[Зоря, 1883, № 21 (1(13).XI), с.322–324]   (Лѣтна казочка.)   — Гандзю, Гандзуню! Сиди ми, небого, дома, бо я пôду въ лѣсъ на губы!   — Возьмѣтъ и мене съ собою, мамуню! — говоритъ маленька Гандзя, ломаючи свои тонки̂ губки. Менѣ самôй страшно въ хатѣ!   — А йди, йди! Така вже стара дѣвка выросла, тай ѣй въ ясный день въ хатѣ страшно!  Далѣ ôтдавати ся схочешь. а въ хатѣ боишся! Встыдайся! А якъ я возьму тебе въ лѣсъ ? Где ты по лѣсѣ зможешь ходити?  

[Ілюстр. календар т-ва «Просвіта» на рік перест. 1884. Льв, 1883, с.10–16]   (Присвячую щирому другови К. Бандрôвскому.)  

[Ілюстр. календар т-ва «Просвіта» на рік перест. 1884. Львів, 1883, с.24–35]   Оповѣданє бувшого плєніпотента.  

[Ілюстр. календар т-ва «Просвіта» на рік перест. 1884. Львів, 1883, с.1 –10]   I.   „Выставленый на публичну продажь ґрунтъ пôдъ ч. 29. власнôсть Миколы Проця, вартости 150 риньскихъ, вразъ зô всѣми ґосподарскими забудованами (ихъ було всього одна хата и стаєнка на одну корову, всьо разомъ пôдъ однымъ покрытємъ зъ давно прогнилыхъ драниць) для заспокоєня належитости Мортка Шіндера въ сумѣ 40 риньскихъ. Хто дасть бôльше ?“  

[Ілюстр. календар т-ва «Просвіта» на рік перест. 1884. Львів, 1883, с.1 –10]   I.   „Выставленый на публичну продажь ґрунтъ пôдъ ч. 29. власнôсть Миколы Проця, вартости 150 риньскихъ, вразъ зô всѣми ґосподарскими забудованами (ихъ було всього одна хата и стаєнка на одну корову, всьо разомъ пôдъ однымъ покрытємъ зъ давно прогнилыхъ драниць) для заспокоєня належитости Мортка Шіндера въ сумѣ 40 риньскихъ. Хто дасть бôльше ?“  

​ [Захаръ Беркутъ. Накладомъ редакціи „Зорѣ“ у Львовѣ, 1883, 184с.] Образъ громадского житя карпатскои Руси въ XIII. вѣцѣ.   ПЕРЕДМОВА.  

[Дѣло, 1882, № 86–87 (6(18)–10(22).XI), с.1–2]     Ескизъ Мирона ***.   I.   Понизше села Ластôвокъ, стрыйского округа, стримитъ надъ Стрыємъ рѣкою высока скала. Стѣною бовдурится она надъ самымъ плесомъ рѣки и своимъ стовбурчастымъ верхомъ, зеленымъ ôтъ моху та папороти, роззыраєся по довколичныхъ горахъ. Стрый рѣка мыє єи стопы и въ осѣнну повѣнь грôзно бурлитъ та пѣнится, заливаючи вузеньку стежечку, що вьєся по пôдъ скалу здовжь берега рѣки.  

[Календар т-ва «Просвіта» на рік. звич. 1882. Льв, 1881, с.27–39]   I.  

І.   Сонце досягало вже полудня. Годинник на ратушевій вежи вибив швидко и плачливо одинайцяту годину. Від громадки веселих, гарно повбираних панів-обивателів дрогобицьких, шчо проходжувалися по „плянтах" коло костела в тіни цвитучих каштанів, відділився пан будовничий, і вимахуючи блискучою паличкою, перейшов через улицю до робітників, занятих при ново-роспочатій будові.   — Ну, щож, майстер, — крикнув він, недоходя, готові ви вже раз?   — Все готово, прошу пана будовничого.   — Ну, то кажіть же вдарити „раст“!  

[Сьвіт, 1881, № 3 (10.III), с.44–46]   (Оповіданє.)