Інтересна мозаїка.

 

(Голоси польських соймових послів і польської преси про земельну реформу.)

 

І.

 

Як відомо*), від тисячів літ сидів наш східно-галицький селянин на своїй землі, як вільний чоловік ("смерд") і випасав худобу, управляв ріллю, плекав пчоли, ловив рибу, полював в лісах. "Козак пана не знав з віка, він родився на степах...". Судьба історії веліла йому дістатися відтак (1340 р.) під владу польських королів, які з часом надавали цілі простори землі своїм заслуженим полководцям чи иншим заслуженим для себе чи Річипосполитої людям, враз з місцевим селянським населенням. Через кілька століть працював відтак сей місцевий рільник на сій самій землі вже як панщизняний хлоп. При знесенню панщини (1848 р.) наділено цих кріпаків скупенькими наділами землі, які по роздробленню ще більше змаліли і цей хлібороб, сидячи тепер на своїх клаптиках землі, чи то як "халупник" чи як малоземельний "господар" на двох морґах, жиє дальше головно з того, що працює (вжеяк "вільний робітник"), на тій самій землі, на цих широких, тепер панських ланах, щоби заробити на бідний прожиток. Бідує, гарує, недоїдає, жиє від передновку до передновку, але всеж таки якось жиє і чекає ліпшої будуччини, коли не для дітей, то бодай для внуків. Все надіється на якусь... "земельну реформу".

 

У дворах, на цих широких ланах, сидить усюди польський дідич-поміщик. На тисячу морґах або й більше, а часом й на десятках тисяч морґів, сидить звичайно лише одна родина, це є звичайно не більше як пять осіб. Вони самі не лише що фізично не роблять на цих ґрунтах і потребують все дуже значного числа робітників до роботи на цих ланах і в господарстві, але й надто до своїх особистих услуг потрібують богато служби.

 

Бідні місцеві люде з села заробляють отже у дворі, жнуть за сніп, беруть картофлю за ґару і т. д., тай бодай мають чим нужденно прожити від переднівку до нового переднівку.

 

Поміщик все потребував того місцевого хлопа, він не хотів, щоби він був надто розумний, щоби орґанізувався, домагався укихсь своїх ширших прав, але мимо всього потребував той дотеперішний великий дідич, щоби місцевий селянин жив веґетував і робив на його широких ланах.

 

Так було досі.

 

IІ.

 

Загляньмо тепер до самих чисто польських джерел, кілько є тепер у Східній Галичині двірської (панської) землі і у чиїх руках та земля, а кілько землі мають селяне?

 

Польський галицький Виділ краєвий видав 1918 р. — як XXV. том, зошит IV. "Wiadomości Statystyczn-их о stosunkach krajowych, wydawan-их przez Krajowe biuro statystyczne pod redakcyą prof. D-ra Tadeusza Piłata — працю Д-pa Яна Рутковского: "Własność tabularna w Galicyi według stanu z końcem r. 1912".

 

Відти побачимо, кілько є двірської ("табулярної") землі у Східній Галичині, яка вона і в чиїх вона руках.

 

А саме:

табулярної (ц. є двірської) землі є 2,089.853 гектарів

а нетабулярної (рустикальної; ц. є селянської, церковної, громадської, шкільної і міської разом) — 3,443.679 гектарів

(Крім того місто Львів займає 3.200 гектарів).

 

Після роду управи (культури) землі припадає з тої двірської землі:

на ріллю 658.850 гектарів

на луки (сіножати) 134.996 гектарів

на огороди 11.467 гектарів

на пасовиска 86.827 гектарів

на ліси 1,161.553 гектарів

на инші ґрунти 36.160 гектарів.

 

В чиїх рухах ті двірські (табулярні) землі?

 

У Східній Галичині (в р. 1912) припадало з табулярної землі:

 

а) на публичну власність табулярну разом 476.316 гектарів

з того:

1) держава, фонд реліґійний і т. д. 279.714 гектарів

2) церковні 116.366 гектарів

3) инші публичні (фондації, громади, як власники двірської землі і т. д.) — 80.236 гектарів

 

б) на приватну власність фабулярну разом 1,613.537 гектарів

з того:

А) на особи фізичні**):

1) христіян 1,291.871 гектарів

2) жидів 301.320 гектарів

Б) особи правні (приватні) (нпр. товариства кредитові, культурні і т. п.) 20.346 гектарів

 

Крім цеї табулярної землі, мають дідичі в своїх руках ще около 46.000 гектарів селянської (рустикальної) землі, яку поприлучували до cвoїх табулярних маєтностей, а яка в ґрунтових книгах як рустикальна при повітових судах вписана.

 

Як відомо уся ця табулярна земля у Східній Галичині (майже без виїмку) є в руках польських дідичів або жидів, записаних урядово за "Поляків" — "мойсеєвого віроісповідання", а лиш трохи землі (майже самі ліси в Перегінських горах) має львівська гр.-кат. Митрополія***)

 

Кілько є у Східній Галичині селянської (рустикальної) землі, і як вона роздроблена?

 

Селянські землі, серед яких вичисляється і землі ерекціональні (приходські), шкільні і громадські, займають у Східній Галичині — 3,443.679 гектарів. Земля ся розкинена в 3.734 адміністраційних громадах.

 

Після спису рільничих господарств з 3. червня 1902 р. тепер перестарілого — на селянських землях "господарює" 649.913 господарів, отже на просторі о 1/5 більшім від простору двірської землі господарює 320 разів більше родин, як на двірській землі.****)

 

А загляньмо, як великі ті наші східно-галицькі сільські господарства:

 

Після обчислень проф. краківського університету д-ра Фр. Буяка*****): ("Gаlicya" Tom. І. Lwów 1908, стор. 245) — східно-галицькі господарства після величини загосподаровуваного простору представляються ось як:

 

Господарства карлові і малоземельні селянські:

Величина простору — Скількість господарств в процентах:

до 0.5 гект. — 6.5%

від 0.5-1 гект. — 12.6%

від 1-2 гект. — 23.5%

від 2-5 гект. — 37.2%

Всього 79.8%

 

Селянські господарства малі, середні і великі:

від 5-10 гект. — 14.4%

від 10-20 гект. — 3.7%

від 20-50 гект. — 0.7%

від 50-100 гект. — 0.2%

 

Тут зачислено переважно приходські землі.

 

Як з отсього зіставлення бачимо, селянські господарства у Східнії Галичині, се властиво ніякі рільничі господарства з точки погляду економії.

 

79.8% або 4/5 господарств, се господарства карлові і малоземельні селянські, які належать до халупників і малоземельних нуждарів-пролєтарів, які зі свого ані вижити, ані на своїм весь рік праці не можуть найти і жиють з праці на двірських ланах, на тих самих ланах, на яких працювали перед сотками літ як вільні люде: "смерди", а тепер як "вільні зарібники", все звязані, неначе орґанічно зрослі, з тою своєю землею, як старий дуб, котрий зaпyстив коріння в ту землю, з неї жиє і гине, коли його хто з тою землею розлучить, від неї відірве.

 

Опираючися на перестарілі і занизькі на нині цифри, зібрані центральною статистичною комісією з 3/6 1902 — пише інж. аґроном Ю. П. — бачимо серед 649.913 господарств 268.373 карловаті, а 153.273 малоземельні селянські господарства, отже разом 421.646 голодних на землю господарств. Взявши поправку числа 1902 р. і узгляднивши не обильний вправді дійсний (повний) сільський пролєтаріят, не помилимося, принявши, що поверх 500.000 родин сільських нуждарів у Східній Галичині без огляду на віру і народність всі свої надії на землю сплітає з купном землі у Східній Галичині.

