Гарно, коли гроші гарні. Паперові гроші, окрім решти їх незаперечних чеснот, мають бути передусім гарні. Можливо, це найголовніша їхня додана вартість. У дитинстві переважно перша, найчастіше вирішальна, до якогось часу, мабуть, єдина, не додана, але дана. Можливо, асиґнації й намагаються робити такими привабливими, аби додатково підкреслити інші їхні вартощі, в дитинстві ще не очевидні. В кожному разі, деякі банкноти є справжніми витворами високої графіки.
Надовго в дитинстві краса паперових грошей полонила мене: я змальовував, перемальовував, копіював деякі банкноти всіх досяжних валют різних часів, здебільшого не з ориґіналів, тоді, зрозуміло, недоступних, а з інших зображень в книжках і журналах, простими і кольоровими олівцями, потім мокрі проби аквареллю, висушування, наведення розтопленим воском водяних знаків, зведення двох аркушиків в один – я був зачарований цією магією. В дитинстві для мене не існувало іншої приваби грошей понад їх очевидну красу.
Мене добре зрозуміють ґрафічні дизайнери і боністи, хоча для них, імовірно, історичні й пізнавальні виміри грошей складають вартість не меншу, мені тоді доступну найвище як невиразне передчуття.
Одного пізнього колоноворічного вечора котрогось з пізніх сімдесятих Тато ошелешив мене таким дарунком, на який я не те що зовсім не сподівався, а навіть не припускав, що таке щось може існувати. Тут важливо згадати, що Тато був радше нумізматом, але не боністом.
В такі вечори я любив ще перед сном усамітнитися в темному середньому покої на паркеті під пахучою глицевою свіжістю ялинки, освітленої тільки незмигними неяскравими різнобарвними гірляндами. Вітальня була поза тим темна, тільки крізь матові прямокутники дверей соталося оливне світло з коридору. Вказувало на те, що дорослі ще далеко не сплять і дім ще віддалено діяльний. Тим більшою видавалася зачарованість мого слабкого кольорового світла. То був фраґмент нічного зимового лісу, уміщений до вітальні. Це уявлення ще посилювали пряні запахи морозяного повітря, що його задував крізь дрібні шпари у величезних вікнах вечірній вітер. Напалена піч випромінювала незримий жар з іншого кінця покою, при дверях, а вбрана ялинка стояла під вікнами, у темних протягах. Тому неважко було уявити себе в глибоких заметах, у високих кучугурах, під деревами в нічному зимовому лісі.
Зненацька двері відчинилися, м’яко, але й дуже урочисто увійшов Тато і без жодних вступів, без передмов, просто дослівно розмашистим рухом піднесено поклав переді мною під ялинку грубезну, величезну паку давніх, небачених ніколи паперових банкнот. Перше, що я відчув від повіву цього розмаху, був їх терпкий запах. Перше, що я побачив, було їхнє забарвлення, притишене, приглушене, стримано-святочне, таке суголосне сріблясто-зеленому, сизо-синьому сутінку ялинки. Тато сказав ще, ледве стримуючи себе, кілька стриманих слів про те, що зауважив, як я милуюся малюванням грошей, і тому ці тепер мої, і пішов. А я, приголомшений, взявся їх розглядати. Відтепер на багато років наперед ця пака асиґнацій стала мені одним з найважливіших занять і підставою для забав уяви. То були найбільші гроші, які колись вручав мені Тато, взагалі найбільші в дотеперішньому житті, номінально зовсім безвартісні, але ноематично безцінні.
