Відносно непогані для демократичного світу результати виборів у Румунії, Польщі та Португалії не позбавили тривожного передчуття майбутнього успіху сил, які можна охарактеризувати як євроскептичні, антидемократичні і водночас прокремлівські.
Люди демократичних поглядів і тверезого мислення зітхнули з полегшенням щойно дізналися перші результати другого туру президентських виборів у Румунії. Правоцентрист, ліберал, євроентузіаст, мер Бухареста Нікушор Дан впевнено переміг євроскептика, лідера ультраправої партії «Альянс за об'єднання румунів» Джордже Сіміона. За Дана проголосувало 53,60% румунів, які взяли участь у виборах, за Сіміона – 46,40%.
Особливо тішилися ми, українці, маючи чітку уяву про позиції обох кандидатів в питанні російсько-української війни. Дан виступав за продовження військової допомоги Україні в повному обсязі, а Сіміон, за цілковите її припинення. Окрім усього, останній оголошений персоною non grata в Україні. Веселий передбачався б розвиток взаємин між нашими країнами в разі його перемоги.
Тішилися результатам і лідери Євроунії. Адже Сіміон, який називав себе «твердим прихильником Трампа», обіцяв спрямувати Румунію не лише в антиукраїнському але й цілковито антиєвропейському керунку, близькому до лінії прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Тому й не дивно, що, наприклад, президент Франції Емманюель Макрон вітав пеерогу Дана і заявив, що румунські виборці таки обрали «демократію, верховенство права та Європейську Унію».
Утім, не слід забувати, що Сіміон все ж отримав понад 46 відсотків голосів, тобто його позицію так чи інакше підтримує ледь не половина Румунії. Його партія «Альянс за об'єднання румунів» – друга сила в парламенті. І вона має всі шанси покращити свої позиції, оскільки новому уряду доведеться працювати у вкрай несприятливих умовах очікуваної політичної нестабільності та заходів жорсткої економії, необхідних для стримування зростаючого бюджетного дефіциту.
«Ми зробили це цього разу, але що станеться наступного? Ймовірно, є багато виборців, які вагаються. Ми даємо комусь з лібералів ще один шанс, він провалюється, і завдяки накопиченому невдоволенню Сіміон стає ще сильнішим», – висловив свої побоювання румунський ліберальний політик, політолог та публіцист Крістіан Преда в інтерв'ю газеті Financial Times. І з його застереженнями важко не погодитися, враховуючи загальноєвропейську електоральну тенденцію.
От погляньмо на Португалію, де відбулися парламентські вибори синхронно з румунськими президентськими. Донедавна ця країна була однією з небагатьох у Європі, де не існувало жодної ультраправої партії, з якою треба було б поважно рахуватися. Тепер же ситуація радикально змінилася: антиімміґрантська правопопулістська партія Chega («Досить!») посіла друге місце за результатами виборів. Правоцентристський прем'єр-міністр Луїс Монтенегро раніше відкидав можливість співпраці з Chega. Але вже на наступний після виборів день він уникнув чіткої відповіді, заявивши: «Кожен повинен вміти вести діалог і ставити національні інтереси понад усе».
Тож можна стверджувати, що вже й Португаля долучилася до низки країн, де відбулася так звана «нормалізація» ультраправих партій. З нерукоподаваних праві популісти перетворюються на цілком реномованих представників тамтешнього політикуму.
І нарешті перейдемо до такої важливої для нас Польщі. Там ще президентські вибори не завершилися, відбувся лише перший тур, за результатами якого проєвропейський мер, репрезентант урядової Громадянської коаліції, мер Варшави Рафал Тшасковський вийшов у лідери. Першого червня у другому турі він поміряється рівнем народної підтримки з формально незалежним кандидатом Каролем Навроцьким, якого підтримує головна опозиційна сила – партія «Право і Справедливість».
