Слово вітання на 90-річний ювілей,
виголошене на урочистій академії 28 грудня 2024 р. у Львові в Палаці мистецтв
Дорогий наш Ювіляре, високий Ювіляре, пане Михайле!
Різдвяної пори – й Вам, певно, вчувається голос Богдана Лепкого, що кличе в минуле, де наше серце, наша пісня, коляда: «Гадко, куди ти, куди? / Вітер загладив сліди...»
Та жодні часові замети, жодні сніговії не загладять на сторінках світової історії слідів героїчної боротьби українського народу за свою Незалежність, Державність.
Серед тих, хто вже в новітній історії виборював її і проголошував, були Ви – Ваш голос, Ваші зусилля, Ваша мужність. І цим усе сказано, адже муж – то таки муж. Згадаймо Франка: «Я б мужів з вас повиводив...» Чи Шандора Петефі: «Коли ти муж – будь мужнім, / Вмій правду боронить...» Ви, пане Михайле, у найважчі часи доводили своє вміння, доводите й нині – своїм письменницьким словом, своєю стоїчною позицією.
Та історія наче ступила у свій же слід. Війна... І знову молитовний голос Лепкого: «О краю мій, свята руїно, / Новітня Троє в попелах, / Перед тобою гну коліно / І кличу: Боже в небесах, / За кров, за муки, за руїну / Храни, храни нам Україну!» (сама ж історія робить поправку: замість «верни» – «храни»). Знову ж наші воїни, герої і героїні, являють світові свою незламність.
Вам – даруночок: оповіді у «Живій античності» – про античних, для яких не було нічого вищого, аніж свобода, «воля святая». У римлян – libertas, у греків – eleutheria.
Це останнє, eleutheria, схиляє до рими. Є в нас, пане Михайле, мрія: сісти у Вашому садку, вже під мирним небом, і погомоніти про вічне – певно ж, і про Шевченків «Садок».
Тож подальшої Вам життєвої і творчої, письменницької снаги, «щоб в бою сильніше стояти», щоб жити й боротися з твердою, Кобзаревою, вірою в те, що «На оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі». Боротись і – перемагати. Слава Україні!
30.12.2024