Ріпка

Стара казка, по новому розповів І. Ф.

Був собі дід Андрушка, а в него баба Ма­рушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки сучечка Фінка, а в сучки товаришка киця Варварка, а в киці вихованка мишка Сіроманка.

Раз весною взяв дід рискаль тай мотику, ско­пав у городци грядку велику, мервицею попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірочку дрібку — тай посадив ріпку.

Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Що день йшов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла! З разу така, як мишка була, потому як буряк, потому як кулак, потому як два, а на кінци стала така, як дідова голова.

Тішить ся дід, аж не знає, де стати. „Час — каже — нашу ріпку рвати!“ Пішов він у город гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне ру­ками, запер ся ногами, добуває сил усіх, сопе як ковальский міх — мучив ся, потів увесь день, а ріпка сидить у земли як пень.

Кличе дід бабу Марушку: „Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город гуп, гуп! Взяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече — тягнуть аж піт тече! Торгає дід ріпку за чівку, торгає баба діда за обшивку, працю­ють руками, упирають ся ногами — промучили ся у­весь день, а ріпка сидить у земли як пень.

Кличе баба дочку Мінку: „Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони у город гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку; торгають ру­ками, упирають ся ногами, промучили ся увесь день, а ріпка сидить у земли як пень.

Кличе дочка сучку Фінку: „Ходи, Фіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город гуп, гуп! узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку. Тор­гає дід ріпку за чівку, баба діда за обшивку, дочка бабу за запаску, сучка дочку за спідничку — прому­чили ся увесь день, а ріпка сидить у земли як пень.

Кличе сучка кицю Варварку: „Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик. Тягнуть и ру­ками и зубами, упирають ся ногами; промучили ся увесь день, а ріпка сидить у земли як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку: „Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, сучка дочку за спідничку, киця сучку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, тай балабунц!

Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на сучку Фінку,  сучка на кицю Варварку, а мишка шусть у шпарку.

[Дзвінок, 1891, № 21 (1 (13). XI), с.174 (суч. правописом)]