​  

​  

​  

​   ***  

​   Добре, ще раз. Щоб не казали, що навіть не спробував. Хоч і не сумніваюсь, що все це намарне. Воно і в давніші часи було, за відомим формулюванням поета Тютчева, «нє дано прєдугадать, как слово наше отзовьотся», а що вже говорити тепер, в епоху епідемії функціональної неграмотності. Це така розумова хвороба, коли людина ніби знає різні слова і може їх прочитати, але вловити бодай найпростіший загальний зміст прочитаного не здатна і край.  

​   Таке питання: коли хтось – наприклад, Сергій Жадан – називає підміною понять аж ніяк не підміну понять, то чи можна сказати, що він вдається до підміни понять? Бо дослівно Жадан сказав ось що: «У нас відбувається боротьба не за українську мову, а проти російської. Така невелика підміна понять, а вона змінює фактично все».  

​   Не він один, але зокрема й Марек Гласко вважав, що добра література робиться за принципом анекдоту. А анекдот – це історія, яка з фактичного погляду не є правдою. Але й не є брехнею. Вона, за словами Гласка, є «правдивим вимислом». Тобто фактичною вигадкою, крізь яку проступає сутнісна правда. Правда про обставини й закони життя, про наші симпатії й антипатії, любові й ненависті, зради й перемоги.  

​  

​  

​