Більшість мислячих людей усвідомлює складність суспільно-політичної ситуації в Україні та з сумом спостерігає за наростанням негативних процесів, які продовжують її погіршувати – падінням суспільної моралі, ростом пасивності громадян, поглибленням майнової, освітньої та владної нерівності, наростанням апатії та озлобленості широкого загалу. Їх прискорення відбувається внаслідок того, що практично усі політичні організації системно деградують та вироджуються, а влада все більше віддаляється від українського народу, намагаючись відкрито чи приховано формувати з нього аморфну масу, яка неспроможна до усвідомлення власних інтересів та здійснення осмислених кроків по їх відстоюванню.
В одній зі своїх публікацій український вчений Георгій Почепцов констатує, що хоча в історії людства соціальні системи в цілому поступово трансформуються в бік демократії, все ж сама демократія завжди конструюється штучно, а потім утримується за допомогою додаткових зусиль з боку держави, оскільки вона не є формою, яка органічно належить соціальній системі. У цьому контексті стає очевидно, що зусилля, які прикладає на сьогодні державна влада, щоб утримати Україну в рамках демократії, недостатні. Більше того, деякі її кроки часто бувають відверто спрямованими на згортання демократії в країні та на становлення і закріплення авторитаризму.
За словами Г. Почепцова, ситуація ускладнюється тим, що, як підкреслює «філософ» сучасного британського уряду Блонд, і комунізм, і капіталізм атомізували людину для полегшення управління нею. В результаті побудовано нерівність, коли 50% населення володіють 1 відсотком власності. Процес сепарації на бідних і багатих із поглибленням майнової нерівності особливо гостро проявився в Україні, населення якої, внаслідок тривалого перебування в тоталітарній комуністичній системі, стало вразливим до маніпулятивних медійних впливів, економічно безграмотним та з цілковито втраченими навиками до самоорганізації.
Таким чином можна означити проблему, яка гостро стоїть перед українськими елітами та, відповідно, перед державним управлінням, яке вони здійснюють, перебуваючи у владі: що слід робити, щоб привести і стабільно утримувати українську соціальну систему в рамках демократії, а також - як зупинити процеси моральної та соціальної деградації українського суспільства, запустити процеси його духовного очищення та масового проявлення кращих людських якостей в українців?
Російські науковці А. В. Брушлинський та П.Н. Шихерєв в передмові до книги відомого соціолога С. Московічі «Машина, яка творить богів» розкривають одну з ключових тез автора: при аналізі людського суспільства соціальне можна відділити від психічного лише в абстракції, в предметах різноманітних наук та теоретичних уподобань, але реально вони неподільні. Психічне (вірування, пристрасті, тощо) частіше, ніж це прийнято вважати, лежать в основі соціального (суспільних структур, продуктів, інститутів, тощо) і тому психологія знаходиться в основі соціології. За С. Московічі суспільство – це система зв’язків між соціальними суб’єктами, груповими та індивідуальними, які самовизначаються через відношення один до другого. В моделі суспільства на передній план висуваються його динамічні, а не статичні, структурні властивості. Таким чином, суспільство - це система динамічних відносин, щось текуче, таке, що безперервно змінюється, і тому порівнянне з психікою, з динамізмом пристрастей та вірувань, які складають суть духовного життя реальної людини. Причому в моделі людини у такому контексті на передній план виступає потреба у вірі та переживаннях з одної сторони і здатність задовольнити цю потребу з другої. Іншими словами людина «символічна» поступається людині «віруючій». Автори передмови підкреслюють одну з ключових тез С. Московічі – ядром психологічного ставлення однієї людини до іншою являється ставлення етичне, а ядром психіки – система моральних цінностей. В той же час соціальне являється завідомо і потенційно етичним, що визначає його розгортання у формі взаємно позитивних відношень – миролюбності, співробітництва, гарного взаємного уживання. Таким чином етичне і концептуально і змістовно виявляється тим шаром буття, де сходяться соціальне і психічне. Дана сфера духовного буття має і своє матеріальне вираження. Це сфера культури – особливої, людиною створеної реальності, в якій об’єктивовані, зупинені в менш перехідних і більш диз'юнктивних формах динаміка пристрастей і переживань, моральних дилем і морально-етичних конфліктів.
Українські соціальні психологи О. Донченко та Ю. Романенко у книзі «Архетипи соціального життя і політика» зазначають, що центром соціальної якості є не індивід (як це прийнято в гуманістичній психології), а тип взаємодії одних характеристик соціальної структури з іншими. Саме тип взаємодії є головною причиною тих чи тих соціальних тенденцій і перетворень. Компетентний політик повинен точно знати, де, на якому саме історичному етапі перебуває той соціум, яким він опікується. Які його статичні й динамічні характеристики, в чому полягають його недуги та які конкретні ліки тут зможуть зарадити. Тобто йдеться про ставлення до соціуму як до специфічної форми життя з певними законами розвитку, з історико-культурними й психологічними особливостями, в яких втілюється його індивідуальність.