Там були ялинково-зеленкаві банкноти в 5 злотих, з дуже звідкись впізнавано м’яко заокругленими і все ж невблаганно суворими рисами гордого, мало не зверхнього, пронизливого і вразливого у своєму скрайньому драматизмі жіночого обличчям, з сяйливою в потемках протосецесійною пишнотою волосся, все вміщене в картушевому колі, підбитім виразно вирізьбленим, влучно вирізаним листям будяка пагорбового з його неповторними цупкими трикутниками нерозкритого ар-дековського квіту. На білому полі банкноти натомість тонесенькими лініями, що розпадалися на короткі мідьоритові штрихи, був накреслений худий і вусатий заможний літній господар у високій смушковій шапці. Він же, вже в інший спосіб, був упізнаваний у водяних знаках. Цинамонова десятка з тонко проведеним профілем дівчини у миртовому вінку на білому полі, з двома музами в тілі банкноти, однією з книгою і совою, а другою, заквітчаною вінком, з лірою і цапом, спертими з двох боків на великий овальний картуш із написом, а на звороті монументальна, наче бронзова верба під стримано різнобарвною веселкою і натхненним, з відведеним убік лицем, Шопеном під нею. На білий край двадцятки знов повернувся той самий аскетичний рустикальний рільник з високими вилицями і у високій шапці, що був уже на п’ятірці, а на її синювато-сизому троїстому тілі зліва стояла в якійсь скульптуральній, але цього разу ново-речевій закляклості матір в простопадній туніці з колонними канелюрами і з двома дітьми, дівчинкою на руках і хлопчиком, що милується ніби кам’яними квітами, в ногах. У правій натомість третині, всередині хвилястого обрамлення, вміщено погруддя молодої дівчини зі свавільно розвіяним романтичним волоссям над білими вилогами вільного комірця. На реверсі цієї асиґнації був якийсь по-домашньому величний Вавельський замок, обставлений подібно скульптурними алеґоріями будівництва й науки. Глицево-зеленава п’ятдесятка, знову з тим самим старим заможним рільником на білому полі, з тепер трохи видозміненою, наче побаченою з другого боку тричвертного оберту голови дівчиною з витким волоссям і вільними вилогами, і з краківськими Сукенницями на звороті. І нарешті великі золотаві плахти соток, зі старосвітським бородатим вельможею в багатому горностаєвому кунтуші з пишними позументами на білому краї, з осяяним знизу, від напису Sto Złotych, нагим Гермесом з кадуцеєм у правиці, чиї чересла прикривала летка лента з чотирма числами 100, а по боках схожі на тяжке чавунне плетиво набрамного литва цифри 100, а на звороті заокруглена будівля банку під округлою, схожою на обсерваторну копулою. На всіх банкнотах був напис в добре вже знаній мені з численних давніших відкриттів у нашому помешканні нібито старопольській шрифтовій манері: Bank Emisyjny w Polsce. На кожній без винятку банкноті був ще неодмінний напис: Kraków 1. marca 1940 R. Безумовно, це були давні гроші, знайдені десь вдома поклади предків. Хоч і були вони з того самого року, що й Тато, виглядали, втім, значно старшими від нього, щонайменше на ціле покоління.
Намацальний для пальців був друк на них, ніби застиглий в найтоншім мереживі лак. Ніби тонесенька сіточка марлі відбилася на хрумкому папері, крижована крижма зі стократно перехрещеними лініями, з мережею перехресть, укладених у вигадливий лад хвиль, ніби знані згодом зі шкільних уроків фізики металеві ошурки підо впливом силових полів магнетизму. Вигадливі вигини і плетива найтонших волосин.
Бентежна співдружність невідповідностей визначала вигляд цих банкнот. Приспане поєднання несполучуваностей різних стилістик панувало там. Рустикальне поряд з претензійним, романтика поряд з класицизмом, сецесія спритно сусідила з новою речевістю. Бурхлива, але приборкана рослинність. Старопольськість поряд з античністю, модерність на спілку з архаїкою. Пам’ятки і пагони. Сильно приховувані, тим легше відчитувані натяки і послання. Відчайдушна спроба синтези якогось переказу, ледве досягнутої, насилу утримуваної.
Тоді я не відчитував цих суперечностей, тільки відчував дивне збентеження від їх поєднуваності. Ці банкноти пашіли заможністю, задбаністю і затишком, начебто навіювали надійність.
Досить довго мене зовсім не цікавила їх історія, таким переконливим було це ворожіння на красі шати. Правда відкрилася потім як безодня. То були тимчасові псевдопольські гроші Ґенерального Ґубернаторства, коли ніякої Польщі, а тим паче ніякої суверенності вже не було, засіб вимити всі засоби для існування, дивна примха Ганса Франка, що якраз у тому Вавелі резидував, дозволити назвати емісійний банк польським, розпач творців тих купюр, так званих «млинарок», відчайдушна спроба зберегти тяглість і вмістити стільки прихованих послань, скільки дозволять або не виявлять окупанти. Вдавана суверенність, яку суґерували ці асиґнації, була симуляцією суверенітету, спробою вмістити несумісні змісти.
Ці гроші були колись обіговими знаками моїх недавніх і непольських предків, недовго і силою обставин вони їх теж стосувалися, і, судячи з обсягів тієї паки, їх у них було немало. Моя дитяча зачарованість ними була, як виявилася, скерована на носія і вираз розладу і розпаду. І терпкий запах тих грошей був нерозпізнаною вчасно, добре зачаєною, приховуваною до часу терпкістю самої субстанції історії.
05.01.2024