Цього тижня остаточно погасла зірка, чи радше метеорит, австрійського політичного небосхилу. Мова, звісно, йде про Себастьяна Курца – непересічну особистість, котра змогла собі забезпечити блискавичну політичну кар’єру й так само блискавично звести її нанівець.
У четвер, другого грудня, у конференц-залі Політичної академії Австрійської народної партії (АНП) у Відні колишній канцлер Австрійської Республіки Себастьян Курц оголосив про складання зі себе повноважень голови АНП і керівника партійної фракції у парламенті Австрії. Що більше, він запевнив, що взагалі резиґнує з великої політики.
Ось так швидко «згорів» чоловік на роботі. Наймолодший канцлер за всю столітню історію існування Австрійської Республіки. Чи варто нам за ним сумувати? Щиро скажу: не надто.
Пригадаймо віхи кар’єрно-політичного шляху цього юного політичного таланта. З легкої руки австрійської преси за ним міцно закріпилося прізвисько «вундеркінд». Народився він у Відні, у простій інтелігентській родині інженера та вчительки. Закінчив гімназію, пройшов військову службу в Збройних силах Австрії (тоді ще був призов, нині в республіці армія – суто професійна). Потім вступив на юридичний факультет Віденського університету (до речі, він так і не захистив диплома).
До партійно-політичної діяльності Себастьян долучився ще в 17-літньому віці, вступивши у молодіжне відділення АНП. У 23 роки він очолив віденський осередок, а згодом – і загальноавстрійський.
А вже в 25-літньоому віці Курц обійняв поважну федеральну посаду – державного секретаря у справах інтеграції. На той момент (2011 рік) він був ще студентом ( і, як вже було сказано, так ним і залишився).
У вересні 2013 року Себастьяна Курца вперше було обрано до Національної ради – нижньої палати австрійського парламенту. За результатами тодішніх виборів АНП увійшла в урядову коаліцію й взяла участь у формуванні кабінету. Наш герой отримав одну з найвпливовіших посад в уряді – крісло міністра закордонних справ.
Уточнимо, що Курц очолив МЗС Австрії у грудні 2013 року, саме тоді, коли в Києві набирав обертів Євромайден. Увесь західний світ підтримував майданівців у їхньому протистоянні зі злочинним режимом Януковича. Згадаймо «держдеповські печеньки» від Вікторії Нуланд, виступ на Євромайдані міністра закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервеллє, котрий переповнений почуттями заявив: «Серце українського народу б'ється по-європейськи!»
А що ж новоспечений шеф австрійської дипломатії? Він сидів тихенько й жодним чином не виказував своїх симпатій до українських мітингувальників. Це й не дивно. Бо згодом він чітко означив свою розмиту позицію (перепрошую за каламбур) у питанні української та російської політик Відня.
Віденська дипломатія крутилася як вуж на пательні, аби лише уникнути різких формулювань у бік Росії, котра вже окупувала Крим та розпочала агресію на Донбасі. Курц ледь не найголосніше з усіх міністрів закордонних справ країн-членів ЄУ заявляв про необхідність примирення з Москвою, збереження добрих стосунків з Кремлем.
«Ми повинні відновити довіру в Європі, а санкції перетворити з системи покарання на систему стимулів. На кожен позитивний розвиток подій на місцях (на Донбасі, – Z) варто реагувати поступовим пом'якшенням (антиросійських – Z) санкцій», – заявляв 2016 року Себастьян Курц.
Він активно відстоював газпромівський проєкт «Північний потік-2» та й загалом продовжував виступати за співпрацю з Росією. Ну що ж, це певним чином було й даниною традиціям: Bella gerant alii, tu felix Austria, nube («Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби»).
Тож у часи своєї праці як шефа австрійської дипломатії Курц був доволі лагідним до Росії й водночас наджорстким до міґрантів. І що дивно: на початках своєї політичної кар’єри «вундеркінд» належав до лівого крила партії. І ще перебуваючи на посаді державного секретаря у справах інтеграції, він з цілком лівих позицій намагався розробити програми для інтеґрації мігрантів, заявляв, що країні потрібно більше «культури гостинності».
Утім погляди Курца радикально трансформувалися, щойно він опинився на посаді міністра закордонних справ, його міграційна риторика почала змінюватися кардинально. Особливо це стало помітним, коли влітку 2015 року в Європі спалахнула міґраційна криза. З його уст вже не лунали заклики до інтеґрації імміґрантів й промови про інклюзивне суспільство. Курц далі погнав своїм кар’єрним шляхом на трійці коней: обмеження міґрації, залагодження безпеки австрійців та протистояння загрозі ісламізації. На ній він виїхав до канцлерського крісла. Але все за порядком.
