[Звірячий бюджет. Львів, Накл. ред. «Гр. гол.», 1897. 11 с. (Хлопська б-ка, VIII)]
Не за горами, не за Бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звав ся Лев, а на прозвище Ситий-йісти-не хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалував ся, а як часом хто хотів пожалувати ся, то звичайно ще й не оглянув ся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі єго слухали.
А треба вам знати, що в звірячім царстві була вже від давна така констітуція: неограниченоі власти ніхто не мав, а кождий йів тілько того, кого міг зловити, задушити і зі шкури обдерти Перед царем усі були рівноправні; він найсильнійший, і мав право кождого зловити, задушити, обдерти і зйісти. Під єго рукою були поменші губернатори, як от медведі, вовки, а і з них кождий мав таке саме право над меншими від себе.
Чи довго, чи коротко жили звірі під такою конституцією, сего вам уже не скажу. Досить, що настав такий час, що вона йім остогидла гірш хріну і вони сказали до царя Льва:
— Найяснійший монархо, скасуй ти тоту собачу констітуцію! Коли рівноправність, то най уже буде рівноправність Ти цар і всі ми хочемо бути під твоєю рукою. Ти у нас один — йіж кого хочеш, дери кого хочеш — твоя воля Але коли кождий з твоіх губернаторів схоче мати таке саме право і скаже, що й він рівноправний, що він „szlachcic na zagrodzie, równy wojewodzie", то нам дрібноті, вівцям, курам та зайцям по просту дихати не можна. Таке приходить, що або гинь, або смерть твоя!
Послухав цар Лев тоі мови, а що сам був ситий і добродушний, то й каже:
— Щож, моі вірні піддані, правда ваша! Сам бачу, що вам ні в кут ні в двері, коли кождий вовк і кождий шуліка схоче над вами збиткувати ся. Буде, дітоньки, по вашому. Теперішню констітуцію скасую, коли вам так допекла, і видам нову таку, що всі ви будете рівні перед правом, а право — то тілько я один. Я один, дітоньки, буду мати до вас право, а решта всі нехай сидять тихо і смирно, і нехай в цілім царстві буде божий супокій! Ніхто не сміє других нападати, ані мордувати, ані кривдити, а хто би поважив ся на таке злодійство, то ви тілько спішіть до мене зі скаргою, а я покараю злодія по всій строгости права!
Велико врадували ся всі звірі, почувши таке ласкаве слово від свого царя і розійшли ся по домах. Аж справді, ні стій ні погди, цар велів по всьому царству трубити і бубнити, щоби ніхто не смів другого мордувати, дерти і йісти і щоби по всьому царству був божий супокій.
Гай, гай, як почули про ту нову констітуцію медведі, вовки і всякі інші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинив ся. Не приведи Господи, такого рику та трубленя наробили по всіх дебрах та ґаврах та печерах. А далі як знюхались тай гала драла всі побігли до царя. Обступили єго столицю, що твоя чорна хмара і такого гармідеру наробили, що Лев не знав, який у него день і де єго голова. А найбільше ті вовчиці, так і заводили : „А щож наші діточки будуть йісти? Наші бідні вовченяточка чим прогодуємо? Траву будуть пасти? Кору з дерев гризти? Ще як би були ми, надіючись біди тяжкоі, хоч капусти понаквашували! Тай то що варта пісна капуста без солонини! Ой ой-ой, голо-о-о-овонько наша бідна, недо-о-о-олень-ко наша несосвітенна!
Слухав, слухав цар Лев того крику і заводу, а далі як не розлютує ся, як не кламцне зубами, як не махне хвостом та не рикне своім здоровенним голосом, то всі звірі трохи зі страху на місці не попадали. Тихо стало так, що хоч мак сій. А Лев до них:
— Мовчіть міні, погані бунтівники! Хто ще раз обізве ся, той живий з місця не рушить ся. А що то ви собі думаєте? За кого ви мене маєте? Хиба я не всім звірям цар? Чи я тілько овечий опікун, козячий приятель, телячий прихильник, курячий батько? Хиба ви всі, медведі, вовки. тигри, орли та яструби, не є такі самі або й ще ліпші моі піддані і діти, як тамті? Чи ви гадаєте, що я на те констітуцю видав, щоб ви з голоду дохли, а тамта голота щоби без перешкоди множилась? Дурень, хто так думає!