 

Кількож землі у Східній Галичині прийти може до розділу?

 

Відкинувши ліси, озера, стави і т. д., з двірських земель прийдуть: рілля, сіножати, огороди, пасовиска і полонини до майбутнього земельного фонду, з якого будуть переводитесь аґрарні реформи. Ліси, озера, стави і т. д. будуть мабуть удержавнені******).

 

Земельний резервуар Східної Галичини буде складатися отже з тих культур табулярної землі — які є пригожі до аґрарних реформ — а є тої землі — як вище — разом всього 891.518 гект. Округло може виносити земельний фонд разом понад 900.000 гектарів землі. Із того фонду треба буде потворити резерви на ліквідацію сервітутів, на улегчення комасації, вивінувати господарські досвідні інститути, господарські школи і т. д., заспокоїти дотеперішніх дідичів і потім всім — заспокоїти голод землі поверх пів міліона родин місцевих селянських нужденних господарів, утихомирити поверх 2½ міліона, — майже три міліони — голодних землі душ!

 

Коли візьмемо лиш 1.961 родин табулярних власників у Східній Галичині і для кождої родини лише по сто (100) гектарів*******) pілi, то випаде округло 200.000 гектарів для дідичів, а лишило би ся около 700.000 гектарів до розпарцельовання поміж безземельних селян, яких є у Східній Галичині до шістьсот тисяч (600.000) родин т. є. три міліони (3.000.000) душ. Колиб отже не прийшов сюди на землю ані один кольоніст із поза Східної Галичини, а землю розпарцелювалося би лише між самих місцевих малоземельних і безземельних рільників (без ріжниці народности і віроісповідання), випало би заледве по одному гектарови на кожду родину!

 

Так великий є голод землі у Східній Галичині!

 

Це ствердили згідно самі польські учені: проф. д-р Франц Буяк, д-р Тад. Пілят, д-р Бузек, д-р Рутковскі Ян і инші, та всякі урядові польські дати статистичні.

 

*) гл. Мих. Грушевський: "Історія України-Руси" том V., стор. 101–221 ("смерди", — "закріпощення селян"), Mich. Bobrzyńikj: "Dzieje Polski w zarysie", — "Karta z dziejów ludu wiejskiego"; — Piekosinski: "Rycerstwo Polskie"; — "Ludność wieśniacza"; — Gorzycki: "Historya spoleczna Polski"; — Randstein: "Ludność wieśniacza ziemi halickiej XV. wieku", і т. д.

**) В р. 1912 в цілій Галичині було усіх табулярних власників 2.792. З того:
1) публичних 220
2) христіян 1.973
3) жидів 561
4) правних осіб приватних 38

***) гл. "Громадська Думка" чч. 72 і 78. Всі гр-кат. монастирі мають разом всього 3.463 гектарів, а з того аж 1.485 гект. ліca. Як відомо ліси не входять в рахунок при парцеляції, бо ліси мають бути удержавлені. Гр.-кат. Eпископство в Перемишлі має 1.546 гект., майже самі ліси (1.031 гект.), а гр.-кат. Капітула перемиська має 2.341 гект., з того 1.524 гект. лісів.

****) гл. "Нова Рада" ч. 6 з 7. січня 1920 р. Стаття інж. аґронома Ю. П. "Чи є місце на кольоністів зі Заходу у Східній Галичині?".

D-r Tadeusz Pilat: "Podrecznik Statystyki Galicyi"

*****) того самого, що відтак як польський міністер рільництва підписаний на польськім законі з 15/7 1920 про примусовий викуп землі на кольонізацію.

******) Напр. польський закон з 10. VII. 1919 в apт. VІI поставив удержавнення більших приватних лісів так само і инші закони.

******) Польський закон предвиджує виїмково по 60 а нормально по 190 гектарів землі для дотеперішніх дідичів.

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 16.09.1920]

 

III.

 

Ухвалення польського земельного закона з 10. липня 1919 р. попередила широка дискусія у варшавськім соймі, в якій виявляли своє становище посли всіх сторонництв. І так на засіданню з 12. червня 1919 сказав людовець пос. Ян Стапіньскі: "Зарівно в ціли запевнення спокою, як і забезпечення "польської" землі на віки для Польщі, треба змагати до сього, щоби вона якнайскорше дісталася в руки польського хлопа". (Gaz. Lwowska ч. 137/1919.)

 

На засіданню з 16. червня 1919 сказав посол проф. Станіслав Ґрабскі (нар. демокр.): "Конечною є земельна реформа і з політичної точки, щоби на окраїнах ("кресах"), за які вели ми таку тяжку війну, процент польського населення побільшився. Конечною є та реформа і на се, щоби той середній стан, який повстане (!) по селах (!), витворив стан середний в містах і їх спольщив". ("Kurier Warsz." ч. 165/1919).

 

На засіданню з 26. червня 1919 р. підніс і пригадав посол Ексц. Давід Абрагамовіч (маґнат, консерватист) рішучо, що земля не сміє бути: віддана в руки чужі, себто українські" ("Gaz. Lwowska" з червня 1919 р.)

 

Подібно промовляло багато инших послів з усіх сторонництв, а спеціяльно посол Вінценти Вітос (голова наймогутнійшого клюбу людовців), тай референт тої справи посол Ян Домбскі (людовець) підносили національну вагу земельної реформи тай кольонізації.

 

Пос. Ян Домбскі сказав тоді між иншим, що: "тим (за помічю тої реформи) треба поправити похибку маґнатів, які вдоволилися панщиною і наємщиною туземця (!) а не оселяли на своїх величезних ґрунтах хлопів (польських) яко горожан держави, посідаючих власний ґрунт, так, що якби ці маґнати були инакше поступали, нині не потребували би ми (Поляки) боятися плєбісцитів на тих землях і не булоби страху за се, щоби нам (Полякам) американські капіталісти і нафтярі квестіонували право до Східної Галичини. ("Robotnіk" ч. 209/1919).

 

В часі тої дебати внесло відоме товариство "Ziemia nasza" у Львові (з віцепрезом князем Владиславом Сапєгою) до польського сойму на руки маршалка Тромпчиньского*), меморіял, в якім пише: "Коли тут (у Східній Галичині) має бути наложений "зємянінови" (дідичеви) обовязок віддаваня землі, "польської" землі, то обовязок той може відноситися лише до віддавання її польському селянинови, щоби оба, польський поміщик і польський хлоп, разом держали сторожу на "кресах" і не допускали до "курчення польськости".

 

Належить: "польський характер всеї землі достаточно "забезпечити" (Kurj. Lwowski ч. 188/1919).

 

Ще з початком січня 1919 р. писав в краківськім консервативнім "Czas-і" посол д-р Ян Гупка: "Коли в склад Польщі увійде не тільки Східна Галичина, але й західна Волинь, як також "польсько"-білоруські частини історичної Литви, то тоді можливим буде заспокоїти хлопський голод землі (ц. є. польського хлопа. — Ред.) без ніяких майже жертв з боку поміщиків етноґрафічної Польщі".

