Уважно перечитуючи відповідь Тараса Радя на мою попередню статтю на «Збручі», цілком поділяю щире бажання молодих (і не зовсім) реформаторів щодо потреби остаточного очищення нашого міста, та й інших населених пунктів України від залишків тоталітарного минулого. Погоджуюся, що на мапі нинішнього Львова цілком непотрібні Абхазька, Дагестанська, Коряцька, Курильська, Чуваська, як і перейменовані дещо раніше Аджарська, Алтайська, Амурська, Армавірська, Байкальська й подібні вулиці. Адже ці й аналогічні назви були присутніми в усіх великих містах неосяжного Союзу, аби «зшити» його воєдино також і топонімічно, а не лише ідеологічно, мовно й культурно. Так само, як і вулиці Пушкіна, Лермонтова, Васнецова, Кулібіна, Марата, Маркса, Енгельса, Леніна, радянських героїв Космодем’янської, П. Морозова, Матросова і сотень інших. Втім, цей аспект внутрішньої політики СРСР і перебіг та наслідки перейменувань 90-х років свого часу дослідив знаний історик Ярослав Грицак (на прикладі Львова)¹, а міркування про радянські назви в інших містах висловили й інші українські інтелектуали. Як зазначали учасники тодішньої (2007 р.) дискусії про деколонізацію урбанонімів, Львів став першим містом України, де перейменування відбувалося комплексно, систематично й послідовно, оскільки цим тоді займалися «національно свідомі фахівці в різних сферах, добре обізнані з історією і топографією міста»² на чолі з відомим архівістом Орестом Мацюком³. На відміну від періоду діяльності нинішньої львівської ініціативної групи (за словами Т. Радя, вони збиралися протягом трьох тижнів), тодішні експерти працювали протягом п'яти років. Їхні пропозиція розглядали і міськрада (комісія з національного і культурного відродження), і міський голова. Значною була участь громадськості, дискусії точилися у львівській пресі, на радіо й телебаченні. Не зупинятимуся на усуненні з топонімії Львова комуністичних і радянських назв, пов’язаних з компартією, комсомолом, радянською армією, колгоспами й іншими атрибутами тоталітаризму. Кожен охочий може порівняти сучасний стан з останніми радянськими покажчиками вулиць⁴. Навіть дуже критична за складом мислення проф. М. Долинська (свого часу голова комісії з національного відродження Львівської міськради) згодом написала: «За якихось 5 років було змінено 550 назв. Щоб зрозуміти, наскільки вагомою і потрібною справою це було, варто поїхати десь на південь чи схід і погуляти по незмінних проспектах леніна, вулицях жданова, косіора і т. д.»⁵. Найскладнішим моментом у перейменуваннях поч. 90-х років була дерусифікація урбанонімів. Для прикладу, перейменування вулиці Суворова на Сахарова викликало велике невдоволення міської Думи Москви⁶, а також гнівний протест Російського товариства ім. Пушкіна у Львові голові Львівської міськради. Останнє потрактувало його як «пихате, підкреслено зневажливе ш о в і н і с т и ч н е ігнорування волі й бажань тих, хто голосував за суверенну Україну на іншій мові»⁷. І це при тому, що йшлося не про видатного вченого чи письменника світової слави, а про царського генералісимуса, який криваво придушував національно-визвольні рухи українців, поляків, ногайців, уславився різаниною у Варшаві й започаткував депортації в Російській імперії (переселення греків з Криму в район Маріуполя). Експертній групі доводилося спеціально аргументувати усунення з міського простору імен Пушкіна, Лермонтова, Блока, Маяковського, Шолохова, Фадєєва, Васнецова, Попова, Ползунова, акад. Келдиша, Курчатова й сотень інших росіян. З-посеред них із великими труднощами вдалося виділити невеличку групу «позитивних» діячів, пов’язаних з нашою історією і культурою, – друзів Шевченка Брюллова, Жуковського, Венеціанова, Щепкіна. До них 1993 р. додали ще Л. Жемчужникова⁸, який продовжив Шевченкову «Живописную Украину». Дослідження вчених Г. Нудьги, М. Мушинки, публікації польських та західних україністів дозволили пов’язати з Україною М. Гоголя, В. Короленка, М. Некрасова, С. Ковалевську, М. Лобачевського, П. Чайковського. Пошуки молодих учених з Асоціації молодих істориків та публікації архівних і мемуарних матеріалів у «Ленінській молоді» дозволили відновити справедливість у поглядах на «червону дванадцятку» – український партизанський загін С. Мельничука й П. Шеремети, який складався з колишніх січових стрільців і старшин УГА (короткий час ЧУГА), котрі загинули в боротьбі за Україну⁹. В радянські часи їх видавали за комуністів і борців за радянську владу. Трагічна доля ЧУГА, старшин якої винищили майже поголовно, й у наш час повинна слугувати пересторогою для прихильників компромісів і будь-яких угод із Москвою. При перейменуванні 90-х років зберегли й імена кількох борців проти царизму Кіндрата Рилєєва (автор поем «Наливайко», «Гайдамаки»), Олександра Герцена, до яких ми додали Миколу Кибальчича (1992). Усуваючи цілу когорту радянських і російських світил у науці й техніці, вирішили залишити імена всесвітньовідомих учених, таких як С. Боткін, Д. Менделєєв, І. Павлов, І. Сеченов, а також тих, які жили й працювали в Україні – О. Богомольця, В. Філатова, І. Мечникова (єдиний наш Нобелівський лауреат). На думку тодішньої експертної групи, ці вчені не були ворогами України й не слугували поневоленню інших народів.
