Від недавна зачали появляти ся в мадярско-жидівскім Pester Lloyd-ї статьї о відносинах галицко-польских. Чи треба прославити дїяльність якогось польского мужа політичного, н. пр. ґp. Казимира, коли авансував на презідента міністрів, чи вихвалити вірну службу Поляків для Австрії, чи взагалї освітити "урядовим" світлом деякі неконче милі галицко-польскі подїї — сейчас появляє ся в Р. Lloyd-ї статья, доставлена очевидно редакційним комітетом, зорґанізованим в бюрах польских мyжів державних. Така статья буває відтак сиґналізована ц. к. бюром телєґрафічним, но і тим способом латає ся опінію публичну.
Нагоду до такої статьї подала також дискусія в палатї послів над наглячим внесенєм пос. Романчука. Дискусія була всесторонна; п. Романчук подав факти, а дальші бесїдники оперли на них свої дедукції що-до відносин галицких: п. Пернерсторфер вдарив на шляхотску кліку, котра захопила управу Галичини в свої руки, а п. Люеґер потягнув паралєлю між теперішною "польскою" а давнїйшою "австрійскою" господаркою в Галичинї. Безперечно, що цїла дискусія мусїла викликати вражінє не лиш в парляментї, але і пo-зa ним, в ширших кругах, а то тим більше, що факти, піднесені пос. Романчуком, не були нїким оспорені, навіть бувшим намістником галицким а теперішним презідентом міністрів. Вправдї була проголошена одна промова демократа в оборонї польскої шляхти, але мабуть она хибила цїли, коли показала cя потреба статьї в Р. Lloyd-ї. Цїль сеї півурядової статьї — доказати світови, що причиною невідрадних відносин галицких не є польска шляхта, а що селяне громадно еміґрують за море, то се робота аґітаторів і по части лихі відносини економічні. Хід гадок сеї статьї такій:
Галичина має ворогів в парляментї, бо "досить ино вимовити слово Галичина, а зараз найдуть ся посли, котрі відмалюють найчорнїйшими красками відносини галицкі". В такій спосіб виставляє ся на публичне позорище край "найважнїйшій під взглядом політичним", а се чейже не лежить в интересї монархії. — Справдї жалувати треба, що доси лиш одні Поляки порозуміли сей интерес монархії і старають ся всїми силами, не перебираючи средств, довести до того, щоби про Галичину нї словечком нїхто не згадав в австрійскім парляментї. Они не жахали ся жертв, єсли взагалї можна говорити о яких жертвах, щоби послами руского народу вийшли особи з закнебльованими устами. Порушенє галицких справ в парляментї мабуть до тої степени неполітичне, що навіть деякі австрійскі мужі державні, з роду Поляки і познакомлені добре з відносинами галицкими, доторкнувши ся своїми ногами віденьского грунту западають в якусь дивну недугу: не тямлять нїчого про Галичину, не знають нїчого про тамошні відносини, а навіть не уважають потрібним информувати ся stante pede про ті відносини, лиш спускають ся на информації з цїлком приватних листів... Але годї, не всї люде можуть мати такій змисл політичний як Поляки і автори статей в Р. Lloyd-ї, тож доки ще можна, будуть порушати галицкі відносини в австрійскім парляментї.
Жалоби на надужитя галицких урядників адміністраційних супротив люду — після гадки Р. Lloyd-a, опирають ся на тім заложеню, що галицкі старости і судьї повітові походять виключно зі стану шляхотского і в наслїдок того урядують і дїлають виключно в интересї шляхти. Щоби доказати неправдивість того заложеня, висказує автор що на 18 радників намістництва єсть лиш один шляхтич а на 74 старостів лиш 14 з роду шляхотского. А між урядниками судовими ще меншій процент шляхти. Говорить ся, що в Галичинї більше, як де небудь рішає протекція в карієрі урядничій; сего закиду не можна ґенералізувати, бо всюди лучає ся протекція, а всякі польскі протекції бувають сейчас публично обговорені в парляментї. Вкінци автор каже, що вправдї можуть лучати ся надужитя, але не зі злої волї, лиш з надміру ревности або несвідомости. — Як бачимо, автор в своїх арґументах покористував ся і статистикою і тою славною Coalitionsnichte, щоби лиш очистити ся з закиду, що в Галичинї нема Schlachzizen-Herrschaft, а вкінци таки признав, що бувають і протекції і случаї надужитя власти урядової. Не можна закинути неправди тим словам, лиш треба сконстатувати, що в Галичинї мусїла система протекційна запустити глубоке корінє, коли заходять так разячі случаї, що з повним успіхом можуть бути виведені перед парляментом. А знов оправдувати надужитє власти нaдмipoм ревности або несвідомостію, се справдї лиш галицко-польска метода, тим більше, що не каже ся, в якім напрямі проявляє са ревність і несвідомість. Ревність урядників може проявляти ся для wspólnych celów narodowych, несвідомість же в почутю свого обовязку, і в такім случаю і одно і друге непростиме. Ми бажаємо, щоби урядники галицкі мали перед очима все і всюди лиш закон, а се им стане і за "надмір ревности" і не дасть причини до "мнимих жалоб на надужитя".
