І.

 

Небавом по ухваленню польським соймом засад земельної реформи з 10. липня 1919, забрав голос польський народово-демократичний посол Ян Заморскі і жадав (в статті "Земельні питання"): "щоби польське правительство у визначуванню черги, в якій маєтности мають бути парцельовані, признало Східну Галичину за перший кольонізаційний терен, і щоби стисло перевело засаду, що "польські"(!) простори мусять бути парцельовані і кольонізовані виключно лише польськими хлопами." (Гл. "Słowo роlskie" 284 ч. з 28. вересня 1919). Притім взивав він правительство, щоби пильнувало, аби тимчасом який польський поміщик, злакомившись на заробок, часом не продав де якого кусничка землі потайки місцевому українському селянинови, а щоби негайно приступило до примусового викупу потрібної на се землі у Східній Галичині і скольонізувало її польськими хлопами із заходу, так як сього вимагає "господарська і національна потреба" — тимбільше, що "Західна Галичина і західно полудневий кут Конґресівки має надмір карлуватих господарств, отже господарський інтерес сходиться з народовим".

 

Як загально відомо, при ухваленню земельної реформи заявили всі польські сторонництва в польськім соймі — всі без виїмку!*), — що із земель більшої посілости у Східній Галичині, — яка уся є в руках польських поміщиків — не сміє дістати ані кусничка землі місцевий український селянин, а виключно польські хлопи, та що уся земля має бути скольонізована спровадженими з заходу польськими хлопами.

 

Сього дуже пильнується і український місцевий селянин не може купити землї, яку за се вже тепер кольонізуєсь на широкі розміри між Мазурів.

 

Людовці — найсильнійше сторонництво в соймі — все найбільше напирали на якнайскорше введення в життя тої земельної реформи і то в найширших розмірах, — перевели кілька соймових ухвал, в яких урґували о се правительство і варшавський сойм вже ухвалив (15. VII. 1920) закон після проєкту внесеного послом Вінцентим Вітосом — яким порішено примусовий викуп землі на безпроволочне переведення тої кольонізації.

 

Яка булаб найблизча судьба майже трьох міліонів безземельного і малоземельного місцевого українського сільського населення Східної Галичини, колиб ті закони мали бути переведені і у Східній Галичині, по думці тих всіх послів і орґанізацій, аж лячно подумати.

 

Як відомо, се рільниче населення живе від тисячів літ лиш з сього, що працює на тих землях і є з тою своєю землею, так сказатиб, орґанічно звязане, а 3/4 того населення має так мало власної землі, що жиє лише з того, що зaробить на тих, колись своїх, а тепер двірських ланах ("за сніп", на "гару"). З хвилею, коли двірські простори зісталиб скольонізовані кольоністами з заходу, мусіло би три чверти місцевого населення таки зараз вимерти з голоду (дослівно!!), тим більше, що нема де йти на заробок, бо фабрик у нас нема.

 

Про се подумала була вже навіть і далека, холодна мачоха-антанта, навіть вона бачила, що се було би вже занадто не по людськи так зараз таки вигубити одним почерком аж три міліони місцевого, автохтонного населення, і вставила була навіть в тім проєктованім статуті для Східної Галичини 9-тий артикул, який звучав: "Не можна буде перепроваджувати у Східній Галичині ніякої систематичної кольонізації при помочі кoльоністів з зовні".

 

Крім того було в тім статуті (арт. 12. число 10), проєктоване, що земельні питання мають належати до компетенції східно-галицького сойму. Сю послідну постанову як і першу, старались Поляки, через голову дотичної підкомісії на мировій конференції, Француза Лєронда, усунути. Чи усунули, не знаємо.

 

Поляки стараються вже від року, без огляду на все, ще й перед ухваленням послідного закона (з 15/7 1920) скольонізувати Східну Галичину спроваджуваними з заходу польськими хлопами, парцелюючи двірські простори через уповажнені до сього урядом польські інституції, які одержали окремі уповажнення до такої парцеляції: "в дусі закона з 10/7 1919", — а яке небудь инше купно двірської землі без затвердження польського кольонізаційного уряду (земського) є від 14. вересня 1919 неважне.

 

Ось так взяли вони усю землю в свої руки і, не чекаючи навіть на примусовий викуп, кольонізують горячково величезні простори східногалицькими Мазурами.