Окремо варто зауважити, що ініціатори тотального перейменування переглядають також перейменовані в 90-ті роки назви. Особисто мені дуже прикро за намагання ініціаторів усунути з нашої топонімії пов’язані з Військом Запорізьким Орельську (від р. Орелі, притоки Дніпра) й Самарську (від козацького містечка Самар, Самарь) вулиці. Обидві отримали ці назви 1993 року з моєї ініціативи, оскільки мені тривалий час випало перекладати «Історію запорізьких козаків» Д. Яворницького. Визнаючи, що ці назви потрапили до нового списку випадково, Т. Радь водночас широко розмірковує про «незрозумілість» цих назв для львів’ян і стверджує, що «міський простір – це не енциклопедія і не наукова монографія, які спроможні читати лише науковці, він має промовляти до всіх мешканців міста з погляду певного базового рівня освіченості». Цілком усвідомлюючи, що не всі львів’яни знають, ким є, наприклад, Л. Мацієвич, Є. Олесницький чи М. Кибальчич, Богдан Якимович протягом кількох років послідовно публікував у львівській пресі короткі довідки про нові назви вулиць і площ Львова. Час від часу ці довідки виходили й окремими зошитами¹⁰. Подібні статті про перейменування писав і Орест Мацюк¹¹. Отож львів’яни отримували достатню інформацію про нові топоніми Львова. Вбачати в згаданих вулицях натяк на російські міста Орьол і Самару немає жодного сенсу, бо це назви, етимологічно пов’язані з героїчною козацькою добою української історії так само, як вулиці Батуринська, Конотопська, Хортиця, Козацька, Січова, Кошова та ін.
Для Богдана Якимовича, як і для мене, прикрістю стане усунення наданих нами назв ген. О. Засядька – винахідника, військового інженера й засновника реактивної артилерії¹², творця проєкту реактивного двигуна М. Кибальчича, ідеолога українізації М. Скрипника.
Безпідставним є припущення членів Ініціативної групи щодо вул. Лютневої, можливо названої на честь Лютневої революції в Росії. Лютнева революція 1917 р. в Росії вважалася в радянські часи «буржуазною» або «буржуазно-демократичною», на відміну від «Великої жовтневої соціалістичної», і жодним чином не заслуговувала на меморіалізацію. В обґрунтуванні уточнено: «Внаслідок радянських перейменувань 1940-х рр. з’явилося не так багато назв, присвячених місяцям року». Насправді ж Січнева у Львові з’явилися 1958 р., Березнева, Квітнева, Серпнева, Листопадна, Груднева – 1950 (Травнева і Лютнева – 1946, Липнева – 1944, Жовтнева – 1940)¹³. Усі вони були просто календарними. З радянськими датами, натомість, були пов’язані окремі вулиці – 8 Березня, 1 Травня, 17 Вересня, так само, як ще раніше з польськими – 22 Січня, 3 Травня, 29 Листопада. Щодо Липневої – ініціатори припускають, що вона, можливо, пов’язана з днем визволення Львова від фашистів. Насправді ж у Львові протягом 1946–1992 рр. існувала, водночас із Липневою, вулиця 27 Липня, нині перейменована на Бортнянського¹⁴.
