Так мимоволі приходиться питати себе самого, читаючи від якогось часу вступні статі "Дѣла", того органу "народноі" партіі і єі "конструктивних" елементів. Народовці — люде, що опираються на народі, ідуть з ним разом, поступають в дусі єго потреб і бажань — чи не так? До недавна можна було без сорому сказати, що так. Народовці прислухувалися досить пильно до голосу народа, скликали єго на віча та наради, силувалися сяк чи так заспокоювати єго потреби і бажаня. Тим іменно способом, ідучи дорогою вказаного пок. В. Барвінским, ведучи досить широку політичну агітацію серед народа, народовці з купки людей, котрих лучили такі а такі погляди язикові, етнографічні та історичні, сталися партією політичною. Початок тоі партіі і єі сили датуєся без сумніву від першого віча у Львові, скликаного В. Барвінским; дальші віча народні становили немов ступні зросту тоі партіі. Се такий факт, котрому, надіюсь, ніхто не заперечить.
А щож бачимо нині? Як той Zauberlehrling в Гетевій баляді, народовці, а властиво та йіх часть, що держить у руках пресу і має змогу висказувати своі думки прилюдно, обхоплена, якоюсь дикою трівогою, повторяє в дусі: "Herr, die Noth ist gross: die ich rief die Geister, werd' ich nun nicht los! До тепер ми держали з народом школу, приучуючи єго до політичноі самосвідомости і самодіяльности, а тепер він починає ставати кісткою в горлі нашим високополітичним планам і замислам!"
І ми дожили явищ, котрі ще в р. 1890, підчас памятних зборів "Народноі Ради" певно ніхто з зібраних там народовців не вважав можливими. Народовска преса починає агітувати против усяких обявів народноі самосвідомости і самодіяльности, виражаєся з погордою і злобою о народних вічах і вірно вторує урядовій "Народній часописи", котра в своій щирости прямо сказала, що у нас люде за богато займаються політикою за богато думають про справи загальні, котрих не розуміють, за богато критикують людей поставлених на свічниках. Докінчуючи гідно сю думку, "Дѣло" каже виразно, що наш загал повинен цілковито здати керму справ політичних в руки тим, що до того покликані, т. є. послам. В дівочій встидливости орган колись то народовский не каже навіть, хто властиво "покликав" тих послів, а вже очевидно й не заікався о тім, що виборці, яко манданти сих послів, з духа констітуціі мають право, ба й обовязок до контролі йіх ділань. Чому би вже не повторити ясно і виразно слова Йосифа II. сказані до якогось моравского мужика: "Arbeiten und nix plauschen!"
Вже й чужі люде бачуть, до чого довести може така пропаганда, а оноді "Nowa Reforma" виразно сказала, що під впливом "новоі ери" значна часть Русинів на провінціі може попасти в цілковиту знеохоту і апатію. Чи тілько "Дѣло" ceгo не бачить? Заглянулоб хоч у спис своіх передплатників та в такіж списи інших часописів свого табору! І не вже серед народовців на провінціі так швидко і так грунтовно вигасли традиціі давнійшого народовства, що ніхто не запротестує прилюдно против тоі усипляючоі і деморалізуючоі пропаганди? Ми з усіх боків чуємо вісти, що чеснійші народовці на провінціі невдоволені з політики новоерских головачів і йіх органу "Дѣла". Невжеж вони не здобудуться на відвагу заманіфестувати своі думки? Адже ж листи висилані в редакцію "Дѣла" з ріжних осередків рускоі інтелігенціі і заосмотрені підписами кількох чи кільканацятьох поважних людей з виразним жаданєм уміщеня йіх без зміни, мусілиб зробити своє і врятували би честь імени народовского в Галичині. А то, не сумніваємось, що швидко й на провінціі почнуть люде встидатися того імени, так як нині встидаєся єго майже вся молодіж універсітетска, навіть та, що під крилами "Просвіти" і "Рускоі Бесіди" та за йіх підмогою свіжо зорганізувалася в нефортунній "Ватрі". Пропаганда інерціі і раболіпія повинна викликати протест з боку всіх живійших людей усіх партій і відтінків, бо се є пропаганда Нірвани, політичний нігілізм найчистійшоі води.
[Народ]
01.02.1892