Доки стоїть Майдан у обох антагоністичних таборах – влади і опозиції – чухають ріпи яйцеголові: як так зробити, яку технологію застосувати, аби цей натовп демонстрантів повівся так, «як треба»? Одні намагаються осідлати народний гнів, інші ж дбають про те, аби з них самих не зробили «криваве місиво». Панічність рухів з обох сторін й не цілком адекватне розуміння того, що відбувається в країні насправді призводить до помилок. До помилок, які можуть виявитися фатальними.
Про те, де помиляється влада, а де опозиція і що робити у цій ситуації людям, які хочуть змін «Z» розмовляє із досвідченим політтехнологом Сергієм ГАЙДАЄМ, який у цій ситуації думає з точки зору інтересів Майдану і дає конкретні технологічні поради тим, хто хоче, аби «Дні гніву» дали такі довгоочікувані нами результати.
Політтехнолог
Сергій ГАЙДАЙ:
ВЛАДА ПЛЮВАЛА НА ВСІ МАЙДАНИ РАЗОМ УЗЯТІ. ВОНА ДАВНО ХОТІЛА ДУБЧАКОМ ЗРОБИТИ З УКРАЇНИ БІЛОРУСЬ
Передчасний день гніву
– Не критикувати привселюдно опозицію, щоби не сіяти песимізм. На цьому зійшлися користувачі соціальних мереж – прихильники Майдану. Але ж не можна не помічати і стратегічних, і тактичних промахів опозиціонерів.
– Не варто думати, що опозиція просто дурна чи чогось не розуміє. Усі політики: і влада, і опозиція прекрасно усвідомлюють усе, що відбувається. Вони володіють величезним масивом інформації, про який звичайні люди навіть не здогадується. Просто цілі та висновки, які роблять ці дві політичні сили, можуть бути дуже різними. Ситуація одна, але політики сподіваються на різні сценарії розвитку. Натомість реальність може бути ще іншою.
– Що й продемонстрував Майдан, який несподівано зібрався відстоювати свій геополітичний вибір.
– Особисто для мене на цьому майдані не було жодних відкриттів. Бо вже три роки розповідаю про «український день гніву». Але я завжди прогнозував, що люди повстануть в 2015 році. Адже тоді точно буде серйозний привід – вибори президента, при цьому буде фальшування (наша влада по-іншому не може), тому люди не захочуть терпіти ще один термін Януковича і почнуть протестувати. Деякі опоненти мені казали, що Янукович «не доживе» до 2015. Але такий генезис: не тільки ми звикаємо до Януковича, але й він починає під нас підлаштовувався.
Коли донецькі прийшли до влади, відразу хотіли «закрутити гайки» з приводу свободи слова. А потім зрозуміли, що це вже технологічно неможливо в нашому модерному світі – з Інтернетом, неконтрольованими виданнями, коли журналісти навчилися робити «тихий саботаж». Я пам’ятаю, як це все відбувалось. Якось я вийшов на Європейську площу і поруч сидів в кафе регіонал Олег Калашников з парламентаріями російської Думи. І він їм жалівся: «Понимаешь, вроде бы и СМИ все наши: владеем и всё контролируем, но всё же этих журналистов не угомонить – пишут, что хотят». Це дуже чітко пояснює ситуацію. Правда, важко було спрогнозувати, що Янукович своїми ж руками розпочне День гніву.
– Його "гнучкість" не витримала випробування євроінтеграцією.
– За декілька днів до Вільнюсу я розумів: мабуть, доведеться змиритися, що "євроінтегратор" залишиться ще на один термін, тому що це був початок його кампанії. Його електорат не реагує на Росію чи Європу. Це просто такі фішки. Бо ці люди все-одно не бувають ні там, ні там. Це патерналістськи налаштований електорат, для якого найважливіше – сильна влада. Батько, який все вирішує. Який може сказати: «От я вирішив – йдемо в Європу! Я все для цього зробив». І потім може говорити протилежні судження: яка класна Росія і яка погана Європа. Таким є електорат у тоталітарних суспільствах. Якщо батьки сьогодні розповідають, що Дід Мороз – добрий, а завтра – що він поганий чаклун, то маленькі діти повірять і в одне, і в інше.