Наше колективне несвідоме містить інформацію про ті етапи соціальної еволюції, які пройдені людством. У кожному з нас є фундамент, на якому вибудовується та чи та характерологічна конструкція. Природа закріплення специфічних психосоціальних орієнтаційних механізмів у психіці окремого індивіда, їхнє походження криється в чотирьох типах життєустрою соціальних спільнот (тоталітарний, авторитарний, ліберальний і демократичний). Ці механізми - свого роду інформаційні генофонди, сукупність соціальних кодів, які класифікують досвід життя багатьох мільйонів поколінь.
О. Донченко та Ю. Романенко роблять наступний висновок: якщо аналізувати об’єктивно-суб’єктивні чинники можливого повороту України до відкритого суспільства, то головним серед них є опосередкований шлях через зміни в структурних елементах фрактальної моделі. Ці зміни можуть відбуватися як за умови адекватного (такого, що враховує архітектонічну будову і тенденції руху соціуму) управління, так і за умови повільних і з точки зору людяності жахливих самоорганізаційних процесів. В сучасній Україні відбувається останнє.
Швейцарський психолог и психіатр Карл Густав Юнг, вивчаючи сни пацієнтів, виявив у них образи та ідеї, які ніяк не зв’язувалися з досвідом людини в рамках одного життя. Так були відкриті архетипи – потужні психічні первообрази, приховані в глибинах несвідомого, вроджені універсальні ідеї, початкові моделі сприйняття, мислення та переживання. Це свого роду первинні уявлення про світ і життя, які не залежать від рівня отриманих знань. Вони передаються з покоління в покоління і складають генетично наслідувану структуру загальнолюдського досвіду. Індивідуальний життєвий досвід не змінює їх, а лише доповнює новим змістом. Згідно вчення Юнга, архетипи являються формуючими елементами структури несвідомого, свого роду його «універсальною матрицею». З цих елементів виростають архетипні образи, які домінують у мисленні людей, в їх культурі. Як тільки об’єкт свідомого потрапляє в комірку цієї «універсальної матриці», вся вона моментально наповнюється засвоєним досвідом людини, об’єднуючи усвідомлене з наявним досвідом і наділяючи одиничний факт глибоким загальнолюдським змістом. Це відбувається через механізми резонансу – коли з загальної маси різноманітної інформації людина виділяє ту, на яку вона налаштована, яка нею затребувана у конкретних життєвих обставинах. Відображена у свідомості реальна ситуація безпосередньо звертається до образу, що вбудований у глибинах психіки, пробуджуючи усвідомлення та осмислення чогось знайомого та значимого і запускаючи свого роду відповідне «програмне забезпечення», що безпосередньо впливає на наші поведінкові схеми та цінності.
Одна або кілька архетипних програм задіяні постійно. Продовжуючи аналогію з комп’ютером, слід сказати, що неможливо відкрити відразу всі програми і працювати в них – так само і архетипи знаходяться у стані спокою у несвідомому до тих пір, поки їх не відкриють чи не запустять.
Описаний механізм безпосередньо впливає на швидкість адаптації людини до нових життєвих обставин, у які вона потрапляє впродовж свого життя, що, в свою чергу, збільшує її шанси вижити у несприятливому середовищі.
Отже, усвідомлена нами реальна ситуація резонує зі структурами несвідомого, активуючи відповідні архетипи, що приводить до синхронізації вибраних нами поведінкових схем та «підлаштування» глибинних цінностей до їх змісту.
Такі висновки чудово корелюють з результатами ряду соціально-психологічних експериментів, зокрема з результатами Стенфордського тюремного експерименту Філіпа Зімбардо, який однозначно показав, що правила гри та сама роль (навіть штучна), яку людей можуть змусити виконувати в той чи інший спосіб (тобто усвідомлена реальна ситуація), у великій мірі формує їхні установки та впливає на існуючі, що в свою чергу приводить до вибору ними відповідних поведінкових схем і стратегій. Інтенсивність таких процесів, тобто наша адаптаційна здатність, і визначається синхронізацією наших поведінкових схем та «підлаштуванням» глибинних цінностей з архетипами несвідомого.
Існує ряд методів аналізу соціальних систем на основі архетипів. Один із засновників Української школи архетипіки Едуард Афонін протягом багатьох років у своїх дослідженнях (Е. А. Афонін. Результати моніторингу соцієтальних змін українського суспільства (1992-2012): контекст управління та освіти (тези доповіді на Міжн. наук.-практ. конф. «Управлінські компетенції викладача вищої школи», М. Київ, 14-15.03.2013)) використовує бінарні шкали-опозиції для спостереження і аналізу зміни психосоціальної культури України, що спроможні відобразити як стійку, історично незмінну складову психології українського соціуму, так і складову мінливу, динамічну. Зокрема йдеться про такі шість бінарних шкал-опозицій, як «Екстраверсія / Інтроверсія», «Емоційність / Прагматичність», «Ірраціональність / Раціональність», «Інтуїтивність / Сенсорність», «Екстернальність / Інтернальність», «Екзекутивність / Інтенціональність». Кожна з цих психологічних характеристик є наслідком, своєрідним історичним результатом того, що не раз повторювалося в поведінці окремих людей та цілого народу, а отже, цілком може слугувати інструментом вимірювання самобутності України або відхилень від неї. Інакше кажучи, йдеться про соцієтальну ідентичність як багатовимірну психосоціальну реальність, що визначається як надійний засіб гармонізації внутрішнього життя соціуму, запорука його само прийняття й подальшого розвитку. Автор стверджує, що успіх сучасних суспільних реформ лежить у площині відносин, які складаються між матеріальним та ідеальним, зовнішнім і внутрішнім, психічним і соціальним у людській природі, а конфлікти, що супроводжують суспільні перетворення та реалізацію державно-політичних рішень, зосереджені переважно в психокультурі політико-управлінської еліти та українського загалу.
