Ще про нашу культурну нужду.

 

В 20–21 ч. "Народа" подав д. Охримович зміст брошури д. Будзиновского "Культурная нужда австрійской Руси" і відізвався о ній з великою похвалою. Хотілось би й міні сказати про сю брошуру кілька слів; хоч може в них не буде такоі великоі похвали для автора, та за те може буде більше приключок до діскусіі, котра в таких широких справах, як економічний розвій цілоі Украіни і програма економічноі праці єі інтелігенціі міні видаєся в усякім разі дуже пожиточною.

 

Сам автор брошури і єго рецензент бачуть головну єі вагу в тім, що вона "дає загально звісним фактам теоретичне поясненє", приводить до розуміня тих фактів. Значить, теорія є головною основою брошури, а факти наведено в ній тілько для ілюстраціі теоріі. Признаюся, що вже саме те поставленє діла зробило на мене при читаню брошури неприємне вражінє: так немов би читаєш працю з 20–30-их років, коли ще наука під впливом ідеалістичноі філософіі розумувала апріорним методом і вважала головним ділом будованє теорій, а не дослід фактів і йіх звязку.

 

Ну, та може д. Будзиновский поступає не зовсім так, може він тілько прикладає загально звісні і признані теоріі до загально звісних і стверджених фактів і дає йім нове освітленє? Придивімося на самперед єго теоріям, а потому фактам. Д. Будзіновский очевидно сам так думає, натякаючи на те, що він в основу своєі студіі кладе "еволюційну методу введену до наук суспільних Марксом". Що се за "еволюційна метода", я не розумію; методи такоі мабуть зовсім нема, а Маркс вложив тілько в основу свого діла той погляд, що суспільність така, яку ми бачимо, не є нічим вічним, а зміняєся враз із усіми своіми формами. Значить, теорія еволюційна у Маркса відноситься до самого предмету, а не до методу, котрий у него лишився в добрій мірі апріорний.

 

Як же розуміє еволюційний погляд Маркса д. Будзиновский? Досить просто. В Англіі був з разу порядок феодальний — він упав, по йім витворився порядок капіталістичний з фабриками і пролетаріями-робітниками, котрі на своіх плечах двигають розвій суспільний до нового ладу, соціялістичного. Те саме було в Франціі, Німеччині, загалом в західній Европі. Феодалізм упав, капіталізм панує, соціялізм надходить, просисаєся вже тисячними дірками в теперішній лад суспільний. Феодалізм, по думці д. Будз., був однаковий у всіх краях Европи (і автор подає єго схематичну характеристику), капіталізм є також однаковий, ну, і соціялізм очевидно також мусить бути однаковий, так само як і перехід від капіталізму до соціялізму мусить іти однаковою дорогою. Основні признаки капіталізму: продукція фабрична і концентрація капіталів в немногих руках, а з другого боку маса пролетаріяту. Побіда сего пролетаріяту над капіталістами, се побіда соціялізму. Галичина з того погляду показуєся мов та щука, котроі одна половина зварена на холодець а друга жарена. Феодалізм у нас іще не вигиб і заморожує наш поступ, а капіталізм з другого боку припікає нас, показуючи нам самі найгірші своі боки. Значить, треба нам як найшвидше позбутися замороженого хвоста феодалізму, а перейти з руками й ногами в капіталізм, т. є. по схемі д. Будзиновского зробити так, щоб у нас в краю не було ані шляхти, ані дрібних рільників-хлопів, ані дрібних ремесників, а тілько великі лятіфундіі, оброблювані по капіталістичному на спосіб американский, великі фабрики — і маса пролетаріяту.

 

Ось теоретичний скелет розправи д. Будзиновского і виведена з того скелету практична програма.