 

Зараз по ухваленню польського земельного закона з 10. липня 1919 подав справоздавець варшавського "Kurjer-a Porann-oгo" свою розмову з тодішним польським міністром рільництва Яніцким, який заявив, що земельна реформа є так скомплікована, що — нормально беручи, переведення її повинно би потревати аж кільканайцять літ. (Деякі посли жадали тоді в соймі, щоби її перевести зараз, до кількох літ. І тепер людовці дійсно постановили перевести її таки зараз, до чого якраз зміряє новий закон з 15. липня 1920 про примусовий викуп землі на кольонізацію. Ред.) Пишучи про цю розмову з міністром рільництва, каже справоздавець: "Після цифр, поданих підчас соймової дебати, — на просторах корінної (етноґрафічної) Польщі (без Литви і Руси), було досі в посіданню несповна трьох міліонів селянських господарств около 28 і пiв міліона морґів землі, підчас коли в руках 20 тисяч більших власників, було згромаджених 17 і пiв міліона морґів, в чім 7 міліонів поверхні вкритої лісами. Коли від останнього рільного (пільного) обшару відіймемо около 3 міліони морґів, які містяться в рамах mахimum посідання, то на парцеляцію остане лише около 7 міліонів морґів. Цей простір зовсім не вистарчає, коли би хотілося всі парцельові і карловаті господарства (2.123 тисячий) довести лише до ровени господарства середно-селянського (10 гектарів =17 і пів морґа), а не великоселянського, як це предвиджує закон (39 морґів=23 гектари).

 

Дефіцит парцеляційного простору виносив би отже ще більше як 20 міліонів (20,000.000) морґів, се є правдоподібно більше, як се, що нам може принести в найліпшім навіть случаю приріст нашої державної теріторії від сторони Руси а передовсім на Руси (=Україні)".

 

Рівнож небавом по ухваленню польської земельної реформи писав посол Ян Заморскі (відомий провідник народ. демокр.) в львівськім "Słow-i Polsk-ім" (ч. 284 з 28. вересня 1919) в статті "Zagadnienia rolne" ось що:

 

"Треба наказати правительству, парцелювати негайно річно що-найменше по 400.000 морґів і зараз — не чекаючи дальших ухвал **) розпочати плянову кольонізацію".

 

"Внутрішня кольонізація мусить мати господарсько-народові задачі". "Тому, що західна частина Галичини і західно-полудневий кут Конґресівки має надмір карловатих господарств, в густота населення доходить там до 128 людей на кільометр, (а у нас н. пр. в коломийськім повіті аж 156 людей на 1 кв. клм.! Ред.), проте треба сю надвишку людей розмістити в околицях менше густо замешкалих". "І тут господарський інтерес сходиться з національним інтересом. Маємо досить землі на кольонізацію (розуміється не своєї, бо у Східній Галичині. Ред.), отже треба її скольонізувати. Через се зискується уплив надміру населення з перелюднених околиць краю і скріпляється польщину на землі, яка була "польською" і польською повинна остати.

 

Скрупулянти, які питають передусім о чужий інтерес, а не о наш, польський, зараз закинуть такому поставленню питання якийсь ворожий замір, вимірений проти українського населення. Такий скрупул знайде безперечно в українській пресі "сочистий" відгомін.

 

Тимчасом, щож справедливійшого(?!), як приняти за засаду, що "польська" земля повинна перейти лише в польські руки. Можна би поставити і її доповнення, що українська земля (яка? — коли її усю через століття забрали Поляки враз в українськими селянами, які на ній сиділи і стали панщизняними хлопами тих панів?! — Ред.) має бути парцельована лише між Українців. (Що за шляхотний "фіґель"! Колиб се не розходилось о життя або смерть трох міліонів людей, то можнаб добре усміятись! Відомо, що уся земля більших посілостей у Східній Галичині в руках польських дідичів!! — Ред.) Прецінь "засади" аґрарного закона предвиджують парцеляцію церковної власности. Після них має лишитися парохам шестиморґовий***) огород. Три епископства****) і 1200 українських парохій, переважно товстих!?*****), заспокоять, наситять (!?) і переситять (!!) голод землі у українського населення. Коли би се все скольонізовано, заходить обава, що не всі Українці зуміли би управити в цілости свої господарства (!!!) [Чи се така страшна іґноранція (гл. вище д-р Ян Рутковскі, д-р Буяк і т. д.), чи може така зарозумілість і "дуфність" в успіхи і так великі результати всіляких Буґшопів, Домбй. Стржалкових, Бриґідок, Пикулович і т. д. і т. д. Така гордість пана посла з заходів його й його товаришів? — Ред.].

 

І длятого сміло можна домагатися від правительства, щоби у визначуванню черги, в якій маєтности мають бути парцельовані, признало Східну Галичину першим кольонізаційним тереном, і щоби стисло перевело засаду, що "польські" простори мусять бути парцельовані і кольонізовані виключно лише польськими хлопами.

 

Деякі табулярні власники пробують шукати викрутів. Одні парцелюють (??) поміж українських хлопів потайки. — (Се унеможливляє не лиш страшна нагінка із сторони всіляких "орґанізацій нaродових" але й сам польський закон, бо ще 1. IX. 1919 вийшло розпорядження, що від 14 вересня 1919 неважні всякі продажі землі з більшої посілости без призводу кольонізаційного уряду (земського.) Ред) — другі переписують свої землі з книги табулярних дібр до рустикальної гіпотеки, щоби ухилитися з під заказу вільного обороту землею.

 

Сподіємося сей шановний Посол, — що земський уряд і підвладні йому сили ударемнять ті викрути, а колиб відбулося, повільність подачі не найшлося досить землі для усамостійнення всіх малоземельних Поляків в Галичині, буде річю польських послів спонукати правительство, щоби скористало з права примусового викупу******) і щоби в дорозі примусу приміненню права до означення ціни щемлі, скольонізувало у Східній Галичині стільки обшарів (двірських), кілько вимагає господарська і "народова" потреба". Досить виразно все сказав пан посол!

 

*) того самого, що підписаний на законі з 15/7 1920 р.

**) Ті ухвали вже тепер запали (15. липня 1990).

***) Яка щедрість пана посла! Аж шість (!!) морґів для пароха!

****) Як відомо — як висше — гр. кат Митрополія має майже самі ліси в перегінських горах, які не входять в рахубу при парцеляціях, а Епископство перемиське має лиш дрібку землі і то переважно ліси, а станиславівське епископство має лише городець в Станиславові, який не вистарчив би навіть на цибульку до канапок на друге снідання панів послів!..

*****) Які кпини з українського попа і хлопа! Відомо, що українські парохії, се не багаті латинські у Сх. Галичині, але се переважно такі як хлопські більші господарства, а дуже часто й менші як 30 морґ.

******) Вже видано той закон дня 15. VІІ. 1920 р.!

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 17.09.1920]

 

(Продовження).

 

В дебатї у варшавськім соймі над виконанням земельної реформи, на засіданню з 11. мая 1920 сказав голова людовців посол Вінценти Вітос: "Військо бореться вправді за вітчину, але бореться рівнож і за землю для себе. Підчас коли польський люд терпить голод землі, величезні простори переходять в rusińsk-і руки (?!!) Треба напятнувати (!) злу волю, очевидно тих, котрі мають злу волю. Переведення земельної реформи не лежить в інтересі хлопа ані безземельного, але в інтересі держави і мусить бути виконане". ("Monitor Polski" ч. 106. 1920).

 

Крайний радикал посол ксьондз Оконь, із зах. Галичини, сказав на тім же засіданню: "Колиб ми уміли розпарцелювати Східну Галичину, не було би там української пресії. Хлоп, як дістане землю в свої руки, то не продасть її, не віддасть її і буде її боронити на рівні зі своїм життям. Спасення польської держави є лишень з земельній реформі". ("Monitor" ч. 106, 1920).