У своїй роботі «Душа грошей» Бернар Б. Лієтар на основі карти людської психіки, створеної психологами Робертом Муром і Дугласом Жиллетом, запропонував модель Архетипічної Людини – єдину карту, яка включає всі аспекти емоційної сфери мужчини і жінки у збалансованому вигляді. Критерієм для відбору архетипів для цієї карти стала можливість охопити максимально широкий спектр людських емоцій, використовуючи мінімальну їх кількість. Автор вдосконалив карту попередників, доповнивши її подавленим, на його погляд, архетипом Великої Матері, та, на основі отриманої моделі зробив детальний аналіз грошових систем, що існували впродовж історії людства. Одним з висновків його роботи, який дотичний до методу даного дослідження, є висновок про необхідність розгляду кожного з архетипів чи їх груп одночасно в їх взаємозв’язку та динамічній взаємодій. Сам метод архетипного аналізу, запропонований Б. Лієтаром, полягає у виявленні подавленого архетипу через резонанс його тіней з тінями відповідного типу у інших проявлених архетипів та вироблення рекомендацій по практичній «інтеграції» подавленого архетипу, що визначає оптимальний шлях збалансування всієї соціальної системи та практичні кроки його реалізації.
Більшість мислителів, науковців, громадських, релігійних та політичних діячів, а також лідерів українських партій та громадських рухів, об’єднань і організацій минулих епох і сучасності розглядали і розглядають вирішення поставленої на початку проблеми у двох напрямках: у діяльності національних еліт по цілеспрямованому вдосконаленню громадян через освіту та їх всебічний розвиток (фактично через просвіту), а також – шляхом створення нового політичного міфу – української національної чи цивілізаційної ідеї, здатної спричинити потужний спалах пасіонарності в українському суспільстві, енергію якого можна було б використати для побудови процвітаючої держави. Проте історичний досвід щоразу доводить недостатність зусиль лише у цих двох напрямках – чи то в рамках України, чи будь-якої іншої країни світу. Хвилі глобальних економічних криз останніх років, та дослідження науковців, що виявили концентрацію значної частки матеріальних і фінансових ресурсів в руках власників обмеженого кола корпорацій, свідчать про наявність певних негативних процесів у країнах західного світу, які до цього вважалися взірцями демократії та процвітання. Отже, існують й інші, невраховані фактори, що, нарівні з вказаними, впливають на визначення напрямку ключових процесів у соціальних системах, які, в свою чергу, обумовлюють деградацію або процвітання останніх. Визначимо один з неврахованих та найбільш важливих,на наш погляд, факторів, управління яким обумовить успішне вирішення поставленої на початку проблеми.
Взявши за основу представлене вище розуміння цілісності соціального і психічного та їх поєднання у сфері етичного, сформуємо модель довільної соціальної системи як взаємодію трьох груп архетипів, що прямо чи опосередковано відповідають цим поняттям. Далі, виходячи з існування взаємовпливу індивіда та соціальної системи, елементом якої він являється, та використовуючи основні поняття описаних методів досліджень, проведемо аналіз створеної моделі та знайдемо основні регулятори та відповідні їм організаційні інструменти для її налаштування, які були б доступними для використання українськими елітами в рамках власних політичних організацій та владних інституцій.
Існує безліч класифікацій та групувань архетипів, а самих їх деякі вчені виділяють сотні і навіть тисячі. Розуміючи, що всі архетипи в сукупності складають певну цілісну структуру, яка формує матрицю несвідомого, виділимо серед них три взаємопов’язані групи для створення архетипної моделі несвідомого соцієтальної психіки соціальних систем: особистісні архетипи, світоглядно-ціннісні архетипи та культурні архетипи.
Особистісні архетипи
Скористаємося описом виділених американськими дослідниками Маргарет Марк і Керол Пірсон у книзі «Герой і Бунтар» основних дванадцяти особистісних архетипів, для спрощення виокремивши для нашої моделі лише деякі з них (таблиця 1).
Таблиця 1. Основні характеристики архетипів.
Зазвичай люди, які приходять у суспільно-політичні організації, є носіями фонових або активованих архетипів, наприклад Героя, Бунтаря, Шукача чи Турботливого. У міру своєї діяльності та особистісного розвитку у рамках траєкторії суспільно-політичної організації, вони можуть активувати в собі та закріпити якості будь-якого з архетипів іншої групи – Правителя, Мудреця, Мага чи Творця. Крім того, кожна конкретна ситуація приводить до тимчасової активації будь-якого з перерахованих архетипів, що на короткий термін може суттєво змінити поведінку індивіда. За таким механізмом відбувається перевтілення рядових членів організації, яких випадково призначили керувати групою колег для реалізації разового доручення.
