Не раз проклинав я сліпий припадок, що не дав мені вродитись малярем. Тоді картини творив би, а так перо за слабке.
Приміром просять вас на свята. Приходите. — "Цілую ручки пані добродійки" — і вже уста ваші опинились на мокрій ручці господині дому.
— Вибачте, — виправдується, — я саме з кухні — й дискретно втираєте уста.
Ще декілька ціловань ручок, цим разом сухих уже, декілька сильніших, чи слабших потручень вашою правицею — і ви вже прийняті до святочної громади. Від тепер стаєтесь уже її складовою частиною, мусите поділяти спільну долю.
Трафарет починає розвиватись, наближаючись звільна до кульмінаційної точки — вечері. Спершу мусите звести маленьку боротьбу з цікавістю приявних. До вас спрямовують запити: Що чувати? Чи не маєте вісток звідтам? Що дальше буде? Чи не знаєте про додаткові картки, вугілля, бецуґшайни, як дивитесь на справу депополяції, зимової допомоги й т. д.
Відбиваєтесь, як можете.
— У вас все в порядку. Живете прекрасно. Вістки маєте зі всіх боків. Думаєте, що буде все найкраще. Карток буде також багацько, а щодо інших справ, то треба питати когось з керманичів, до яких ви не маєте доступу.
Бренькіт тарілок, вилок, ножів рятує вас врешті з важкого положення. Це вечеря. Коли ви ще нежонатий, садовлять вас коло донечки господарів дому. Робите спроби її забавляти. Питаєте, що найбільше любить, відповідно до нього підсовуєте й відставляєте полумиски, розпитуєте про фільми, кіно, коктайльбари, скільки разів облились — вкінці переходите на погоду й якщо вона вам на всі питання відповість скромним "так" або "ні", тоді робите рисковний перескок і починаєте на тему депопуляції. Тоді вона напевне ніби засоромиться і дасть вам відповідь про ваш дрібно міщанський відход до справи, а за хвилину вийде, ніби щось помогти при столі.
Ви тепер вільні. Свобідно віддихаєте та можете зайнятись обсервацією. Ось на "першому місці" добродійка — пів тонова. Грізний вигляд і погляд. Ось там муж її — як тріска. Ви роздумуєте, як це люди доповнюються расово і вже уявляєте собі "маленьке непорозуміння між ними"…
Та на жаль мусите перервати собі таке інтересне зайняття. Прибіраєте поважну міну, бо починаються промови. Знак, що вже вичерпались усі теми і за столом стає скучно. А проте: "Нема злого, щоби на добре не вийшло", — потішаєте себе, бо після промови, кінчиться звичайно вечеря.
Звіщає вам це загальне замішання, дякування, гуркіт, стукіт.
Користаєте з замішання і коли одні сідають до "партійки", інші починають родинні сплітки, ви зашиваєтесь у якийсь темний куток і… спите.
Тільки ради Бога не захропіть. Тоді вас напевно знайдуть і пропало! Збудять і не виспитеся…
[Краківські вісті]
22.01.1941