 

На засіданню з 14. мая ц. р. сказав посол Четвертиньскі (Союз Люд. Народ.): "Держава мусить бути сильна передусім народово". Інстинкт народу неначе (poniekąd) пхає її до експанзії на схід. В володавськім повіті (на Холмщині) німецькі кольонії переходять масово в rusińsk-i" руки.*) Справа Холмщини ще не покінчена. Можність розширення стану посідання на Сході не є тепер використувана (??). ("Monіtor" ч. 108. 1920),

 

На тім-же засіданню цвіркнув відомий посол Ян Заморскі людовцям: "Ми хотіли парцеляції і кольонізації, а ви хотіли засад" (10. липня 1919). — Людовці — як бачимо — завзялися і мають вже від 15. липня 1920 і примусовий викуп землі на польонізацію!

 

На вічу польських людовців у Львові 25. жовтня 1919 в ціли орґанізації людовців у Wschodn-ій Маlороl-щі промовляли в справі земельної реформи посол Вітос і посол інж. Бриль.

 

Офіціяльний орґан того сторонництва "Kurjer Lwowski", — як піднесла се "Gаz. Wieczorna" з 29. жовтня м. р. — подав майже дословно бесіду свого голови п. Вітоса (в 294 числі з 27. жовтня м. р.).

 

Посол Вітос сказав:

 

"Кілько землі, тілько вітчини. Коли цю землю (т. є Східну Галичину) має удержатися, то до цего одиноко уповажнений є польський люд, який доказав, що не лише уміє землю удержувати, але навіть помножувати. Власники землі (т. є дідичі), легковажили своє післанництво. Коли би ця земля була належала до міліона польського люду, був би цей люд не дав собі її видерти, не позволив би ніякому перови чи українському чи иншому, перечеркати прав до землі, сільський люд був би від сеї землі не утікав і не лишав би свого майна ворогам. "Польська" земля, (цe є земля більшої посілости, яка є у Східній Галичині уся в руках польських поміщиків), повинна бути в польських руках, відси льоґічна конечність, щоби лише польський люд цю землю дістав". — Посол зазначив, що після закона, кольонізацію властиво має переводити лише держава, а не приватні особи і сказав, що і при тій кольонізації "однакож" "польська" земля мусить належати до Поляків, (бо вся земля є в руках польських дідичів, отже український місцевий хлоп не сміє дістати ані кусничка своєї землі!! Ред.). Поза державною роботою може повстати інституція приватна, яка дбала би, під контролею держави, щоби "польська" земля припала "Полякам".

 

Вкінці виступив посол Вітос проти негайного заключення мира, бо "Галичина остала би під знаком питання. Польща (без Східної Галичини) мусіла би вести "żywot suchotniczy". Коли Польща має бути могутною, мусить до неї належати не лише Східна Галичана і т. д. і т. д. Так говорив на закінчення голова польських людовців, селянин Biтoc а всі його гарячо оплескували.

 

Відтак промовив посол інж. Бриль. "Нині є обовязком сторонництва йти з заходу на сусідні "креси", зорґанізувати б. Східну Галичину.

 

Переходячи до відносин з українською людністю стверджує, що Пол. Стор. Людове пошанує все (що? ред.), що їй належиться і дійде з нею до згоди (на цвинтарі? ред.), з адвокатами, які "юдять за пруські і австрійські гроші", не буде числитися П.С.Л. і не буде змагати з ними до згоди. Українському хлопови подасть руку і буде старатися створити такі условини, щоби польським і українським (?!!) хлопам було в Польщі добре. Не зречеться одначе притім Польське Сторонництво Людове своїх домагань. Земля, коли є в польських руках, мусить прийти до рук "польського хлопа". — Отже тому, що уся та земля є в руках польських дідичів, а український селянин не сміє дістати ані кусника її, має проте гинути з голоду, як скольонізується двірські обшарі польськими хлопами з заходу. Так розуміє пан посол Бриль згоду, таку руку подає він до "згоди" українському хлопови, і то рівночасно в тім самім реченню!

 

І навіть не почервонівся, ані не заікнувся пан посол, як се проголосив!..

 

Що за льоґіка і що за шляхотність в братніх почуваннях між хлопом і хлопом...

 

Рівночасно вирок смерти і солодкі слова про згоду і любов для того самого засудженого...

 

*) нічо булоб дивного, коли там є Українців 64.97 проц., а Поляків 14.80. проц.

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 18.09.1920]

 

ІV.

 

Польська преса про польську земельну реформу.

 

З початку деяка часть польської преси відносилася критично до ухвалених засад земельної реформи, уважаючи їх під оглядом соціяльним і господарським занадто радикальними. Особливож критикували ті засади часописи консервативні, як "Czas" і навіть народово-демократичні, а розпиналися за негайним переведенням реформи і то якнайширшим, тільки людовці.

 

Демократи станули за тою реформою.

 

Знаменна є що-до сього стаття краківської демократичної "Now-ої Reform-и", яка в числі 293. з 13. липня 1919., зараз по ухваленню реформи написала: "До безповоротної минувшини переходить отсе суспільна верства,... польська шляхта відривається отсе від тої землі, отже кінчить свою історичну роль, уступаючи місця новому дідичеви, польському людови"...

 

Тепер вже всі польські сторонництва погоджуються з фактом тої реформи і голосять всі однодушно, щоби лише при тім перевести "z niezłomną konsekwencyą" ту засаду, що уся "польська" земля на "кресах" має перейти в руки лише польського хлопа.

 

Деякі дідичі, — як нпр. д-р Станіслав Домбскі в краківськім "Czas-i", — підносять несміло, щоби заховуючи досить сильні економічно польські обшари двірські у Східній Галичині, творити побіч тих польських дворів, нові сильні польські кольонії-села (polska wieś) в дорозі кольонізації части обшару двірського спроваджуваними з заходу польськими хлопами.

 

Орґан польських демократів: львівська "Ґазета Поранна" з 11. грудня 1919 пише, що треба наразі здержатися з переводженням земельної реформи в більших розмірах на землях корінної (етноґрафічної) Польщі, а се в тій ціли, щоби тим змусити малоземельних польських хлопів з Польщі до еміґрації на східні "креси" і щоби тим способом якнайскорше скольонізувати Східну Галичину польськими кольоністами з заходу.

 

А щойно по скольонізованню Східної Галичини польськими кольоністами, буде можна приступити й до ширшої парцеляції двірських обшарів також і на землях етноґрафічної Польщі. "В першім періоді — пише дальше та ґазета — точка тяготи повинна лежати на східних "кресах". Земельна реформа повинна служити також цілям "народової" політики.

 

Коли земельної реформи не зачнеться від "кресів", то треба побоюватися, що відтак польські хлопи з чисто польських околиць, вже насичені землею, не будуть хотіти йти на схід.

 

За помічю земельної реформи польська держава верне до своїх історичних задач, які сягають ще пястівських часів. За помічю земельної реформи, яку мається розпочинати на східних "кресах", польська держава скріпить своє існування і створить собі сильні пограничя, справляючи ось так нефортунне ґеоґрафічне положення. Є се той з вальорів земельної реформи, на котрий досі надто мало звертається уваги". Так пише сей орґан польських демократів.

 

Народово-демократичне "Слово польске" (з 3. квітня ц. р.) містить відозву "землі калуської у Wschodn-ій Małopol-щі до всіх властей і інституцій та підприємств, щоби безумовно не продавали землі селянам Полякам зі Wschodn-ьої Małopol-щі (а розуміється лише спроваджуваним із заходу польським селянам — ред.), а коли зайде потреба продати землю тутейшому польському хлопови, то безумовно можна йому її продати тільки тоді, коли він викажеться, що землю, яку він тут, на сході, мав, продав Полякови".

