словаря, а Левицкій готов заплатити за то 500 чи навіть 1000 зр. Я дїйстно їздив до Львова по Богоявленю [а не весною] в намірі не допустити до звістної публичної розправи. Я довго переговорював з спорячими сторонами, однак, на жаль, без успіху. Я предкладав чи не можна би уладити дїло в той спосіб, щоби взяти назад письмо внесене до надопікунчого суду а також і жалобу внесену другою стороною до суду карного, але, заявляю катеґорично, я нїколи й нїкому не предкладав заявити, що незабутної памяти брат мій Олександер не писав нїякого словаря і що д-р Левицкій готов заплатити за то 500 або навіть 1000 зр... О такій готовости я не чув навіть слова від д-ра К. Левицкого і длятого й не міг чогось такого говорити."
________
Дальше зі справоздань з процесу знають наші читателї, що обжалований п. Авдиковскій в своїй оборонї подав між иншим що п. Иларій Огоновскій розказував, нїби то фейлєтон "Дѣла" о словари д-ра Левицкого з похвалою словаря повстав з инспірації д-ра Левицкого. Переслухуваний яко свідок проф. Иларій Огоновскій зізнав, що довідав ся о тім від д-ра Павенцкого, котрий зараз по появі фейлєтона довідав ся в друкарни Ставропігійскій, що фейлєтон той диктував д-р Кость Левицкій п. Паньківскому. Отже зі сторони д-ра Левицкого поставлено було внесенє, щоби для виясненя справи того фейлєтона покликати до розправи редактора "Дѣла". Оборона обжалованих супротивилась тому і трибунал не прихилив ся до внесеня, то справа фейлєтона про словар в "Дѣлї" осталась непоясненою, тим більше що д-р Павенцкій, котрий информував проф. Иларія Огоновского, не зложив на розправі нїякого зізнаня в тім дїлї.
З огляду, що справа та дотикає нашої часописи і єї редакції, ми, не мавши можности пояснити єї в часї розправи, уважаємо за річ совісти учинити се на сїм місци. І заявляємо рішучо, що информація, яку проф. Иларій Огоновскій дістав від д-ра Павенцкого а п. Орест Авдиковскій від проф. Иларія Огоновского, спочивала на простій сплетни. Фейлєтон про словар д-ра Костя Левицкого написав один з правників руских на личну просьбу редактора "Дѣла" — без всякої инґеренції д-ра Левицкого. Розуміє ся само собою, що такого факту, як поява словаря правничого в дусї нашої мови, "Дѣло" не могло і не сміло зиґнорувати, отже річ зовсїм натуральна, що фейлєтон про словар появив ся, як натуральне й те, що о рецензію словаря не міг редактор удаватись до самого автора, але до чоловіка посторонного. Рецензент, фаховий юрист, виткнувши деякі похибки в словари, взагалї працю д-ра Левицкого похвалив [чи може за-для москвофіла п. Ореста Авдиковского і єго приятелїв мусїв єї ганити?!], а що при тім згадав і про термінольоґію уживану пок. професором Олександром Огоновским, то се вийшло з самої річи: побіжне порівнанє термінольоґії ужитої в словари з термінольоґією пок. професора-народовця мусїло насуватись само собою. Редактор "Дѣла" рецензію фахового юриста приняв і, згодившись на єї зміст, випечатав. Впрочім свої поміченя о різници між термінольоґією в словари д-ра Костя Левицкого а термінольоґією пок. професора Олександра Огоновского в єго викладах взглядно письмах, висказав редактор "Дѣла" в протоколї, списанім з ним яко свідком в судї за часу карного доходженя в справі словаря. Що пок. Олександер Огоновскій не був — так сказати би — пурист що-до язика і термінольоґії нашої — се чей-же всї ми, що слухали єго викладів, знаємо, писавши в индексах своїх сам титул прелєкції "Австрійске обще право приватне" і чувши раз-на-раз такі польонізми, як "скуток", "стосунок", "варунок" і т. п. До такого результату дійшли й знатоки, виготовлявші для суду порівнанє термінольоґії в словари д-ра Левицкого з термінольоґією уживаною пок. професором не лиш у викладах [взглядно скриптах] але і в друкованих ним статьях. Сконстатованєм того факту нїхто не має на гадцї понижувати память та вменшувати заслуги покійного незабутного професора, бо-ж кілько то глубоко вчених людей у всяких народів дбає передовсїм о саму річ а зовсїм маловажить форму, або бодай привязує до неї вагу менчу нїж до самої річи? А прецїнь память их мимо того високо стоїть в почести земляків.
Отсе кілька слів в справі фейлєтона "Дѣла" про словар д-ра Костя Левицкого — в справі, котра мов той вуж морскій грала ролю на розправі о словар, а була нїчим більше як пущеною в курс сплетнею без нїякої реальної основи. Сказати слово правди в тій справі ми уважаємо за річ совісти ще й з того огляду, що більша частина дневникарства краєвого супротив розправи о словар правничій — на жаль — не заняла становища обєктивного, як се видно из справоздань з того процесу. Розправа велась на те, щоби викрила ся правда, а деякі дневники польскі фальшованє правди посували аж до того ступіня, що друкували, мов-то свідки д-р Омелян Огоновскій і панї Фалина Огоновска зізнали, що "nic nie wiedzieli о tem, jakoby się adw. dr. Lewicki zajmował układaniem słownika" [Gazeta Narodowa н-р 259.], коли противно, они як найрішучійше свідчили, що д-р Левицкій займав ся укладом словаря. Аж такого фальшу, як Gazeta Narodowa, не важив би ся був пустити навіть "Галичанин", хоч интересований в справі тим, що єго сотрудник засїдав на лаві обжалованих. Ми, що справозданє з сего процесу подали як найобєктивнїйше, маємо право сконстатувати необєктивність більшої части дневникарства краєвого і сожалїти над нею, хотяй з другої сторони ми мотив тої необєктивносги розуміємо. Се той сам мотив задля якого в часї процесу проф. В. Шухевича против редактора "Галичанина" п. В. Луцика Dziennik Polski побожив ся своїм читателям, що то не "Галичанин" ворожо виступав против вистави на Стрийскім оболоню, але "Дѣло"... Ми розуміємо, що "Дѣло" шовіністам польским більше небезпечне нїж "Галичанин", — розуміємо, що й д-р Кость Левицкій більше им небезпечний нїж п. Орест Авдиковскій... А в таких випадках польскому шовіністови найлучше ужити методи приписаної паном Генриком Ясєньским: pal go maczugą!.. І вимахують шовіністи своїми "мачуґами" по редакціях дневників польских... та й були би зовсїм вдоволені, як би не було кому вказати на мотив і значінє тої их "благородної" емоції... на всякій спосіб для нас народовцїв — не страшної. — Страхи на Ляхи!
[Дѣло, 20.10.1894]
20.10.1894