Минув рік і як батогом лопнув. Змірилося в ньому чимало. Багацько постарілось і відмолодніло, ще більше розбагатіло і збідніло. Одним уже так ніколи не буде, іншим ще так не поводилося: такого не пили, не їли, не виділи. Дехто згадує та тужить, декому й не в голові. "Не дай Господь, щоб увірвало"? — і... з острахом зідхає.
А час минає, час пливе. Бурун війни перекотився через Европу і стриму немає. Повалилися сильні і моцні, горді й самопевні ниць упали зазнавши присуду долі, про яку й не снили. Моляться за гріхи каючись: "Не чинь друґєму, цо тобє не міле".
Ніхто не відав ще рік тому, яка буде ця війна. Війна модерна, війна винаходів. Думали про смертельні лучі, про маґнети, що авта спинюють, літаки з повітря стягають, про шапку невидимку — а то винахід cпoкoнвічний, ще за царя Гороха знаний: Паніка...
Прадавнє слово, як давний і світ. Як ще люди в печерах жили, камінюками взірів убивали, що наводили на них жах. Це слово називалося: страх. Прості люди ще й досі кажуть — "страх", прим. "у страха великі очі", "наївся страху", "зі страху волосся дубом стало".
Тільки це слово тепер змодернізовано у війні. Ще часом кажеться "панічний страх" і очі роблять не великі, а вилазять, страхом не наїдаються лише дістають від нього щось у роді червінки, а волосся не стає дубом, а просто сипиться як терміття.
Був підчас визвольної війни начальник штабу УГА ґен. Мишковський. Він залюбки говорив до кожного "Голубчик". Нині кожний згадує його, як то він випередив та передбачив усе, що дієть ся тепер.
Бувало як ворог пічне наступати, як запіпікають з усіх усюдів полеві телефони, у ґенерала одна була відповідь: "Голубчик, нада поширить паніку".
"Нада поширить"... і галичани, що тоді говорили ще дещо інакшою мовою, здвигали раменами, не знаючи, що це за магічне слово. Не знав і пок. ґенерал, що до нього треба мати ще — й силу. Тепер уже знаємо. Досвід багацько робить, тільки аби ще сила.
Велика річ оця паніка. Вона ввесь рік товклась по "беріхтах", по Польщі, Норвеґії, Голяндії, Бельґії, Люксембурґу, Франції, а тепер по Анґлії.
Останні звідомлення подають, що вже зачалась. Вже йде. Тільки, щоб зрушити і буде: "потюзі по заслузі".
[Краківські вісті]
02.09.1940