На міжнароднім конгресі робітників-соціялістів у Брукселі в августі ср. не було Росіян. Від імени редакціі російского журнала "Соціалдемократъ", що виходить в Лондоні, подали Г. Плеханов і Віра Засулич пропамятне письмо на французкій мові, котре тепер видали друком в Женеві "Rapport presente par la Redaction de la revue russe Le Democrate Sоcialiste au Congres International Ouvrier Socialiste a Bruxelles, au moi d'auut 1891"). В тім письмі вони толькують, чому на сьому конгресі нема Росіян. В тій ціли вони коротко характеризують російску суспільність і розповідають історію соціялізму в Росіі аж до остатнього часу. Був се властиво соціялізм без пролетаріату, були сімпатіі соціялістичні серед т. зв. інтелігенціі, а в додатку соціялізм сей вилився в форму доктрін бакунінских. Соціялісти російскі вірили в відрубність Росіі від усего западного світа, вірили, що розвій Росіі піде зовсім іншою дорогою, ніж розвій Заходу. Капіталізм европейский вони вважали нещастєм і надіялись, що воно мине Росію; общину російску вважали найліпшим способом переходу до ладу соціялістичного, і всі своі надіі опирали на мужиках, а на пролетаріів-робітників не звертали ніякоі уваги. Вони вірили, що перехід до нового ладу доконаєся силою самого слова, проповіді, переконаня — відси пішло "хожденіе въ народъ". Тих самих поглядів держалася партія т. зв. Народноі Волі з єі прославленим "Исполнительнымъ Комитетомъ". Партія та прислужилася богато Росіі, розпочавши боротьбу за права політичні і побідивши царя Александра II, але хибою єі було те, що вона опиралася на інтелігенціі, була нечисленна — і погибла в боротьбі з переслідуванєм.
Автори "рапорту" не мають нічого против боротьби террористичноі, яку вела "Народная Воля", але заявляють, що вона остаточно виказала слабість партіі революційноі, котра ді "террорізувала" особи, а не могла нічого вдіяти сістемови правліня. Від упадку організаціі народновольскоі серед революціонерів російских зазначився рішучій розділ: одні почали склонятися до лібералів, другі до соціяльдемократів. Автори "рапорту" характеризують "лібералів" російских дуже неприхильно. Се люде, котрі думають тілько про смирну "легальну" опозицію; революціонер, котрий стає в йіх ряди, мусить перестати бути революціонером. Ліберали, се переважно карієрісти, балакають про "російский соціялізм", але додають, що боротьба клясова, боротьба між працею і капіталом не має ніякого грунту в Росіі, бо тут зовсім нема пролетаріату. Народ то мужики. Але ті мужики нічогосіньско не знають про лібералізм ані про лібералів. Через се лібералізм російский зовсім безсильний і уряд царский, котрий боіться революціонерів, з погордою дивиться на лібералів.
Соціяльдемократи звертають ся до пролетаріяту російского, що живе по центрах промислових. Автори рапорту коротенько зазначують розвій промислу російского від часу війни кримскоі, Александра II. називають царем буржуазіі і разом з Енгельсом бачуть в повставаню пролетаріяту велику суспільну революцію в Росіі. Революція та іде раз у раз. Майже 60 процент мужиків покидає своі землі, не можучи з них вижити. Буржуазія російска змушує уряд замикати границі від заходу для привозу виробів західного промислу, простягає руки до Азіі центральноі, щоби здобувати обширні ринки для відбуту своіх виробів, будує зелізниці закаспійску і сібірску, котрі своєю чергою дуже причиняться до зросту капіталізму в Росіі.
Від розвою пролетаріату залежати буде европеізація Росіі. Мужик російский темний і заскорузлий є найтривкійшою опорою деспотизму; пролетарій хапаєся до науки, до книжок, до думок революційних. Робітник Халтурін в р. 1880 трібував висадити в повітрє царский зимовий двір, самі робітники й видумали сей плян. Робітники, а властиво йіх тайна організація ("Північно-російский робітницкий звязок") в р. 1879 був одним з перших, що вказав на конечність для революціонерів добиватися політичноі волі. Тілько на робітниках і може опертися нова революційна партія в Росіі, вона може бути тілько соціяльдемократичною. Єі першим ділом мусить бути завойованє політичноі свободи в Росіі. Революційна партія зложена з самоі інтелігенціі ніколи сего не зробить. От тимто автори рапорту завзялися "покрити цілу Росію сітю таємних товариств робітницких, а доки се не буде зроблено, вони не хочуть брати уділу в ніяких між-народних парадах робітницких. Йіх представництво тепер булоби фікцією, а фікцій вони не хочуть. Та проте вони мають надію, що вже на найблизшім конгресі робітницкім засядуть правдиві представники російских організацій робітницких.