Оскільки, за словами Т. Радя, ми перебуваємо у «відмінному семантично-семіотичному полі», для мене й надалі залишається незрозумілим, яким чином під декомунізацію, дерусифікацію й деколонізацію потрапили пропоновані на 2-й етап перейменувань славний мариніст Іван Айвазовський (Гайвазовський, Гайвазян), вірменин, чия родина походила з Галичини. Він усе життя жив у Феодосії (правильно Теодосії), і його полотнами пишається кожен художній музей. Хіба що Крим уважати «исконно русской землей»? З українською землею пов’язані знаменитий біолог Ілля Мечников (чи не єдиний наш Нобелівський лауреат) і славний офтальмолог Микола Філатов, завдяки якому Одеса стала всесвітнім центром окулістики. А чим завинили Алішер Навої (1441–1501), Абдулло Рудакі (852–941), Ян Жижка (1360–1424)? Хіба тим, що вони не мали відношення до Львова? Але ж у Львові не бували й Бальзак, Бетховен, Вашинґтон, не кажучи про Галілея, Декарта й Колумба, однак вони присутні серед нас завдяки вулицям, отож ми чуємося причетними до загальнолюдських цивілізаційних явищ. Хотів би нагадати молодим ініціаторам, що давній Львів був досить-таки строкатим у етнічно-релігійному плані, тут, крім русинів-українців, вірмен, німців (у т. ч. з Богемії, Сілезії і Морави), поляків і жидів (не плутати з євреями!), жили сарацини, угри, греки, шкоти, татари, італійці (в той час венеційці, флорентійці, римляни й комаски), французи, англійці, волохи та багато інших¹⁵. Ульріх фон Вердум з Фрісландії, купуючи 1671 року в Ринку рибу у львівської молодиці, порозумівся з нею латиною! Отож не намагаймося спростити наш львівський всесвіт у справедливій боротьбі з московськими ординцями. Відгомоном тих епох є вулиці Замкова, Низький Замок, Корнякта, Братів Рогатинців, Беринди, Шімзерів, Валова, Підвальна, Старий Ринок, Вітвера, Кльоновича, Каліча Гора.
Незрозумілим видається внесення до списку вулиць Братньої, Визвольної, Заводської, Лісної, Метрологічної, Переможної, Хімічної. В чому їхня колоніальна суть? «Червона», вочевидь, асоціюється в ініціаторів з «Радянською», однак у молоді, та й у значної частини львів’ян середнього віку ця конотація навряд чи зрине в уяві. А мине ще 50 чи 100 років – і про таке ніхто, крім купки істориків, які займаються ХХ століттям, й не здогадається.
Ще одна інтенція ініціаторів – ліквідувати вулиці, пов’язані з колишніми республіками СРСР й іншими соцкраїнами: Білоруська, Казахська, Китайська, Кишинівська, Корейська, Монгольська, Таджицька, Туркменська, Узбецька. Якщо йти за цією логікою, слід було б усунути також Грузинську, Вірменську, Бакинську, Балтійську, Естонську, Латвійську, Литовську, Талліннську, Татарську. Я вже не кажу про назви, пов’язані з Польщею і поляками. А якщо завтра в Білорусі станеться революція й усунуть Лукашенка, а Молдова за тиждень зазнає московського нападу і стане нашим союзником? Мені здається, що політичні міркування сьогодення не мали б впливати на зміни міського пейзажу. Вулиця старовинного міста – місце достатньо стале, тому топоніми не повинні мінятися кожні 10–20 чи й 50 років. Адже у Львові є назви, що дійшли до нас майже ab urbe condita – Ринок, Вірменська, Галицька, Краківська, Руська, Шевська. Те ж, що було зумовлене зміною державно-політичної приналежності, з наступною зміною тої ж приналежності зникало майже безслідно. І на це варто зважати й нинішнім революціонерам.
Іван СВАРНИК, історик
____________________________
¹ Грицак Я. Конструювання національного міста // Критика. – 2007. – Ч. 1-2. – С. 15-16.
² Там само. – С. 16.
³ Енциклопедія Львова. – Львів, 2012. – Т. 4. - С. 568-570.