 

Тепер завдяки послам людовим, головно пос. Вітосови, перевели ухвалу про примусовий викуп землі на кольонізацію і приступають вже і до офіціяльного переведення кольонізації, побіч дотеперішньої соціяльної.

 

Як відомо справа державної приналежности Східної Галичини ще не рішена отже і справа земельної реформи у Східній Галичині хиба може бути так пересуджувана.

 

Польща — як відомо — має від антанти лише мандат на тимчасову управу Східної Галичини, аж до вирішення її державної приналежности. Навіть ужитковець т. є. той, хто за постановами цивільного права має так велике право як usus frucrus, навіть той може уживати річ лише salva rei substantia — т. зн. не нарушуючи істоти річи, — що-ж до права в публичнім міжнароднім праві, то звичайний тимчасовий завідовник секвестр, звичайний тимчасовий мандатор є неначе депозитар!...

 

Але що в нас сю кольонізацію мимо всього таки фактично переводиться і се так нагально — подаємо, як се ми обіцяли щe в 183 ч. нашого часопису (з 8. серпня с. р.) нашим часописом — сей новий польський закон про виконання земельної реформи і краєви викуп землі на кольонізацію. В дословнім переводі, — для інформації.

 

А що з тими справами станеться, покажуть може вже найблизчі місяці.

 

*) Від ексцелєнції Абрагамовича, Вітоса, Стапіньского, Яна Домбского почавши, а на ксьондзі Оконю, тім страшнім радикалі, кінчаючи.

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 09.09.1920]

 

ІІ.

 

Польський закон з дня 15. липня 1920 р. про виконання земельної реформи.

 

У 185 ч. варшавського урядового "Monitor-а Polsk-ого" з 17. серпня ц. р. і в Вістнику законів Річипосполитої польс. ч. 70 з 9. серпня 1920 р., поз. 462 оповіщено цей закон з 15. липня 1920, який подаємо тут в дословнім переводі:

 

Закон про виконання земельної реформи.

 

1. Запас землі.

 

Арт. 1. На ціли переведення земельної реформи згідно з ухвалою сойму з дня 10. липня 1919 р. призначується до розпорядимости Головного уряду земського отсі ґрунти:

 

а) маєтности, які є власністю держави (скарбові і донаційні), як також ті, які наслідком ліквідації властей б. заборчих держав, як також силою окремих законів перейдуть на власність держави;

 

б) маєтности, які належать до членів б. пануючих заборчих династій, або членів їх родин, без огляду на се, чи є вони тепер горожанами польської держави, чи чужинцями, а це згідно з міжнародніми договорами;

 

в) маєтности б. російського Крестянського банку і б. пруської кольонізаційної комісії;

 

г) маєтности т. зв. мертвої руки (духовні, епископські, капітульні, монастирські, парохіяльні, церков і віроісповідних громад), як також нерозпарцельовані маєтности подуховні і помонастирські, відповідно до постанов законів, які мають бути видані що до цього по порозумінню із апостольською столицею, зглядно з властивими церковними властями що-до уреґульовання упосаження духовенства і церковних інституцій.

 

д) маєтности инших публичних інституцій, а з окрема маєтности фондацій, які є в завідуванню держави, будьто в иншім завідуванню, при забезпеченню ціли фондації.

 

Надто Головний уряд земський переведе примусовий викуп:

 

1) земських маєтностей, неправильно, зі шкодою для краєвої продукції господарованих;

 

2) маєтностей парцельованих самовільно, без призволу властивих державних орґанів, або не через інституції, до цього урядово уповажнені;

 

3) маєтностей, набутих в часі війни по 1. серпня 1914 р. до 14. вересня 1919 р. через особи, для котрих рільництво не було, або не стало заводовим заняттям;

 

4) маєтностей, котрі на протязі послідніх 5 літ зміняли більше як двократно власника, з виїмком випадків переходу власности дорогою наслідства, або розпорядку послідної волі;

 

5) земських маєтностей, набутих в часі війни із лихварських зисків;

 

6) маєтностей, котрих власники від часу істнування б. пруської кольонізаційної комісії продали землю заборчим державам на парцеляцію;

 

7) земських маєтностей, які находяться в сфері міських мешканевих інтересів, як положених в окрузі, або в найблизчім сусідстві більших міст і промислових центрів;

 

8) всіх инших земських маєтностей приватних, не виключаючи ординацій, після засад, обнятих арт. 2. отсього закона, причім в першій черзі уляжуть примусовому викупови ординації, основані по 1888 р., маєтности, що є в аренді і не адміністровані власниками, маєтности, в котрих не приступлено досі до уреґульовання сервітутів, як також маєтности, знищені воєнними подіями, коли власник не підняв в міру можности праць, які зміряють до уможливлення правильної господарки.

