Обрання президентом Польщі опозиційного консерватора Кароля Навроцького створює проблеми для чинної влади, для Євроуні та, звісно, для України. Єдина втіха, що президент-елект явно не є, принаймні, проросійським.
У понеділок зранку, другого червня, у Варшаві Державна виборча комісія оголосила офіційні результати другого туру президентських виборів. Після підрахунку 100% бюлетенів перемогу здобув формально незалежний кандидат, якого підтримувала опозиційна партія «Право і справедливість» (ПіС), директор Інституту національної пам'яті, 42-річний Кароль Навроцький. Він набрав 50,89 відсотка голосів виборців. Його конкурент, кандидат від урядової Громадянської коаліції, мер Варшави 53-річний Рафал Тшасковський здобув підтримку 49,11 відсотка поляків.
Боротьба, як бачимо була надзвичано напруженою. Електоральна фреквенція у другому турі була рекордно високою як для виборі президента Польщі – 71,63%. Мобілізоване польське суспільство розкололося практично навпіл. І наслідки цього розколу ми ще спостерігатимемо тривалий час.
Хто такий Кароль Навроцький? Якщо відповідати на це питання формально, то він – історик, політичний неофіт, який не вступив до жодної партії. Здобув дві вищі різнопланові освіти: окрім історичного факультет Гданського університету, де він здобув теж ступінь доктора філософії в 2013 році, закінчив аспірантуру International MBA зі стратегії, програмного та проєктного менеджменту в Гданському технологічному університеті. Тож з освітнім рівнем у нього мало б бути все гаразд.
Навроцький працював на посаді директора Музею Другої світової війни в Гданську, потім очолив таку авторитетну інституцію, як Інституту національної пам'яті. Він є автором або співавтором кількох книг, а також численних наукових і науково-популярних праць про антикомуністичну опозицію, організовану злочинність у Польській Народній Республіці та історію спорту.
Навроцький вважається політичним неофітом, який тримається осторонь партійного членства. Водночас його можна вважати близьким до нині позиційної партії «Право і Справедливість». Не дарма саме ця партія підтримала його на виборах. Хоча насправді його скоріше б влаштувала партія ще правішого спрямування: десь між консервативною ПіС і ультраправою «Конфедерацією». І, зрозуміло, ліберальні цінності нині урядуючої Громадянської коаліції йому досить далекі.
В одній з попередніх статтей наше видання вже говорило про тріумфальну ходу MAGA-популізму Європою. Випадок Навроцького чудово вписується в цю фабулу. Саме осідлавши хвилю правого популізму, йому вдалося хай і не без проблем, але все ж виграти боротьбу за крісло президента Польщі. Одне зі ЗМІ описало політичну орієнтацію його кампанії як «патріотичну, прохристиянську, пронатовську та прихильну до президента Дональда Трампа».
Тепер спробуємо підійти до відповіді на питання: Who is mister Nawrocki? – підійти з неформального боку. Передовсім використаємо для цього допис у Facebook першого президент Третьої Річі Посполитої Лєха Валєнси. «Демократія в Польщі зазнала краху 1 червня 2025 року... половина польського суспільства вперше в історії обрала президента, який є сутенером, звідником, повією, шахраєм, лихварем, брехуном і наркоманом з великою підтримкою католицької церкви, яка нібито проповідує євангельські цінності. Польща – моя батьківщина, але це вже не моя країна. Поки що я йду у внутрішню еміґрацію у світ природи, музики й книг. Що буде далі, я не знаю. Заради свого психічного здоров'я я перестаю читати про те, що буде відбуватися в Польщі. Перестаю коментувати поточні події. Я мушу подбати про себе. Прощавай, Польще», – ось такий сповнений драматизму пост польського експрезидента.
Наскільки пан Валєнса правий? Звідки взявся такий кричущий закид про сутенерство. Польські ЗМІ передають чутки, що нібито Кароль Навроцький брав участь у процедурі залучення повій для гостей готелю Grand Hotel у Сопоті, коли працював там охоронцем. Про це є розповіді численних свідків, хоча висловлюються вони винятково анонімно. То чи можна їм вірити? Принаймні прем’єр-міністр і лідер Громадянської коаліції Дональд Туск їм повірив і тому в одному з твітів на платформі Х, звертаючись до неформального лідера ПіС Ярослава Качинського закидає тому підтримку партією кандидата Навроцького: «Ти все це знав, Ярославе. Про зв’язки з гангстерами, про “постачання дівчат”, про “апартаменти кохання” в Музеї Другої світової війни, про шахрайство з квартирами та інші справи, які досі приховуються. Уся відповідальність за цю катастрофу лежить на тобі!»
Утім, як ми вже знаємо, сумнівне реноме не завадило Навроцькому перемогти на виборах. Правопопулістська хвиля виявилася сильнішою за греблю з лихої слави й зуміла пройти крізь неї. Тому нема на це ради. З рішенням польського електорату доведеться змиритися й помислити, як рухатися далі.
