До мене віддавна долинали чутки про таємничі вечірки, які відбувалися – і тепер, під час війни, далі відбуваються – за містом або навіть і в місті, де всі голі, і коли колєжанка розповіла мені про те, що там відбувається, я це все старанно записав, але не розголошував, гадаючи використати в своєму романі. Та за якийсь час з'явилася відверта оповідь моєї френдеси Христини Пригоди на її сторінці у фейсбуку про схожу вечірку, далі її розповідь передруковано на "Форпості", і я подумав, що пора поділитися тим, що розвідав я.
Розповідь Ярини відрізнялася за своїм сценарієм, але була підтверджена двома іншими знайомими дівчатами.
Отже, Ярина минулого року потрапила в складну фінансову ситуацію: її звільнили з роботи, а нову вона ніяк не могла знайти. Одного вечора вона сіла на Ринку за перший-ліпший столик, замовила морозиво і стала думати про те, як заробити гроші, вважаючи, що коли сильно думати про те, як заробити гроші, рано чи пізно вони самі до тебе постукають. Так вона себе переконувала і думала все інтенсивніше, аж ось вони й не забарилися – до неї підсіла давня подруга, з якою вони не бачилися сто років, ну, не сто, а, мабуть, рік... Вони розбалакалися про се про те, зокрема коли мова зайшла про Ярину, і вона звірилася зі своїми негараздами, Віра відразу пожвавилася і розповіла, що Ярині неймовірно пофортунило, бо якраз сьогодні відбудеться одна таємнича вечірка, і якщо вона погодиться піти туди, отримає від однієї до трьох тисяч гривень. На запитання, що для цього треба робити, почула: «ти нічого не повинна робити, за тебе усе зроблять. Коротше... це вечірка, де всі будуть голі, вхід три тисячі, столи накриті закусками, випивку треба купувати в барі, але дівчата нічого не платять. Ти роздягаєшся, тобі на руці зав'язують стрічку: червона – ні з ким не трахаєшся, просто прогулюєшся, знайомишся, жвакуляєш, спілкуєшся; помаранчева – трахаєшся на свій розсуд, якщо до тебе хтось підгребе, однак ніхто тебе ні до чого змушувати не буде; зелена – даєш усім. Отже, з червоною стрічкою отримаєш тисячу, з помаранчевою – дві, а з зеленою – три і ще від кожного клієнта по дві тисячі. Для початку раджу вбрати помаранчеву стрічку, вона ні до чого не зобов’язує».
Ярина не вірила своїм вухам, що щось таке можливе. Віра назвала відомий будинок, де відбуватиметься вечірка, і сказала, що на таких забавах збираються лише солідні люди – прокурори, судді, митники, податківці, мєнти і бандити – одне слово, висока інтелігенція з грошима. Дехто в масках, а жіноча половина – переважно молоді дівчата, хоча приходять і підтоптані клячі, яким хочеться гострих відчуттів.
– А дівчата в масках? – запитала Ярина.
– Хто в масці, хто без, там ціниться лише тіло, а не обличчя.
– А там точно мене не зґвалтують? – все ще вагалася Ярина – і довідалася, що нема чого боятися, там буде охорона. А такі забави відбуваються раз на місяць.
– Ну, місяць за такі гроші я не протягну, – зітхнула Ярина.
Однак Віра була сповнена оптимізму і запевнила, що щось придумає.
– Зрештою, – сказала, – ти зможеш підчепити багатого папіка. Він тобі найме квартиру, всім забезпечить і буде провідувати час від часу. Бажано вибрати старпера, щоб не надто набридав.
Ярина не готова була аж так опускатися, щоб стати куртизанкою, вона прагнула кохання, тихого, спокійного, без істерики. Та поки що це їй не вдавалося.
Пізно ввечері дівчата вирушили на забаву. Перед входом стояло два здорові типи в чорних костюмах і білих сорочках. Віра подала їм якийсь жетон, і вони їх пропустили. В холі будівлі було темно, світло горіло тільки нагорі в залі, звідки долинала приглушена музика. В роздягальні уже крутилося кілька дівчат, чоловіки роздягалися в іншому приміщенні. Коли вони поскладали свої речі, Віра дала Ярині маску, яка прикривала лише чоло і щоки, а очі, ніс і вуста були відкриті, потім пов'язала їй помаранчеву стрічку, а собі зелену. Отже, на них були тільки мешти й маски, телефони і все цінне вони замкнули в скриньках. Піднімаючись нагору, побачили, як з балконів їх розглядали зацікавлені клієнти з обвислими животами і всім решта, а при цьому перешіптувалися, кивали вдоволено головами, «очевидно, високо оцінивши наші вигладжені лазером животики, коли ж ми їх минали, один спробував мене ляснути по дупці, – розповідала Ярина, – але я спритно викрутилася, а вони зареготали».
В залі попід стінами стояли накриті столи з усілякими наїдками і напоями, дівчата пили вино, Ярина була голодна, випила келих вина і набрала собі тарілку м’ясива і печених перців. Віра нічого не їла, пояснивши, що невідомо, кого і як їй доведеться обслужити. Тут усе тільки починалося, і всі всіх лише роздивлялися, як у зоопарку. Деякі кавалери – мабуть, короткозорі – підходили й оглядали дівчат зблизька з усіх боків, особливо цікавила їх барва стрічки.