 

Польські інституції фінансові і парцеляційно-кольонізаційні (як пр. львівське Towarzystwo agrarno-osadnicze і т. д.), які мають на підставі польських законів (з 10/7 1919 і 1/9 1919), тай окремих урядових уповажнень, монополь в переводженню парцеляцій — (кожда инша продажа землі з більшої посілости мусить бути в кождім окремім случаю затверджена урядом кольонізаційним (земським) — мають свої бюра вербункові в західній Галичині (н. пр. в Кракові при вул. Чистій ч. 6), які вербують кольоністів з заходу до Східної Галичини.

 

Широку аґітацію в тім напрямі ведуть також "Кулка ролніче", а їх краківський орґан "Рrzewodnik Kółek rolniczych" між иншим н. пр. в ч. 4. (з 25. січня ц. р.) містить горячу відозву п. нап. "Ziemia dla "swoich" we Wschodniej Małopolsce" з зазивом поселюватися на Покуттю, де є в околиці Коломиї аж 14 фільварків, призначених до скольонізовання польськими хлопами з заходу.*) Вабиться тих селян незвичайною урожайністю землі, садженням тютюну і т. д. Кажеться там між иншим: "Війна велася єдино за посідання землі". "Землю може купити кождий кілько хоче, але лише Поляк".

 

Подібні відозви містить часто краківський людовий "Пяст". Зрештою — як відомо — і сам голова людового сторонництва пос. Вітос, сказав дня 11. мая ц. р. у варшавськім соймі, що військо бореть ся "рівнож і за землю для себе" (гляди "Monitor" ч. 106/1920).

 

"Ґазета Вечорна" (в 5084 ч.) подає цілу низку знаменних резолюцій львівського зїзду польських "Орґанізацій народових" з дня 15. лютого ц. р. в справах аґрарних, які зміряють до найострійшої контролі, щоби ані кусник землі у Східній Галичині не дістався в руки не польські, де між иншим грозиться поставленням "pod pręgierz" публичної опінії як також виключенням з польської суспільности кождого Поляка, який продав би землю в "чужі", непольські руки. "Заразом зїзд взиває — кінчиться так аж девята з тих довгих резолюцій — власників більших посілостей, щоби приступили у власному інтересі до парцеляції своїх двірських обшарів поміж кольоністів Поляків з західної части польської Річипосполитої". — Зїзд взиває також, щоби управа: "війшла в дуже тісні зносини з головною управою "Ziemi polsk-ої" в Кракові, яка достарчає парцелянтів із західної Малопольщі".

 

Той зїзд відбувся під проводом презеса Тадеуша Цєньского і посла Гломбіньского.

 

Цілу низку подібних резолюцій в справах земельних ухвалили також загальні збори польського сторонництва народово-демократичного, (Związk-u Ludowo-Narodow-ого "Wschodniej Małopolski"), які відбулися у Львові дня 31. мая ц. р. при участи послів Ґломбіньского, ґр. Скарбка, Заморского і инших послів того сторонництва.

 

Між иншим ухвалено, що: В "Ziemi Czerwiańsk-ій" земля "польська" великої власности може і мусить перейти виключно лише в руки польського хлопа як місцевого, так і з инших "ziemiс" Польші.

 

Жадаючи від сойму і правительства кредитів на купно землі і будинків для кольоністів, тай достарчення кольоністам будівельного дерева, збіжа на засів, інвентаря й рільничих машин і т. д. і т. д., переходить дальше та резолюція до жадання:

 

Щоби прибувших до Ziemi Czerwiensk-ої**) кольоністів трактовано так само, як знищених війною і достарчувано їм по максимальних .цінах будівельного дерева насіння і рільничих знарядів, щоби взагалі умовживлено їм загосподаруватися.

 

З’їзд поручає продаючим землю, щоби з огляду на торговання землею, і продажу свіжо купленої землі в чужі***) руки, примінювали обострення чи то через право первокупу для теперішнього власника чи то через заказ дальшої продажі нпр. через 10 літ". (Slowo Polskie ч. 250 з 1 червня с. р.) (Таку резолюцію ухвалив також  згаданий вище зїзд "Орґанізацій народових").

 

На відомім вічу польских людовців у Львові з 25. жовтня 1919 ухвалено між иншим резолюцію кс. Капеляна Болка, яка домагається yтворення одноцільного кольонізаційного кoмітету на східні "креси" у Львові і т. д., тай щоби тим Полякам, які сповнили військовий обовязок супроти вітчини, а хотять йти на кольонії на східних "кресах", достарчено даром дерева на будову і безплатного перевозу залізницями", ("Kurjer Lwowski” ч. 294 /1919 р.).

 

Як відомо краєвий інспектор рільництва проф. Яновскі недавно в своїй розмові з справоздавцем "Ґазети Вєчорної" ствердив, що ypяд дає тим кольоністам таку поміч в збіжу, знарядах і т. д., а знаним є, що уряд "відбудови" Галичини який мав відбудовувати від р. 1916 знищені війною села, зовсім не веде тої відбудови і цілі сотки знищених війною сіл гниють в землі й вимирають, а тимчасом той уряд цілою величезною форсою і накладами будує доми для тих нових кольоністів, достарчає їм дерева на будову і т. д. Як звістно, навіть сам відомий посол Ян Заморскі незвичайно остро критикував в польськім Соймі той уряд за се, що зовсім а зовсім не відбудовує тих соток знищених сіл на цілій величезній — широків і довгій — полосі Східної Галичини, від Бродів аж по Дністер, де населення буквально (від р. 1915) вимирає. Знана є дуже остра мова того посла в coймі про то занедбання. За се уряд пійшов ще дальше навіть як ксьондз Болєк жадав, бо міністерським розпорядком з 20. лютого 1920 оповіщеним в Вістнику зак. Річипол. ч. 23. з 17. марта 1920 поз. 33, а силою обовязуючою з днем оповіщення (т. є 17. марта ц. р.), згідно з соймовою ухвалою з 9. січня 1920 в справі признання тарифових пільг для колоністів, — признано всім кольоністам (чи служили у війську, чи ні) такі пільги на залізницях.

 

А саме ті пільги прислугують:

 

а) повновласникам ґpуп кольоністів, які їдуть оглянути парцельовані землі і заключити договори.

 

б) окремим родинам, які переселються враз з своїм движимим майном але без інвентаря з дотеперішніх осель до земель набутих з парцеляції;

 

в) ґрупам кольоністів, зглядно окремим родинам, які переселюються разом із своїм майном і живим інвентарем (арт. 1).

 

Після арт. 2. ті повновластці платять четверту часть ціни особових потягів. Так само кольоністи і всі члени їх родини, які їдуть особовими потягами з багажами (але без живого і мертвого інвентаря). За багажі платять також четверту часть ціни оплати — (арт. 3).

 

Ґрупи кольоністів, як також окремі родини, які переселюються разом з своїм майном, одержать відповідну скількість окремих ваґонів або навіть окремі потяги за оплатою одної четвертої части властивої ціни (арт. 4).

 

Після 14. арт. начальник стації мусить достарчити таким ґpyпaм, чи окремим родинам кольоністів, які удаються на нові оселі з інвентарем, ваґонів найдальше до сімох днів, від дня коли вони предложать йому посвідку уряду земського, що вони їдуть на кольонії.

 

Кольоністи користають на великі розміри з тих транспортів.

 

*) Як відомо, коломийський повіт має аж 156 людей на 1 кв. клм.! і там страшний голод на землю!

**) Так називається вже та наша нещасна Східна Галичина, побіч назви "Wschosnia polska". Се та давна "Сzerwona Rus", “Wojewodztwo ruskie"...

***) Tі "чужі" руки, се місцеві українські селяне, які на тій відвічно своїй землі від віків працюють і лише з тої праці жиють, чи то як давні вільні власники її, чи відтак панщизняні хлопи, чи тепер "вільні зарібники"...