 

Думаю, що Маркс обернувся б у гробі, коли би побачив таке схематичне і шаблонове приложенє своєі теоріі. Певна річ, історична черга економічних порядків: феодалізму, капіталізму і соціялізму є фактом. Але сего ані наука ані ніхто тямущий не сказав, що феодалізм усюди був однаковий, капіталізм є однаковий і соціялізм мусить бути однаковий; противно, ми знаємо, що кождий економічний порядок в ріжних краях виливався в ріжні форми і розвивався неоднаково. Маркс прослідив розвій англійского капіталізму. Але думати, що се іменно був розвій "нормальний" і що так мусить розвиватися капіталізм в інших краях, є цілковита нісенітниця. Противно, так як в Англіі капіталізм не розвивався ніде; в Америці він розвивався зовсім інакше, в Франціі також дуже відмінно, в Бельгіі, Італіі, Німеччині знов інакше; в Італіі навіть було таке, що розвившися раз дуже сильно в XV–XVI віках, він опісля упав, а тепер розвивався в друге. Правда, остаточні форми капіталізму, які бачимо нині, де в чому дуже похожі в усіх краях, особливо що доторкаєся промислу фабричного. Але вже в рільництві бачимо рідші форми капіталістичного господарованя: велику продукцію в Америці і дрібну нпр. в Бельгіі, Франціі і в самій Англіі. Значить, шаблонові рисописи феодалізму і капіталізму, які подає д. Будзиновский, не зовсім вірні, а і основані на них вказівки єго "практичноі" програми не можуть бути вірні.

 

Погляньмо тепер на факти, котрими ілюструє д. Будзиновский своі теоріі. Мусимо тут сказати, що що доторкаєся економічного розвою Галичини і єі теперішних відносин, особливо рільничих, то д. Будзиновский характеризуючи все се загально, робить дуже богато помилок. Лишаю на боці єго характеристику часів доісторичних, в котрих він бачить якусь "абсолютну комуну" (вона мабуть рідна сестра абсолютного феодалізму, абсолютного капіталізму і т. д.) і такі відносини, що кожда сімя продукувала тілько для своєі власноі консумціі і замічу, що археологи вже в камяній, тзв. неолітичній а ще більше в бронзовій добі сконстатували дуже широкі торговельні зносини між народами европейскими, в тім числі й тими, що жили на нашій землі, повідкривали вже з тих часів останки формальних мануфактурових фабрик, особливо в місцях, де були металі або богато каміня пригожого до виробу тодішніх знарядів. Перейду до характеристики феодальних порядків, і скажу, що в приложеню до нашого краю вона майже зовсім фальшива. По думці д. Будзиновского "продукція феодального двора була обчислена тілько на домашні потреби; все, чого потребували члени панскоі сімйі або двірска служба, витворювалося головно на місці, дома, а не спроваджувалося за гроші; ті роботи як і роботи в полі робилися не при звуці гроша, а при свисті нагайки; при всяких господарских функціях гріш був виключений; всякі данини і податки заспокоювалися плодами праці (натураліями), а не грішми" (стор. 13–14). Не знаю, де д. Будз. найшов такий феодалізм; у нас єго мабуть ніколи не було. У нас іще "Правда руска" накладала грошеві кари; грошеві дачки платили в Польщі мужики ще й перед статутом Вісліцким і пізнійше; так само за надобовязкову роботу пани платили мужикам грішми принаймі в ХVІІІ. і XIX. віці до знесеня панщини; продукція ніде і ніколи в середніх віках і пізнійше не була так виключно фамілійна, як показує д. Будз., противно, дуже богато важних продуктів (усю збрую, тонші тканини, всі предмети люксусові) спроваджувано з заграниці до Польщі і на Русь вже за часів Святослава Ігоревича, а в XVII і XVIII. віках Польща і злучена з нею южна Русь продукували богато на вивіз: вивожено збіжє, дерево, шкури, мід, сіль і т. і.

 

Невірний є також погляд д. Будз. на початок капіталізму у нас. По єго думці капіталізм перший раз напер на наш край тілько по прилученю Галичини до Австріі. Тоді то край наш, що доти жив у зовсім феодальних обставинах, був силою пришпилений "до організму державного витвореного суспільністю німецкою, котроі продукція була раr exellеnce товарова а господарка грошева" (стор. 16). Не знаю, як погодити сі слова з тим, що сам д. Будз. каже далі, на стор. 63, немов то упадок феодалізму і побіда капіталізму в цілій Австріі, значить і в єі західних частях датуєся аж від 1848 р.

