Сиділи напроти себе та один одному дивилися в очі. Семен курив люльку, розперся широко раменами до вікна та заворотив своєю кремезною постатю весняне світло, що могло крізь вікно пробитися до хати. Петро спер лікоть лівої руки на свому коліні, підклав долоню під бороду та глядів непорушно на Семена.

Такі тепер часи, що в чоловіка клопіт на клопіт іде. От, бачите, мій Миколка файно сі вчив і наш професор порадив ми дати його до міста в ту гімназію.

Сьогодні був я вже на межі повного заломання фізичних і духових сил. Саме, коли шукав я за якимсь закутком, щоб у глуші скритись від людського ока, перегородив мені дорогу найменше побажаний у цій хвилині мій знайомий.   — Здоров, друзяко!   І з питомою собі нахабністю він безцеремонно підбив дашок мого кашкета.   — Ов! Міна квасна і піт на чолі? Щось не повезло?  

Після великих морозів прийшла ненадійно відлига. Потепліло так, що люди в зимових одягах нездорово пріють. Всі хати, навіть ті найхолодніші, стали тепліші. Щезає сніг, що величезними масами завалив був столицю Ґенерального Ґубернаторства, одночас вода розливається потоками хідниками й вулицями. У повітрі вичувається вже передчасну провесну.   Біднота радіє, декому сняться фіялки. Та поки що великий рух по аптиках.   Рушила у наступ ґрипа.  

Після того, як мій приятель перечитав статтю про депопуляцію, ввесь Йордан ходив наче зварений.   Та він молодець, перевів блискавичну акцію й до трьох днів із цеї мороки ні сліду не стало. Дай, Боже. Кожному так!   — Не штука, — говорив він до мене ще передучора, — писати про популяцію, заохочувати старих і молодших холостяків до акції, загрівати їх до геройства. Штука самому дати прекрасний приклад, штука самому підставити здорову голову під…  

Не раз проклинав я сліпий припадок, що не дав мені вродитись малярем. Тоді картини творив би, а так перо за слабке.   Приміром просять вас на свята. Приходите.  — "Цілую ручки пані добродійки" — і вже уста ваші опинились на мокрій ручці господині дому.   — Вибачте, — виправдується, — я саме з кухні — й дискретно втираєте уста.  

Колись, за студентських літ, жив я з одним диваком-товаришем, що заєдно лежав на ліжку, курив папіроси й глибокодумно запитував, чому має бyти так, a не інaк.   Одного разу якось, дивлячись на пачку з провізією, на якій було написано "осторожно", він зaпитав мене:   — Скажи, чому має бути "ост-орожно", а не "вест-орожно"?   Я здивовано ворухнув плечима.   A він:   — Або чому, скажи: "o!-сторожно", а не "ох!-сторожно"?   І далі:   — Чому "о-сто-рожно", а не "о-двісті-рожно"?

Малий фейлєтон   "Звіт з діяльности це справа дуже важна. Кожна шануюча себе делєґатура повинна такий звіт широко і машиново на час — зробити.   Очевидно — не кожній делєґат надається до такої наукової роботи. Деколи ці звіти бувають такі короткі і ляпідарні, що аж прикро слухати. Стає такий делєґат і каже:   "З ділянки суспільної опіки й опіки над родиною і молодю — в нас, так сказати б, ніякої діяльности не було. На тім як так сказати б, скінчив би".  

Коли приходить на світ перша дитина, спішать з побажанням приятелі та знайомі.   До нас зайшов перший Придніпрянський. Просто розсяяний.   — Ах вітайте, так би сказать!... Врешті діждались: ну і щоденник! Хтоб то подумав. Бачите, а в ще в зімку говорив, що все буде добре: привикнете! Мовляв і на іміґрації жить можна. Тільки, бачите у чому справа: Мудро писать... Усе писать, що попаде — писать і нікому, так би сказать, пощади щоб не було. Хтось скажімо, не по правді живе, хтось ледащий, пяничить, бешкити робить — зараз його по чубі...  

Минув рік і як батогом лопнув. Змірилося в ньому чимало. Багацько постарілось і відмолодніло, ще більше розбагатіло і збідніло. Одним уже так ніколи не буде, іншим ще так не поводилося: такого не пили, не їли, не виділи. Дехто згадує та тужить, декому й не в голові. "Не дай Господь, щоб увірвало"? — і... з острахом зідхає.