Маргарет Марк і Керол Пірсон виділяють три позитивні рівні кожного з архетипів і один негативний - їх тінь, опис яких зведено у таблицях 1 і 2.
Таблиця 2. Рівні проявлення архетипів.
Бернар Б. Лієтар у своїй роботі «Душа грошей» стверджує, що подавлений архетип заявляє про себе двома тінями, які розділені емоційно – страхом і являються мовби двома сторонами однієї монети: одна з тіней (Ян) має надлишок енергії самого архетипу, а інша (Інь) – її брак. Всі тіні об’єднує одне – страх протилежного полюсу. Наприклад, двома тінями архетипу Правителя є Тиран і Слабка Ланка, причому Тиран завжди боїться стати Слабкою Ланкою, а Слабка Ланка – стати Тираном. Тінями архетипу Героя (Воїна) являються, відповідно, Садист і Мазохіст. Той, хто вибрав для себе одну з тіней, буде несвідомо збирати навколо себе людей, які віддали перевагу протилежній тіні – Тиран, наприклад, буде прагнути оточити себе Слабкими Ланками і навпаки. Причому автор вважає, що існує взаємозв'язок між всіма тінями типу Ян різних архетипів, з одної сторони, і всіма тінями типу Інь – з другої, аналогічний явищу резонансу у фізиці.
Для того, щоб не ускладнювати нашу модель, на її схемі нижче позначимо найвищий – третій рівень кожного з особистісних архетипів, а також ту з його тіней, яка має надлишок енергії самого архетипу (вважатимемо, що в членів елітних груп, зазвичай, проявляється тінь типу Ян). Це дасть змогу відобразити неперервність особистісних архетипів та потенційну можливість їх проявлення у будь-якій якості на цьому проміжку в залежності від реальних обставин, а також встановити фактори, які обумовлюють таке проявлення.
Світоглядно-ціннісні архетипи
Наступна група архетипів – міфотворча, яка включає наші вроджені уявлення про справедливість, свободу, рівність, чесність, гідність, тощо. Всі вони у різних пропорціях є інваріантними складовими політичних міфів, які циклічно виникають, поширюються та згасають у суспільстві у вигляді релігій, ідеологій, національних та цивілізаційних ідей. Юнг підкреслював, що всі найбільш потужні ідеї в історії йдуть від архетипів.
Відома українська соціолог Любов Бевзенко вважає, що міф є особливим способом впорядкування реальності на рівні міфопоетичної свідомості, який у міру свого становлення починає формувати реальний, добре структурований соціальний міфологічний простір з його символами, ритуалами, ритмами. Міф – це поділ на своїх і чужих, причому присутній на глибинному, несвідомому рівні. Він обумовлює симпатію до свого і тривожність, що переходить в агресію – при вигляді чужого. Міф володіє здатністю створювати на своїй основі певну соціальну цілісність, безліч людей виявляються під дією якоїсь надособистісної сили, яка координує та узгоджує їх дії, наділяє здатністю до тонкого відчуття одне одного, ритмічної синхронізації дій.
Український дослідник Євген Ланюк у своїй публікації «Феномен політичного міфу: теоретичний аспект» розглянув суть та специфіку політичного міфу як соціального феномену, проблему його співвідношення зі священним міфом з одного боку, та ідеологією та утопією – з іншого; розглянув основні концептуальні підходи до визначення осмислення політичного міфу (зокрема, проаналізував погляди Платона, Б. Маліновського, Ж. Сореля, З. Фройда, К. Юнга, Е. Кассірера, М. Мюллера та Р. Барта); визначив структуру політичного міфу та специфіку його використання у соціокультурних та політичних умовах сучасності.
Українська політолог Наталія Пробийголова у своїй публікації «Міф у політиці» зробила огляд змін інтерпретування самого поняття міфу в сучасній науці, проаналізувала феномен міфу у політичному житті сучасних суспільств і його використання як елементу соціального управління у відповідних технологіях виборчих кампаній. Незважаючи на видиму раціоналізацію масової та індивідуальної свідомості, міф і сьогодні відіграє значно більшу роль у житті суспільства та окремого індивіда, ніж це прийнято вважати. Класичні міфи є цілісно оформленими оповідями, які мають логічний початок, кульмінацію і кінець, сучасні ж, порівняно з ними, як правило, уривчасті, логічно не закінчені, такі, що пояснюють лише певний момент, епізод. У міфології нашого часу поєднуються свідоме і несвідоме, реальне й ідеальне,раціональне й ірраціональне. Справжня сутність міфу полягає у прихованому від безпосереднього аналізу змісті, який міститься у міфі і потужно впливає на його споживача. На погляд авторки, структура міфу включає наступні елементи: архетип якої-небудь ситуації, зміст конкретного досвіду, міфологізовану ідею, політичну символіку, стереотипи поведінки, мотиваційні потреби, ціннісну систему, політичний гумор, комунікативність і атрибуцію, системоутворюючі відносини. Тобто політичний міф є формою синтезу міфологічної і політичної свідомості, емоційно забарвленою чуттєвою уявою про політичну дійсність, яка значною мірою зміщує і витісняє реальну уяву про неї, а також системою, елементами якої виступають конкретні уявлення, які репрезентують систему цінностей, сформовану міфологізованою політичною ідеєю. Більшість сучасних міфологем сконструйовані на основі знань про особливості функціонування людської психіки, актуальних досягнень у галузі психології, соціології, психолінгвістики.
