Дракона не можна здолати, бо той, хто його здолає, спокусившись скарбами та могутністю Дракона, сам стає Драконом, і то набагато жорстокішим, ніж попередній, знищуючи все, що допомогло колись перемогти попередника. Це одна з давніх китайських стратигем, закодованих у казках та леґендах, дуже яскраво описує головну спокусу неконтрольованої влади – прагнення до її монополізації та посилення. Довшиий час ця стратигема описувала і стосунки в українській владі – кожен наступний очільник держави від часів Незалежності намагався перекроїти систему стримувань і противаг так, щоб отримати конкурентну перевагу над іншими ймовірними претендентами. Суттєво ситуацію міняли лише колосальні народні зрушення, як-от, власне, здобуття Незалежності, Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності. Але з часом все поверталося на круги своя…
У випадку Петра Порошенка перша тривожна ластівка з'явилася вже влітку 2014 року, коли, щойно обраний, він презентував суспільству зміни до Конституції України. Їх розкритикували не лише конкуренти, а й експерти, за прагнення посилити владу президента на противагу іншим гілкам влади та підміну децентралізації (передання повноважень місцевому та реґіональному самоврядуванню) ще більшою централізацією.
Експерт-конституціоналіст Всеволод Речинський зазначав: «По-перше, органи місцевого самоврядування отримують, за проектом, не посилення, а ослаблення каналів зворотного впливу на державу (центр) через президентських представників. Якщо будь-якого з нині існуючих глав місцевих державних адміністрації обласна або районна рада може фактично відправити у відставку двома третинами своїх голосів, то для представників Президента подібної загрози проектом не передбачається. По-друге, представники Президента втрачають і той зв'язок з колеґіальним початком у виконавчій гілці, який нині мають глави держадміністрацій завдяки своєму призначенню на посаду за поданням Кабінету Міністрів. Тобто якщо досі глави місцевих державних адміністрацій призначалися на свої посади за поданням колеґіального органу – Кабінету Міністрів, то за проектом від Петра Порошенка представники Президента на місцях стають креатурами виключно Президента. У цьому випадку вони виступають не стільки носіями й репрезентантами центрально-державних інтересів, скільки надзвичайними й повноважними особистими посланцями (комісарами) глави держави». І це ще приклад доволі стриманої критики пропозицій президентської раті. Реакція була адекватна – пропозиції поклали під сукно, а тему Конституційної реформи, яка насправді дуже нагальна, відклали у дуже довгу шухляду.
Апетит приходить під час їдження. 26 жовтня обрали Верховну Раду 8 скликання, у якій пропрезидентський Блок Петра Порошенка хоч і не переміг за списками, але зумів створити найбільшу фракцію зі 150 депутатів і стати базою для формування коаліції у складі президентської команди, прем'єрського «Народного фронту», «Самопомочі» львівського міського голови, «Батьківщини» Юлії Тимошенко та Радикальної партії Олега Ляшка. Не дивно, що фракція, яка творить майже половину коаліції, повела першу скрипку, а відтак почала протискати досить цікаві і слабопогодженні з партнерами ініціативи, як-от створення Міністерства інформаційної політики під одного з близьких соратників Порошенка Юрія Стеця. Ініціативу проковтнули політики, але гостро розкритикували журналісти – і українські, і закордонні. «Надання повноважень щодо "інформаційною політики " в руки уряду буде суттєвим реґресом і може прокласти шлях для серйозних зловживань», – застеріг Крістоф Делуар, генеральний секретар Репортерів без кордонів. «У демократичному суспільстві, реґулювання засобів масової інформації є обов'язком самих ЗМІ або, можливо, незалежного органу, але у жодному разі це не є функцією виконавчої влади. Створення Міністерства інформація є гіршою відповіддю на серйозні проблеми для української влади», – нагалосив Делуар. Принагідно Петру Олексійовичу згадали і підконтрольний йому 5 канал, і можливість впливу на інші телеканали, побачивши в цьому зародки цензури – ще один атрибут відродження Дракона…
Та справжній бенкет почався у Новому, 2015-му році, тобто у процесі переходу його зі Старого, 2014-го, у Новий – процесі, який в Україні збігся з ухваленням «нібито бюджету». Щоправда, в тій трагікомедії першу скрипку таки відігравав уряд іншого представника більшості, «фронтовика» Арсенія Яценюка, але показово, що саме в момент, коли вся країна спостерігала за бюджетними баталіями, команда Президента внесла два законопроекти і обидва з порушенням реґламенту – №1656 «Про забезпечення права на справедливий суд» та №1660 «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України». З порушенням реґламенту, бо на час внесення їх до парламенту там вже були зареєстровані законопроекти, розробленні за участю експертів «Реанімаційного пакету реформ» та запропоновані парламенту ще в середині грудня, на аналогічні тематики, більшість положень з яких перегукувалися з ініціативами Президента, а саме №1497 та №1406. Теми різні, але мета внесених ініціатив чомусь була дуже близька – посилити вплив президентської команди на судову гілку влади та на нові антикорупційні органи відповідно. Не дивно, що водночас почалися незрозумілі події, як-от постсвяткове засідання комітету з питань правової політики та правосуддя на чолі з порошенківцем Русланом Князевичем, на якому чомусь розглядався лише законопроект 1656, чи події під час засідання конкурсної комісії з обрання керівника Національного антикорупційного бюро. Два збіги – то випадковість, а три – це вже таки тенденція…
Зважаючи на принциповість не лише для балансу влад, а й для просування реформ в країні, яка без них просто не зможе існувати, судової та антикорупційної гілок, порівняймо – що пропонувала президентська команда і громадськість, щоб зрозуміти, у чому ж вони не зійшлися.