Можливо, вибір, що стоїть перед Польщею, не такий радикальний, як перед Румунією, де в другий тур вийшов лідера-євроскептика, чого не траплялося з часів падіння комунізму. У поляків вибір, Богу дякувати, не між такими радикально різними шляхами. Проте й там результат другого туру матиме величезне значення для самої Польщі, Європейської Унії та, звісно, для України. Тшасковський у разі обрання допомагатиме чинному прем'єр-міністрові Дональдові Туску реалізовувати його реформаторський порядок денний. Досі патики в колеса польському уряду раз-по-раз встромляв чинний президент Анджей Дуда – висуванець ПіС, яка керує країною до 2023 року. У разі перемоги Навроцького спротив урядовому курсу може стати ще затятішим. Тож реформи, зокрема, спрямовані на відновлення незалежності судової системи, ймовірно, залишаться заблокованими. Що більше, коаліційний уряд, до якого, окрім Громадянської коаліції входять ще три партії – «Польща 2050», Польська селянська партія та «Лівиця» – може не витримати тиску й розпастися.
«Перемога Навроцького підірве політичний проєкт Туска і може ознаменувати повернення “ПіС” до влади у 2027 році або навіть раніше на дострокових виборах», – застеріг директор Варшавського бюро Європейської ради закордонних справ Пьотр Бурас.
Отже вибори в усіх трьох згаданих країнах демонструють антисистемні настрої серед виборців. Це найбільш очевидно в Румунії, де спільний кандидат від правлячих лівоцентристської та правоцентристської партій отримав лише п'яту частину голосів у першому турі. Хоча й Дана теж до певної міри можна вважати позасистемним, оскільки він не є членом жодної партії. Так, 2016 року він виступив співзасновником партії «Союзу порятунку Румунії», але вже через рік у 2017 році вийшов з її лав і відтоді залишається незалежним.
У Польщі репрезентанти двох центристських сил – Тшасковський і Навроцький – набрали разом 61% голосів. А це найнижчий сумарний результат для двох провідних таборів (Громадянської платформи Туска і опозиційної партії «Право і справедливість»).
Вибори в усіх трьох країнах демонструють стрімке зростання нових правих сил. Португальська Chega, очолювана колишнім семінаристом і футбольним коментатором Андре Вентурою, прорвалася вперед лише три роки тому, коли набрала 7% на загальних виборах. Сіміон заснував «Альянс за об'єднання румунів» п'ять років тому. Багато коментаторів у цьому контексті вказують на «чинник Трампа». Як і Сіміон, Вентура також підкреслював свою близькість до чинного глави Білого дму. А Навроцький навіть домігся короткої фотосесії з президентом США перед першим туром виборів. От такий собі MAGA-популізм, який розпочинає тріумфальний марш Європою.
Отже з Румунією ситуація зрозуміла. У Португалії наразі проходять коаліційні консультації. А що прогнозують у Польщі? Однією з найбільш характерних особливостей президентських виборів у Польщі стали високі результати двох ультраправих кандидатів – кандидата від ультраправої «Конфедерації» Славоміра Менцена (15%) і кандидата від ще більш ультраправої «Конфедерації польської корони» Ґжеґожа Брауна (6%). Браун розійшовся зі своїм колишнім союзником Менценом, щоб провести ще більш ксенофобську, антисемітську, та, звісно, українофобську кампанію.
Тепер Навроцький мав би, за логікою ідеологічної близькості, розраховувати на долучення до свого активу голосів виборців Ментцена і Брауна. Тим більше, що Навроцький підписав декларацію Менцена, де одним з пунктів значиться, що президент Польщі не підпише закон про ратифікацію вступу України до НАТО. От такий ще один подаруночок українцям. Проте не все так однозначно. Навряд чи Менцен чи Браун будуть активно агітувати за кандидата від «Права і Справедливості». Адже вони розглядають ПіС як прямого конкурента на правому політичному фланзі. Ба більше, вони мають амбіції витіснти колишню урядову партію й самі зайняти цю нішу.
Тож румунські, польські і португальські правопопулісти прагнуть осідлати хвилю правого реваншу, яка зараз котиться Європою і завдяки їй раніше чи пізніше закріпитися у владі.