Технології модифікації міфів докладно описує в своїх книгах та публікаціях український науковець Георгій Почепцов. В основі його концепції лежать переходи між трьома просторами – інформаційним, віртуальним (який найбільш відповідає сутності міфу) і фізичним: зміни в інформаційному просторі породжують зміни у просторі віртуальному, що, в свою чергу, приводить до змін у просторі фізичному. Зміни у фізичному просторі, які сталися внаслідок таких переходів, створюють інформаційні приводи, через які реалізується зворотній зв'язок, що дає змогу у потрібному напрямку коригувати управляючі інформаційні впливи на соціальні системи.
Щоб спростити надскладні сучасні конструкти міфу, розглянемо його функціональну модель як інформаційну систему, що включає у певному співвідношенні найважливіші інваріанти – архетипні уявлення про справедливість, свободу, рівність, чесність, гідність, тощо. Причому ключовим параметром такої системи, який визначає її інтегральний смисл, якість та основні властивості, вважатимемо розподіл вказаних архетипів та їх антитез між «своїми» і «чужими» («іншими», «інакшими»). Тобто співвідношення інваріантів світоглядно-ціннісних архетипів у міфі та їх стосунок до «своїх» і чужих» визначає міру його агресивності, його «відтінок».
Культурні архетипи
Ще одним із факторів, які в умовах суспільно-політичних систем впливають на напрямок проявлення перелічених особистісних архетипів, є архетипи культурні. Скористаємося їх класифікацією , що приведена у книзі під редакцією Т.Ю. Базарова і Б.Л. Єрьоміна «Управління персоналом», у якій автори виділяють культуру консолідації, культуру конфронтації, культуру конкуренції та культуру кооперації (таблиця 3). Співвідношення та міра активації культурних архетипів у даному суспільстві у своїй сукупності обумовлює тип його організаційної культури.
Таблиця 3. Класифікація культурних архетипів та їх основні характеристики.
Перелічені культурні архетипи добре корелюють з метафоричним описом чотирьох просторів Буття від українського дослідника Ігоря Каганця: простором страждань, простором боротьби, простором пригод та простором волі. Окрім того, вони відповідають нашій класифікації рівнів організаційної складності соціальних систем за критеріями першочергової реалізації інтересів та типу взаємостосунків між тими, чиї інтереси насправді реалізуються: 1-й рівень – індивід, 2-й – ієрархія, 3-й – корпорація, 4-й – впорядкована мережа. Також можна прослідкувати певну аналогію культурних архетипів із запропонованою українським фахівцем з менеджменту Валерієм Пекарем кольоровою класифікацією організацій згідно з принципами «спіральної динаміки».
Очевидно, що культура конфронтації найбільше відповідає домодерну, культура конкуренції - модерну, а культура кооперації – постмодерну. У книзі «Підприємство як мікроцивілізація» українська дослідниця Світлана Благодєтєлєва-Вовк зазначає, що коли у період домодерну люди, їх групи і спільноти жорстко поділялися на «своїх» і «чужих» за критерієм «люблячий/агресивний», то у добу модерну відбулося його пом’якшення - він доповнився критерієм «ефективний/неефективний», причому поняття «чужий» трансформувалося у поняття «інший», «інакший». У час постмодерну на передній план, поряд з вже згаданими критеріями, виступають критерії людиноцентричності, можливості досягнення нею повноти буття. Таку еволюцію сегрегації соціосистем необхідно враховувати при подальшому комплексному аналізі складових їх архетипної моделі, зокрема при розгляді властивостей політичного міфу у полі різних культурних архетипів.
Докладно перелічені культурі архетипи, як організуючі принципи фрактального архетипу психосоціальної еволюції, описані українськими науковцями О.А. Донченко, Ю.В. Романенко. Автори вважають, що ці принципи складають своєрідну матрицю впорядкування, яка накладається на хаос таким чином, що будь-який зміст знаходить собі місце. Організуючі принципи розташовані на фракталі не випадково, а закономірно, відповідно до реальних кореляцій і взаємопереходів феноменальних структур. Окремі ознаки, які репрезентують той чи той життєустрій, не відображають його цілісність. Тільки у сукупності вони утворюють певний організаційний тип суспільства, задають його духовну атмосферу, його цілісність: дух соціуму, його ауру, самопочуття людей в цілому. Автори виділяють наступні складові фрактального архетипу: тоталітарний (тотемний) тип життєустрою суспільства, авторитарний тип життєустрою суспільства, ліберальний життєустрій, демократичний устрій життя.