⁴ Список улиц города Львова (для служебного пользования). – Львов, 1985. – 148 с.; Вулиці Львова. Службовий путівник. – Видання виправл. і доповн. (за станом на 01.01. 88). – Львів, 1988. – 84 с.
⁵ Долинська Мар’яна Львівна. [Спогади] // Національний прапор над Львовом. – Львів: Апріорі, 2011. – С. 104.
⁶ Шпіцер В. Дума думає… // Національний прапор над Львовом. – С. 25.
⁷ Сварник І. Вітовський проти Дзержинського (з історії новітніх перейменувань вулиць Львова) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Одухотворений інтелект – рушійна сила розвитку суспільства» (приурочена до 80-річчя від дня народження професора Степана Гелея). – Львів, 2021. – С. 144.
⁸ Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова ХІІІ-ХХ століття. – Львів: Світ, 2001. – С. 22.
⁹ Мельничук Степан // Довідник з історії України (А-Я) / За ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр.і доповн. – Київ: Генеза, 2001. – С. 461.
¹⁰ Якимович Б. Вулицями Львова: абетка нових назв // Высокий замок / Спеціальний випуск. – Л., 1992.
¹¹ Мацюк О. Нові назви львівських вулиць // Вільна Україна. – Л., 1990. – 22 квіт. – № 77.
¹² Encyclopedia of Ukraine. – Toronto Buffalo London, 1993. – Vol. V. – P. 825.
¹³ Мельник Б. Довідник перейменуваль вулиць і площ Львова. – С. 35, 91, 75, 26, 91, 79. 93, 80,
¹⁴ Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. – С. 9–10.
¹⁵ Див. Заяць О. Громадяни Львова ХІV-ХVІІІ ст.: правовий статус, склад, походження. – Київ–Львів, 2012.
=====================
ДОВІДКА ВІД РЕДАКЦІЇ
про перейменування згаданих у статті вулиць Львова:
1 Травня (1964) → Городоцька (1990)
17 Вересня (1944) → Січових Стрільців (1991)
22 Січня (1917) → Кримська (1945)
27 Липня (1946) → Бортнянського (1992)
29 Листопада (1892) → Енгельса (1940) → Коновальця (1992)
3 Травня (1885) → 17 Вересня (1944) → Січових Стрільців (1991)
8 Березня (1946) → Кузневича (1993)
Абхазька (1962)
Аджарська (1962) → Лотоцького (1993)
Айвазовського (1957) ← Вулецька
Алішер Навої (1950) ← Ясінського (1934)
Алтайська (1945) → Гординських (1993)
Амурська (1945) → Станіславського (1956) → Тимошенків (1992)
Армавірська (1957) → Малицької (1993)
Байкальська (1946) → Панчищина (1993)
Бакинська (1950) ← Оршанська (1946)
Балтійська (1936)
Бальзака (1946) ← Вежбіцького (1934)
Батуринська (1992) ← Курчатова (1963)
Башкирська (1962) не існує з 1980-х
Березнева (1950) ← Караїмська (1991)
Беринди (1992) ← Кілінського (1871)
Бетховен (1950) ← Бехонського (1934)
Білоруська (1963) ← Йорданська нова (1958)
Блока (1945) → Дороша (1993)
Богомольця (1950) ← Асника (1906)
Боткіна (1953)
Братів Рогатинців (1991) ← Комсомольська (1944)
Братня (1958) ← Нова (Збоїща)
Брюллова (1946) ← Лонцького (1898)
Валова (1818)
Васнецова (1950) → Смольського (1993)
Вашинґтона (1992) ← Батальна (1958)
Венеціанова (1946) ← Ходоровського (1871)
Визвольна (1962) ← Глибока (Кривчиці)
Вірменська (1871)
Вітвера (1991) ← Шапошникова (1946)
Галицька (1382)
Галілея (1946) ← Ридигера (1934)
Герцена (1944) ← Лозинського (1913)
Гоголя (1944) ← Зиґмунтівська (1871)
Груднева (1950, нині не існує) ← Загонова (1933)
Грузинська (1950) ← Глоговського (1938)
Дагестанська (1962)
Декарта (1946) ← Декерта (1894)
Дудаєва (1996) ← Лермонтова (1944)
Енгельса (1940) → Коновальця (1992)
Естонська (1981)
Жемчужникова (1993) ← Кулібіна бічна (1965)
Жижки (1950) ← Камінського (1871)
Жовтнева (1940) → Дорошенка (1992)
Жуковського (1946) ← Цєпляка (1933)
Заводська (1944) ← Панська (1840)
Замкова (1871)
Засядька (1993) ← Плеханова (1946)
Казахська (1963) ← Горішня (1933)
Каліча Гора (1992) ← Козака (1946) ← Каліча (XV ст.)
