Іван Франко

Наші устави кажуть, що громада, то перша і найменша одиниця адміністрацийна; з громад складаються повіти, в повітів край, з країв держава. Як би так узяти порівнанє з тіла людского, то можна би сказати, що держава, те цілий чоловік, крайі, то єго поодинокі сустави, повіти, то в тих суставах ріжні органи, як кости, жиди, стягачі і т. і., а громади, то ті найменші комірки, з котрих складаєся ціле тіло і кожда єго частина.
01.03.90 | |
[Зоря, 1890, № 2–3 (15(27).І–1 (13).II), с.17–21, 33–36]   (Оповѣданє арештанта.)   I.  
13.02.90 | |
[Ілюстр. календар тов. «Просвіта» на рік звич. 1891. Львів, 1890, с.2–10 = Квітка. Ілюстр. літ. зб. Львів, 1890, с.2–10]     Оповѣданє Ивана Франка.  
19.01.90 | |
[Зоря, 1890, № 1 (1 (13).І); с.1–4]  
13.01.90 | |
Занимаючися від кільканацяти лїт збиранєм матеріялів етнографичних, упорядкував я часть тих матеріялів, а именно Збірник приповідок (4500 доси недрукованих) і предложив их краківскій Академії Наук для поміщеня в своїм виданю Zbiór wiadomośсi do antropologii krajowej. Однакож комисія антропологична, з огляду на обєм і важність збірника, рїшила напечатати єго осібною книгою і поручила менї занятися остаточною і суцільною редакцією Збірника. Позаяк наші давнїйші (галицкі) збірники приповідок народних (Іосифа Левицкого, Илькевича, Ст.
31.10.89 | |
[Товариш, 1888, № 1 (10.VII); c. 3–13]   Оповіданє.  
29.11.88 | |
[Товариш, 1888, № 1 (10.VII), с.53–65]   (Замісць фейлєтона).   — „Що нам там займати ся науковими питанями, філософією, економією, науками природними! Наша публіка того не любить!“   — „Годі нам вдавати ся в остру критику нових появ літературних. Одно те, що познеохочуємо молодих писателів, а друге те, що й наша публіка кривить ся на такі річи“.  
28.11.88 | |
I.   Батько хотів єму лишити село, і при своїх спосібностях певно був би сего добився, коли б був не так дуже любив своє потомство. Але що любив Гаву без памяти, то й не зумів удержати належної міри в своїй захланности. Кусав, як то кажуть, більше, ніж міг проковтнути. Ну, і подавився, і лишив Гаву без крейцаря.   Вмираючи, сю одну тілько дав єму науку:   — Гаво, коли тобі в життю трафиться дещо доброго, хоч би й що найменше, все кажи: хвала Богу, на початок і се добре!  
[Зібр.тв., т. 16, с.188–192]   Бо адже ж десь вони мусять бути! Пан Богдан Дідицький, щоправда, сказав колись, що                           Рôкь старый уже пропалъ                         Вь мори вѣковыхь временъ,—  
16.09.88 | |