Перша складова фрактального архетипу, яка відповідає представленій у таблиці культурі консолідації - тоталітарний (тотемний) тип життєустрою суспільства, наймолодшій і найстаріший водночас. Наймолодший він тому, що є первісним для людства і, як ембріон, містить у собі закодовану програму людського життя на Землі, людської спільноти як інтегрованого цілого, спроможного існувати лише за умови дотримання головних внутрішніх законів життєздатності,які відповідають законам Всесвіту.
Друга складова, яка відповідає культурі конфронтації - авторитарний тип життєустрою суспільства, коли функції традиції перебирає на себе воля вождя, а сила і енергія людського інтелекту та емоцій спрямовується на реалізацію цієї волі. Розвивається стимул дії на користь завоювання міцного соціального статусу, стимул влади. Божественне відступає, людське наступає. Ідеологічні міфологеми, спрямовані на об’єднання суспільства, проникнуті своєрідним романтизмом.
Третя складова фрактального архетипу, що відповідає культурі конкуренції - ліберальний життєустрій - начебто пов’язана з утвердженням “гуманістичних” цінностей, автономізацією і свободою особистості. Але в той же час це доба вседозволеності, панування індивідуалізму, егоцентризму, конкуренції, культ сили, втеча від суспільства як такого. Бог помер - народилося “Я”. Шліфуються засоби індивідуального захисту від зовнішнього середовища. Нікого не хвилює життя виду. Всіх хвилює власне виживання. Можна сказати, що для цього етапу характерним є чоловічий світоглядний принцип (Янь), екстраверсія, дезадаптаційність, неадекватність на соціальному рівні, але безмежні інтуїція, ініціатива і творчість - на індивідуальному. Це - підлітковий вік Людства.
Нарешті, четверта складова фрактального архетипу психосоціальної еволюції - демократичний устрій життя - багато в чому нагадує першу, але на якісно іншому рівні. Це - доба дорослості, мудрості людства, побудови життя на етичному, психокультурному грунті. Можна сказати, що це - інша цивілізація, доцільність і адекватність усіх компонентів якої обумовлює високу здатність соціального середовища підтримувати кожний компонент соціуму - організацію, особистість, групу тощо. Це - соціум, де людина живе, не гублячи себе, природу, зберігаючи минуле (традиції і культуру) і не вступаючи в конфлікт з іншими спільнотами.
Притаманна архаїчним суспільствам культура консолідації і є найбільш древнім архетипом, в рамках якого формувалися та закріплювалися усі інші культурні архетипи. Тобто в рамках архаїчних суспільств у різних соціальних групах та спільнотах зароджувалися і закріплювалися взаємостосунки конфронтації, конкуренції та кооперації. Конкуренція являє собою проміжну нестійку культуру, стабільність якої залежить від великої кількості факторів та являє собою відносну рівновагу двох процесів на організаційному рівні – концентрації влади і власності на верхніх рівнях правлячих ієрархій та розподілу влади і власності серед широкого загалу. Різниця швидкостей перебігу цих процесів визначає напрямок руху суспільства – у випадку пришвидшеного протікання першого процесу відбувається трансформація культури конкуренції у культуру конфронтації, що сприяє активації тіней особистісних архетипів, а при пришвидшеному протіканні другого процесу – культура конкуренції трансформується у культуру кооперації, сприяючи активації вищих рівнів особистісних архетипів.
Цілком очевидно, що перехід від однієї культури до іншої, який означає зміну домінуючого культурного архетипу, обумовлює невідворотну зміну актуальних загальносуспільних цінностей. Відповідно, цілеспрямована зміна цінностей здатна спричинити зміну у заданому напрямку домінуючого культурного архетипу та відповідної йому організаційної культури.
Інтегральна архетипна модель несвідомого соцієтальної психіки соціальних систем та основні регулятори для її налаштування.
Враховуючи особливості та взаємообумовленість описаних вище трьох груп архетипів, сформуємо інтегральну архетипну модель несвідомого соцієтальної психіки соціальних систем та виділимо основні регулятори для її налаштування (схема 1).
Схема 1. Інтегральна архетипна модель несвідомого соцієтальної психіки соціальних систем та основні регулятори для її налаштування.
Очевидно, що на проявлення тих чи інших рівнів чи відтінків особистісних архетипів безпосередньо впливає, з одної сторони, відтінок актуального для даного суспільства у даний історичний момент політичного міфу, а з іншої – актуальний для цього ж суспільства домінуючий тип культурного архетипу і відповідна йому організаційна культура. Як міф, так і організаційна культура мають усвідомлену (яка має місце в реальному часі) та неусвідомлену (історично обумовлену та закладену у габітусі) компоненти, сумарна взаємодія яких і визначає проявлену сторону активованих особистісних архетипів, що, в свою чергу, обумовлює вибір тих чи інших поведінкових схем і стратегій членами суспільства. Причому безліч історичних прикладів свідчить про те, що, зазвичай, найсвітліший політичний міф владні елітні групи того чи іншого суспільства легко поєднують з авторитарною чи тоталітарною організаційною культурою, яка базується на культурному архетипі конфронтації. І що, зазвичай, таке поєднання з часом приводить до перетворення початкового світлого міфу у свою протилежність.