Для кого перемога Навроцького є найбільш дошкульніша? Звісно – для чинного польського уряду та для його очільника Дональда Туска. Президент у Польщі хоч і не є занадто сильною політичною фігурою, проте має достатньо важелів, щоб заблокувати чи принаймні пригальмувати будь-яку реформу уряду. Передовсім йдеться про реформу судоустрою, яку раніше блокував пісівський президент Анджей Дуда, а тапер, скоріш за все патики в колеса встромлятиме новий глава держави. І це за умови, що чинний уряд взагалі утримається, адже на 11 червня в Сеймі заплановано голосування щодо вотуму довіри кабінетові міністрів Туска.
«Перемога Навроцького може бути передвісником повернення Польщі до внутрішньої політичної нестабільності. Туску тепер доведеться працювати з президентом, головною місією якого буде підготовка ґрунту для повернення ПіС до влади та підрив чинного уряду. Результат виборів на практиці значно послабить міжнародні позиції польського прем'єр-міністра», – заявив у коментарі для газети Financial Times голова варшавського офісу Європейської ради з міжнародних відносин Пьотр Бурас.
Навряд чи втішилися перемозі Навроцького і в керівництві Європейської Унії, адже він неодноразово висловлював євроскептичні тези. Для ЄУ поразка Тшасковського означає удар по сподіваннях на тісніші та менш проблемні відносини з Варшавою. Хоча, звісно, Брюссель може продовжувати співпрацю з урядом Туска. Але Навроцький може стати дестабілізуючим чинником на європейській арені. Він вже висловлював скептицизм щодо глибшої інтеграції з ЄУ, унійної міґраційної політики, а також використання спільних боргових інструментів та «Зеленої угоди» Європейської Комісії. Навроцький після перемоги на виборах вже встиг репрезентувати їхній результат також як референдум щодо проєвропейського курсу Туска. І що найприкріше для нас, українців, Навроцький виступає проти членства України в ЄУ, принаймні проти швидкого прийняття. Також він не є прихильником прийняття України до НАТО.
Чи через Навроцького опинилася під загрозою військова й фінансова допомога Україні? Радше ні, аніж так. Військова допомоги конкретно від Польщі вже давно не надходить, і це жодним чином не провина чинного президента Дуди, як і не буде провиною Навроцького. Просто Варшава вже віддала всю зброю, якою могла пожертвувати без втрати власної обороноздатності. Бо ж не варто забувати, що Польща теж має кордон з агресивною Росією, а отже повинна бути в будь-який момент готова до нападу. Особливо загроженим є Сувальський коридор між Польщею та Литвою, який з’єднує Калінінградську область Росії з Білоруссю. Кремль вже давно точить зуби на цей об’єкт.
Чи зможе Навроцький блокувати загальноєвропейську допомогу для України, як це роблять Будапешт і Братислава? Ні, бо такі питання ухвалює уряд і прем’єр Туск. А в Угорщині й Словаччині – відповідно премєри-українофоби Віктор Орбан і Роберт Фіцо. Тому наразі щодо цього аспекту нам хвилюватися не варто. Щоб не казали про Навроцького, він точно не є прихильником Кремля, радше його можна було б назвати русофобом. Отже підігрування Путіну в критичні моменти від нього очікувати не варто.
От де реально втішилися перемозі Навроцького – то це в Білому домі. Ще за кілька днів до другого туру виборів до Польщі прибула шанована американська гостя – міністерка внутрішньої безпеки США Крісті Ноем. 27 травня у Жешуві вона взяла участь у Конференції консервативної політичної дії. Здавалося б, ну й що тут такого? Воно то так, якби не один суттєвий момент: під час свого виступу пані Ноем перейшла до теми президентських виборів. Вона закликала поляків «обрати правильного лідера», а ліберального кандидата від влади Тшасковського назвала «повною катастрофою». Що це, як не безпосереднє зовнішнє втручання у вибори?
Експерти стверджують, що саме відкрита підтримка Білого дому дозволила Навроцькому, який в опитуваннях громадської думки на кілька відсоткових пунктів відставав від свого конкурента, таки його наздогнати й обігнати.
А коли було оголошено результати виборів, то сам Дональд Трамп не втримався й радісно заявив: «Вітаємо Польщу, ви обрали переможця!»
Та чи значить це, що завдяки Навроцькому Варшава зуміє отримати якісь бонуси у взаєминах з Вашінґтоном? Доволі сумнівно, знаючи характер і повадки Трампа. Але побачимо. Першим випробуванням для новообраного президента стане саміт НАТО в Гаазі в середині червня. Слідкуватимемо за тим, чи вдасться Навроцькому забезпечити розмову з Трампом, не кажучи вже про щось більше.