 

Арт. 2. Примусовому викупови згідно з уступом 8. арт. 1. підлягають:

 

а) надвижки ґрунту понад 60 гектарів загального простору в маєтностях, положених в промислових і підміських округах, як також надвижки понад 400 гектарів загального простору в маєтностях, положених в деяких частях земель б. пруського забору як також східних земель польської Річипосполитої, котрі то округи, зглядно части держави, означить розпорядок ради міністрів на внесок головного уряду земського;

 

б) надвижки понад 180 гектарів загального простору в маєтностях, положених на решті простору польської Річипосполитої.

 

Власникови маєтности або маєтностей, підлягаючих примусовому викупови, прислугує право задержати лише оден забудований фільварок, на котрім він або його родина веде господарство, причім родина не поділена перед 1-им січня 1919. має бути уважана за одиницю.

 

В господарствах, посвячених продукції насінній, годівельній або рибній, які істнують в часі, як отсей закон входить в життя, як рівнож в господарствах, що становлять тип високо упромисловлений — допускається заховання їх просторів в цілости або в якійсь означеній части, конечно потрібній для удержання на одвітній висоті рільничої культури краю.

 

Арт. 3. При викупні приватних маєтностей має бути примінювана черга згідно з порядком, вказаним в уступах 1 до 8 арт. 1. з тим, що в браку або по вичерпанню в данім повіті земських недвижимостей вчаснійшої черги, викуп розпочинається від черги безпосередно слідуючої.

 

Арт. 4. Маєтности, що находяться в посіданню держави, буде міністерство рільництва і державних дібр переказувати головному урядови земському на парцеляцію і кольонізацію по вилученню предметів, які є конечно потрібні для инших державних цілей.

 

Про викуп згідно з арт. 1. від 1 до 8 і арт. 2. повідомить головний уряд земський безпроволочно в кождім випадку міністерство рільництва і державних дібр, котре на протязі місяця від дати повідомлення має право дотичну маєтність в цілости або в части вилучити від парцеляції — о скілько за згодою міністра скарбу, призначить її на инші державні ціли і в тій ціли мабуть на власність держави.

 

В случаю ріжниці гадок між головним урядом земським і міністерством рільництва і державних дібр щодо потреби і доцільности вилучення маєтностий державних абр приватних з під парцеляції рішає рада міністрів.

 

Арт. 5. Переказувані головному урядови земському міністерством рільництва і державних дібр державні ґрунти або ті, які є в посіданню держави, будуть оцінювані комісією, зложеною в рівнім числі з представників головного уряду земського і мiнiстерства рільництва і державних дібр під проводом відпоручника міністерства скарбу, згідно з постановами отсього закона про оцінювання приватних маєтностей, а се в цілях узискання підстави до обчислення вартости державних маєтностей, як заставу для земельної ренти.

 

Оцінювання маєтностей публичних інституцій і фондаційних переводиться на підставі постанов отсього закона про оцінювання приватних маєтностей, а се без огляду на постанови дотичних законів, статутів і актів фондаційних або ординацьких, як також без одержання затвердження дотичних властей.

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 10.09.1920]

 

(Дальше).

 

2. Примусовий викуп і викупна ціна.

 

Арт. 6. Примусовий викуп приватних маєтностей переводить окружний уряд земський, в котрого окрузі дотична недвижимість є положена, а се на основі ухвали окружної комісії земської, яка западе на внесок окружного уряду земського або повітового комісаря земського, зглядно повітової комісії земської, предложений за посередництвом окружного уряду земського.

 

Арт. 7. Перед приступленням до примусового викупу окружний уряд земський повідомить власника дотичної недвижимости про намірений викуп, визначуючи йому 30-дневний термін до добровільної продажі недвижимости Державі. За підставу ціни купна при добровільнійм укладі прийме окружний уряд земський засади, означені в отсім законі для оцінення приватних маєтностей при примусовім викупі.

 

Арт. 8. Проєкт добровільної умови що-до купна-продажі недвижимости предложить окружний уряд земський безпроволочно по довершенню договору з власником головному урядови земському до затвердження.