По такім виправданю польских урядників в Галичинї переходить автор до обговореня руху селяньского: Рух селяньскій зазначив ся у всхідній Галичинї переважно еміґрацією, а в західній Галичинї пропаґандою соціялістичних і демократичних, взглядно комуністичних тенденцій. Причину сего руху складають на "гнет хлопів від шляхти". Таке поясненє неправдиве. Найшли би ся тисячі шляхтичів, котрі би запротестували против "гнету", щоби лиш спинили рух хлопскій. По що би було шляхтичеви "давити" хлопів, коли в наслїдок еміґрації тратить дешевого робітника? Впрочім в Галичинї обовязують загальні закони, рівні як для хлопа так і шляхтича. Властивою причиною руху хлопского в першій лінії сумне положенє економічне. В Галичинї истнує справдї перелюдненє в станї селяньскім, котре дає ся тим більше відчути, бо: управа рілї лиха, фабрик і промислу нема, отже селяне не мають заробку, ремесло мало розвинене і селяне не віддають радо своїх дїтей до ремесла, лиш хотять мати з них священиків і учителїв.
Друга причина руху хлопского лежить в тім, що Галичина в наслїдок улекшеної комунікації війшла в сферу західних утопій. Кождий урльопник, вертаючій домів, приносить з собою зародину невдоволеня. Се, що на заходї Европи проявляє ея в соціялістичній пропаґандї, виступає в Галичинї під видом руху селяньского, котрий цїлком не означає поступу, лиш єсть розбудженєм инстинктів і прибирає напрям комуністичний. Крім підюджуваня зі сторони австрійских соціял-демократів суть ще підбурюваня из внї, бо н. пр. в "Галичанинї" і многих россійских ґазетах можна вичитати порівнанє між положенєм хлопа в Царстві польскім а в Галичинї. Тимчасом се порівнанє не дасть ся рівномірно перевести, бо і відносини економічні инші і селяне з Царства польского забезпечені хиньским муром примусу пашпортового і системи поліційної перед входом всїх новітних идей. Длятого і поява руху еміґраційного в Галичинї не єсть в принципі шкодою для Галичини, коли-б еміґрація була управильнена і вела ся після пляну та не ширила ся в наслїдок підбурюваня против шляхти. А рада на те все така: Полишити лїченє хороби галицкої самому краєви, не доливати оливи до огню, лиш оставити справи их природному ходови.
В такій спосіб звалив автор вину невідрадних відносин галицких з плечей шляхти на самих хлопів, а властиво на рух хлопскій. Сей рух має тенденції соціялістичні, демократичні і комуністичні (що за дивне полученє понятій!), — а властиво антішляхотскі, але годї було ужити того послїдного слова і треба було запозичитись виразами з західної Европи. Рух селяньскій в Галичинї єсть протестом против 30-лїтної господарки шляхотскої кліки, котра не навчила хлопа анї лїпше управляти рілї, анї не отворила єму нових способів заробкованя, анї не подбала о єго просвіту. Коли-ж хлопи зачинають тепер витягати руку за своїми правами і допоминати ся о способи до житя, управляюча кляса в краю тратить голову і кличе поліцію на поміч. Ми пересвідчені, що верховодячі сфери вирекли би ся тої слави приналежности Галичини до заходу Европи, коли би могли відокремити хиньским муром примусу пашпортового і системи поліційної, бо з одної сторони грозять нашому poczciwemu ludkowi соціял демократичні підюджуваня а з другої руссофільскі аґітації. І чи при такім станї річей можна ще докоряти шляхотскій господарцї в Галичинї? Добре, що і так можна було утримати рух хлопскій на припонї, а заслуга в тім тих, котрі доси правлять краєм. І дивне з тої цїлої оборони лиш се, длячого в инших краях австрійских хлопи якось надають ся до правильного розвитку суспільности, а лиш тільки у нас рух хлопскій розбуджає инстинкти а не гадки? Чи причина того не лежить як раз в тім шляхотско-польскім пониманю і трактованю справ краєвих, на котре люде дбалі о добро краю зачинають чим раз частїйше і голоснїйше нарікати?
Дѣло
30.04.1896