Справжній інформаційний землетрус в християнському світі викликали слова Папи Франціска на захист одностатевих шлюбів. Це ж дійсно руйнування всіх усталених уявлень про Церкву. Чи, може, трансформація її надбудови у відповідь на виклики часу?
Папа Франціск і Євген Афінеєвський
Ще зовсім недавно важко було б собі навіть уявити, що Папа Римський захищає гомосексуалів, а тим більше, союзи між ними. Пригадаймо, як попередній голова Католицької церкви Бенедикт XVI підписав буллу, в якій чітко й безапеляційно зазначалося, що чоловіки з вкоріненими гомосексуальними звичками не можуть бути священниками.
І це виглядало доволі природно для Церкви, яка від самого свого створення різко негативно ставилася до гріха содомізму. Ще в Римській імперії, щойно вона відмовилася від язичництва і стала християнською державою, мужеложство жорстко засуджували і карали за нього привселюдним спаленням.
З ходом часу Католицька церква змінювалася, починала толерувати деякі тези і явища, які раніше відкидала чи засуджувала. Утім, гомосексуалізм, здавалося, ніколи не отримає прощення від Ватикану.
Але й у цьому питанні ситуація почала змінюватися з березня 2013 року, коли на Священному Престолі опинився прихильний до реформаторства аргентинський кардинал Хорхе Маріо Бергольйо, тобто Папа Франціск.
Пам’ятаєте цю його фразу: «Якщо людина гомосексуальна й шукає Бога, і має добру волю, то хто я такий, щоб засуджувати її?». Вона була промовлена у липні 2013 року на облавку літака під час повернення з пілігримки Бразилією. Тобто Франціск пробув на Престолі заледве кілька місяців, а вже подав прозорий натяк, що Церква під його керівництвом має твердий намір переглянути свій погляд на гомосексуальність.
Франціск заявив, що суспільство повинно повністю прийняти геїв. «Катехизис Католицької церкви пояснює це дуже добре. У ньому сказано, що їх не треба принижувати через це і вони мають об'єднатися з суспільством», – зазначив ще тоді Папа Римський.
Ця його доволі обережна заява вже тоді шокувала багатьох католиків-консерваторів. Зрештою, й не тільки їх. Адже той, хто вивчав діяльність чинного глави Католицької церкви ще в часи, коли той був примасом Аргентини чи Архієпископом Буенос-Айреським, мав би знати, що тоді він дотримувався цілком інших поглядів. Він був категорично проти одностатевих шлюбів, попри те, що в Аргентині вони були легалізовані ще в 2010 році. До речі, саме того року Хорхе Маріо Бергольйо видав свою книгу під назвою «На Небі і на Землі» (Sobre el cielo y la tierra). У ній він, зокрема, стверджує, що юридичне урівнювання одностатевих шлюбів з гетеросексуальними може призвести до «антропологічної регресії». Особливо рішуче він виступав проти дозволу на адаптацію дітей гомосексуальними парами. Вважав, що якщо дозволити усиновлення одностатевим парам, то вони обов’язково виховають гомосексуальну дитину. «На дітей це може вплинути... Кожній людині потрібні батько і мати, щоб сформувати їхню ідентичність», – читаємо в книзі.
Тобто ми спостерігаємо, як трансформувалися погляди на проблему й у самого Папи Римського. І от уже в червні 2016 року він не просто виправдовує гомосексуальність, а закликає християн і саму Католицьку церкву попросити вибачення у людей гомосексуальної орієнтації. Франціск наголосив, що геї не повинні знову зазнавати дискримінації. «Питання полягає ось у чому: якщо людина перебуває в такій ситуації, маючи добру волю і прагнучи до Бога, хто ми, щоб засуджувати її?» – сказав Понтифік, повторивши свою знамениту фразу, сказану трьома роками раніше.
І от нещодавно Папа Франціск ще чіткіше окреслив своє ставлення до питання гомосексуальності, виступивши вже за дозвіл на цивільний одностатевий шлюб. Ця заява пролунала в документальній стрічці під назвою Francesco, прем'єра якого відбулася на Римському кінофестивалі в середу, 21 жовтня.