 

Арт. 9. Коли добровільна умова в вище означенім терміні не буде заключена, зглядно головним урядом земським затверджена, введе окружний уряд земський поступовання в ціли примінення примусового викупу, недвижимости і усталення ціни викупу належної власникови, і в тій ціли предложить справу окружній комісії земській до видання оречення.

 

Арт. 10. Оречення окружної комісії земської, порішаюче, чи дотична недвижимість має бути примусово викуплена, як також який простір ґрунту має бути полишений власникови, згідно з арт. 2. отсього закона, буде видане на явнім засіданню комісії. Від того оречення прислугує право відклику до головної демісії земської власникови викупитись маючої недвижимости, зглядно презесови окружного уряду земського, а се до 30-ти днів, числячи від дня слідуючого по дорученню оречення.

 

Арт. 11. На основі правосильного оречення окружної комісії земської, виданого згідно з арт. 10, переведе окружний уряд земський або на його поручення повітовий комісар земський по вислуханню гадки повітової комісії земської і внесків власника усталення, котрі части викупитись маючої недвижимости мають війти в склад простору, полишеного власникови при викупі. Від усталюючого оречення окружного уряду земського прислугує власникови відклик на протязі 30 днів до головного уряду земського. Власник недвижимости, що-до котрої ще не запало оречення окружної комісії земської що-до примусового викупу, може жадати від окружного уряду земського вчаснійшого усталення простору, котрий в разі примусого викупу має йому бути полишений, а окружний уряд земський повинен перевести те усталення під умовою, коли власник дасть поруку, що на надвижці землі понад простір, припадаючий йому після усталення, забезпечить належито правильну і можливо найвидатнійшу продукцію аж до часу викупу і обняття її окружним урядом земським до парцеляції в терміні, який має сей уряд визначити на основі уповажнення Головного уряду земського.

 

Арт. 12. Окружна Комісія Земська на явнім засіданню усталить на основі осуду оціночної комісії ціну викупу недвижимости. Оціночна комісія, котра переведе оцінку викуплюваної недвижимости, буде складатися з відпоручника Окружного Уряду Земського, відпоручника Міністерства Рільництва і Державних Дібр, знавця лісового, як також двох заприсяжених знавців, прибраних тим урядом, а се по однім з більшої і меншої власности із спису знавців, зіставленого Окружним Урядом Земським. Про термін оцінення повідомить Окружний Уряд Земський власника або його законного заступника як також евентуального посідача (арендаря, ордината) викуплюваної недвижимости або її части, — врешті управнених з титулу сервітутів. Особи ті мають право бути присутними при оцінюванню і предкладати комісії свої внески.

 

Арт. 13. Ціну викупу недвижимости має становити половина пересічної ціни торгової, плаченої на маєтности о зближенім просторі в дотичній околиці.

 

Арт. 14. Будинки, які належать до господарства і є з ним звязані, а побудовані по 1. серпня 1914 р., мають бути викуплені після вартости, яку мали в часі будови.

 

Будинки, які находяться на маєтности, але не належать до господарства і з ним не є звязані — полишаться власникови разом з простором землі, конечним до їх нормального ужитковання, або купується їх з вільної руки.

 

Арт. 15. Окремо мають бути оцінені меліорації, доконані по дни 1. серпня 1914 р., як також наклали на управу, штучне навоження і засіви, безпосередно попереджуючі оцінення. Відшкодовання за ті меліорації і наклади мають бути обчислені згідно з вартістю, яку мали в часі їх доконання.

 

Інвентар живий і мертвий не підлягає примусовому викупови.

 

Арт. 16. Від оречення Окружної Комісії Земської, усталюючого ціну викупу недвижимости, прислугує право відклику як власникови, так і презесови Окружного Уряду Земського в речинці 30 днів від дня слідуючого по дорученню рішення, до Головної Комісії Земської.