 

(Далі буде).

 

[Громадська думка, 19.09.1920]

 

V.

 

Нагінка на "спшедавчиків".

 

На саму лише поголоску, що якийсь поміщик наміряє десь хочби кусник ґрунту продати якому місцевому українському селянинови, розпочинається в часописах страшна нагінка на того нещасливого дідича.

 

Нпр. в "Ґазет-і Вєчорн-ій" (з 17. вересня 1919) читаємо під написом: "Sprzedawczyk!", що дійшла до тої ґазети "відомість впрост неожидана в нинішних часах"... Що се таке страшне? Ось... п. Ґ., дідич з Товстобаб мав мабуть намір продати трохи ґрунту селянам із того свого села!!.. Українське се село, отже і українські там селяне. На се пише однак та ґазета з обуренням: "Не підлягає для нікого сумнівови, що "польська" земля у Східній Галичині може піти на парцеляцію, але лише і єдино між польських хлопів. Нехай отся нотатка буде пересторогою для тих, що евентуально важилися би наслідувати п. Ґ., бо на будуче будемо кождого, хто допускає до зменшування польського стану посідання у Східній Галичині пятнувати без милосердія, щоби подати на ганьбу грядучих поколінь назвищем "спшедавчиків".

 

Злишно іритувалася так та ґазета бо згідно з розпорядком польської Ради Міністрів з 1.ІX. 1919 вже від 14. вересня 1919 до продажі хотьби кусника двірської землі треба затвердження кольонізаційного уряду (земського).

 

На саму поголоску, що Генрик Чайковскі, власник Білого двора коло Бібрки, мав лише намір продати кусник землі місцевим українським селянам, рішило "віче" Поляків з бобрецького повіту, (9. падолиста 1919.) проти того запротестувати і просити всіх дідичів повіту тай зажадати від кождого з них деклярації, що ані пяди землі не пустять в чужі (себто українські) руки". Се оповіщено зараз в "Słow-i Polsk-ім" (369. ч. з 19. падолиста 1919).

 

Голосна була нагінка на п. Ґ., власника Тисьменичан, на якого невинно була накинулася львівська "Ґазета Поранна" (в 4365. ч.) за се, що мав продати кусник землі кільком місцевим українським селянам.

 

Але зараз у 5005. ч. "Ґазета Вєчорна" (з 31. грудня 1919) зняла вже ту клятву з нещасливого поміщика, бо показалося — по виясненню невинно посудженого о той тяжкий "злочин" дідича, — що без відома дідича, а навіть і без відома його адвоката (Поляка) д-ра Юркевича в Станиславові, якийсь субаґент того адвоката (Горват) приняв був задаток на купно трьох кусничків ґрунтів а се від двох місцевих українських селян: Миколи Химея й Івана Павлюка, як також від одної Польки (Людвіки з Лєщинських Вавриньскої), котрої муж одначе Михайло, є Українцем! —

 

Колиж про сей "злочин" переочення довідався дідич, зараз відібрав адвокатови Юркевичеви ведення своїх справ і віддав їх адвокатови Д-рови Лєшкови Цидзі, а задатки тим трьом селянам звернув й ґрунту їм не дав. По тім виясненню, "Ґазета Вєчорна" зняла клятву з бідного "гречкосія", — і ще перепросила його, підносячи "знане його високе почування патріотичне".

 

Такі напасти і нагінки по польських ґазетах находиться досить часто, як нпр. недавно в "Слові польскім" на дідичів в товмацькому повіті ітд. Сі нагінки неузасаднені, бо дідичі взагалі місцевим українським селянам землі майже зовсім ніде не продають а на заміти, що се не людське, оправдуються деякі — дуже а дуже нечисленні — ліпші з поміж них, що бояться террору "опінії" і переслідувань.

 

"Ґазета Вєчорна" (в 5212 ч. з 5 мая с. р.) помістила відозву, в якій — (стилем якимось неначе "півурядовим" де пишеться: "як стверджено в багатьох случаях, парцеляція відбувається нераз "безправно", а саме без відома Земського Уряду" ітд.) — взивається всі польські товариства на провінції і поодинокі особи, щоби за тим слідили і доносили (szlachetna denuncyacya!) про факти, де "обшарники продають землю в "чужі" руки, а не хотячи, щоби хтось про се знав, не переводять продажі через інтабуляцію в суді, ані не повідомляють про неї Земського Уряду", — щоби отже про се доносити Земському Урядови у Львові, в соймовім будинку, або інституціям таким, як Тов. школи людовей, Кулка рольніче ітп.

 

VI.

 

Як се назвати?

 

Кпини, цинізм, чи маккіявалізм?

 

В статті "Lud polski wiejski a t. zw. Galicya wschodnia" — з нагоди віча людовців, пише "Ґазета Вєчорна" (в 4.987 ч. з 18. грудня м. р.) "Людова польська маса повинна сама вести провід в кольонізаційнім рyci і то навіть незалежно від польської держави, а радше рівнобіжно з державою".

 

"Вищі верстви не лише в "народовім" інтересі, а у власнім, суспільнім і культурнім, мусять поперти змагання польського хлопа до закупу, землі тут. Є се одинока розумна забезпека перед всякого рода большевизмом, а також суспільним гайдамацтвом".

 

"Ясним є, що український селянин який не має надії на насильне забрання панської землі, остигне в своїй симпатії до гайдамацтва, та погодиться з Польщею, якої представником буде хлоп", (а який забере (!) йому з під носа рідну землю (!!), на якій він працює і з якої жиє від тисячі літ, тай без якої з хвилею її скольонізовання пришелцями, мусить гинути!.. — Ред.).

 

"Щойно тоді обудиться в Польщі новий кольонізаційний рух на "czerwieńsk-y" землю, коли проголосить його тутейший хлоп польський".

 

Хлоп хлопа спровадить власною дорогою, без ніяких штучних агітацій? це все ніщо, — рішають лише баґнети!...

 

Щоби ще більше закпити собі з льоґіки і з українського селянина, написав якийсь кореспондент львівської "Ґазети Поранної" (в 5052 ч. з 29. січня с. р.), що: "На Україні (придніпрянській) серед народа (селян) панує велике огірчення супроти сього, що аґрарні реформи, обіцяні так давно Директорією, не є досі введені в життя. Проте тутешній селянин надіється нині лише від Поляків (?!) реального здійснення тої справи..." Певно мусіли ті селяне довідатись про славну засаду, що ані кусника землі не сміє дістати місцевий український селянин?... Що за цинізм у того кореспондента...

 

(Конець буде).

 

[Громадська думка, 21.09.1920]

 

(Докінчення.)

 

VII.

 

Подвійна гра.

 

(Що иншого говориться там в Парижі,
а що иншого робиться тут в краю...).

 

Як бачили ми докладно з попереднього, проголосили всі польські исторонництва без ніякого — дослівно ніякого, найменшого, виїмку, що при переведенню земельної реформи місцевий український селянин не сміє одержати ані кусничка землі із земель більшої посілости, які — як відомо — усі у Східній Галичині є в руках польських поміщиків. Сю провідну, явно з цілою "цивільною відвагою", однодушно цілою польською суспільностю, всіми орґанізаціями, проголошену засаду переводиться з цілою силою і систематичністю, горячково і беззглядно, немилосердно в цілій Східній Галичині. В якім отже світлі представиться те, що говорить рівночасно в Парижі на мировій конференції офіціяльний представник тої самої суспільности, польський делєґат на мирову конференцію пан Роман Дмовскі.