Для кожної з розглянутих груп архетипів встановимо основні регулятори представленої на схемі 1 архетипної моделі, з допомогою яких можна здійснювати її налаштування.
Особистісні архетипи можуть змінюватися в по шкалі від світлої їх сторони (3-го рівня згідно таблиці 2) до тіні. Зафіксуємо регулятор відтінку цих архетипів на світлій частині шкали, вважаючи, що утримання його протягом тривалого часу у цій позиції та унеможливлення дрейфу у тіньову частину відповідає задекларованій меті нашого дослідження.
Відтінок політичного міфу можна регулювати шляхом додавання, виділення чи посилення тих чи інших його інваріантів у процесі виховання та освіти, що змінюватиме його безпосередньо, а також спричинить відповідне зміщення відтінку особистісних архетипів. Слід зазначити, що зміна політичного міфу є доволі інертним та тривалим процесом, проте іноді, внаслідок дії утворених позитивних зворотних зв’язків, така зміна може відбуватися надзвичайно швидко, як це показано у нашому дослідженні.
Третім і, на наш погляд, найбільш перспективним з точки зору практичної реалізації регулятором, є зміна домінуючого культурного архетипу та відповідної йому організаційної культури. Відразу зазначимо, що в першу чергу у нашому дослідженні йдеться про політичні організації елітних груп, які перебувають у владі. Будучи референтними, ці організації в особі своїх лідерів визначають критерії успішності для всіх інших членів суспільства, а їх поведінкові моделі, стратегії та схеми копіюють всі ті, хто намагається зайняти якомога вищий суспільний статус та здобути успіх і визнання. Тому зміна якості політичних організацій владних елітних груп автоматично спричинить відповідні зміни якісних параметрів всього суспільства.
У нашій публікації «Умови вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації у процесі їх конкурентної взаємодії» було показано, що лідери ієрархічно структурованих політичних організацій елітних груп через системні особливості цих організацій приречені обирати стратегії конфронтації при взаємодії з конкурентами на лідерство як всередині організацій, так і з конкуруючими інституціями зовнішнього середовища. Незважаючи на те, що в цілому актуальний політичний міф в українському суспільстві є доволі світлим і лежить у правій частині представленої на схемі 1 моделі, українські політичні організацій елітних груп та їх лідери перебувають у перманентній конфронтації, а взаємодія між ними відбувається за правилами гри з нульовою сумою і обумовлює формування у суспільстві подвійної моралі: публічно декларуючи світлі загальносуспільні цінності, політичні лідери в умовах конфронтації обирають поведінкові схеми і стратегії, що належать до відповідного їй ціннісного діапазону. Це спричинює дрейф активованих особистісних архетипів з вищих рівнів до тіні, що в результаті обумовлює моральний та соціальний занепад цілого українського суспільства, його деградацію та невідворотність соціальних катаклізмів.
З іншої сторони, для цілеспрямованої і надійної активації вищих рівнів особистісних архетипів у членів українського суспільства, поряд з формуванням та утриманням якомога світлішого актуального політичного міфу, необхідно надійно утримувати їх взаємодію всередині політичних організацій національних елітних груп та взаємодію цих організацій між собою в рамках культурного архетипу кооперації.
У цій же публікації ми довели, що головною умовою вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації в умовах їх конкурентної взаємодії в межах національної еліти є усунення на системному рівні можливості прямих особистісних та міжгрупових конфліктів з метою довготривалого утримання взаємодії учасників елітних середовищ у позиціях «рівний з рівним» в рамках культурного архетипу кооперації.
Організаційні інструменти архетипного управління соціальними системами
Розглянемо організаційні інструменти, за допомогою яких це можна досягнути – тобто здійснити архетипне управління соціальною системою – як політичною організацією, так і цілим українським суспільством з метою зміни його якісних параметрів у кращу сторону.
Згідно з уявленнями сучасної соціальної психології, групова динаміка складається з певної послідовності стадій, які, хоч і не мають чітко виражених меж і накладаються одна на одну, завжди є незмінно присутніми у процесі розвитку будь-якої групи.
Схема 2. Узагальнена модель розвитку групи
Більшість наукових дисциплін, що займаються дослідженням групової взаємодії людей та командоутворенням - від соціальної психології до менеджменту організацій, зосереджуються на вивченні і впорядкуванні взаємодії членів груп на стадії стабілізації та співробітництва у позиціях «лідер-підлеглий», що сформувалися після стадії конфлікту, перебіг якого автоматично активував культурний архетип конфронтації та зробив його домінуючим – таким, що визначає поточну організаційну культуру, глибинні цінності членів політичних організацій та вибір ними відповідних поведінкових схем і стратегій. Вважається, що процеси проявлення всіх попередніх стадій розвитку групи є невідворотними, нестабільними і скороминучими. Через це ці стадії вважаються непридатними для організації ефективної групової діяльності.
Проте очевидно, що кооперація без конфронтації можлива лише під час взаємодії членів політичних організацій у жорстко зафіксованих позиціях «рівний з рівним» - тільки така взаємодія протягом тривалого часу здатна активувати культурний архетип кооперації і зробити його домінуючим. Це обумовлює потребу унеможливити перехід групи у стадію конфлікту, який завершується появою неформальних лідерів та процесами їх подальшої формалізації.