Режисером картини виступив Євген Афінеєвський – особа доволі непересічна, про яку варто сказати кілька слів. Він народився 1972 року в Казані – столиці Татарської АРСР, тобто в Радянському Союзі. Ще в шкільному віці захопився кінематографією й у рамках піонерських кіноклубів намагався створювати свої стрічки. Після розпаду СРСР Афінеєвський емігрував до Сполучених Штатів, де вже зайнявся кінематографією на професійному рівні. Цікаво, що в його досить поважному доробку є комедія з промовистою назвою «Ой, вей! Мій син гей!» (Oy Vey! My Son Is Gay!).
Поруч з ігровими, тобто художніми фільмами, Афінеєвський зняв і багато документалок. Варто нагадати, зокрема, його стрічку про Революцію Гідності в Україні «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» (Winter on Fire: Ukraine's Fight for Freedom), створену за сприяння платформи Netflix. Вона стала номінантом на премію «Оскар» 2016 року в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». А на Міжнародному кінофестивалі в Торонто стрічка отримала Приз глядацької аудиторії за найкращий документальний фільм.
Але повернімося до фільму Francesco. У нього Афінеєвський ввів ексклюзивні інтерв'ю з самим Папою Франціском, з Папою-емеритом Бенедиктом XVI, з членами родини Понтифіка та багатьма іншими. Автор фільму намагався через образ глави Католицької церкви, через його життя й діяльність висвітлити виклики нашого часу, проблеми, на які потрібно відповісти, і місію Церкви, яка звертає увагу на тих, хто зазнає несправедливості.
Автор намагається в такий спосіб розповісти про різні дражливі актуальні теми, такі як пандемія коронавірусу, расизм, сексуальне насильство й насильство загалом. У стрічці згадується, зокрема, й російсько-українська війна на Донбасі.
Але однією з центральних у фільмі стала історія спілкування Понтифіка з людиною на ім'я Андреа Рубера. Під час однієї з ранкових мес Рубера зумів передати листа Папі, в якому описав свою життєву ситуацію.
У ньому Рубера розповів про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію та про те, що разом зі своїм партнером усиновив трьох дітей. Пара прагнула виховати малюків зразковими католиками, але побоювалася тиску в місцевій парафії, який може заподіяти дітям психологічної травми.
Папа Римський особисто передзвонив до Андреа через кілька днів, похвалив його за лист і порадив, як краще ввести дітей в життя приходу. Почати він порадив з того, щоб таки представити своїх дітей парафії, але бути готовим до людського несприйняття. У документальному фільмі Рубера каже, що виконав пораду Папи й тішився з того, що вчинив саме так.
«Гомосексуали мають право на сім'ю. Вони теж діти Божі. Ніхто не повинен бути відкинутий або страждати через це», – заявив Потифік в стрічці, коментуючи випадок з Руберою. Він зазначив, що потрібно створити закон про цивільний одностатевий шлюб. «Тоді вони (гомосексуали, – ред.) опиняться під юридичним захистом. Я виступав за це», – запевнив Папа Франціск.
Чи означає це, що Католицька церква взяла чіткий курс на легалізацію принаймні цивільних союзів гомосексуалів? Виглядає на те. Зрештою, протестантські церкви в Європі й Америці вже давно виступають за гей-шлюби. Причому деякі з них – не лише за цивільні, а й за повноцінні. Вони намагаються позбутися старих упереджень і керуються при цьому чіткою логікою. Тобто навіть якщо дотримуватися тези, що гомосексуальна поведінка – це гріх, то все одно ми цим не спростуємо факту існування людей з гомосексуальною орієнтацією. І того, що вони теж є творіннями Божими. І раз вже вони як люди потребують контактів з партнером однієї статі, то краще хай зберігають вірність одному партнерові в рамках союзу, аніж вдаватимуться до безладних статевих зав’язків. А цю вірність мав би забезпечувати саме інститут шлюбу, принаймні цивільного.
Зокрема, в такій логіці слід і розуміти слова Папи Франціска на захист одностатевих союзів. Можна припустити, що злетіли вони з його вуст не випадково, що тривало довге обговорення питання. І в дискусії аргументи католиків-лібералів взяли гору над тезами католиків-консерваторів. Можливо, це один з необхідних кроків, аби відвернути занепад Церкви в умовах сучасного зниження її популярності, актуальної зневіри людей. Чи несе він ризики? Безумовно. Але ще більше ризиків несе заплющування очей на проблему.
