"Осторожно"

Колись, за студентських літ, жив я з одним диваком-товаришем, що заєдно лежав на ліжку, курив папіроси й глибокодумно запитував, чому має бyти так, a не інaк.

Одного разу якось, дивлячись на пачку з провізією, на якій було написано "осторожно", він зaпитав мене:

— Скажи, чому має бути "ост-орожно", а не "вест-орожно"?

Я здивовано ворухнув плечима.

A він:

— Або чому, скажи: "o!-сторожно", а не "ох!-сторожно"?

І далі:

— Чому "о-сто-рожно", а не "о-двісті-рожно"?

— Чому: "о-сторож-но", а не "о-вартовий-нo"?

— Чому: "ос-торожно", а не "пчіл-торожно"?

А наприкінці:

— Чому: "осторож-но!", а не "осторож-птру!"?

Цей приятель частенько пригадується мені в житті. Пригадався він і недавно при такій нагоді.

*

Входжу до одної української установи.

На дверях висить якесь оголошення, а коло нього юрба людей.

Підходжу й читаю:

"Увага! Дня такого-то там-то відбудеться відчит на тему: Про нашу духову зброю."

Хтось перечеркнув чорним олівцем слово "зброю" і надписав над ним: "збрую". А збоку додав:

"Дбаймо про чистоту мови!"

А хтось інший перечеркнув усе це червоним олівцем і впоперек оголошення написав:

"Ідіоте! Коли хочеш, щоб була "збруя", то це відчит буде не для людей, а для коней. Розумієш ти, голово з вухами? "

Оголошення висіло, а коло нього товчились люди та спорили:

— А я таки кажу, що "збруя"! Біг-ме! Загляньте до словника…

— Це чуже, не наше. По українськи "зброя" має бути.

— Тільки "зброя"! — вигукнув інший. — Звідси: "озброєний", "зброїтися". Ніхто ж не скаже: "збруїтися", "озбруєний". Вчіться, люде, рідної мови!

— А коли хочете "збруї", — вплутався третій, — то створюйте собі окрему мову!

Заносилося на бунт, на скандал, на революцію.

Я відійшов із важким сумом у душі.

Маємо чудову мову. Замість триматися, плекати, розвивати її, комусь приходить до голови її перекручувати, вносити вульґаризми.

Маємо чудову українську натуру — соняшну, степову, широку, талановиту. Замість того, щоб розвивати її, на користь людства й на користь свою власну, ми викривлюємо її, вивертаємо й робимо все, щоб тільки не бути до себе подібними.

Бог дав нам чесних і порядних робітників на народній ниві. Замість підтримувати, шанувати їх, ми обкидаємо їх болотом, відвертаємось від них і йдемо за голосом тих, що не мають ні розуму, ні серця, а тільки широке горло й сильний лікоть.

Прикладів хочете? Подивіться навколо.

Пошануймо, люди, те, що дав нам Бог, і не дошукуймося того, що нам чуже й неприродне.

Не ломаймо голови над тим, чому є "ост-орожно", а не "вест-орожно", бо до нічого доброго ці дошукування не доведуть.

Буде тільки отаманія, гуляйпільство і анархія.

[Краківські вісті]