Всі драпіжники аж лекше відітхнули почувши таку царську мову. Дух в них вступив, хоч і не знали ще, як властиво цар міркує з тою констітуцією поступити, щоб і вовки були ситі і кози цілі. А Лев так далі мовив:
— Слухайтеж, яка моя воля! Перший артикул новоі констітуціі каже: Всі звірі рівні перед правом, а право — то цар. Отже від нині я видаю таке право: всі губернаторства касують ся, і ви всі маєте бути при мні, будете становити мій двір, мою прибічну сторожу і мою армію. А прочі звірі мають достарчати для мене і для мого двора поживи. Уложимо буджет, кілько для всіх вас, для ваших родин потрібно на день стравунку, предложимо той буджет звірячій раді, вона ухвалить, а тоді всі ви будете жити собі як у Бога за дверми і побачите, що при новій констітуціі живе ся далеко ліпше, ніж без неі. Бо коли давнійше ви ніби то мали право хапати і йісти всякого, кого тілько подужаєте, то все таки ви мусіли бігати, засідати ся, ловити, нераз бороти ся і мучити ся, нераз і голоду намліти ся. А тепер усему тому конець. Ми ухвалене розложимо на поодинокі громади і вони мусять нам самі все знести і достарчити, так що кождий тілько бери і йіж готове. Знаєте тепер, що значить нова констітуція?
Драпіжники трохи зо шкури не повискакували з радости, почувши таке мудре виясненє новоі констітуціі. Справді — подумав собі всякий, — коли звіряча рада ухвалить наш буджет, то тоді всякий скаже: щож, самі ухвалили, самі того хочете, то й давайте добровільно. А вже цар на те й є царем, щоби звіряча рада ухвалила все те, чого йому треба і чого він зажадає.
I всі почали підскакувати з радости як хто міг найвисше, і вити і ревти і пищати і кричати всіми голосами: „Слава, слава, слава нашому мудрому цареви !“ А далі побравши ся за руки давай виводити перед царським престолом величній народній танець, а хор що найдобірнійших співаків затягнув на двайцять чотири голоси преславну пісню:
„Многая - гая - гая,
Многая - гая - гая
Літа - та - та - та - та - та - та,
Літа - та - та - та - та - та - та,
Многая літа!“
Не треба вам і доповідати того, що все й справді стало ся так, як Лев казав. Медведі, вовки, рисі, шуліки, орли і всякі драпіжники звірячі дуже докладно пообраховували собі, кілько йім і всьому йіх родови і приплодови потрібно на рік страви. З тих обрахунків цар звелів своім міністрам уложити буджет, скликав велику звірячу раду з усеі держави і сказав:
— Ну, дітоньки, маєте, славити Бога, нову констітуцію, — щож, до вподоби вам вона?
— До вподоби, ваше царське величество! — закричали всі звірі — Добре, дітоньки! Дуже мене се тішить. Тепер же вважайте, що вам скажу. Усі ви обовязані пильнувати єі, як ока в голові і в разі потреби все, але то все що маєте, навіть житє своє, для неі посвятити!
— Кождоі хвилі готові ми се зробити! — закричали в патріотичнім одушевленю осли, воли, барани і прочі звірі.
— Дуже мене тішить ваш патріотизм, сказав Лев. Вірте, що я вмію єго цінити. Констітуція, котру я дав вам і котра по вік віка становити буде славу мого правліня, дорога міні так само як і вам. Щоби стерегти єі, збрегати як найвисшу святощ і боронити против усякого нарушеня внішнього і внутрішнього, я не тілько готов сам трудитись день і ніч, не жаліючи поту й крови, але надто установив постійну сторожу, під котроі охороною кождий з вас, навіть найслабший, може супокійно спати.
— Дай тобі Боже много літ прожити, наш мудрий і милостивий царю! — крикнули всі звірі, хоть уже не так радісно, як першим разом. А цар говорив далі:
— Ось вам обрахунок. На удержанє моє і моєі сторожі маєте давати добровільно те, що тут прописано, а я за те ручу вам, що в цілім краю по віки вічні панувати буде супокій божий.
Слуги роздали всім послам звірячим друкований рахунок. Заглянули посли в той рахунок, і аж мороз пішов у кождого по за плечима. Але що вже було робити! Бодай чоловік має чорне на білім, що, коли і кому має дати і знає, що більше від него не зажадають.
— Секретарю — сказав Лев, — відчитай буджет, може хто схоче о нім голос забрати!
Тоді підняв ся один старенький осел і сказав:
— Вношу, щоби увільнити пана секретаря від читаня. Всі ми прочитали той буджет і знаємо з гори, що без буджету не можна Всі ми віримо своєму цареви і готові для него на все. Для того вношу, щоби рада ухвалила сей буджет без діскусіі, від разу. Хто є за тим, нехай встане з місця.
Всі встали. Буджет був принятий. Від того часу в звірячім царстві запанував правдивий супокій божий.
27.09.1897