Цього тижня остаточно з’ясувалося, що президент Росії Владімір Путін не приїде на саміт G20, який відбудеться на індонезійському острові Балі 15–16 листопада. Очевидно, зрозумів: бонусів від свого приїзду він заробить значно менше, ніж негативу.
Суперечки довкола його участі в заході тривали щонайменше останні пів року. З Москви та Джакарти надходили суперечливі повідомлення. То Путін їде, то не їде, то його запрошують, то не запрошують.
Джакарта відчувала на собі міжнародний тиск щодо Путіна. У західних столицях, особливо в Лондоні, лунали рекомендації індонезійській владі зробити захід «вільним від кремлівського агресора». А Президент України Володимир Зеленський чітко заявив, що «якщо лідер РФ братиме участь, то Україна не братиме участі».
Раніше влада Індонезії заявила, що російського лідера таки запросила і не має наміру відкликати запрошення, навіть якщо зіткнеться з тиском з боку інших країн. Президент країни Джоко Відодо в інтерв'ю Financial Times підкреслив, що форум G20 «не має бути політичним, на ньому мають обговорювати економіку та розвиток». Водночас він висловив стурбованість тим, що саміт може виявитися затьмареним «дуже тривожним» зростанням напруженості між державами-учасницями.
Головна ж битва за участь Путіна в саміті відбулася, припускаємо, у його ж голові. З одного боку, він надзвичайно прагнув прорвати міжнародну ізоляцію, зустрітися зі світовими лідерами, продемонструвати, що, попри всі його злочини, він ще не став світовою парією. З іншого боку, Путін страшенно переживає за свою безпеку, а подорож на Балі – чималий ризик. А ще більшим був ризик ганьби.
Ми ж ще пам’ятаємо пригоди Путіна в австралійському Брісбені, де у листопаді 2014 року проходив саміт G20. Після анексії Криму й інвазії на Донбасі з Путіним там ніхто не бажав не те що ручкатися чи обніматися – навіть поруч стояти. Тож самотній шеф Кремля з відчаю затоваришував з тамтешньою коалою. І знимки йому вдалося зробити лише в товаристві цього невинного довірливого звірятка.
Тепер же шансів потрапити в таку ж халепу в Путіна значно побільшало. Тепер уже не просто операція «вєжлівих людєй» в Криму та «іхтамнєт» на Донбасі. За його наказом вчинено відкриту аґресію проти суверенної держави, причому аґресію не спровоковану, безпідставну. Його армія коїть брутальні воєнні злочини проти мирних мешканців. Російська артилерія, ракетні війська, авіація тероризує українські війська. Що більше, Путін відкрито погрожує світу використанням ядерної зброї. А таке аж ніяк не може сподобатися навіть найвідданішим союзникам Росії.
Тож, очевидно, щоб уникнути самотності, Путін таки вирішив залишитися вдома. Бо коали там уже не буде, пообніматися вдалося б лише з тамтешньою унікальною крабоїдною макакою або ще краще – зі знаменитим балійським тигром.
Зрештою, а що Путін зможе сказати учасникам саміту? Це раніше він міг собі дозволити грати на настроях політиків тих країн, які заражені вірусом «антиамериканізму». Міг би розповідати про імперські амбіції Вашінґтона, про аґресію, яку експортує американська воєнщина, про визиски американських транснаціональних компаній тощо. Але тепер уже не вдасться, бо кожен Путінові скаже: «Та ти на себе спершу подивися!»
Адже війна в Україні, як прогнозується, стане одним із пріоритетних тем порядку денного. Розповідатиме Путін про українських нацистів на чолі з євреєм Зеленським, про бойових комарів, вирощених у таємних лабораторіях антиросійських кажанів і качок? Це ще закодовану підкремлівським телебаченням російську аудиторію можна годувати такими байками – на світових політиків ці інсинуації точно не подіють. А от запитань і претензій до Путіна у них накопичилося чимало. Так що бойкот Путіну здався б лише малим пивом.
Учасники саміту планують поговорити про світову економіку й ґлобальний розвиток у нинішніх непростих умовах. А ці складнощі нині створює передовсім Росія. Тому навіть умовні союзники Москви – Пекін і Нью-Делі – не просто незадоволені діями російського керівництва, а вже й не кремпуючись заявляють про це. Пригадаймо саміт Шанхайської організації співпраці, який відбувся у вересні в Самарканді, коли і прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, й голова КНР Сі Цзіньпін помахали російському лідерові пальцем –мовляв ая-яй, війна нам не потрібна, причому така затягнута, час закруглятися. Тепер же вони махатимуть не пальчиком, а щонайменше пригрозять кулаком.
Китайський лідер уже висловив застереження Кремлю щодо не те що застосування, а навіть погроз використати ядерну зброю. «Ядерної кризи в Євразії треба уникнути. Сторони конфлікту мають проявити розсудливість, стриманість та створити умови для відновлення перемовин. Світова спільнота має докласти всіх зусиль, щоб посприяти мирному врегулюванню війни в Україні. При цьому застосування чи загроза застосування ядерної зброї мають бути відкинуті», – заявив Сі Цзіньпін. Тобто чітко Росію він не назвав, але й дурному зрозуміло, про кого йдеться й кому висловлюється претензія.
А ще пригадаймо, як ображена нападом на севастопольську бухту Росія виходила зі «зернової угоди». І скільки протримався її демарш? Менше доби. Туреччина, Китай та Індія дуже швидко пояснили Росії, що так робити не можна, бо зрив зернових поставок їх дуже засмучує, шкодить їхнім геополітичним інтересам. Тож досить швидко Путін перепросився, що він це сказав несерйозно – мовляв, пожартував невдало.
Тож Путін вирішив уникнути неприємних для себе ситуацій. Російську делегацію на саміті очолить міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров. Тепер він стане таким собі хлопчиком для биття. Зрештою, йому не звикати.