«– Коли я отако стояла з тарілкою, – продовжувала Ярина, – до мене ззаду підкотив дебелий хрін і притулився, потираючись прутнем, я глянула запитально на Вірку: що мені робити? Вона лише стенула плечима, а потім потягнула мене до себе. Хрін засміявся і відійшов. Як і треба було передбачати, незабаром Віру забрав якийсь пузань і повів із собою, я зосталася сама. Другий келих іспанського вина збадьорив мій занепадницький дух, і я окинула залу очима амазонки, яка вийшла на полювання, але всюди снували лише чоловіки, яким за п’ятдесят. Чи були серед них айтішники, зубні лікарі – не певна. Звідкись збоку вигулькнув знову той хрін і запитав:
– Шо іспалняєш?
– Нічого, – відповіла я, спокійно допиваючи третій келих і відчуваючи, як у голові все прояснюється і відкриваються небачені обрії.
– Тут так нєльзя, – буркнув він без особливого натиску. – Ти чьо – пажрать сюда прішла?
Я тицьнула йому під ніс помаранчеву стрічку.
– Шо ти мнє паказиваєш? – гигикнув він. – Знаєш сколька я пєрє...ал такіх с аранжевой лєнтачькай? Давай пашлі. Атблагадарю, нє бойся.
Я похитала головою і відійшла на другий край столу, там крутилися незнайомі дівчата і підсміхувалися:
– І чого ти комизишся? Дядько не бідний, дав би й три тисячі.
– У мене не той настрій.
– То випий і буде той, що треба. Що тобі налити?
– Червоне вино, – відказала я.
Ми цокнулися, вони стали мене розпитувати, що мене сюди привело, я сказала, що мені просто цікаво подивитися.
– Ну-у, подивитися? – сміялися вони. – Не щодня такі забави відбуваються, щоб дивитися.
То були студентки, вони розповіли, що за такий вечір і ніч можна й десять тисяч заробити. Я відразу підрахувала, що для цього треба було б аж п’ять клієнтів обслужити. Тим часом грубий хрін знову до мене підплив і запропонував «трі тищі за атсос». Дівчата почали мене штурхати, щоб я погодилася, я відмовилася, сказала, що сьогодні не мій день.
– Чєтирє! – проскрипів він, гаманець висів у нього на шиї, він вийняв чотири банкноти і простягнув мені, а коли я знову відмовилася, взяв за дві котрусь із них і повів зі собою.
Потім та дівчина розповіла, що це було невеличке напівтемне приміщення, в кутку стояв столик, на столику у відерці – пляшка шампанського, поруч пляшка віскі, чарки і келихи, він підійшов до столика, налив до шклянки віскі і випив. Вона сумлінно зробила свою справу, весь час думаючи про те, що не варто було перед тим напихатися. Коли вже було по всьому, вона скочила на ноги, вхопила пляшку шампанського і просто з горлянки перехилила в себе, виполоскала рота, а тоді вже напилася... А клієнт сміявся, цмулячи віскі, і сказав: «хороший бил атсос, єслі нє будєш дурачькай, найму тєбє квартіру і буду пріхадіть па будням. Двадцять тищь в мєсяц устроіт?»
– Двадцять тисяч? – дивувалися її подруги. – І що ти відповіла?
– Нічого... ні, терпіти це чмо... А ще він сказав: «толька бєз прєзєрватіва, нє люблю с рєзінай. Дам дєньгі на протівозачаточниє». Та ну його в пень!
До мене наблизилась Віра, у неї з-під стрічки стирчали гроші, коли ми відійшли від гурту, я запитала:
– А ти що іспалняла?
– Ну, та шо – традишинел, а ти?
– Пропонували мінет за чотири тисячі.
– Ти відмовилась?
– Я й не планувала когось обслуговувати. А он ту дівчину він взяв за дві, обіцяв найняти помешкання і платити двадцять тисяч в місяць.
– Клааас! Котрий то?
– Он той з пузом, з тамтого краю столу. Якийсь москаль.
– Я знаю його – суддя. З Дніпра сюди перевівся. От підарас! Мені він цього не пропонував.
– А ти з ним теж мала до діла?
– Мала. Але, видно, не сподобалася.
– Дивно... як ти могла комусь не сподобатися?
– Не мала настрою йому смоктати. Він мене тільки трахнув. Може, тому.
Вірку потягнули танцювати, я подумала, що якраз пора звідси линяти, бо вже бачила, як суне до мене ще одне ласе бурмило.
– Пропозиція та сама за ті самі гроші, – сказало воно.
– Ні, – похитала я головою, – я сьогодні вихідна.
– Дурна чи шо? – здивувалося воно. – Де такі гроші за десять хвилин заробиш?
Він мав рацію – ніде, але сама думка про те, що мене чекає, нудила. Я допила вино і пішла нібито до туалетів, а насправді думала шмигнути до роздягальні, коли мене наздогнала Віра. Я їй сказала, що хочу піти звідси, вона пояснила, що нічого не вийде, піти я зможу лише з нею, бо в неї жетон. Я пояснила, що мені далеко добиратися, а вона сказала:
– Не дурій. Покрутися ще тут, потім заберу тебе до себе. Мій хлопець поїхав до Польщі.
У неї є хлопець? – здивувалася я, повертаючись до зали, – може, вона ще його й утримує? Я почула ще кілька звабливих пропозицій, але від усіх відмовилася, ніхто не обурився, не ображав мене, все було дуже інтелігентно».
Я не певен, чи Ярина дещо не прикрасила свою історію і справді нічого не «іспалняла», але дивлячись у її глибокі чесні очі, хотілося вірити. Виття сирени, що виявилась поруч і якраз вирішила оголосити про початок тривоги, перетворювало історію на фантастичний сюр, але письменницьке знання казало, що війна людської природи не змінить.
Розповіді ще двох дівчат про подібні вечірки залишу на потім. А ви додайте свої.
17.04.2024