Нам треба вчитися, як живуть мешканці Ізраїлю. В них триває війна, відколи створена країна. Там від Середньовіччя місце таке, пороблене. Нашу землю поки що не називають обітованою.  

Дискусії щодо культу Франка у міжвоєнній Галичині.   Урочисте відкриття надгробного пам'ятника І.Франкові на Личаківському цвинтарі (1933). Виступає Василь Мудрий. Світлина з особистого архіву Любомира Полюги    

Поки на Тернопіллі збирають урожай бомб часів Другої світової, решта Галичини занурилася в дослідження і використання нашого цікавого минулого.  

Природа не дала можливості паскам, шинці та яйкам спокійно перетравитися у шлунках, потім додали драйву політика й екзотика.   Порядні й не дуже люди сходили до церкви і думали, що вже мають ґарантовану індульґенцію. У Вищого розуму була з цього приводу своя думка, і після обливаного по Галичині трошки шваркнула стихія. Падали погано закріплені білборди, ламалися дерева; жертв і великих руйнувань не було, але в людей з неміцною психікою пришвидшився метаболізм, і сантехніка мала роботу.  

Весняними піснями й іграми наші далекі пращури задобрювали сили природи та душі померлих предків. Давні обряди залишили донині слід у деяких великодніх звичаях.    

Уніформа — чи то погони-козирок, чи ряса, чи «костюм-тройка» — накладає відбиток на її носіїв, і наслідки цього можуть бути дуже несподівані.  

Поки у Львові б'ються, а в Івано-Франківську вимагають націоналізувати російське майно, Тернопіль мав сніг і Порошенка.  

Від імперської вигадки до постімперської міфотворчості   ​  

Іноді, щоб не обпектися на молоці, варто на воду подмухати і зробити ряд заходів, які зможуть запобігти вкрай недобрим наслідкам.    

У середньовічній Галичині та околицях було майже тисячу (!) градів чи поселень, сила народу, проходило кілька міжнародних торгових шляхів та вирувало життя. Але києвоцентристська історична школа не схильна згадувати сотень ранньосередньовічних міст у близьких до Русі (невеликої території навколо Києва на час написання «Баварського географа») племен чи етносів, що суперечить даним як літописних джерел, так і археологічних розкопок. Руські літописи підозріло мовчать, лиш зрідка згадуючи ті чи інші племена та події, які відбувалися на захід від східнослов’янської імперії.