Виглядає на те, що так званий феномен ВО «Свобода» вичерпав себе – партія-відкриття минулої парламетської кампанії (листопад 2012 року) невпинно втрачає підтримку суспільства. Це чітко демонструють як соціологічні опитування, так і суспільне сприйняття цієї партії у її базових регіонах – Львові, Івано-Франківську та Тернополі. 

Дуже небагато киян насправді знають, що в Києві, крім президентських та виборів голови міста, відбуватимуться вибори до Київської міської ради. Це не дивно — події на сході та півдні країни і президентська боротьба відсунули й без того не надто популярну тему місцевих виборів у столиці на задній план. І якщо серед 19 кандидатів на посаду міського голови є низка рейтинґових політиків, то списки до столичної міської ради поки що не відзначено пильною увагою. А вартувало б…  

Далеко відомий за межами Львова міський голова Андрій Садовий зібрався на вибори до Києва. Ну, не те щоб сам зібрався, але свою партію «Самопоміч», створену наприкінці 2012 року на базі громадської ініціативи з ідентичною назвою, повести таки вирішив. Неординарний, але завжди прагматичний Садовий чітко розуміє, що після Євромайдану традиційно запотребована ніша «політичної сили нового зразка», «альтернативи старим партійним брендам» — широка як ніколи. І так само швидко може закритися.  

Минулого тижня одіозний лідер Ліберально-демократичної партії Росії Владімір Жиріновський укотре привернув увагу до своєї персони. Цей російський політик звернувся до уряду Польщі з пропозицією вимагати проведення референдуму про приєднання до польської держави п'яти західноукраїнських областей. Схожі пропозиції отримали Угорщина та Румунія. Натомість він очікував, що Польща визнає аналогічні референдуми у низці східних областей України щодо приєднання до Росії.

 

Передучорашня з'ява в ефірі Віктора Януковича окрім іншого вкотре загострила й навіть суто емоційну потребу українців отримати можливість справедливого покарання для тих, хто користуючись тут усією повнотою влади чинив злочини. Йдеться навіть не про злодійкуватість й творення масштабних корупційних схем. У випадку Януковича мова йде про криваву розправу над народом – про невмотивоване застосування сили щодо протестуючих і масове вбивство людей…      

Молодому українському Кабінету Міністрів виповнюється один тиждень. Це уряд великих авансів, надалі — напевне, уряд розчарувань. Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк себе і своїх підлеглих називає «політичними самогубцями». Але варто додати поправку: чиновник може стати «камікадзе» або внаслідок проведення непопулярних, але вкрай потрібних реформ, або внаслідок провальної роботи. Хочеться сподіватися на перше.  

Януковича відсторонено. Вимогу Майдану №1 виконано. Але у суспільстві відчувається не ейфорія від перемоги, а неспокій. Опозиція в парламенті, який волею долі став тим органом влади, до леґітимності якого застережень найменше, є прямим віддзеркаленням влади. Зважаючи на це, виникає тривога: чи не використає вона перемогу людей лише на власну користь. Посилюють ці застереження і перші політичні кроки нової влади.  

Розмови про ймовірність розвалу країни, які ще до останніх днів були лише теоретичними страшилками, стають нашою новою реальністю. Вчора голова парламенту Криму Володимир Константинов, перебуваючи у Москві, подав прямий сигнал про серйозність наміру певних кіл впливу на півострові відділитися від України та віддатися під юрисдикцію РФ. Сьогодні (21 лютого) Кримський парламент зібрався міняти Конституцію автономії і просити захисту у Росії.

Страх — це родове прокляття диктаторів. І діями Януковича щодо Майдану керує одне-єдине почуття — страх. Зрештою, як і діями будь-якої  людини, яка вчинила злочин, якщо брати у людському трактуванні, чи гріх у трактуванні Божому. Бо кожна людина підсвідомо відчуває, що за злочин настане розплата, і що більший злочин, то розплата буде жорстокіша. А чи є Януковичу та його оточенню за що боятися, не нам вам розповідати. Та все ж спробуймо перелічити те, що найбільше посилює його паніку і примушує гнати сотні й тисячі міліціянтів і спецпризначенців на Майдан.