 

Арт. 17. Рівночасно з переведенням оцінення викуплюваної маєтности оціночна Комісія (арт. 12) означить квоту евентуальної відплати за річеві права уживання, ужитковання, инші тягарі і служебности ґрунтові о скільки задержання їх не виявиться конечним, врешті квоту відшкодовання арендарів за пороблені в ними арендованих ґрунтах, а не замортизовані хосенні наклади, о скілько Головний, зглядно Окружний Уряд Земський признасть за потрібне розвивання аренди перед речинцем її погаснення. В тім посліднім случаю арендар має віддати арендований ґрунт за щонайменше річною виповідю перед речинцем, від котрого числиться господарський рік дотичної аренди і не прислугує йому право жадати дальшого відшковання з приведу утрачених користей. На основі так переведеної оцінки названих прав і домагань видасть Окружна Комісія Земська на явнім засіданню рішуче оречення, проти котрого служать інтересованим правні середники, предвиджені в законі про орґанізацію земських урядів.

 

Реґуляцію сервітутів переведе окружний уряд земський рівночасно з примусовим викупом згідно з законом про ліквідацію сервітутів.

 

Арт. 18. З хвилею правосильности оречення примусового викупу окружний уряд земський має право обняти викуплену недвижимість в своє фізичне посідання і розпоряджування.

 

Арт. 19. По правосильности оречення примусового викупу і обняття викупленої землі в посідання, держава відповідає супроти всіх вірителів і тих, шо підносять для себе претенсії до заспокоєння з викупленого ґрунту, лише до висоти ціни купна, усталеної в ореченню. Окружний уряд земський переведе уреґульовання довжного стану викупленої землі в межах ціни купна на кошт і рахунок власника, а в разі, коли заходять сумніви або коли гіпотечні довги перевисшають ціну викупу недвижимости, відступить акти судови до розділу ціни купна згідно з постановами про ліцитацію недвижимостей.

 

Арт. 20. Сплата ціни викупу, належної власникови, як також сплати довгів і управнень, які обтяжують викуплену землю, слідує одвітно до уреґульовання довжного стану, зглядно на основі судової ухвали ділової (арт. 19); згідно з постановами закона для сфінансовання земельної реформи. Власникови викупленої землі належиться в кождім випадку від невиплаченої ціни викупу, зглядно її части, від дня обняття окружним урядом земським викупленої землі в посідання, відсотки в відношенню по 4 прц. річно.

 

Арт. 21. Правосильне оречення примусового викупу, заосмотрене окружним урядом земським клявзулею правосильности, становить правний титул до переняття права власности викупленої недвижимости в користь держави, а приналежні суди переведуть на основі того оречення на внесок окружного уряду земського впис права власности в користь держави.

 

Арт. 22. При продажі земської недвижимости в дорозі публичного переторгу дотичний суд має повідомити про введення ліцитаційного поступовання і про визначення терміну переторгу приналежний територіяльно окружний уряд земський. Тому урядови прислугує право взяти уділ в переторзі без обовязку вкладання приписаної вадії.

 

(Конець буде).

 

[Громадська думка, 14.09.1920]

 

(Конець).

 

3. Парцеляція.

 

Арт. 23. Окружні уряди земські виготовлять парцеляцйний плян просторів, положених в їх округах, які є в розпорядимости головного уряду земського і є призначені на парцеляцію, при узглядненню вказаних меліораційних робіт як також переведенню докладної клясифікації ґрунтів.

 

Вироблення парцеляційного пляну може окружний уряд земський поручити повітовому земському комісареви. Перед виробленням того пляну мусить окружний уряд земський, зглядно повітовий земський комісар, вислухати думки повітової земської комісії.

 

Парцеляційний плян має бути затверджений презесом окружного уряду земського.

 

Арт. 24. В парцеляційнім пляні мають бути узгляднені дальше: вилучення з під парцеляції і удержання державою памяток історичних, архітектонічних, памятників природи, теренів, які містять в собі мінеральні богацтва, ґрунтів конечних до переведення комасації і реґуляції сервітутів, збереження і належите зужитковання цінних будівель і уладжень, поділ фільварочних забудовань, переведення доріг доїздових і пільних доріг, комасації ґрунтів, спростовання границь, поділу і реґуляції спілок, проєкт забудовання нової оселі, зглядно сіл (плян реґуляційний), запевнення заосмотрення їх в воду, врешті запобіження надмірній віддалі ґрунтів від загороди набувця-кольоніста.

