Покої повнилися випуклим й об’ємним осіннім духом сливок і яблук; у повному і прохолодному запаху дійшлості, в’язнучи в цій студенистій стиглості, линули звуки музики
До початку середньої осені довгий і темний наш коридор здобувався нарешті на повню єства. Наставала намацальна й неминуча очевидність: він, по суті, осінній
З депозитарію минулого в розколині часів, певні речі просто запали туди, загрузли там і не змогли бути відразу змиті й зметені безжальністю і безоглядністю доби
Коли все літнє увиразнюється, усталюється, укладається, узвичаюється, тут же скромно і стрімко скрадається тремка і тривожна тінь, тактильний натяк скорого спаду
І темніють зненацька ліси, і гори темніють, і води на поверхнях і в глибинах темніють. І тільки очі серед всього не темніють ніколи, ясніють, світяться, сяють.