Попри всі ці політичні кульбіти, а може, саме завдяки їм Курц у свої 30 років став найпопулярнішим політиком країни. Навесні 2017 року, за переважної підтримки однопартійців, його було обрано головою Австрійської народної партії. Він повів народників на позачергові парламентські вибори й звитяжно провів цю кампанію.
І заслужена нагорода – посада канцлера Австрії у 31-літньому віці. Ну чим не «вундеркінд»?
Здавалося б, життя вдалося, насолоджуйся ним, веди країну до нових звитяг. От вже дійсно – felix Austria. Але тут починаються проблеми, причому доволі поважні, та ще й одна за одною.
Такий розвиток подій був певним чином запрограмований вже хоча б тим, що партнером по коаліції АНП взяла собі Партію свободи – ксенофобську і прокремлівську. Не минуло й року з моменту створення уряду, як «свободівці» почали втелепуватися в скандал за скандалом. Спершу міністерка закордонних справ від цієї партії Карін Кнайсль запросила на своє весілля Путіна та ще й витанцьовувала з ним. А потім спалахнув «Ібіцаґейт» з віцеканслером-«свободівцем» Гайнцом-Крістіаном Штрахе, який спокусився на російські гроші.
Урешті-решт справа дійшла до розпаду коаліції та позачергових парламентських виборів 2019 року. Але й цього разу Себастьян Курц не занепав духом, а мобілізував однопартійців і привів їх до перемоги, причому АНП набрала ще більше голосів, аніж двома роками раніше. І як тут не визнати, що «вундеркінд» є ще й пестунчиком долі.
І от Курц – вдруге канцлер. Перші два роки каденції пройшли фактично без проблем, навіть попри пандемію коронавірусу. Утім цьогоріч корупційні скандали почалися вже в самої АНП. Причому власне в канцлера та його оточення.
У травні австрійська прокуратура з протидії економічним злочинам та корупції (Wirtschafts- und Korruptionsstaatsanwaltschaft – WKStA) розпочала розслідування щодо канцлера і шефа його адміністрації Бернгарда Бонеллі (Bernhard Bonelli). Їх підозрювали в корупційній діяльності в зв'язку з наданням умисно неправдивих свідчень на слуханнях у парламентському комітеті зі з'ясування обставин внутрішньодержавного скандалу 2019 року, вже згаданого «Ібіцаґейту».
А на початку жовтня Курца та його оточення прокуратура запідозрила в підкупі популярної австрійської газети Österreich з метою публікації там позитивних статей про нього та його партію, а також у хабарництві та зловживанні службовим становищем. Слідство, зокрема, вважає, що Курц був причетним до фінансування за рахунок бюджетних коштів упереджених соцопитувань та інформаційних матеріалів, підготовлених на користь його політичної партії.
Нерви юного Себастьяна не витримали і дев’ятого жовтня Курц заявив про демісію з посади канцлера Австрійської Республіки. При цьому він ще залишався лідером Австрійської народної партії та керівником партійної фракції в Національній раді. А канцлерську посаду обійняв міністр з європейських і закордонних справ Александер Шалленберґ.
Тут слід віддати Курцові належне, він не став триматися за посаду. Раз розслідування проти нього загрожує репутації партії та країни, то варто відступити. Зрештою, це є звичною практикою для цивілізованих суспільств, до яких Україні ще ой як далеко.
Наприкінці листопада у Курца народився син-первісток. І саме ця подія, за твердженням самого ексканцлера, підштовхнула його до ще радикальнішого кроку. «Щойно я побачив свою дитину, в моїй голові щось клацнуло», – зізнався він і вирішив раз і назавжди порвати з політикою.
Цікаво, що вслід за резиґнацією Курца про свою відставку заявив і чинний канцлер Александер Шалленберґ. Тож Австрія матиме за цей рік вже третього канцлера. Ним стане міністр внутрішніх справ Австрії, 49-літній Карл Негаммер (Karl Nehammer). Напередодні він перейняв від Курца керівництво в партії.
Що ж, політичне життя Курца виявилося яскравим, але коротким. Австрійці з цього приводу піджартовують над його прізвищем, kurz по-німецьки значить «короткий». Прізвище зіграло з ним злий жарт.
