Не минає й тижня, як парламентська фракція «Батьківщина» тішить ворогів заявами своїх депутатів про вихід у вільне плавання в позафракційному просторі. Останніми про таке рішення оголосили двоє — Володимир Купчак та В'ячеслав Кутовий. «Партійні вожді зрадили ідеали опозиції і саму Юлію Тимошенко», — прокричали вони і гучно грюкнули дверима. Щобільше, ці опозиціонери до опозиції закликали піти за їх слідами (вийти з фракції) решту екс-колеґ і створити в межах парламенту нове об'єднання.  

Партія «Батьківщина» й ті сили, що уособлюють «Об'єднану опозицію», вирішили запропонувати свої 5 копійок у торг межи Євросоюзом та українською владою: «Вранці гроші — ввечері стільці…» А властиво: «Батьківщина» звернулася до євроспільноти з проханням не підписувати з підданими України Угоду про асоціацію, допоки офіційний Київ не звільнить із в'язниці Юлію Тимошенко.  

Віталій Кличко вийшов на другу позицію в рейтинґу електоральних уподобань. Цю тенденцію минулого тижня підтвердили відразу дві соціологічні контори (перший дзвіночок, щоправда, пролунав у квітні, в дослідженні іншої установи; але тоді ще не вірилося).    

Минулого тижня Верховна Рада повернулася до однієї зі своїх улюблених тем — депутатської недоторканності. Проект очікувано провалили. Таких ініціатив у Верховній Раді з'являється багато, і кожного скликання; декотрі з них навіть доходять до голосування у сесійній залі. Депутати завжди мають що сказати до цієї теми. Дарма що їхня позиція залежить від того, чи є вони носіями ярма парламентської меншості, а чи уособлюють гніт парламентської більшості. Попри палкі промови, статус недоторканного депутата залишається незмінним, відколи Україна здобула незалежність.

Ориґінальний і несподіваний вийшов фінал акції «Вставай, Україно!». Після гастролей країною (точніше тільки її половиною) з розповідями про єдність опозиції її лідери на Софіївській площі у Києві задекларували, що спільного та узгодженого між ними кандидата в президенти не буде! Принаймні в першому турі голосувань. На вибори підуть всі, а хто вийде у другий тур, того ці «всі» там (у другому турі) і підтримають.      

Минулої суботи в Києві було гаряче. Не про температуру повітря йдеться, хоч надворі справді стояла спека. Йдеться про високий градус суспільних настроїв у столиці, адже там одночасно відбувалися дві кардинально антагоністичні політичні «тусовки»: фінал «повстанської» акції опозиціонерів «Вставай, Україно!» та організований провладними політиками «антифашистський» марш. Оскільки добірне товариство з обох боків апріорі не може знайти спільної мови спілкування, то без сутичок, бійок та провокацій не обійшлося.

  Цьогорічний приїзд до Києва знаного українського театрального режисера Олега Ліпцина мистецькою громадськістю був сприйнятий неоднозначно. Виїхавши у середині 1990-х років за кордон, Олег Ліпцин майже щороку буває у рідному Києві. Та цієї весни він приїхав з планами проведення Фестивалю актуального українського театру, що «має показати маловідомі сторони сучасного українського мистецтва в контексті і у складі світового художнього процесу».  

Скандальний законопроект, у якому передбачено приватизацію української газотранспортної системи та інших елементів української енергетичної господарки, має шанс потрапити до порядку денного Верховної Ради вже цього тижня. Напередодні травневих свят, коли одна частина українців думала про флагштоки у первомайській та георгіївській стилістиці, а інша — про паску і ковбаску, влада вирішила розкрити всі козирі відразу: про приватизацію ГТС, та ще й гамузом. Зі слів міністра енергетики Едуарда Ставицького, з молотка планують спустити понад 50% акцій — контрольний пакет.

Верховна Рада не підтримала законопроект про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співпрацю з питань міждержавного усиновлення. За відповідний документ проголосували лише 123 народні депутати з 413, зареєстрованих у залі засідань в середу. Голосування демонстративно проіґнорували фракції "Свободи" та КПУ.  

  Нині стартує 66-ий Канський фестиваль, де в межах українського національного павільйону буде представлено проект режисера Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці»: проста історія «західняків», які змушені роками працювати за кордоном, аби прогодувати свою родину в Україні.