Джефф Безос і Річард Бренсон недавно здійснили свої новаторські космічні польоти, які можуть стати основою майбутнього космічного туризму. Це спонукає подумати про те, якими можуть бути ставки майбутнього освоєння людьми Марса, навіть якщо воно відбудеться, ймовірно, через кілька десятиліть.
Ілон Маск сьогодні, мабуть, найвідоміший прихильник польоту на Червону планету, але самій цій ідеї вже десятки років. У статті 1966 року, опублікованій у журналі Annals of the New York Academy of Sciences, Ґордон Р. Вудкок з Центру космічних польотів імені Джорджа Маршала розмірковував, як ракету-носій Сатурн V, яку тоді створювали для місячної програми «Аполлон», можна було б використати для польоту на Марс. Окрім технічних питань, потенційне освоєння цієї планети ставить ще й низку етичних, зокрема які уроки минулих подорожей, відкриттів і колонізації потрібно взяти до уваги? Історія подає безліч повчальних історій.
Освоєння нових територій у минулому призвело до безлічі неймовірних досягнень, проте цей процес невблаганно супроводжувала експлуатація природних і людських ресурсів. Бажання привласнити собі цінні ресурси, наприклад спеції, цукор чи нафту, стимулювало як глобальні відкриття, так і політичне й економічне поневолення. В епоху імперій європейські країни здобували собі багатство й владу внаслідок колонізації різних країн світу та контролю над їхньою землею, ресурсами і робочою силою, які вони використовували для просування власних інтересів.
Після того, як європейці заснували свої колонії, які згодом стали Сполученими Штатами, американські поселенці оголосили себе незалежними і створили конституцію, за якою досі живе наше суспільство. Однак це не завадило їм називати корінних мешканців дикунами і позбавляти їх прав на свободу і щастя.
Важливим є питання «володіння»: чи може країна, яка першою встановить свій прапор на поверхні іншого світу, претендувати на володіння ним? Подібні претензії були й раніше – і, як показує історія людства, вони не віщують нічого доброго для освоєння космосу. Зрозуміло, що якщо ми хочемо заселити іншу планету – що, вочевидь, буде міжнародним завданням – нам доведеться написати конституцію Марса, яка б враховувала всі помилки минулого. Цікавим прикладом такого основного закону є завдання, яке Елен Ландемор з Єльського університету запропонувала студентам у недавньому курсі з політичної теорії конституцій.
Поміркуйте також про крихку екосистему Марса. Хоча середовище цієї планети, безумовно, вороже для людини, люди однаково будуть для неї інвазивним видом з усіма наслідками, які звідси випливають. Місцеве населення недавно колонізованої Америки було майже повністю знищене війнами й інфекційними хворобами, які супроводжували територіальні завоювання колонізаторів. А природне середовище, з яким корінні американці встановили гармонійні і симбіотичні відносини, було вщент сплюндроване подвійною логікою експропріації та колонізації.
Окрім біологічного життя, цілком можна припустити, що на Марсі є мінерали з винятковими властивостями. Добре відомо, скільки шкоди екосистемі завдав видобуток корисних копалин на Землі. Думати, що вплив на марсіанське середовище буде не таким руйнівним, щонайменше наївно.
Ґрунтуючись на знімках, отриманих за допомогою американського зонду Ingenuity і китайського Zhurong, марсіанський пейзаж нагадує крижану пустелю без жодних видимих ознак життя. Але те саме могли б подумати інопланетяни, якби приземлилися десь у безкрайній пустелі Гобі. Перші враження про Марс, які ми отримали від роботизованих зондів, роблять малоймовірними такі уявлення про марсіан, які можна знайти в романі Герберта Велза «Війна світів» або у фільмах «Чужий» і «День Незалежності». Але нам слід обережно характеризувати поняття «життя», виходячи суто із земного досвіду.
Стівен Гокінг якось попередив, що контакт із неземною цивілізацією може невідворотно призвести до руйнування нашої власної. Ця ідея не така вже й надумана, враховуючи колосальні втрати – людські і економічні, – яких людство зазнало внаслідок контакту із новим для себе вірусом, що з'явився зненацька. Хоча сценарій, за яким на Землю вторгнуться багатоногі істоти, озброєні смертельними променями, здається малоймовірним, не можна виключати, що у пророцтві Гокінга може бути зерно правди.
Безумовно, технологічні досягнення команд НАСА та інших космічних агентств слід усіляко вітати, а простір для досліджень у галузях фізики, матеріалознавства, хімії, медицини і багатьох інших наук потенційно безмежний. Проте коли ми прагнемо досліджувати світи за межами нашого власного, нам потрібно вже зараз вивчити уроки історії, водночас активніше застосовуючи антропологічну призму, щоби зрозуміти, як потрібно взаємодіяти з радикально іншою формою життя, культурою і довкіллям. Ми, звісно, можемо написати конституцію Марса і взяти на себе певні обов’язки, взаємодіючи з іншими територіями (і, можливо, народами), але ми повинні розпочати із припущення, що коли висадимося на планету, яка може бути повністю беззахисною, і розпочнемо нову еру галактичної конкісти, нам потрібно насамперед погамувати свої надмірні амбіції.
Nicholas Dirks
The Ethics of Sending Humans to Mars
Scientific American, 10/08/2021
Зреферував Є. Л.
16.08.2021