Малий фейлєтон     До маси різних бакциль і бактерій (тифозних, ґрипозних, малярійних, дифтерійних), що пересичують наше повітря, долучилася в останніх часах повінь мікробів небезпечної хвороби, що ґрасує серед українського громадянства. Назва її: "Манія ґрандіоза", а прояви такі:   Жив, скажемо, на світі якийсь добрячий чоловяга, скромно працював на українській ниві й усе було гаразд до 1940 року. Раптом у цьому нещасливому, фатальному році наковтався він небезпечних мікробів і — почалося...  

Малий фейлєтон     Жив собі дід та баба. І була в них...   — Наперед знаємо, — скажеш, Читачу: — курочка ряба.   А от і не курочка зовсім, а навпаки: був у них когут.   Звичайний собі когут.   Здавалося б, жив би собі в діда й баби когут той своїм спокійним когутячим життям, дзьобав би те, що йому призначено дзьобати, й чекав би на день, коли нарешті потребуватиме його баба до зупи.  

Малий фейлєтон.   Ліпше не досолити, як пересолити, — каже народня приповідка.   А ось і неправда. Факти переконали мене, що ця приповідка зовсім до нічого.   Знаємо, що кожен народ мав щось своє, особливе. Ось у Німеччині, наприклад, звертаються одна до одного коротеньким: "Гер", у французів — "Meсіє", в італійців — "Монсініоре" і т. д.   А в нас?   Іду оце якось недавно вулицею, здибаю чоловічину, пізнаю і втішено приступаю до нього:  

Колись, за студентських літ, жив я з одним диваком-товаришем, що заєдно лежав на ліжку, курив папіроси й глибокодумно запитував, чому має бyти так, a не інaк.   Одного разу якось, дивлячись на пачку з провізією, на якій було написано "осторожно", він зaпитав мене:   — Скажи, чому має бути "ост-орожно", а не "вест-орожно"?   Я здивовано ворухнув плечима.   A він:   — Або чому, скажи: "o!-сторожно", а не "ох!-сторожно"?   І далі:   — Чому "о-сто-рожно", а не "о-двісті-рожно"?

Одним із дуже діяльних чинників громадської думки, щo спричинювались до належного унормування життя і відносин у Православній Церкві в Ґенерал-Ґубернаторстві, була люблинська православна Церковна Рада, покликана до життя ще на початку ц. р. першим її головою Н. Кибалюком при УДК. Отже цілком природним бажанням нового холмського й підляського владики, архиєпископа Іларіона, було заповісти люблинській делєґації на холмських урочистостях свій приїзд у найближчих днях до Люблина. Цей приїзд відбувся в четвер, 14. ц. м.