або НЕ ХОЧУ – ДАЙТЕ, ПУСТІТЬ – ТРИМАЙТЕ    

  Добре часом буває послухати жінку. Головне, щоб не зачасто, бо ще узалежниться. А так, коли-не-коли, перед Новим Роком – можна. У мене над письмовим столом примоцована така спеціальна шафка з поличками. І з дверцятами, само собою. Я туди віддавна запихаю всілякі артефакти, які не ясно куди ще запхати. Якщо ті дверцята добре підперти, то воно не дуже звідти й вивалюється. І тут чую, жінка з кухні гукає:  

 

 

або ДОБРІ НАМІРИ Й ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ    

  Придумав, як бачите, слово. Здається, непогане. А принаймні зрозуміле. Давньогрецькі міфи, либонь, усі в дитинстві так чи сяк засвоїли, то й Прокруста мали би пам’ятати. Страшний був, дослівно кажучи, маніпулятор: хапав на дорозі, кого стрів, і вкладав на своє сумнозвісне ложе. Після чого заходився маніпулювати: коротших розтягував, а довшим обрубував ноги. Тобто поки решта греків, обзиваючи іноземців варварами, займалася переважно іншуванням, Прокруст – навпаки – робив інших однаковими.

 

  Про всяк інтерпретаційний випадок відразу скажу, що однозначної відповіді у мене немає. Зрештою, як завжди. Власне тому й пишу, що сумніваюся. Бо який сенс писати, коли і так все ясно?