І темніють зненацька ліси, і гори темніють, і води на поверхнях і в глибинах темніють. І тільки очі серед всього не темніють ніколи, ясніють, світяться, сяють.
Сифони заряджалися з велетенських чорних балонів з якимись глухими поршневими звуками. Потім я вітав їх, як добрих знайомців з дитинства, в картинах кубістів
Охочі до життя, відкриті майбутності, сповнені недовіри до сучасності, суверенні, оснащені неспішною і неметушливою фаховістю. На початку юності щойно по великих війнах
...і стало раптом так відчутно, що життя незмірно переростає тіло, яким воно просто послуговується, і відтепер нема іншої ради, як тільки впустити його, дати жити своїм життям
