Іван Франко

Прошу нїяким світом не думати, що се я розповідаю видумку, або що напись на заголовку сеї повістки — яка небудь метафора. Нї, дїло справдї йде о оловець, і то не цїлий, а кусник, от так, возьмімо, три цалї завдовжки. Впрочім як хто скаже, що півчетверта цаля, то також не піду з ним до війта судитися. Але то знаю добре, що чотирох цалїв заздовжки не держав. Се міг би я, як кажуть правники, „ствердити головною присягою“, або як кажуть наші Ясеничане, „побожити і заскаритися, на чім світ стоїть“.
12.09.88 | |
Прошу нѣякимъ свѣтомъ не думати, що се я розповѣдаю выдумку, або що напись на заголовку сеи повѣстки — яка небудь метафора. Нѣ, дѣло справдѣ йде о оловець, и то не цѣлый, а кусникъ, отъ такъ, возьмѣмо, три цалѣ завдовжки. Впрочѣмъ якъ хто скаже, що пôвчетверта цаля, то такожь не пôду зъ нимъ до вôйта судитися. Але то знаю добре, що чотырохъ цалѣвъ заздовжки не державъ. Се мôгъ бы я, якъ кажуть правники, „ствердити головною присягою“, або якъ кажуть наши̂ Ясеничане, „побожити и заскаритися, на чѣмъ свѣтъ стоить“.
12.09.88 | |
[Галицкі образки, Львів, 1885, с.14–25]                    Бувъ Гриць премудрий родомъ зъ Коломыѣ,                   Вчився бардзъ добре на философіѣ,                               Народна пѣсня.  
12.09.88 | |
                   Був Гриць премудрий родом з Коломиї,                    Вчився бардз добре на философії,                                Народна пісня.  
12.09.88 | |
Малый Миронъ — дивна дитина. Батько втѣшаєся нимъ и каже, що вôнъ чудно-розумна дитина, але батько, звѣсна рѣчь, сторонничій судя; тай ще батько — чоловѣкъ вже въ лѣтахъ, ледво дочекався дитины и, значиться, яка тамъ будь собѣ дитина, все она у него золота и розумна и гарна Сусѣды тихо шептали собѣ, що Миронъ „якесь не таке, якъ люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось самъ до себе, возьме прутикъ и швякає по воздусѣ, або стинає головки у бодакôвъ та ластôвочого зѣля.
12.09.88 | |
 Малий Мирон — дивна дитина. Батько втїшаєся ним і каже, що він чудно-розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничій судя; тай ще батько — чоловік вже в лїтах, ледво дочекався дитини і, значиться, яка там будь собі дитина, все она у него золота і розумна і гарна Сусїди тихо шептали собі, що Мирон „якесь не таке, як люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось сам до себе, возьме прутик і швякає по воздусї, або стинає головки у бодаків та ластівочого зїля.
12.09.88 | |
Пан Густав Трацький, найстарший син пана Станіслава Трацького, дідича гірського села Н., був зовсім своєрідна і немаловажна фігура в тій шляхетській родині. Батько його посідав колись значні добра в Конгресівці, але, вмішавшися в повстання 1863 року, мусив опісля емігрувати і стратив усе. Тільки спадок, котрий по кількох роках дістала його жінка, вирятував його від крайньої бідності і дав йому можність закупити оце невеличке сільце в горах східної Галичини.
07.09.88 | |
(див. також цей текст желехівкою)       І  
29.08.88 | |
(див. також цей текст оригінальним етимологічним правописом)   I.  
29.08.88 | |
[Гава. Образок з житя підкарпатского народа. Льв, Накл. тов. «Просвіта», 1888. 39 с. (Вид. «Просвіта», №110, кн. 11)]   Образокъ зъ житя пôдкарпатского народа.   I.   Батько хотѣвъ єму лишити село, и при своихъ спосôбностяхъ певно бувъ бы сего добивъ ся, коли бъ бувъ не такъ дуже любивъ своє потомство. Але що любивъ Гаву безъ памяти, то й не зъумѣвъ удержати належнои мѣры въ своѣй захланности. Кусавъ, якъ то кажуть, бôльше, нѣжь мôгъ проковтнути. Ну, и подавивъ ся, и лишивъ Гаву безъ крейцаря.  
14.08.88 | |