Ставало тоді в кімнаті ніби всередині просвітленого наскрізь каламутного кристалу. Скісне і жовте листопадове сонце, вже не затримуване навіть зіржавілою бляхою горіхового листя, пронизувало його крізь запітнілі зсередини шибки, але виснажувалося від цього проникнення, ніяковіло, никло. Волога від видихів втомлено сповзала вниз вікнами, збиралася, а тоді нараз розряджалася в раптових стрімких збіганнях. Нетривкий трем пізнього проміння лучився тут всередині з охлялим теплом останнього в цьому році жевріння вже майже остаточно охололої печі. Хідники скручені і складені. Вишивки й обруси згорнуті і сховані до шафи. Покрови підібгані, предмети підібрані. Покої порожні, принишклі, приречені і гулкі.
Я думав про те, що будуть бачити і про що думати схололі і схудлі нараз меблі весь цей довгий час без нас, цілу цю довгу зиму. Тут будуть ставатися свої спектаклі світла, яким ми не будемо свідками. Будуть вриватися і вирувати варварські витівки вітрів, снуватимуться спроквола сни засипаних і заспаних снігів.
Понурі і похнюплені, потяті до переїзду хризантеми липли пахучими пелюстками до мокрих шиб. Поза тим пахло пусткою і пудрою. Передчуттям прийдешньої порожнечі покинутого простору.
Шкіряні торби, сітки з круглими металевими руків’ями, великі верети, обережні оберемки зимового одягу, полинялі хутряні шапки і лискучі хутряні коміри, колючі шалики, викривлені, пристосовані до обрисів ніг зимові чоботи зі стесаними і обтертими обцасами творили окремий острів на оголеній долівці.
Сушені сливки посортовані в пакетах від польської пошти. Горіхи попаковані в паперові пачки. Темні дерев’яні бочки з-під ринв спорожнені і сховані. Знесені до пивниці і поскладані там на полиці викопані й обтяті бульбища жоржин. Віконце в пивниці заткане затверділою від старості свитою. Маленькі круглі отвори в кам’яних фундаментах законопачені твердими дерев’яними, обмотаними полотном чопами.
В печах ще дотлівав жар, але всі поверхні в домі вже безжально вистигали просто під пальцями. Відчужено відлунювали підлоги. Звідусіль вже віроломно і вперто вкрадалася волога. Найбільше за довгу зиму просякнуть нею книжки, перини і подушки. А тим часом на ще ледь теплих печах у старих ситах підсихають вже мимохідь принагідно підібрані з-поміж опалого листя останні мокрі горіхи.
На величезних від порожнечі грядках лежало тріскуче посохле бадилля по вибраній, вибавленій бараболі. Прямо і пряно пахло простою землею. На них ми ще наостанок влаштовували ризиковані ристалища і сумнівні сутінкові тичкові турніри.
Понад особливо вразливими квітковими клумбами покоїлися пласти сріблястого ялинового пластя. Показово й підкреслено переставали пізнавати нас давно і добре знайомі коти. Наполегливо не звертали увагу, не зважали, зневажали за втечу звідси, за зиму без нас.
Муштардова машина важніла і поступово просідала. Я міркував, чи перетривають відкриті надвірні лямпи натиск тріскучих морозів. Чи не впадуть у відлигу відвільглі кавалки стелі. Стовпи веранди і ґанку стояли суворо й темно, дім докірливо мовчав.
Тоді нарешті наладована машина сторожко скочувалася кам’янистим гостинцем з високого горба. Завертали ще ненадовго на Гориш. Там вже темніли гори.
Далеко за виїздом була одна глибока і вузька долина під безміром небес. Там внизу давно стояла пусткою велика хата, начебто проклята, нібито відьомська, що віщувала лихо, але тепер та покинутість була єдино відповідним виразом всього. Скупе світло, і полишені пусті площини, і скісні схили.
Нечувані небеса, раптові снопи жовтого сяйва з розривів і розтинів густих і грізних хмар. Розчахнута височінь було суцільною сумішшю найяснішого і найтемнішого, на що тільки здатні небеса, але без жодної цілісності, поєднанням помисленних протилежностей без переходів, усіх пов’язаностей без очевидної зв’язності. Була піднесеною сумою і підсумком усіх небесних станів року.
Над самою дорогою клубочилося громаддя летючого листя. Стрімко сутеніло, повний перелік і почерговість змалку вивчених назв придорожніх сіл плуталися в темну й глуху дрімоту. Врешті все робилося непроглядним, чорноту ночі прошивали лиш стріли наших гострих і тугих світел.
Всередині поступово встановлювався запах полишеного щойно дому. Усталювалося усвідомлення, що так тепер кілька місяців поспіль буде пахнути й їхня кімната у міському мешканні, принаймні. Перенесення цього запаху якраз і відбувалося тепер.
Зненацька знерухомлення в суцільній темені, не подібній на вечірнє, навіть пізнє осіннє освітлення нашої головної вулиці. За вихопленим світлом високим парканом лежало темне і велике тіло вологого цвинтаря. Запалити свічку, вкласти сільські хризантеми на чорний ґранітний гробівець.
Темно-зелено відсвічує при вході будиночок доглядача. Невидні шляхи до рідних могил, знаходжені безпомильно й наосліп.
Зненацька серед темені, з-за великого дерева, струмені світла. Злива свічок серед темряви за ним. Відкритий вівтарик з витятої бляхи, біла й самотня постать в синій і зоряній мантії посеред сяйва цвинтарної пітьми в одному знайомому, зачаклованому з далеких днів закапелку. Лите тепло від оплилих від палання свічок серед важкої вологи опалого листя, серед безміру осінньої ночі.
24.11.2023