Із ceгo "рапорту" бачимо:
1) що організацій соціяльнодемократичних у Росіі ще нема;
2) що найвиднійші, чи може одинокі представники російскоі соціяльноі демократіі сидять в Лондоні і видають доволі академічний і наскрізь "інтелігентский" місячник, про котрий впрочім в Росіі мало хто знає;
3) що о кілько соціальний прогрес Росіі залежить від розвою пролетаріату, о тілько духовий розвій пролетаріату залежить від тоі ж опльованоі "інтелігенціі", з поміж котроі й самі автори "рапорту" мабуть дожидають російского Лассаля;
4) що коли ще нема ні Лассаля ні навіть Шульце з Деліча, то ледви чи на слідуючім зйізді робітницкім засядуть уже правдиві, не фікційні представники російскоі соціяльдемократіі.
Жаль, що російскі соціяльдемократи не пішли за приміром датских і не стрібували обчислити терен свого діланя. Може би тоді були побачили, що центрів промислових у Росіі не дуже то богато і що очка тоі сіти робітницких організацій, котрою вони хочуть накрити всю Росію, будуть страшенно великі. Одинока цифра, яку вони подали, відносить ся не до пролетаріату фабричного, а до пролетаріату сільского. Чи не моглаби йім та цифра і підібрані до неі інші вказати дороги рівнобіжноі до тоі, якою йдуть соціяльдемократи датскі, організуючи сільский, рільничий пролетаріат? Певна річ, народничество, чи реакційне чи революційне, пора зложити до архіву; думка про висшість, орігінальність, непопсованість і т. і. народу (т. є. мужика) російского в противенстві до всіх інших, а особливо культурних народів — думка сектярска і небезпечна. Але відкидаючи такі думки про мужика (котрих витвореню мужик впрочім нічого не винен) не треба рівночасно відвертатися й від самого мужика і покладати виключно всю надію визволу і прогресу на пролетарія фабричного тай то ще в такім краю як Росія.
І критика "бакунізму" в "рапорті" не видаєся нам зовсім вірною. Автори в одну купу з "бакунізмом" скинули й потоптали кілька поглядів доволі відмінних, потоптали між іншим і погляди Драгоманова о конечности заснованя політичноі волі в Росіі не на "народній волі", а на загальнолюдских пріпціпах свободи особи, автономіі громади, рейонів економічних, організмів національних, а також о конечности децентралізаціі пропаганди і єі методу, т. є. приноровленя пропаганди до місцевих потреб, інтересів, відмін і традицій національних; а в кінці, що з того випливало, о "всесословности" пропаганди, т. є. о конечности не поминати ніякого елементу придатного для боротьби з деспотизмом і не засклеплюватися в однім якім небудь куточку житя і суспільности, а підготовувати як найширші маси і мужиків і робітників і інтелігенціі і арміі відповідними для кождоі з цих способами до боротьби. Можуть собі дд. соціяльдемократи сі погляди назвати фантастичними або й ліберальними (в йіх устах се ганьба), але змішувати йіх з "бакунізмом" ніяк не можна, вже хоч би для того, що власне на основі тих поглядів д. Драгоманов остро критикував і Бакуніна і єго школу і програму та тактику "Народноі Волі". А й надто недорічними тих поглядів назвати не можна, коли зважимо, що д. Драгоманов був перший у Росіі опозиційний публіціст, котрий рішучо висказав думку о потребі поперед усего політичноі вoлі ("Чистое дѣло требуетъ чистыхъ средствъ", "Турки внутренніе и внѣшніе", "Внутреннее рабство и война за освобожденіе" ще 1876 і 1877 р.), котрий горячо витав усякі обяви смілоі і явноі боротьби з деспотізмом, в тім числі й виступ самоі Віри Засуличевоі ("За что старика обидѣли"), котрий рішучо осудив "неполітичний соціалізм "хожденія въ народъ" як і політичне якобінство "народновольців". Поминати ті погляди і йіх вплив на еволюцію думок російскоі суспільности було що найменше — історичною недо владністю "рапорту". Зрештою бажаємо російским соціяльдемократам як найбільшого поводженя, котре певно в великій мірі залежати буде від того, коли вони зуміють устерегтися помилок давнійших організацій — централізаторских забагань і нерозлучноі з ними шаблоновости в поступуваню.
[Народ]
07.12.1891