Такої кількості галичан, як у нинішньому уряді, ще не було ніколи — із двох десятків ключових портфелів Кабінету Міністрів сім опинилися в руках вихідців з Галичини. Чи спроможеться на реформи найбільш західноукраїнський уряд вінничанина Гройсмана? Спробуємо це спрогнозувати.
Клацніть для збільшення
Отже, майже два місяці країна чекала на новий уряд, майже на два місяці була заморожена міжнародна співпраця, разом з програмами Міжнародного валютного фонду.
Більше ніж два тижні минуло відтоді, коли остаточно стало зрозуміло, що в чи то недорозвалену, чи то нововідтворену коаліцію «Європейська Україна», крім мегафракцій «Блок Петра Порошенка», яка зросла до 146 осіб, та «Народного фронту» з 81 бійцем (відтак мінімальних 227 таки було на час призначення уряду), більше ніхто не прагне.
Та навіть витрачання такого великого проміжку часу не дозволило підійти до формування уряду не в кулуарному форматі, а у форматі відкритої професійної дискусії навколо не лише прізвищ, а й програм.
Тому ми з вами вкотре дістали уряд партійних квот з невеличким вкрапленням реформаторів, які переважно перейшли у спадок від технократичної частини другого уряду Яценюка.
Чи зможе цей уряд таки реанімувати реформи — пропонуємо з'ясувати. Звісно, аналізуючи ті ж таки персоналії, які наповнюють групи, з яких сформований уряд. Бо поки що оцінити програми міністерств, не кажучи вже про результати їх роботи, немає можливості. Звісно, окрім чинних міністрів, яких теж не так вже й мало.
Люди президента
Блок Петра Порошенка делеґував в уряд найбільше функціонерів. Але це не є монолітна команда. Вже на етапі формування виникла просто таки дивна ситуація, коли один з ключових партнерів президента, кандидат на посаду прем'єр-міністра Володимир Гройсман навідріз відмовився, щоб економікою в його уряді опікувався заступник голови Адміністрації того ж таки президента Віталій Ковальчук. Чому саме цей пост став каменем спотикання — зрозуміло: опіка над усіма державними підприємствами, від «Укрпошти» до Одеського припортового заводу. І майбутній герой шаржів про виникнення українського супергероя GroysMan'а обстояв свою позицію — одіозного Ковальчука замінили на компромісного представника Президента в парламенті, львів'янина Степана Кубіва.
Тож групу БПП можна поділити на три великі квоти:
1) команда Гройсмана;
2) власне люди Президента;
3) квота парламентської фракції БПП.
Звісно, ці групи куди тісніше кооперуватимуться між собою, ніж зі своїми політичними партнерами з «Народного фронту», але знак рівності між ними ставити не варто. Розглянемо всі міні-групи по черзі.
Найстійкішими партнерами прем'єр-міністра Володимира Гройсмана будуть вінничани Володимир Кістіон, який з позиції віце-прем'єр-міністра України опікуватиметься питаннями АТО і переселенців, та Андрій Рева, міністр соціальної політики. З ними колишній міський голова Вінниці працював ще до свого переходу в Київ. Цю групу доповнює киянин Олександр Саєнко, який став правою рукою Володимира Гройсмана вже під час його головування у ВРУ. Це ті люди, з якими пов'язаний успіх Гройсмана як міського голови, віце-прем'єра з питань реґіонального розвитку та спікера ВРУ. А те, що успіхи були, показує час. Тому реформаторські потуги цієї групи цілком і повністю залежать він того, чи матиме бажання їх здійснювати сам прем'єр-міністр.