Для Януковича поміняти вектор не було проблемою. Але при цьому йому потрібно залишатися сильним гравцем, у якого все під контролем. Але йому не вдалося. Бо до цього політичного кульбіту президента в Україні ніхто серйозно не критикував. Хіба в Інтернеті. Але більшість українців отримують інформацію з традиційних видань. І от це сталося – у Вільнюсі Янукович не підписує угоду про асоціацію з ЄС. Це невдача. І найцінніше, що зараз відбувається – Україна відкриває для себе 24 канал, 5 канал, Інтернет, громадське телебачення, які дуже опозиційно налаштовані. І які би події не відбулися в подальшому, Янукович уже програв вибори.
Маленький збій великої системи
– Поясніть, для чого було Януковичу вдаватися до силового розгону Майдану? Адже за тих умов, які були на той момент – мирний протест, студенти, які би ще трохи постояли й порозходилися по хатах – Януковичу нічого не загрожувало.
– Якщо чесно, я теж не розумію логіки тих дій влади.
– Зараз активно обговорюють дві версії. Влада скористалася російським сценарієм, щоби показати хто в хаті господар – розігнати, налякати, підкорити. А інший – міжусобиці між групами впливу на Януковича, зокрема, що це технологія глави Адміністрації Президента – Сергія Льовочкіна.
– Про "руку Москви" забудьте. На мою думку, може бути дві версії. Перша – справді Льовочкін – досвідчений інтриган, який втілив таку геніальну багатоходову комбінацію. Що цю підставу для президента він готував багато років, купуючи навіть журналістів. Хоча всі про це розповідають, але я не вірю. Набагато вірогідніше – це звичайна недбалість, людська дурість. Тобто, президентові відрапортували: «Майдан зійшов на пси, там залишилися п’ять калік. А йолку треба ставити». От президент і дав добро на розгін. Але при цьому не подумав як саме це треба зробити. А далі спрацював зіпсований телефон. Бо міліція очікувала силового вирішення ситуації. І раптом їм дають відмашку – можна зачищати. От вони і зробити це так, як уміють.
В Україні правоохоронці живуть поза правовим полем. Це особливий вид державної номенклатури. Туди відбираються специфічні люди, для яких відчуття влади – це наркотик. Вони розуміють, що абсолютно безкарні, тому можуть кого завгодно віддубасити, зґвалтувати, пограбувати. Тому, коли чують: «Розберіться з тими малолітками, які про Європу торочать по всіх телеканалах», вони це виконують так, як звикли.
– Важко уявити, що в якійсь іншій державі лише через помилку в артикулюванні завдання постраждало би стільки невинних людей.
– Я дуже добре знаю цю владу. Повірте, дурості на всіх рівнях – предостатньо. Звісно, вони розумні й усе прораховують, але система – величезна вертикаль – дає збої. Власне тому я думаю: підставила Януковича не конкретна людина, а природа системи влади. Рано чи пізно це мало статися. Бо в такій ситуації треба грати дуже обережно й віртуозно. Віртуозно – це якщо би сам Янукович уночі вийшов би до студентів і пояснив причини свого рішення, як у телевізійному інтерв’ю.
– Думаєте, якщо після Вільнюса Янукович би вийшов з покаянням, то Майдан би йому пробачив це "прогрішення"?
– Він взагалі повинен був піти туди до Вільнюса й просто пояснити: «Люди, у нас виникли труднощі. Країна не готова до Асоціації. Бо маємо архаїчну застарілу систему економіки. Навіть напруга у них в розетках – 380, а у нас – 220. Ми згоримо там одразу. Дайте мені трохи часу й ми таки приєднаємося до ЄС. Я ж їду до Вільнюса, поясню, що нам потрібно ще трохи часу». Якщо би він розмовляв із опонентами, то були би шанси розпустити Майдан із найменшими іміджевими втратами.
Програти битву, щоби виграти війну
– Але влада показала, що не піде на жодні поступки. Навіть тоді, коли це конче необхідно – заради того, щоби зберегти обличчя перед міжнародною спільнотою. Досі ніхто з силовиків не втратив посади, відкрили лише три кримінальні справи проти рядових беркутівців. Уряд має імунітет до кінця цієї сесії. У нас ще залишається загроза силового розвитку подій?
