Ти знаєш, світ все більше шаленіє?

Знаєш, ми існуєм?

Не загубив ключі від Королівства?

Стільки дісталось, а ти все живий?

Віднайдемо богів і вічні міфи

Поклонимося духам пралісу¹

Отже, все-таки, Королівство. Ключ, як я розумію, загубився. Ця обставина стає визначальною у всій заплутаній історії, здається, саме на це натякає Моррісон. Можливо, у когось склалася певна залежність щодо тлумачення листів, знайдених у пляшці, але вони суть атрибут зовнішнього кола, інтерактивна оболонка, тому необхідно зануритися у витоки. Хоча відреставрований код допоміг провести необхідні паралелі і зорієнтуватися у вирі подій.

Ми вперше опиняємось у Королівстві, коли звучить фантастична «It Won’t Be Long». З даху Кармелітів відкривається заворожливий пейзаж. Не обходиться без гіпнотичного впливу, що виходить звідкись із-під землі зі світу хтонічних істот. Запам’ятаймо цей факт, очевидно, його мав на увазі Джим, промовляючи-заклинаючи у мікрофон:

Я Король Ящірок

Я всемогутній

Я можу спинити земну кулю²

У контексті домінує тема повернення вигнанця. Про швидку з’яву шепочуть голоси на пагорбах, зритих печерами, де аж кишить від рептилій. Її витанцьовують дощові краплі, барабанячи по дахах.

– Вже всі в зборі? Скоро почнеться церемонія.

Брати і сестри принишклого лісу, хто приєднався до походу! Вам нелегко було витримати плин цих повільних століть.

– Завтра увійдемо в Місто, яке стало місцем мого народження.³

Глибоко під землею вирують стихії, які породжують Вічний Дух, що просочує Арбор Мунді. Він концентрується біля священного Вівтаря, облаштованого на одній зі стін Колодязя, там відкривається портал у позаземні світи. Монотонний речитатив воскрешає древній міф:

Верхи на Змієві

До Озера

Давнього Озера

Воно давнє

Змій великий

На сім миль

Верхи на Змієві⁴

Все ближче і ближче до земної поверхні. Ґрунтові води, якими просякнутий пагорб, наповнюють озеро, і коли стає необхідно, вода приходить у підвали. З тим постають зримо уламки минулих епох. Саме так до нас прийшло послання, закарбоване у пляшці. Верхи на Змієві. А над печерами спадає стіною густий ліс, де росте священне дерево Горіх і між химерно сплетених стовбурів на схилі кратера прозирає отвір до центру Землі.

Ми заснуємо наше Королівство

Багряний трон – стілець жаги

Любов на заржавілім ліжку

Стальний замок, крик стлумлений

Та музика розбудить мрії⁵

Update. Ми знов перебуваємо в будинку, позначеному лев’ячими фізіями на фасаді. Внутрішній двір обнесений високим муром, на його вершечку ростуть дерева. Крізь розчинені двері видніється вхід до підвалу.

Треба піднятися дерев’яними сходами на стрих. Тут досить круто, тому доводиться йти вервечкою, тримаючись за перила. Хтось із хлопців вже нагорі, вовтузиться зі скрипучим замком.

Стрих як стрих. Повсюди присутні сліди діонісійського світобачення – ліжко з іржавими пружинами, дірявий матрац, якісь крісла, пляшки з-під чорнила.

Лемко:

– Наприкінці 1968 року ми зібралися у Святого, було кілька хлопців – Казік, Лінь Бяо, Гнилий, Інфантилік – чоловік десять.⁶ Місця всім не вистачало і Святий запропонував піднятися на стрих, туди легко було протягнути електрику до магнітофона. Тільки-но виникла Республіка, 12 жовтня, як у листопаді вийшов бітлівський «White Album». Ми всі були фанатами Beatles і в той день провели перший у Саду хіт-парад. Перше місце зайняла «I Will».

– А як стосовно Doors?

– Ні-і! Звичайно, Кріпак або Славік На Колесах могли це витримувати.⁷ Але взагалі-то, The Doors не належали до садівських пріоритетів, принаймні в той час.