Аналіз представленої моделі розвитку групи дозволяє сформулювати гіпотезу про те, що єдиним способом уникнення переходу процесу розвитку групи у стадію конфлікту є тривале його утримання на стадії формування клік. Причому, розуміючи, що цей процес неможливо відвернути, запропонуємо здійснювати управління ним шляхом впорядкування процесів утворення та розпаду клік таким чином, щоб групова динаміка досягнула динамічної рівноваги і стала квазістабільною. Очевидно, що утримання динамічної рівноваги на стадії формування клік протягом тривалого можливе лише в разі їх циклічного переструктурування за певним алгоритмом.
Описаний квазістабільний стан групової динаміки на стадії утворення клік можна проілюструвати метафорою динамічної рівноваги під час їзди на велосипеді – саме поступальний рух утримує його від падіння, незважаючи на опору лише на дві точки. Так само і в нашому випадку впорядкування процесів утворення та розпаду клік в рамках великої групи за циклічним алгоритмом дозволить утримати динамічну рівновагу на стадії утворення клік та забезпечить квазістабільний стан групової динаміки.
Відсутність протягом тривалого часу особистих та міжгрупових конфліктів під час взаємодії членів політичних організацій елітних груп у позиціях «рівний з рівним» автоматично активує та зробить домінуючим культурний архетип кооперації, який, в свою чергу, сформує та утримуватиме в психіці цих членів відповідні йому глибинні цінності внаслідок синхронної активації притаманних їм особистісних архетипів на вищих рівнях, заблокувавши їх дрейф у тінь.
Отже, одним з організаційних інструментів, що здатний забезпечити квазістабільний стан групової динаміки та встановлення динамічної рівноваги на стадії утворення клік шляхом впорядкування процесів їх формування та розпаду, є використання при побудові політичних організацій елітних груп змінних структур, а також вироблення і засвоєння відповідної їм організаційної культури.
У нашій публікації «Управління груповою динамікою в первинних осередках суспільно-політичних організацій» було представлено описані інструменти для управління груповою динамікою в первинних осередках суспільно-політичних організацій шляхом запровадження запропонованих нами алгоритмів і правил взаємодії їх членів, які у сукупності представляють собою динамічну мережу. Динамічна мережа – це змінна структура суспільно-політичних організацій, яка упорядковує та утримує у безконфліктному стані взаємодію усіх своїх членів шляхом їх циклічної реструктуризації у малі групи різного функціонального призначення за певним алгоритмом, що забезпечує вироблення, узгодження і прийняття колективних рішень учасниками у позиціях «рівний з рівним», а виконання – у множині тимчасових ієрархічних проектних, виконавчих та процесних груп з відповідальними виконавцями на чолі.
Алгоритм вироблення, узгодження і прийняття колективних рішень розроблено шляхом поєднання в одне ціле двох складових: 1) методики класичного мозкового штурму, під час першої частини якого учасники висувають ідеї без критики, які обговорюють на другому етапі у групах з іншим складом, та 2) методику перехресних груп, що використовується в педагогіці, яка включає засвоєння у початкових групах частин певного масиву інформації та взаємонавчання учасниками один одного цим частинам у перехресних групах. Безконфліктна робота учасників забезпечується алгоритмічним відтворенням їх взаємодії не як окремих особистостей, а як представників розформованих перед тим функціональних груп - носіїв узгоджених групових рішень. Потенційні міжгрупові конфлікти долаються безперервною зміною складу перехресних груп, що сприяє формуванню поля довіри між усіма учасниками та унеможливлює закріплення внутрішніх групових рамок.
Виконання рішень відбувається у відповідності з положеннями сучасних проектного та процесного менеджментів.
Отже, для здійснення архетипного управління соціальними системами – власними політичними організаціями та українським суспільством в цілому, прогресивні національні еліти, поряд з підвищенням рівня існуючих та формування нових політичних міфів шляхом зміни смислів і змістів генерованих інформаційних потоків у сторону посилення любові до ближнього, зниження агресії та розширення кола «своїх» за рахунок звуження кола «чужих», можуть скористатися організаційними інструментами, застосувавши при розбудові власних організацій сучасні змінні структури, які дозволяють забезпечити активацію та утримання протягом тривалого часу своїх членів в рамках культурного архетипу кооперації з відповідною йому організаційною культурою. Це обумовить синхронну активацію у їх психіці вищих рівнів особистісних архетипів і забезпечить вибір ними відповідних поведінкових моделей, схем і стратегій в рамках цінностей, сформованих в умовах мінімізації розбіжностей між актуальним політичним міфом та домінуючим культурним архетипом.
Представлені результати відкривають перспективи теоретичного і практичного дослідження динамічної рівноваги на стадії утворення клік процесу розвитку групи та обумовленого нею квазістабільного стану групової динаміки, а також визначають потребу подальшої розробки і вдосконалення організаційних інструментів архетипного управління політичними організаціями елітних груп та суспільством в цілому.
22.05.2014