– Влада зробила колосальну помилку – побила дітей на Майдані. Тої ночі, так сталося, я вийшов на Майдани о п’ятій. Все вже скінчилося: купа крові, одні ще втікають, інших розтягують беркутівці. І настрій пригнічений – сволочі, розігнали. Влада плювала на всі майдани разом узяті, і давно хотіла дубчаком зробити з України Білорусь. І коли зібралася величезна маса людей, щоби цього не допустити, то опозиціонери не змогли скористатися такою величезною енергетикою протесту та бажанням помсти. Адже другий Майдан зібрався вже не за євроінтеграцію, а щоби послати всіх до дідька – і Януковича, і Азарова, і київську владу. Тобто, якщо опозиціонери зі сцени кажуть слово – революція, то абсолютно прогнозовано, що з'явиться радикально налаштована молодь. Є три-чотири організації, які першими захопили Київраду. Цим спокійнісінько скористалася опозиція, зайняла приміщення і далі за цими революціонерами не пішла. Насправді хода закінчилася на Банковій. А опозиціонери туди навіть не дійшли – залишилися виголошувати промови на Майдані незалежності.
Нині усі звинувачують у провокаціях Дмитра Корчинського. Але він чесно пише: «Зрадниками є опозиціонери. Саме вони закликали людей на революцію, а перетворили її на екскурсію по Києву. Учора віддубасили ваших дівчат, матерів і братів, а сьогодні ви маєте постояти на майдані, щоби «налякати» владу. Ми йшли мститися». Корчинський зі своєю дружиною були на Михайлівській площі, і вони казали прості речі: міліцію треба побити у відповідь. Так буває у нормальних країнах. І таке збиралися зробити оцих 30, а не 300 радикально налаштованих хлопців. Розумієте, сьогодні мені Корчинський набагато симпатичніший, ніж ті, хто його хоче розпинати. Вони зрадили не лише його, а всіх, хто прагнув помститися. І ці казки про мирні протести лише обурюють.
– Без брому дивитися кадри штурму Адміністрації президента не можна. З огляду на кількість бійців "Беркуту", при подальшому штурмі там могло бути суцільне криваве місиво.
– Криваве місиво було на Майдані. І воно може стати перманентним. Білорусію добре знаєте? Там регулярні профілактичні місива. Тому якщо є хлопці, готові бути гарматним м’ясом, то називати їх провокаторами та послати чимдалі – це ніщо інше, як зрада. Якщо тоді українці зайняли би Адміністрацію, повісили європейський прапор, то Президент автоматично став би біженцем, і влада втратила би легітимність. І ось туди повинен був зайти Яценюк.
– Жодного представника триєдиної опозиції на той момент фізично на Банковій не було – вони проводили нараду.
– Це і є зрада. Треба було заходити та казати: «Ми взяли владу в країні!» А далі – посилати емісарів та захоплювати владу в міськдержадміністраціях. Досі є план переможної війни.
– Ви зараз це говорите як політтехнолог чи як громадянин?
– Як людина, яка дуже багато знає, як здобувається влада. У жодній країні ні разу мирних шляхом влада не бралася. Якщо попередні керманичі не віддавали її добровільно. Регіонали точно дали зрозуміти – не віддадуть. І коли мені наводять приклад Ганді, то це була зовсім інша ситуація. Не мирний протест, а руйнування імперії. Ганді не захотів брати владу, а зачекав, поки імперія зруйнується. Так і вийшло. А ми на Майдані дев'ять років тому не взяли владу, а забезпечили фон для домовленості двох політичних еліт. Влади не було ні в Януковича, ні у Ющенка. А фон громада створила під помаранчеву команду. І тоді Кучма передав владу Ющенкові. Власне цього йому ніяк не може пробачити Янукович. Цим пояснюються і кримінальні справи проти Кучми, і чому так погано живеться Пінчукові, і чому зятя Кучми витурили з політики. А якщо була би революція, тоді вона би вирішувала кому віддати владні повноваження.