Проте справа не є аж так безнадійна. Не все втрачено, бо ось вулицею несеться шаленець з розтріпаним чубом і класичним «Я знайшов, я знайшов!» У нього несамовитий вираз обличчя, гаряча уява переживає продуктивний період становлення. Підходить до нашої компанії, задихаючись, збивається зі слів, раз по раз заглядає в конспект:

– «У текстах Моррісона домінували теми смерті і сновидінь. Підлітком він зачитувався французькими екзистенціалістами, символістами, античними творами, середньовічною демонологією, сучасним сюрреалізмом. Але найбільше вплинули Фрідріх Ніцше та Артюр Рембо».⁸

Слинить пальця, перегортає сторінку:

– «В одному з інтерв’ю Джим зізнався: Мене цікавить усе, що пов’язане з бунтом, безладом, хаосом, позбавленими, на перший погляд, сенсу вчинками. Мені це видається шляхом до свободи».

Поки що ніхто в тему не врубується, хоча текст добрий.

– Почекайте, почекайте! – він знову перегортає сторінку. – Ось! «Один із символів його поезії – ящірка. Моррісон вдягав шкіряні штани і куртку з візерунком тіла ящірки, ототожнюючи себе з цим символом».

Чути несамовитий вереск. Це до сусідньої брами рвонув котяра.

– Ви уявляєте? – волає тип, потрясаючи стосом. – Все сходиться! Все так насправді й було! Хто взагалі може у всьому цьому розібратися? Котрий з вас Джубокс?

Ми стоїмо невеликою групою біля Вірменки. Лемко, як завжди, холоднокровний і незворушний.

– Джубокс, глянь, що там у нього.

Від гурту відділяється рокер з гітарою у шкіряному чохлі.

– А-а, це з Рок-Енциклопедії. Її не вдалося видати своєчасно і, як видно, вона пішла в народ.

Ентузіаст не вгаває:

– Це пісня шамана! «Віднайдемо богів і вічні міфи, поклонимося духам пралісу!» – Навіжений, он як розмахує сторінками. – Це проникання у світ тіней! Дух контркультури!

Гаразд, зважимо на залізні аргументи. А взагалі, рукопис можна взяти за основу для інтерпретації подальших фактів. Що там далі по тексту?

Ми прийшли сюди, до древнього безумного театру

Щоб поділитись прагненням життя, втекти від вуличних вульгарних пліток⁹

Я прошу уваги!

Вмикаємо монітор, тиснемо кнопку – перемотка у зворотному керунку. На екрані з’являються яскраві гурми довговолосих хлопців і дівчат, які розсілися в траві на околиці Личаківського цвинтаря.¹⁰ Зауважте, Арка ще розписана пацифіками. Ось вони зриваються з місць, збираються в групи, задкуючи, виходять крізь головну браму. Барвиста змійка рухається до початку Пекарської, в’ється вздовж трамвайної колії, втягується догори сходами в Сад і розсіюється в траві. Сповільнення. Патлатий бородань жує травинку, заглядаючи в кадр. Всі очікують на дійство, адже недавно стало відомо, що в Саду має відбутися сейшн.

Справді, це безумний театр. Але й не менш шалений світ. Ось ще епізод. Лемко вирішує втілити мрію свого дитинства і пізно увечері 31 грудня вирушає на підкорення Костелу кармелітів. Перевагу має південна вежа, оскільки по ній прокладено громовідвід, яким можна вилізти на купол. Explorer піднімається внутрішніми сходами на вежу, навколо нікого нема. Певний час його гризе сумнів:

– А якщо обірветься дріт? Та ні, це неможливо.

Надворі тепло, плюс тринадцять градусів. Півгодини до Нового року.

– Ну все, вперед. Зараз, або ніколи.

