​  

​  

​  

​  

​  

​  

​   Сумно відомий у фахових психіатричних колах доктор національно-екзистенційних наук Петро Іванишин знову прославився. І знову, ясна річ, на ниві борні проти космополітизму, постмодерного неоцинізму та іншого генітально-ліберального пацифізму – цього разу в особі Юрія Андруховича. Так, того Юрія Андруховича, який у часи Майдану, певно, найбільше захищав українських націоналістів від сформульованих Кремлем західних звинувачень у неонацизмі. Дозахищався.  

​   Що мене в українському, сказати б, інтелектуальному дискурсі часто розчулює до формально-логічних сліз, то це гідне подиву вміння озвучувати правильні засновки у поєднанні з жалюгідним невмінням робити з них висновки.  

​  

​   Тут декого – і то зовсім не Сергія Жадана – моя попередня збручівська колонка обурила. Мовляв, де це бачено, щоб жителів Донбасу з неандертальцями порівнювати. Ганьба, мовляв, расизм і нацизм, вимагаємо вибачень.