 

Арт. 25. Окружний уряд земський усталить по порозумінню з міністерством рільництва і державних дібр за посередництвом головного уряду земського, чи і котрі терени з огляду на якість ґрунту, з огляду на більші будинки, які є на парцельованім обшарі або на инші корисні умови, повинні бути призначені на рільничі школи, досвідні стації, взірцеві господарства, державні стаднини, господарства для продукції яринно-огородничої, на ціли громадські, шкільні, церковні і инші ціли суспільні або промислові. Взірцеві господарства, творені по думці отсього артикулу, будуть виарендовувані в довголітню аренду особам або кооперативним стоваришенням і иншим заводово-рільничим спілкам, що дають запоруку взірцевого, до цільного господаровання і виказують знатні кваліфікації заводово-рільничі свої, зглядно своїх управителі. Ті аренди будуть оставати під надвором міністерства рільництва і державних дібр.

 

Арт. 26. Ґрунти положені в окрузі міст і промислово-фабричних осель, як також в сфері їх мешканевих інтересів, а се що-до столичного міста Варшави, ґрунти положені в промірі 15 клм. від центра міста, а що до инших більших міст в міру потреби і після означення головного уряду земського — мають бути полишені тим містам на ціли їх поширення, як також на творення кольоній для робітників, ремісників, урядників і т. п., а се під контролею головного уряду земського.

 

Арт. 27. Парцеляційний плян буде врешті обнимати поділ ґрунтів на господарські одиниці низче поданих типів і величини, які мають статися підставою сильних і спосібних до інтензивної продукції селянських господарств, опертих на засаді приватної власности, а се будьто через утворення нових господарств, будьте через побільшення і усамостійнення істнуючих карловатих господарств.

 

З окрема простір новотворених яко самостійні господарства господарських одиниць, як також простір, до котрого можуть бути побільшені істнуючі карловаті господарства, щоби зробити з них самостійні господарства, не може переступати для кождого з них 15 гектарів, а 20 прц. загалу парцельованих ґрунтів може бути призначених на відпродажу малоземельмим власникам істнуючих вже тепер господарств, в ціли побільшення їх до розміру найвище 23 гектарів, а на східних землях як також на західних окраїнах Річипосполитої Польської до 45 гектарів.

 

Арт. 28. Набувцями паїв ґрунтів, призначених на парцеляції, можуть бути власновільні горожане Польської Держави (!!), виказуючі достатечне заводове приготовання до особистого ведення господарства. [Отже після сього, всі Українці у Східній Галичині, якої державна приналежність ще не порішена, малиб вже з гори бути самим законом виключені від уділу в парцеляції своєї рідної землі! А се нагле примусове вивласнення земель більшої посілости діється ще перед порішенням державної приналежности сього краю, якого горожан вже з гори в самім законі через се позбавляється їх питомої землі. Ред.].

 

Від набуття виключені будуть: карані за злочин проти сили Польської Держави, як також за злочин дезерції з польського війська, поповнений від хвилі оповіщення отцього закона, врешті ті, котрі з насилуванням права брали самовільно чужу землю в посідання.

 

Арт. 29. При узглядненню вимогів, означених в арт. 28, першенство в набуттю*) землі буде прислугувати в отсім порядку:

 

1) інвалідам польської армії і иншим військовим інвалідам, спосібним до праці на рілі, як також жовнірам польської армії, особливо тим, котрі довший час служили у фронтових частинах або добровільно до польського війська вступили;

 

2) рільничим робітникам (рільничій службі, безземельним, або малоземельним) позбавленим праці через парцеляцію, як також власникам карловатих господарств, безпосередно сусідуючим з парцеляційним фільварком;**)

 

3) иншим рільничим робітникам і малоземельним, власникам карловатих господарств, а з поміж них передусім укінченим ученикам рільничих шкіл.

 

Арт. 30. Парцеляційний плян буде містити обчислення цін продажі для кождого господарства, обнятого парцеляцією і для кождої пайки ґрунту. Ті ціни мають бути виведені з вартости ґрунту, опертої на клясифікації ґрунту, як також вартости вкладів біжучих і сталих, врешті будинків, то є на підставі річевої, продукційної вартости ґрунтів при узглядненню коштів спільних уладжень і парцеляції.

 

Арт. 31. Держава утворить фонд, з котрого головний уряд земський випосажить в землю тих, в арт. 29 ч. 1 названих, інвалідів і жовнірів, котрі є позбавлені засобів на відплатне набуття творених по думці останнього закона рільничих господарств, а котрі, борючись в рядах польської армії, особливо відзначилися. Держава уділить їм також дешевого і довгоречинцевого кредиту на загосподаровання. Підставу того фонду має становити відповідна часть ріжниці між ціною викупу земських маєтностей, а ціною продажі ґрунтів набувцям-парцелянтам (!).

