[Галицкі образки, Львів, 1885, с.14–25]                    Бувъ Гриць премудрий родомъ зъ Коломыѣ,                   Вчився бардзъ добре на философіѣ,                               Народна пѣсня.  

                   Був Гриць премудрий родом з Коломиї,                    Вчився бардз добре на философії,                                Народна пісня.  

Малый Миронъ — дивна дитина. Батько втѣшаєся нимъ и каже, що вôнъ чудно-розумна дитина, але батько, звѣсна рѣчь, сторонничій судя; тай ще батько — чоловѣкъ вже въ лѣтахъ, ледво дочекався дитины и, значиться, яка тамъ будь собѣ дитина, все она у него золота и розумна и гарна Сусѣды тихо шептали собѣ, що Миронъ „якесь не таке, якъ люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось самъ до себе, возьме прутикъ и швякає по воздусѣ, або стинає головки у бодакôвъ та ластôвочого зѣля.

 Малий Мирон — дивна дитина. Батько втїшаєся ним і каже, що він чудно-розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничій судя; тай ще батько — чоловік вже в лїтах, ледво дочекався дитини і, значиться, яка там будь собі дитина, все она у него золота і розумна і гарна Сусїди тихо шептали собі, що Мирон „якесь не таке, як люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось сам до себе, возьме прутик і швякає по воздусї, або стинає головки у бодаків та ластівочого зїля.

Пан Густав Трацький, найстарший син пана Станіслава Трацького, дідича гірського села Н., був зовсім своєрідна і немаловажна фігура в тій шляхетській родині. Батько його посідав колись значні добра в Конгресівці, але, вмішавшися в повстання 1863 року, мусив опісля емігрувати і стратив усе. Тільки спадок, котрий по кількох роках дістала його жінка, вирятував його від крайньої бідності і дав йому можність закупити оце невеличке сільце в горах східної Галичини.

(див. також цей текст желехівкою)       І  

(див. також цей текст оригінальним етимологічним правописом)   I.  

[Гава. Образок з житя підкарпатского народа. Льв, Накл. тов. «Просвіта», 1888. 39 с. (Вид. «Просвіта», №110, кн. 11)]   Образокъ зъ житя пôдкарпатского народа.   I.   Батько хотѣвъ єму лишити село, и при своихъ спосôбностяхъ певно бувъ бы сего добивъ ся, коли бъ бувъ не такъ дуже любивъ своє потомство. Але що любивъ Гаву безъ памяти, то й не зъумѣвъ удержати належнои мѣры въ своѣй захланности. Кусавъ, якъ то кажуть, бôльше, нѣжь мôгъ проковтнути. Ну, и подавивъ ся, и лишивъ Гаву безъ крейцаря.  

Думка, самосвідомість, бажанє освіти й поліпшеня відносин людських є і будуть для тс сімпатичні все і всю­ди, де тілько по являть ся, без огляду на форму.

Було близько півночи. Широкими смугами лилосьа сьвітло з вікон Д...ськојі резиденціј, — мельодијними переливами роздавалисьа з середини звуки фортепјану. Лагідне сьвітло, відбивајучись від білого, морозом розіскреного сьнігу, мигаје далеко з високого сугорба, мов зірницьа на сходьі,— далеко понад селом лунајут звуки музики та сьпівів, переривајучи мертву, бесконечну тишу сельськојі зимовој ночи.