Квітнева (1950) )← Чвартаків (1913)
Келдиша (1984) → Кавалерідзе (1992)
Кибальчича (1992) ← Барбюса (1946) ← Шльонська (1933)
Китайська (1958) ← Пасіки Личаківські
Кишинівська (1958)
Кльоновича (1992) ← Шолохова (1950) ← Кльоновича (1895)
Ковалевської (1946) ← Любомирських (1913)
Козацька (1933)
Колумба (1946) ← Вотивна (1933)
Конотопська (1946) ← Боремельська (1936)
Корейська (1950) → Огоновських (1933)
Корнякта (1885)
Короленка (1944) ← Францісканська (1820)
Коряцька [Корякська] (1962)
Космодем’янської (1946) → Низький Замок (1991)
Кошова (1933)
Краківська (1441)
Кулібіна (1953) → Музики (1993)
Курильська (1963)
Курчатова (1963) → Батуринська (1992)
Латвійську (1957)
Леніна (1944) → Личаківська (1990)
Лермонтова (1944) → Дудаєва (1996)
Липнева (1944) ← Брестської Унії (1898)
Листопадна (1950) ← Гродинського (1938)
Литовська (1933)
Лісна (1971)
Лобачевського (1946) ← Пястів (1893)
Лютнева (1946) ← Мартинівська (1936)
Марата (1945) → Вільде (1993)
Маркса (1992) → Єфремова (1946)
Матросова (1946) → Кастелівка (1992)
Мацієвича (1991) ← Алелюхіна (1946)
Маяковського (1950) → Левицького (1992)
Мельничука (1950) ← Штарка (1931)
Менделєєва (1944) ← Стшемє (1907)
Метрологічна (1845) ← Флешара (1936)
Мечникова (1945) ← св. Петра 1871
Монгольська (1962) ← Комсомольська бічна (Кривчиці)
Некрасова (1944) ← Піярів (1871)
Низький Замок (1991) ← Космодем'янської (1946)
Олесницького (1992) ← Багрицького (1946)
Орельська (1993) ← Районна (1945) ← Воєводська (1936)
Павліка Морозова (1950) → Курбаса (1989)
Павлова (1944) ← Домаґалічів (1907)
Переможна (1962) ← Зелена (Кривчиці)
Підвальна (1871)
Ползунова (1946) → Ляймберга (1992)
Попова (1946) – існувала до 1973
Пушкіна (1940) → Чупринки (1996)
Пушкіна (1944) → Чупринки (1996)
Рилєєва (1946) ← Бадєніх (1895)
Ринок (XIV ст.)
Рудакі (1962) ← Пасічна бічна
Руська (1472)
Самарська (1993) ← Районна бічна
Серпнева (1950, нині не існує)
Сеченова (1944) ← Шумлянських (1885)
Січнева (1958) ← Крива
Січова (1962) ← Нова (Кривчиці)
Скрипника (1989)
Старий Ринок (1871)
Суворова (1950) → Сахарова (1992)
Таджицька (1962) ← Пасічна бічна
Талліннська (1981) ← Білогорська (1916)
Татарська (1871)
Травнева (1946, нині не існує) ← Майова
Туркменська (1946) ← Цюхцінського (1934)
Узбецька (1950) ← Губриновича (1936)
Фадєєва (1984) → Антоненка-Давидовича (1991)
Філатова (1957) ← Кожедуба (1950)
Хімічна (1953) ← Кресова (1934)
Хортиця (1993) ← Хуторівська бічна
Чайковського (1940) ←Хороншизни (1871)
Червона (1950) ← Скалковського (1934)
Чуваська (1962)
Шевська (1990) ← Народної Гвардії ім.І.Франка (1957) ← Трибунальська (1871) Дикастеріальна (1774) ← Єзуїцька (1628) ← Шевська (1444)
Шеремети (1950) ← Стебелінських (1931)
Шімзерів (1993) ← Пекарська бічна (1946)
Шолохова (1950) → Кльоновича (1944)
Щепкіна (1950) ← Коссака (1934)
11.05.2022