 

Коли се правда, то 1772 р. Галичина феодальна прилучена була до Австріі феодальноі, значить, і перевороту ніякого в житю економічнім се прилученє не могло зробити. На кілько ми знаємо факти, сей другий погляд є вірнійшій, та й узагалі називати Австрію 1772 р. краєм капіталістичним було би чудненько. Певно, що завязки пізнійшого капіталізму в ній були, але вони були і в Польщі. Нехай би д. Будз. прочитав хоч "Грановщину" Антоновича в "Кіевской СтаринІ", то побачив би, які поважні завязки капіталізму (промислова продукція нпр. горілки і т. д.) були вже тоді на Вкрайіні і пропали в завірюсі козацких війн. З Корзона ("Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta") він пізнав би ті завязки в Польщі кінця XVIII. віку. Історія Галичини 1772–1860 років, се в значній мірі історія руйнованя австрійским чиновництвом тих давніх завязків галицкого капіталізму — галицких фабрик, заводів і цілих галузей сироі продукціі (зеліза, скла, тютюну, навіть соли). Всі ті факти взяті до купи кидають троха інше світло на історію нашого економічного розвою, аніж се після недокладних формулок вирозумував собі д. Будзиновский.

 

Не диво, що з невірних положень виходять невірні виводи. Характеристика теперішнього економічного стану Галичини у д. Будз. в цілости зовсім не вірна. Він бачить в нашім краю дрібних рільників, котрих господарку зове допотопною тому, що продукують руками а не машинами, далі шляхту, котра в значній мірі продукує так само а господарює ще гірше, і в кінці дрібних ремесників, котрих продукція також не варта доброго слова. Капіталізм західно-европейский а спеціяльно віденьский давить і висисає нас, не дає у нас розвитися нашому власному капіталізмови, а без власного капіталізму, без продукціі фабричноі і як найшвидшоі пролетарізаціі мас народа всі ми пропадемо за цапову душу. Запровадивши нас щасливо в таку сліпу вулицю, д. Будз. тоді тілько похопився, що з неі нема виходу, і пропонує нам суррогат виходу — загальне голосованє, політичний поділ Австріі, цла охоронні для здвигненя нашого промислу і т. д. Лишаємо вже на боці те, на кілько постанови політичні можуть викликати такі появи економічні, котрих в даній суспільности нема, але д. Будз. забуває навіть те, що коли Галичина справді находиться в такім стані, як він єі схарактеризував, то вона не найде сили добитися навіть тих політичних форм, котрі він уважав користними, не говорячи вже о якихось прямих економічних користях. Д. Будз. думає, що покликом загального голосованя можна буде в Галичині підняти всю масу народну. Сміємо сказати, що се ілюзія. Всю масу народну на якусь суцільну акцію у нас не підіймете ніяким покликом, бо та маса до такоі акціі ще не дозріла. Навіть коли б у Австріі заведене було по милости яких небудь Німців та Чехів загальне голосованє, то над нашою масою народною ще довгі-довгі роки прийшлось би попрацювати, поки вона навчилась би тягнути з того права хоч половину тоі користи, що тягнуть інші народи. А про таку широку акцію, як здобуванє фінансовоі відрубности від Австріі (без котроі, по поглядам д. Будз. і загальне голосованє мало що варте), у нас і думати годі. Значить "практична" програма д. Будз. навіть в політичних точках являєся не дуже то практичною. А вже єі точки економічні, а особливо сістематична, свідомо і з пляном ведена пролетарізація мас народних, се така диковина, на яку не здобувся ще жаден найзагорільший марксіст. Се доктринерство доведене до non plus ultra; наука і історія можуть тілько плечима здвигати на такі вискоки фантазіі. Практичні політики, навіть соціяль-демократи з подібними програмами ніколи не виступають. Вони числять ся з фактами, основують своі програми на фактичнім стані, на конкретних потребах і нуждах живих людей, а не обходяться з ними так, як говорить ся в тій пісні, що "дід бабці купив капці, за короткі були, то втяв пальці".

 

[Народ]

 

20.11.1891