– Станом на зараз у боротьбі між владою і опозицією, остання, мабуть, ще не виграла жодної битви. Вимоги маліють, опозиціонери відступають назад, ведуться на завідомо програшні комбінації. Чого хочуть опозиціонери?
– Домовитися з владою та вибити собі якісь преференції.
– Занадто вузька мета. Особливо за такої підтримки на Майдані. Люди готові заплющити очі на дуже багато недоліків, які є в лідерів опозиції, змиритися з певними ідеологічними розбіжностями. Але їм конче потрібні лідер та стратегія. І коли опозиція заявляє, що не сяде за стіл переговорів зі злочинною владою, а через кілька годин Кличко заявляє, що готовий до діалогу з Януковичем, то цей інформаційний хаос розмагнічує та дезорієнтовує Майдан. Низи можуть, а верхи не хочуть?
– У революції є імпульс. Він був 1-го числа. Потім його вже немає. І саме цей імпульс давав право опозиції зняти цю владу. Хоча би символічно. А опозиція весь вечір шукала провокаторів. Яких немає. Повторюся – є люди, які по-іншому дивляться на революцію, ніж вони, і вони є більш адекватні. Я особисто не хочу битися, не хочу нічиєї крові, але я нікого не обманюю. Я би чесно говорив: «Так, революції не буде. Треба придумувати якісь інші форми протесту». Але, кричачи: «Революція!», лідери повинні розуміти, що це передбачає штурм, формування армії, озброєння. Влада дала право застосовувати проти неї зброю, бо першою побила мирних людей.
Парад європейського самоврядування
– Але влада зараз веде себе не дуже прогнозовано. Президент їде в туристичну подорож до Китаю, звідти – в Росію, готовий був податися навіть на Мальту. Що означає відсутність Януковича в Україні – він знімає з себе відповідальність за все, що діятиметься в країні?
– Є дві логіки розвитку політичних подій. Першу можемо назвати партійною. Усе, що відбувається, розглядати як конкурентну боротьбу Партії регіонів та опозиції. Під таким ракурсом експерти аналізують, що треба було домовлятися, скористатися змовою олігархів. Богословська "посипалася", можна було використати Льовочкіна. Мені здається, це шлях у нікуди. Бо навіть якщо припустити, що опозиція – сильний кулуарний гравець, то вся ця підкилимна гра не зрозуміла для народу. Дещо показують, дещо приховують, і лише колись із мемуарів можна буде все довідатися. Але головне – це не поміняє законів, за якими живе наша країна. Бо політика не повинна бути підкилимною, Президент, який віддає злочинний наказ, від якого страждають невинні люди, повинен скласти з себе повноваження. Буде дике розчарування, якщо влада просто переформатується.
Таке вже відбулося 2004 року. Тоді ми теж хотіли поміняти правила гри: позбутися корупції, засилля чиновників, кланово-сімейних взаємин у політиці.
Інша логіка подій – громадянська. Можемо назвати це парадом самоврядування. Зараз для місцевих політиків є шанс – підняти над радами прапори європейського самоврядування. Бо це те найголовніше, чого треба вчитися в Європи. А в нас – хамська азіатська вертикаль влади. Європа нам потрібна не для віз, дешевої ковбаси чи іномарок, а для того, щоби поміняти відносини між владою та народом. Ні міліції, ні військових не вистачить, щоби придушити осередки самоврядування по Україні. Скажімо, що зі Львовом можна буде зробити? Там же зведуть довкола міста барикади, а люди згадають про практики УПА, познаходять зброю. Тоді мобілізуються і "сопляки", і "Свобода". Як мені здається, на Заході України цього лише й чекають. Тому влада у Києві й не наважується силою повертати собі адміністративні будівлі.
Треба починати з Києва – проголосити революційне самоврядування, виселити Олександра Попова, захопити КМДА. Щоби влада відчувала – це вже не її територія. І як тільки донецькі відступлять до свого Донбасу – це буде перемога. Це і є та громадянська війна за методом Фіделя Кастро та Че Гевари.