 

А саме дня 25. серпня 1919. (це є несповна в два місяці по відомій соймовій дебаті, яка попередила ухвалення польського аґрарного закона з 10/7 1919), вніс предсідник польської делєґації на мирову конференцію Роман Дмовскі на руки Клємансо. як предсідника мирової конференції, ноту, до мирової конференції, жадаючи прилучення Східної Галичини до Польщі. В тій ноті опрокидує він заміти, будьтоби між народами: польським і українським у Сх. Галичині була справді ворожнеча, а дотеперішні польсько-українські спори і боротьби виходили — після тої ноти — досі з того, що з одного боку є у Сх. Галичині польські поміщики, в руках яких находиться уся велика земельна власність, а з другого боку безземельне і малоземельне українське селянство, — тай то лише сей ненормальний, непропорціональний, розклад земельної власности у Східній Галичині є причиною тої незгоди, а се визискувано до боротьби проти польськости.

 

В ноті своїй запевнює Дмовскі мирову конференцію, що належить конче прилучити Східну Галичину до Польщі, і нема ніякої обави о долю східно-галицьких Українців, бо польський сойм ухвалив вже земельну реформу, яка усуває той непропорціональний розклад землі у Східній Галичині і устануть проте причини дотеперішних польсько-українських спорів і боротьби. Тим способом погодиться українське населення з Польщею. Польський делєґат запевнює мирову конференцію, що Польща заспокоїть всі потреби українського населення і запевнить краєви спокійний розвиток.

 

Таке говорить той делєґат там в Парижі, щоби лиш через се узискати признання Східної Галичини Польщі — й узискує сильне попертя тих своїх намірів у міродайних француських чинників.

 

Як страшно представиться із становища етики, ба й простої людської приличности, простого людського стиду то поступовання пана Дмовского, коли знається, що рівночасно тут наміряється і робиться "z bezwzględną konsekwenсyą!"...Що нпр. подумав би той сам пан Дмовскі в приватнім життю про послідного навіть обманця, колиб він в якій небудь приватній справі так собі поступив, — і як би він сам такого осібняка трактував?

 

А се робить державний муж, який прецінь очевидно вимагає, щоби його поважали і уважали може навіть за.... джентельмена! Він прецінь говорить "око в око" з такими джентельменами як Вільзон, Льойд Джордж ітд. і розуміється вони йому руку подають, коли витаються і пращаються...

 

Трохи подібне бачимо і з паном Іґнацим Падеревским, який рівнож яко польський делєґат на мирову конференцію зі сльозами в очах (він прецінь артист!) просив в Парижі, як се заявив Клємансо в одній своїй промові у французькім парляменті, щоби Східну Галичину прилучити до Польщі, а головним арґументом було се, що Польща відбудує знищену війною Східну Галичину.

 

Тимчасом знаємо, що ціла знищена війною величезна полоса краю дослівно вигибає — а ніхто й не думає про відбудову, ба навпаки призначені на се навіть давні фонди йдуть на се, щоби будувати оселі для пришелців, які мають ще й позбавити то місцеве бідне, безземельне населення уділу в землі, а навіть конечних до життя дотеперішних зарібків на тій землі. Се має бути та "відбудова"! Так виглядають ті сльози(!) (крокодилеві...) пана Падеревского, про які говорить аж сам пан Клємансо в парляменті і котрі навіть такого лютого "тиґра" старечого так розчулили.

 

Так то люде уміють грати комедію.

 

Тимчасом ось найбільший політичний приятель тих панів —  Дмовского й Падеревского — також польський народово-демократичний посол Ян Заморскі, в своїм наглім внеску у варшавському соймі про відбудову Східної Галичини заявив дослівно (в маю 1920 року) ось що:

 

"Перебіг дотеперішних державних робіт, а радше безробіття (!), не віщує ніякого наслідку навіть в найдальшій будуччині; будівельний сезон добігає половини і нема надії, щоби в другій половині приніс яке небудь поліпшення. Майже стотисяч родин загибає в земних ямах серед насікомих (плюгавства) і бруду на тиф і инші заразливі хороби. Майже три тисячі сіл є зруйнованих і населення є таке бідне, що як би між Зулюсами (муринами в Африці) найшлося якесь племя в подібному положенню, то побожні Анґлійці й Американе заложили би міліярдове стоваришення в ціли ратовання тих людських єств. У вас инакше".

 

Так каже навіть такий завзятий польський народовий демократ, як знаний нам посол Заморскі (!) по своїй обїздці Тернопільщини і т. д., коли оглянув тy величезну полову краю, яка була постійним тереном австро-російської війни від 1915–1918.

 

А пан Падеревскі рівночасно, щоби лиш зробити інтерес в Парижі, проливає там гіркі (крокодилеві) сльози, які навіть того старого "тиґра" вправляють, як каже Німець: "in Ohnmacht".

 

Директор львівського польського "Towarzystw-a agrarno-osadnіczo-гo", яке належить до тих численних уповажнених державою польських інституцій кольоні заційних і яке досі розвинуло найбільшу кольонізаційну діяльність, каже ось що (гл. львівська "Ґазета Поранна" чч. 5091 і 5095 з марта 1920):

 

"Коли не зорґанізується зараз парцеляції землі у Східній Галичині, могло би при дикій парцеляції багато з тої землі перейти в руки місцевої людности і ціль реформи може бути ударемнена".

 

"По нашій думці — каже той директор — не може се бути державна орґанізація. За діяльність державної орґанізації мусить держава приняти відповідальність (!!), а на території національно мішаній, така відповідальність є незвичайно тяжкою (!), критика дуже легка, а перебільшені вісти про мнимі кривди, коли передістануться на сторінки заграничних часописів, зростаючи до пересадних кличів, можуть пошкодити симпатіям для Польщі (!) в часі її творення. Та обставина є перворядної ваги і проте така орґанізація не повинна бути державною.

 

"Конечно проте, відповідно до ціли, утворити позадержавну орґанізацію — свобідну і невязану гієрархічними і бюралістичними формулами".

 

Директор того польського кольонізаційного Товариства уважає за ліпшу систему концесіонованої державою спілки, як напр. West Indian Company в Америці, а німецьку систему кольонізаційної комісії уважає невигідною. Ціла гидь кольонізування вилазить при тій комісії зараз явно на вид. А саме каже той директор: "форма концесіонованої державою приватної спілки є для держяви вигіднійшою, о скільки зважиться, що така спілка, ділаючи в інтересі "народовім" і держави, помимо сього увільняє державу від всякої відповідальности (!!), коли, навпаки, діяльність комісії кольонізаційної йде виключно на "карб" (на відповідальність) держави. Діяльність кольонізаційних комісій дала марні висліди під оглядом фактичним, у відношенню до ужитих засобів, а на німецьке правительство стягнула обурення, цілого світа".

 

"Ходить о свободу руху для спілки, яку повинно утворитися в цей спосіб, щоби утворення її і діяльність на позір і на вні були зовсім самостійні.

 

Ходить головно о се, щоби, де лише можна, поставити польського хлопа на "постерунку", бо там, де нога польського хлопа стане, — там є і буде Польща". "Скоро ділення на вище наведених засадах мусить бути почате і довершене з повною енерґією і незломною ковсеквенцією, осиілько, "креси" мають бути уратовані для Польщі, а "польська" земля припасти польському селянинови" — каже сей директор.

 

Що за "шляхотна" і "делікатна" робота! Оттак: "Хитро-мудре", "Niehonorowo, ale zdrowo" — як каже польська пословиця, а як каже московська пословиця: "І капітал пріобрєла і непорочность соблюла".