Велика (чи не найбільша) група — рекомендовані Адміністрацією Президента. Крім прямої квоти президента, незмінних міністрів оборони Степана Полторака та міністра закордонних справ Павла Клімкіна (президент, який і далі живе в парадигмі бізнесмена, не міняє коней на переправі, навіть нідерландський референдум його до цього не змусив), до цієї групи входять два віце-прем'єри: з питань економіки — львів'янин Степан Кубів та з питань реґіонального розвитку — житомирянин Геннадій Зубко; і два міністри: фінансів — екс-заступник голови АП Олександр Данилюк (планувалося, що цю посаду обійме словацький реформатор Іван Міклош, але він в останній момент відмовився, покликаючись на незнання мови, навіть російської) та інформаційної політики — Юрій Стець (кум президента).
В цій групі найбільшим потенціалом для реформ володіє саме фінансово-економічний блок, бо і Данилюк, і Кубів (належить зважати на наявність у них в командах младореформаторів Максима Нефьодова, Юлії Ковалів та Оксани Маркарової) показали себе досить добре на попередніх посадах, часто йдучи за власним покликом та голосом громадськості, а не виконуючи розпорядження політичних груп. Тому ці дві людини можуть цілком посилити незалежність та ефективність Гройсмана.
Найтяжче, хоч і не без позитивних винятків, працюватиметься Гройсману серед людей президента з командою, делеґованою від фракції БПП. Це два віце-прем'єри: з соціальних питань — Павло Розенко та з питань євроінтеґрації — Іванна Климпуш-Цинцадзе (онука коменданта Карпатської Січі, донька політика з Закарпаття); міністри аграрної політики — Тарас Кутовий, з питань АТО та переселенців — Вадим Черниш, культури — Євген Нищук (франківчанин, голос Майданів, який вже вдруге заходить на цю посаду), паливно-енергетичного компексу — Ігор Насалик (екс-бурмистер Калуша, один з рекордсменів перебігання по фракціях у ВРУ за часів Кучми, коли це ще не називалося тушкуванням).
І якщо Климпуш-Цинцадзе, Кутовий та Нищук точно можуть підтримати реформаторський запал, то такі спроможності у ставленця Олександра Третьякова Вадима Черниша, а також в Ігоря Насалика та Павла Розенка, який не дуже себе показав на посаді міністра соцполітики, але у дивний спосіб дістав підвищення, — велике питання.
Чутливі до Яценюка
Окремо від всіх стоїть суто політична група «Народного фронту». І вона теж далеко не однорідна. На тлі таких політиків, як гуманітарний віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко чи незмінний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков (говорити про нього як про реформатора і творця Нацполіції можна буде, коли міністр зуміє протиставитися поновленню старих кадрів МВС в цій структурі), є й ті, хто себе добре зарекомендував як реформатор: міністр юстиції Павло Петренко, міністр інфраструктури, львів'янин Володимир Омелян чи міністр освіти та науки, львів'янка Лілія Гриневич.
Потенціал реформатора має і міністр екології, теж львів'янин, Остап Семерак, але для нього сфера відання є дуже новою, тож треба чекати входження в проблематику, і то дуже складну. На жаль, саме ця група буде дуже чутлива до позиції свого лідера Арсенія Яценюка, який суто суб'єктивно не надто зацікавлений в успішності свої наступників. Але сподіваємося, що ці політичні діячі, переважно достатньо вмотивовані продовжувати свою кар'єру, зуміють переконати всю достатньо мобільну та цілісну команду НФ працювати на спільний результат, а не присвячуватися політиці у чистому вигляді. Тим більше, що підтримку в парламенті вони мають неабияку — тепер спікером ВРУ став, знову ж таки львів'янин, Андрій Парубій (вам не здається, що львівське земляцтво потіснило в НФ чернівчан?).
Загалом можемо констатувати: уряд далекий від ідеального, але цілком дієвий і за умови якісної роботи з парламентом та неблокування від АП (а остання Нацрада реформ дала дуже позитивні сиґнали щодо акцентування на результаті) може показати непогану ефективність. Незважаючи на наявність груп та різних інтересів. Та реальність цих сподівань чи їх марність покаже лише одне — робота уряду. А її ми оцінимо вже згодом.
20.04.2016