Стійке відчуття того, що суспільство обганяє українську владу на роки, якщо не десятиліття, із завершенням Революції гідності лише посилюється. Тривале намагання Президента подати критику екс-міністра оборони Гелетея та чинного Генерального прокурора Яреми як провокації та дії ворожих аґентів замість банального наведення порядку в підконтрольних йому відомствах — лише одна з ілюстрацій відірваності влади та її бажання жити в трохи осучасненому «совку». Ще одна «крапля» в склянку терпіння людей — учорашня ініціатива з Банкової, яка полягає в тому, аби створити Міністерство інформаційної політики. Вже нині в обід ця ініціатива, до речі, має шанс стати реальністю — за створення нового міністерства, ймовірно, голосуватимуть у Верховній Раді пакетом зі всіма призначеннями в коаліційний уряд. Хоча можуть і винести це питання на окремий розгляд, адже вже вчора інформація про створення «міністерства правди» збурила громадськість і змусила експертів від медія та народних депутатів критично коментувати цю бурхливу діяльність.
Нині вранці під стінами парламенту проти нового міністерства протестували журналісти
Отже, вчора (1 грудня) екс-радник керівника МВС, а тепер народний депутат від партії «Народний Фронт» Антон Геращенко повідомив про плани створити в новому уряді Міністерство інформаційної політики на чолі з ключовим медійником Порошенка Юрієм Стецем. «Є ідея створити у структурі Кабміну Міністерство у справах інформаційної політики, головним завданням якого буде захист інформаційного простору України від Російської пропаґанди і контрпропаґанда в Росії, на території тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Це питання давно назріло і, я б навіть сказав, перезріло», — зазначив він на своїй сторінці у FB.
Звісно, пам'ятаючи часи кучмівських темників, медійна та й не тільки громадськість одразу ж звернулася за поясненнями до Юрія Стеця, щоб той спростував чи підтвердив цю інформацію. Чинний керівник Управління інформаційної безпеки Національної ґвардії не лише підтвердив такі плани, а й розповів про функції, які б мали покладатися на новостворене Міністерство:
- розробка та реалізація єдиної програми інформаційної безпеки, включно із забезпеченням населення достовірною інформацією з першоджерел;
- просування України в світі, формування іміджевих інструментів для цього;
- активне протистояння інформаційній аґресії Росії;
- запобігання зовнішньому впливу на внутрішній інформаційний простір України;
- залучення інвестицій для створення національного інформаційного продукту;
- надання РНБОУ, Президенту, Кабінету Міністрів повної та якісної інформації для ухвалення ефективних рішень щодо безпеки країни;
- формування кадрового резерву для розвитку сфери комунікацій, імплементації відповідних міжнародних рішень та стандартів.
Арґументуючи потребу створення Міністерства, Стець покликається на те, що подібні структури діють в Індії та Ізраїлі, а за Другої світової війни аналогічні інституції центральної влади діяли також у Великій Британії та Франції. При тому кандидат на головного інформатора країни наголошує, що в чинній системі влади немає структури з відповідними повноваженнями. «Генпрокуратура та СБУ є винятково контролюючими органами, вони виконують функції, притаманні силовим відомствам; РНБОУ є дорадчим органом, який аналізує та узагальнює рішення з багатьох сфер та галузей. Між тим, сфера інформації та комунікацій залишається розрізненою, повною протиріч, впливу іноземних аґентів, і в умовах геополітичних воєн стає слабким місцем країни, по якому найперше б'ють вороги», — зазначає Юрій Стець.
Але така позиція не переконала експертів, ба навіть ще більше їх обурила. Так, керівник аґенції комунікацій Pro.mova Євген Глібовицький зазначає, що створення у корумпованій системі влади подібної непрозорої і непідконтрольної суспільству структури не вирішить перелічені Юрієм Стецем проблеми, а радше створить нові. Експерт вважає, що змінити ситуацію в інформаційній сфері можна і тими, що має держава, механізмами: «…Проблема інформполітики не в тому, що бракує київської пропаґанди, а в тому, що український медіа-ринок анґажований ключовими гравцями ринку політичної корупції (за сумісництвом вони ж найкрупніші власники бізнесів, а також політичних посад в Україні), що різко зменшує його ефективність. Замість плюралізму вислужування перед своїми олігархами потрібна конкуренція за довіру до аудиторії. Переформатування ринку, в тому числі і задля безпекової чистоти контенту, можна досягнути вже наявними реґуляторними інструментами — потрібна тільки політична воля».
Юрист Інституту Медіа Права Ігор Розкладай ще категоричніший у запереченні потреби в новотворі, бо переважна більшість функцій, названих Стецем, вже закріплені за чинними структурами (Міністерство закордонних справ, Міноборони та інші силові відомства, Український інститут національної пам'яті тощо) або суттєво суперечать Конституції та законам України (зокрема ст. 34, яка ґарантує свободу думки та висловлювання).
Навіть колеґа Юрія Стеця з фракції Блоку Петра Порошенка, медійник Мустафа Наєм, дуже обережно ставиться до цієї ініціативи і наголошує, що не можна ініціювати створення нової структури, не обговоривши її функціонал та норми про діяльність з суспільством. «Щиро вірю, що автори цього дітища виходили з благих намірів. Але в такій непростій сфері, як медіа та інформація, тим більше після трьох попередніх років маразму, створювати подібні утворення потрібно трохи делікатніше, після широкого громадського та фахового обговорення, пояснюючи цілі і — головне — засоби. Занадто це віддає реґіоналівським "розвели як кошенят" і "через коліно"», — зазначає народний депутат.
Що ми маємо в сухому залишку? Владна ініціатива створити державну структуру у сфері інформації чітко вказує на бажання мати контрольовану пропаґандистську машину з незрозумілими функціями та повноваженнями. І це при тому, що можливості МЗС, дипломатичної служби з одного боку та СБУ й інших силових відомств з іншого не виконуються. До того ж нове Міністерство має діяти на монополізованому (більшість ЗМІ належить фінансово-промисловим групам, сам кандидат на міністерську посаду репрезентує одну з них, підконтрольну Президентові) ринку, наповненому непрозорими і малоефективними реґуляторами на зразок Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі й Національної комісії з питань телебачення та радіомовлення. Тобто є величезна небезпека, що мікрореґуляторів замінить макроконтролер з надзвичайними повноваженнями, головною метою якого стане пресинґ тих, що є на медіа-ринку, ФПГ, а не створення умов для конкуренції та посилення суспільного мовлення. Все це подається під соусом захисту інформаційного поля від аґресії Росії, розуміючи, що бюджет російської пропаґанди (понад 500 млн. доларів, за даними Євгена Глібовицького, з тенденцією до зростання) Україні несила тягти навіть за умов розвитку економіки, а не її спаду у наявному стані. При тому, на думку експертів, держава має всі повноваження і для запровадження відкритості та прозорості на медіа-ринку, і для захисту нашого інформаційного поля та просування України на міжнародній арені, просто з них не користає або користає неефективно.
Не дивно, що ключовим арґументом для влади є період Другої світової війни в Європі або приклад країн Азії та Близького Сходу. Приведена до влади Революцією гідності команда схильна діяти старими методами — створювати інституції під людей, а не змінювати процеси управління, базуючись на нових цінностях. Ми не переможемо Росію у контролі за інформацією — ми можемо перемогти її лише у відкритості та прозорості. Перемогти брехню більшою брехнею можна лише на нетривалий період, а перемогти її правдою куди важче, але ця перемога буде ефективною і надовго.
02.12.2014