 

Німці переводили кольонізацію явно, отверто, беручи на свій уряд відповідальність за свої вчинки. А по ще се, коли се можна, як каже той пан директор — робити "на позір" через приватні, державою концесіонованої спілки — щоби ціле одіюм перед світом спадало на спілки...

 

Тоді зможе спокійно й пан Падеревскі в Парижі, як йому скажуть коли там в Парижі, що, як зачувати, там у Східній Галичині місцеві українські безземельні селяне, через кольонізацію Східної Галичини пришелцями з заходу позбавлені землі й дотеперішних своїх одиноких зарібків, на тій землі, тисячами вимирають в голоду, — проливати гіркі (крокодилеві) "сльози" над їх недолею, а може навіть й заграє часом там в Парижі на добродійнім концерті в хосен тих нещасних як не на їx прокормлення, бо се дуже коштовне, то на такий фонд, щоби їx якось по "людськи" поховати т. є. в дошках (трумнах), о що при таких масових випадках смерти не легко а він мабуть таки "побожний".

 

Подібно "делікатно" як директор аґрарії — думає також і поміщик д-р Станіслав Домбскі, який в краківськім "Czas-i" (ч. 298/1919) в статті: "О polską wieś w Gаlісуі Wschódnіej", пише, що та "польська" земля у Східній Галичині, очевидно, мусить остати на все в польських руках", але пропонує оставляти сильні польські дотеперішні двори, а побіч них творити через частинну парцеляцію нові сильні польські кольонії ("польска вєсь") із спроваджуваних з заходу польських хлопів. Він пише дальше: "Супроти модних тепер в Польщі поглядів*), але з глубокого пересвідчення смію твердити, що дорогою удержання польського двора, а основування в сусідстві польського села, польськість Східної Галичини можна утвердити і її господарську культуру відтворити. А цю акцію, національно, соціяльно і господарсько розумну і хосенну можуть перевести лише самі "ziemianie" (поміщики) Східної Галичини через поміщицькі союзи і польські кольонізаційні хлопські спілки в дорозі добровільної частинної парцеляції, а ніколи через саме правительство в дорозі примусу чи вивласнень. Діяльність правительства повинна тут обмежитися до справедливої зрештою, і узасадненої контролі над раціональністю і господарською доцільністю намірених і переводжених кольонізацій".

 

В тій статті підносить д-р Ст. Домбскі, що ліпше, якщо сю польську кольонізацію Східної Галичини будуть переводити самі приватні польські спілки, бо якось може не випадало би прецінь, про людське око, урядови зовсім виключати всіх своїх Горожан-Русинів від можности одержання землі при парцеляції переводженій примусово урядом.

 

Бачимо, як се все гарно, "шляхотно" і "делікатно" подумане...

 

Але се не лише подумане і намірене, — се роблять вже численні, державою уповажнені приватні польські інституції у Східній Галичині, які мають монополь на парцеляції, — від року незвичайно горячково, на величезні розміри, так, неначеб боялися, щоби їм тої роботи хто не перервав, — щоби зараз захопити усю ту землю, скольонізувати її й створити факт доконаний, "fait acompli".

 

VIII.

 

Робота.

 

Розпорядком польської Ради міністрів з 1. вересня 1919 постановлено, шо з днем 14. вересня 1919 заборонена і неважна є яканебудь продажа землі більшої посілости, чи то в части чи в цілости без призводу кольонізаційного уряду (земського). Рівночасно надано спеціяльні уповажнення цілій низці всіляких польських інституцій і банків до такої парцеляції двірських ґрунтів без окремого уповажнення земського уряду. Такі уповажнення (концесії) "в дусі закона аґрарного з 10 липня 1919" дали отсим польським інституціям:

 

1) Towarzystw-y Agrarno osadnicz-ому у Львові (вул. Галицька 21, з бюром вербунковим в Кракові, вул. Чиста 6) [дня 4. падолиста 1919]; 2) Związków і Zіemіаn у Львові (дня 31. жовтня 1919, який відтак замінився на (акційний) Bank Związkowy Ziemian; 3) Galicyjsk-ому Ziemsk-ому Bank-ови Kredytów-ому у Львові (вул. 3. Мая 5, (дня 31. жовтня 1919), який веде парцеляцію через свій Wydział Parcelacyjny у Львові (вул. 3. Мая 12); 4) Bank-ови Ziemsk-ому dla kresów, Towarzystw у akcyjn-ому в Ланцуті (з філією у Львові і в Копичинцях), — се давний Bank Łańcucki — (для 22. падолиста 1919); 5) Polsk-ому Biur-ови Parcelacyjn-ому у Львові (на місце давного зліквідованого Banky Parceiacyjn-ого — (дня 29. грудня 1919); 6) Ваnк-ови Związku Ziemian, Towarzystwu akcyjnemu dla Ochrony Ziemi u Львові (вул. Коперyика 4) (дня 27. січня 1920); 7) Towarzystw-y zalsczkow-ому dla pow. Mościckiego, stow. zarej. z ogr. poręką в Мостисках (на повіти: Мостиска, Городок, Рудки, Самбір, Перемишль, Яворів) — дня 3. липня 1920); 8) Парцеляційній спілці під фірмою "Polska Gleba" у Львові (на всі землі поавстрійські) (дня 3 липня 1920); 9) Podolsk-ому Zwlązk-ови Ziemian, stow. zar. z ogr. poręką у Львові, рівнож на всі землі поавстрійські.

 

Ті інституції розвинули зараз незвичайно сильну акцію і скольонізували вже навіть в сій початковій ще стадії їх діяльности дуже значні простори спроваджуваними з заходу польськими хлопами.

 

Ухвалою з 19. грудня 1919 р. призначив варшавський Сойм, на початок, кольонізаційний фонд в сумі 70 міліонів марок до розпорядимости Головного Уряду Земського на ціли кольонізації. — Після арт. 2. розпорядку польської Ради міністрів з 16. червня 1920 (Вістник зак. ч. 47. пов. 290) про ужитковання того фонду, користати з того фонду можуть лише горожане польської держави.

 

Дня 16. липня 1920 ухвалив польський Сойм закон "про тимчасові средства для сфінансовання земельної реформи". Капітал на сю ціль має винести тимчасом пів міліярда в готівці. Мається ухвалити ще окремий закон про державну ренту земельну, який приготовляє Гол. уряд земський для сойму на час по феріях. Півміліярдовим фондом буде за відувати дотеперішний Рільничий Банк. ("Monitor Polski" ч. 159 з 17/7 1920). — Мініст. розпорядком з 20. лютого 1920 поз. 23. признано дуже великі пільги на зелізницях для кольоністів.

 

Дня 15. липня 1920 ухвалив польський Сойм, після проєкту внесеного головою клюбу людовців пос. Вінц. Вітосом закон "про виконання земельної реформи", згідно з ухвалою соймовою з 10. липня 1919 про "засади земельної реформи". Закон сей, про примусовий викуп землі на кольонізацію оповіщений в Вістнику зак. Річип. пол. ч. 70 з 9. серпня 1920 поз. 462 з силою обовязуючою з днем оповіщення. (Повний текст того закона (в переводі) поміщений в "Гром. Думці" чч. 208–211).

 

Робота йде “cala sila pary”. Пригадуємо собі, що при ухвалі земельної реформи з 10. липня 1919 на внесок голови Польської Партії Соціялістичної, посла Іґнацого Дашинського ухвалив польський Сойм додатклву резолюцію слідуючого змісту: "Введення в життя земельної реформи належить виключно до польської держави і ніяка чужодержавна внішня інституція не може мати рішаючого впливу на уклад земельної власности в Польщі".

 

*) людовців.

 

[Громадська думка, 22.09.1920]

 

22.09.1920