Досі в історії втрата культурою свого релігійного фундаменту завжди означала, що епоха її – цієї культури – найвищих досягнень уже позаду

Політичне кредо Станіслава Лема: «Мені не подобаються праві, мене відштовхує від лівих, але й центр мене також не влаштовує», – стає дедалі актуальнішим

Припинення війни на українських дорогах залежить лише від нас самих. А це означає, що доки ми є, вона не припиниться

Дедалі загадковіші оскотинення істот, які ніколи не були ні близькими, ні цікавими, але принаймні здавалися людьми. Нелегко хотіти триматися за життя в такому світі

Що конкретно має сьогодні на увазі маса виплеканих Путіним покидьків, погрожуючи Європі гаслом: «Можемо повторити»?

Чи здатна наша мова стати тлом для того, щоб завершити розмову про XX століття? Чи вистачить нам слів і як з ними продовжувати жити? Як потім використовувати ту ж мову для розмов про прекрасне? Людське, буває, входить у таку темряву, де нема мови, зрештою, як і самої людини.

Намагатися за всяку ціну відшукати сенс. Відшукати його попри все погане, всупереч усьому поганому і навіть у самому всьому поганому

Чи ж не соборніше прийняти думку, що до української літературної мови належать усі слова, використані всіма українськими письменниками в усіх їхніх творах?

Голокост другого покоління. Його квінтесенція – успадкована порожнеча. Діти тих, хто вцілів у Аушвіці. Їм нема до кого звернутися, бо довкола порожньо. І їм треба виговоритися.

За що ми його любимо? Насамперед за геніальне почуття гумору. За глибину. За принциповість і чесність – людську, інтелектуальну, політичну.