Малий фейлетон   — Ходіт всі! Щось дістанете!   Авторитетний тон у голосі нашого возьного і два магічні слівця "щось дістанете" заповідали вийняткову подію. Ми зібрались інкорпоре в апартаментах возьного.   — То за ті три злоті, — пояснив коротко терціян, що з уряду викочував функції ад'ютанта при достойникові, що керував цілою аферою.   — Три золоті?   — Аво, жи на приділ.   — Чудово! Прекрасно! — заявив в імені всіх заступник шефа.   Потім почули ми команду:

Малий фейлєтон   — Можеш бути вдоволена, мамочко! Твоя доня врешті починає поважно думати про світ і життя. А тут і докази на те, коли не віриш.   — Знов щось нове придумала? Знову свіжий наклад фантазії?  

Малий фейлєтон   — Пст!... Здається, хтось дзвонить. Поховай усе до креденсу.   — Але ж, мамусю, тобі завжди щось причувається.   — Я ж казала, що дзвонить. А-а-а! Добрий вечір! Прошу, пані докторова, пане докторе! О! Юрчик прийшов! Що за несподіванка. Прошу ближче, прошу...   — Як тут затишно. І стіл заставлений. З пані добродійки відома господиня...   — Пані докторова в доброму настрою... Гм... Це тільки так здається.  

Сьогодні був я вже на межі повного заломання фізичних і духових сил. Саме, коли шукав я за якимсь закутком, щоб у глуші скритись від людського ока, перегородив мені дорогу найменше побажаний у цій хвилині мій знайомий.   — Здоров, друзяко!   І з питомою собі нахабністю він безцеремонно підбив дашок мого кашкета.   — Ов! Міна квасна і піт на чолі? Щось не повезло?  

У храмі   Урочиста Богослужба, співає хор молоді, перед сповідальницями навколішках люди, пливуть шепоти молитов... У св. Юрі храмовий празник. Іншими роками розлогі церковні мури з трудом вміщали ціле море побожних прочан, що напливали з далеких позальвівських околиць. Цього року заповнена заледве половина церкви...   Навіть сонце скупіше   — Подай, Господи милосердний, щоб Покрова додому повернула до своїх батьків... Помолюся за душі невинно помордованих, за большевицькі жертви...