Законопроект, що його розробили експерти «Реанімаційного пакету реформ», Центру політико-правових реформ та інші спеціалісти у діяльності судової гілки і який зареєстровано у парламенті під номером 1497, пропонує невідкладні заходи щодо судової реформи, зокрема:
- усуває політичні органи від вирішення питань кар'єри судді;
- передбачає виключно конкурсний механізм зайняття посади судді;
- встановлює чіткі підстави для дисциплінарної відповідальності суддів, у тому й звільнення з посади;
- передбачає широку шкалу дисциплінарних стягнень;
- вдосконалює систему, внутрішню структуру і порядок діяльності кваліфікаційних і дисциплінарних органів, приводить їх у відповідність до європейських стандартів (загалом втілює понад 40 рекомендацій європейських та міжнародних структур щодо вдосконалення української системи правосуддя та наближення її до світових стандартів);
- забороняє судам повертати звернення осіб на підставі непідсудності чи неналежності до певного виду юрисдикції;
- спрощує систему судів через відмову від вертикалі господарських судів;
- посилює роль Верховного Суду у формуванні послідовної судової практики.
Законопроект втілює більшість положень Коаліційної угоди щодо судової реформи, інші положення мають бути впроваджені через зміни до Конституції. Проект передбачає заходи, які зменшать видатки з Державного бюджету України. Зокрема, у найближчому майбутньому до цього приведе відмова від 9 окремих господарських судів, зменшення кількості адміністративних посад у судах.
Водночас, аналізуючи президентський законопроект, експерти знайшли суттєві корупційні ризики, які, до того ж, посилювали залежність судів від Президента. З їх змістом можна ознайомитися в інфографіці у цій статті. Не дивно, що в понеділок 12.01 активісти вийшли до Адміністрації Президента з акцією «Прикута феміда». До протестувальників вийшов заступник голови АП Олексій Філатов, який почав з подяки за небайдужу позицію громадськості, плавно перейшов на те, що Президент до цього законопроекту не має жодного відношення, а закінчив, що присутні на акції не мають права представляти всю громадськість і говорити від її імені. За часів Портнова, який теж вів а АП – щоправда, ще за часів Януковича – тему судів, не звучало лише першого арґументу, тобто подяки, а все решта у форматі «і я не я, і хата не моя», «а хто ви такі?» були традиційними арґументами у суперечці, а краще сказати протисканні своєї думки перед громадськістю. Користаючи з нагоди, той-таки Андрій Портнов охарактеризував законопроект 1656 так: «Єднання демократів з диктаторами. Наступний крок – спільний офіс в Ростові. Президентська судова реформа успішно триває. 11 з 11 розділів, 20 з 21 параграфів та 145 з 161 статей пропозицій Президента України щодо судової реформи, так би мовити, позиченні, а взагалі-то повністю переписані у колишнього диктаторського режиму». Тому не дивно, що президентський законопроект захищали лише представники його команди, та й то переважно ті, що мали стосунок до праці в Адміністрації Президента.
Зважаючи на суспільний тиск, 13.01 під час розгляду законопроектів 1656 і 1497 було ухвалено «соломонове» рішення – прийняти обидва за основу, створити робочу групу для доопрацювання. Хоч як нелогічно виглядало твердження, що в міцної будівлі можуть бути дві різні за своєю логікою основи, громадськість привітала те, що Президент таки вирішив не протискати суто свій законопроект, і висловила сподівання, що цього разу її долучать до розробки такої важливої для країни реформи.
Законопроект 1406, як зазначив незалежний експерт у сфері боротьби з корупцією Дмитро Котляр, «усуває суперечності в пакеті антикорупційних законів 14 жовтня 2014 року. Без прийняття цих змін неможливо провести конкурс на посаду Директора Національного антикорупційного бюро. А також запустити роботу нових антикорупційних органів. Крім того пропонується деполітизувати процедуру обрання Директора Національного антикорупційного бюро. Також передбачено, що на службу до бюро не можуть бути прийняті особи, які протягом останніх п'яти років працювали у спеціально уповноважених підрозділах по боротьбі з корупцією в існуючих органах правопорядку». Бої за цей законопроект ще попереду – його розгляд призначено на Старий Новий Рік. Протистоїть йому законопроект 1660 авторства президентської команди, що його подав лідер фракції БПП Юрій Луценко. Пропонований документ суттєво посилює впив Президента та АП на формування антикорупційних органів. Як відбудеться це протистояння – будемо відстежувати.
А тепер ключове питання нашої розвідки – хто і для чого ліпить з Порошенка Януковича-2, Кучму-2 чи полегшену версію постсовкових диктаторів з контролем над судами, імітацією боротьби з корупцією та посиленою централізацією? Варіантів є кілька: сам Петро Олексійович, його бізнес-оточення, яке звикло жити в однополярній системі, де олігархи борються за вплив на першу особу, або…просто нездатність нової команди згенерувати нові ідеї та страх взяти на озброєння напрацювання громадських експертів. Про ймовірність останнього свідчить те, що закон про судову реформу – це калька напрацювань Портнова і Ко, а законодавчі ініціативи щодо корупції – калька подібних грузинських рішень (єдиний нюанс: у Грузії часів Саакашвіллі не було громадянського суспільства і єдиними рушієм реформ був власне Міхо, а в нас Петро Олексійович не мав би іґнорувати тих, хто привів його до влади). Але насправді відповідь, чому переможець Дракона стає Драконом, не суть важлива – важливо зробити все, щоб цього не сталося. На зосереджену на політичних ігрищах Верховну Раду сподівання не багато, тож побажаймо успіху експертам від громадськості, форпостом яких виступає вже загуканий нами «Реанімаційний пакет реформ».
14.01.2015