– У соціальних мережах активно обговорюється ідея – замість лідерів опозиції винайняти на зарплату якогось поважного ефективного менеджера. Рівня Михаїла Саакашвілі чи Лєшека Бальцеровіча.
– Немає такого механізму. Це ж не найманий директор компанії. І як його вибрати – організувати вибори на Майдані? Тоді матимемо 200 людей, за яких проголосує однакова кількість людей. Лідерами революцій стають ті, у кого є три риси: інтелект, воля та мандат – так званий рейтинг довіри людей. Знаєте, в чому трагедія трьох людей, які очолюють Майдан?
– По одинці кожному чогось бракує.
– Саме так. У Яценюка, безумовно, є інтелект. Із волею цікава ситуація – ніби і є, але якась половинчаста. Він щиро намагається її показувати, але ліміти волі вже вичерпані. У Тягнибока є інтелект, воля, але немає мандата, за ним не підуть люди. Не знаю як у Львові, але столиця його не підтримує. У Кличка ж є лише мандат. Їм би якось обійнятися та злитися воєдино. Керування революцією можна повністю довірити Тягнибокові, обличчям зробити Кличка, деякі рішення дозволити приймати Яценюкові. І при цьому покликати ще з десяток політтехнологів. Щоби ми створили ситуативну "кімнату війни" – видавали аналітику та поради.
– Але ж ви розумієте, що навіть за такі поради, не кажучи вже про активні дії, у разі невдачі доведеться нести відповідальність?
– Так. Якщо це все провалиться, влада буде розправлятися. Але, повірте, це дуже легітимно, тому що згідно з Конституцією України єдиним джерелом влади є народ. Це дуже сильно змінить Україну. І хто би не став президентом, він не зможе «правити» так, як Янукович.
Виграти в наперсточників
– Ви говорили, що психологія натовпу – це психологія шестирічної дитини. А якою може бути тривалість життя?
– Довго. Кілька місяців. Як ми бачили дев'ять років тому – навіть погода цьому не завадила.
– Але ситуація для Майдану ускладнюється – обвалюється гривня. Нещодавно власник «Приватбанку» Ігор Коломойський заявив, що вводять обмеження продажу готівкової валюти – до 100 доларів у одні руки. Влада лякає дестабілізацією економіки.
– Якщо озирнутися на Майдан 2004 року, то тоді економіка не впала. Більше того, економіка працює набагато краще, коли держава менше в неї втручається. Це величезний секрет, але всі це знають. За статистикою, саме такі переломні періоди економіка була найбільш стабільною. Думаю, це штучні страшилки, скеровані проти тих, хто на Майдані. Мовляв, саме вони спричиняють економічну кризу. А цього робити не треба, бо так зване «болото» – (виборці, які остаточно не визначилися зі своїми кандидатами. – zbruc.eu) завжди приєднується до сильної сторони, їм подобається бути з переможцями. На тлі економічної кризи набагато вигідніше виглядатиме опозиція, яка може згуртувати величезну кількість людей.
– За останній тиждень Майдан серйозно самоорганізувався. Запустилися всі механізми життєдіяльності: звели барикади, виставили охорону, налагодили харчування та медичне обслуговування, громадські активісти вже пишуть угоди з вимогами для політиків. Люди почали швидко мобілізовуватися й реагувати на кожен крок влади – блокувати суди, генпрокуратуру, бази спецпідрозділів. А чого чекати від всенародного віче, запланованого на цю неділю?
– Знову прийдуть дуже багато людей. Але революційного запалу вже не буде, ніхто нічого не штурмуватиме. Всі прийдуть, щоби дізнатися як опозиція планує діяти далі. Тому дуже важливо цією масою народу правильно керувати – взяти під контроль загальне незадоволення та розчарування. Наразі влада нас обіграє. Бо якщо стоїть завдання виграти в наперсточників, то не можна з ними починати гру. Одного наперсточника обслуговують десь 10 чоловік – зазивали, охоронці, актори. Для перемоги повинні прийти 20 людей. Один починає грати, а потім дев’ятнадцять розганяють усіх, забирають гроші та кажуть: «Щоб вас тут більше не було». В опозиції досі є вибір.
Розмовляла Леся ГОЛОВАТА
08.12.2013