 

До того фонду вплинуть надто квоти, узискані з переведеної на сю ціль редукції цін викупу, належних по думці арт. 13. властителям земських маєтностей, після низче наведеної тарифи.

 

А саме потрутить держава на повисшу ціль: від цілости суми, припадаючої до виплати власникови по потрученню обтяжаючих гіпотеку до дня 15. липня 1920 р. або по тім дни наслідком правного примусу принятих довгів, зглядно зобовязань, а яка виносить:

 

a) понад 500.000 марок 5 прц.

б) понад 1,000.000 марок 10 проц.

в) понад 2,000.000 марок 15 проц.

г) понад 3,000.000 марок 20 проц.

д) понад 4,000.000 марок 25 проц.

з) понад 5,000.000 марок 30 проц.

 

Порішування-ж про се, котрим з кандидатів то добродійство має бути признане, буде завданням комісії, яку має покликати презес головного уряду земського в порозумінню з міністром військових справ і міністром скарбу.

 

Арт. 32. Иншим інвалідам, жовнірам польської армії (арт. 29, ч. 1), як також безземельним і малоземельним власникам карловатих господарств (арт. 29. число 2, 3) уділить держава довгореченцевого амортизаційного кредиту за гіпотечним забезпеченням. Близші постанови що до. сього будуть в законі про державний рільничий банк.

 

Арт. 33. Господарства, утворені в дорозі парцеляції силою отсього закона, не можуть бути ділені актами правними чи то між жиючими. чи то на случай смерти, під титулом безплатним, чи обтяжаючим, доки є обтяжені полишеною при гіпотеці рештою ціни купна, а в кождім случаю перед упливом 25 літ від їх повстання. При докупні ґрунту до господарства вже істнуючого можуть земські уряди зробити залежною продаж від згоди набувця на пддання повищим застереженням цілого господарства набувця, а обовязані є застерегти ту неподільність, коли переважна часть дотичного господарства походить з докупна землі парцельованої по думці отсього закона.

 

Перенесення власности, обтяження або виарендовування тих господарств перед впливом вище означеного речинця може слідувати лише за призволенням земських урядів.

 

Всякі умови, проти тих постанов заключені, є неважні. Про неважність орікають приналежні суди на внесення позов приналежного Oкружного Уряду Земського. Оречення неважности узасаднює в користь Польської Держави право відкупу дотичного господарства по ціні набуття його через парцелянта дочисленням конечних і корисних вкладів.

 

Арт. 34. Обмеження, предвиджені в арт. 33, будуть унаочнені в ґрунтовій книзі.

 

IV. Кінцеві постанови.

 

Арт. 35. Всякі письма і подання перед впливом земських урядів, вношені до судів, урядів і властей, дальше всі акти що-до переносу права власности в користь держави, виготовлювані по думці постанов отсього закона — є вільні від оплат скарбових, стемплевих і комунальних.

 

Арт 36. Виконання отсього закона поручається презесови головного уряду земського в порозумінню з міністром рільництва і державних дібр, судівництва, скарбу, військових справ як також праці і суспільної опіки.

 

Арт. 37. Отсей закон входить в життя з днем його оповіщення.

 

(Вістник Зак. Річип. П ч. 70 з серпня 1920 р. поз. 462).

 

*) Як відомо, посли всіх сторонництв: Ян Заморскі, Вінценти Вітос, Станіслав Грабскі, Давід Абрагамовіч, Ян Домбскі, Ян Стапіньскі, Бриль і т. д. і т. д. І всі польські орґанізації заявили однодушнo, що із земель більшої посілости, яка в Східній Галичині уся є в руках польських дідичів, не сміє ані кусник землі дістатися в руки місцевого українського селянина, а уся та земля має бути скольонізована спровадженими із заходу польськими хлопами. Так заявили в варшавському соймі yсі ті посли і так робиться з беззглядною немилосердною, нелюдською консеквенцією! — Ред.

**) Розуміється, о скілько вони не є Українцями але Поляками, бо, як відомо — заявили всі посли і орґанізації, що не сміє ані кавалка ґрунту дістати місцевий український селянин із земель, які є в руках польських поміщиків, а й всі дідичі-жиди, записані за "Поляків" "мойжешовеґо визнаня". — Ред.

 

[Громадська думка, 15.09.1920]