Відчайдушне кіно продовжується двадцять хвилин – саме стільки триває змагання з вічністю. Самовбивчий вис у повітрі на висоті тридцять метрів над бруківкою, ризиковане захватом руками пересування вздовж стального дроту, закріпленого горизонтально, підтягування з переповзанням на баню вежі – зараз спортсмен становить єдине ціле з декором фасаду, ривок, силовий вихід на купол і потім, ковзаючи ногами по блясі, стрімко вверх. Ось бажаний результат! Як видно, громовідвід зберігся неушкодженим, у протилежному випадку ми б мали варіант героїчної самопожертви в ім’я високої мети і за повної відсутності свідків. Блискучий фініш, все нормально, чуваки! Самотній силует зливається з вершиною, внизу мерехтять вогні. Опівнічний вартовий прикипає поглядом до міста, що розкинулося в улоговині. За сім хвилин має настати Новий рік.¹¹

Але щось іде не за планом, з’являється якась імпровізація, це виглядає як прихований ритуал.

Зелена баня Домініканського костьолу спалахнула, як гігантський ліхтар, струнка вежа Корнякта іронічно хитнулася.¹²

Що це? Інсталяція на тлі міського пейзажу, оптична ілюзія, чи, можливо, є сенс говорити про осягнення саторі?

А що зухвалий трейсер?

Я остовпів... Кам’яниці махали високими дахами, неначе крилами, бігли назустріч, комини танцювали, вікна відчинялися.

Ну, звичайно! Як можна було не здогадатися? Відбувається символічне причастя і ми стаємо єдиними свідками. Антураж виконаний у декораціях магічного театру. За хвилину ландшафт змінюється, у ліхтарному сяйві виринає Арнґейм. Тягнуться з предковічних глибин вежі й еркери, блимають вікна-люкарни, проростають кам’яні рослини і птахи з дивовижного палацу-лабіринту в Вудстоку.

Дивніші за дива Голконди

І за палати Розамонди¹³

Немає жодного сценарію, ані лібретто. Але це, без сумніву, той самий Дух.

На Вірменці тихо, відвідувачів нема. Ранні сутінки. З усієї компанії нас залишилося двоє. Джубокс розвиває тему. В нього за плечима стримить ґриф у шкіряному футлярі, це додає схожості з фрілансером зі середньовічної мініатюри. Аби не надто експлуатувати цю схожість, він акуратно кладе в куток гітару і сідає, простягаючи під столом ноги у добротних черевиках, зручних для тривалих гірських переходів.

– «Контркультура» надто агресивний термін, – продовжує розміреним тоном. – Більш адекватним буде визначення «андеґраунд». Адже ми не збираємося воювати з мейнстрімом. Завжди у всіх країнах близько двох відсотків людей слухають класику, сім відсотків – джаз, ще стільки ж – рок-музику. Решта припадає на попсу і вироби канонічного офіціозу, і з цим нічого не поробиш. Немає сенсу переконувати когось, або щось відкидати. Проте залишається небезпека, що хтось впарює туфту під виглядом елітарного мистецтва. Тому потрібна принциповість, навіть попри ідейну спорідненість. Це буде чесно, і тоді андеґраунд матиме свої шедеври.

___________________________

¹ Джим Моррісон «Американська молитва» (1969).

² Д. Моррісон «Поклоніння Ящірці» (1970).

³ Там само.

⁴ The Doors «The End» (1967).

⁵ Д. Моррісон «Американська молитва».

⁶ Михайло «Гнилий» Бутовський (нар. 1949), Леонід «Інфантилік» Чижов (нар. 1949).

⁷ Олександр «Янґ» Бігун (1954–2017), Станіслав «Костилевич» «На Колесах» Потопляк (1954–2003).

⁸ Тут і далі – фраґменти «З неопублікованої Рок-Енциклопедії» В. Михалика, укладеної у 1980-х рр.

⁹ Д. Моррісон «Американська молитва».

¹⁰ Згадка про похід хіппі 17 вересня 1977 до місця перших сейшнів, котрі проводилися з 1970 на «Цментажу Орльонт».

¹¹Ця подія відбулася 31 грудня 1977 р.

¹² Тут і далі – цитати з повісті Ярослава Павлюка «Осінь в раю» (1989).

¹³ Гійом Аполлінер «Орфей» (1911). Фраґменти поезій Г. Аполлінера у перекладі Миколи Лукаша. Палати Розамонди – палац коханки Генріха ІІ Плантагенета Джейн-Розамонди Кліффорд у Вудстоку біля Оксфорда.