Ні, таки мушу договорити і я. Особливо – на тлі нової цяцянки. Ну, ви чули: буде референдум щодо вступу України в НАТО. Починайте пуцувати мешти, бо то вже з дня на день. І не забудьте просльозитися, коли будете бюлетень у скриню вкидати. А я тим часом договорю, бо, як бачу, не всім до душі той факт, що Петро Порошенко не всім до душі. Декотрим – найбільш проникливим – навіть привиділося, ніби я минулого разу звинуватив їхнього президента у розв'язуванні війни на Донбасі. Яку, щоправда, сам Порошенко та його владно-бізнесове оточення жартома називають АТО, але паралельно хочуть – він і його оточення, – щоб простіші громадяни України сприймали її з усією воєнною серйозністю.
Менше з тим. Чи війна, чи АТО, але прошу зауважити: я ніде й ніколи не стверджував, що бойові дії на Донбасі спричинив Порошенко. Я лише стверджував, що нинішня – не ним, бо всім відомо ким спричинена – ситуація йому вигідна. А це далеко не одне й те саме. Мені, наприклад, вигідно мати в помешканні комп'ютер з інтернетом, але це зовсім не означає, що я їх винайшов. З іншого боку, оскільки мати їх мені вигідно, я роблю все необхідне, щоб вони й далі були. Підтримую, так би мовити, статус кво. А от, приміром, телевізор я визнав колись за річ у хаті шкідливу, тому й виніс його в ґараж.
Чи це можливо? Тобто чи можливо, щоб аґресія проти країни була вигідною владі цієї країни? По-перше, можливо і трапляється таке значно частіше, ніж ми собі думаємо. По-друге ж, щоб відповісти на це запитання, треба для початку відповісти на інше: а що є метою Порошенка і його оточення? Що є головною метою нинішньої української влади? Боротьба з корупцією? Побудова правової держави? Економічні реформи і зростання нашого з вами добробуту? Все це разом і – як наслідок – євроінтеґрація України? Я теж люблю гумор, але в міру. Тому правильна відповідь така: єдиною метою нинішньої української влади і Петра Порошенка особисто є збереження влади – як це й заведено в безнадійно відсталих країнах, де робити бізнес на зубожілому населенні можуть лише ті, хто перебуває у самій владі або безпосередньо при ній. Так-так, я знаю, що ми не унікальні і що у кількох наших сусідів та де-не-де в Африці влада не ліпша. Але ж революція, здається, для того й робилася, щоб нарешті привести до влади ліпших. Не найліпших, бо так не буває, але відчутно ліпших за попередніх. А інакше пощо було все це починати й оплачувати такою ціною?
Отож, повторюю, ситуація, в якій ми опинилися, ситуація «ні миру, ні війни», а евфемістичного АТО, вигідна нинішній українській владі. Чому їй невигідна повномасштабна війна з Росією – це і так зрозуміло. Вона усім нам невигідна, бо означала б фізичну смерть України, а досить важко зберегти владу в країні, якої немає. Відтак тут у нас і нашої політичної верхівки інтереси спільні. Але чому їм – і перш за все Порошенкові – невигідний повномасштабний мир? Та тому, що з такими здобутками і він, і його партія, і його люди з уряду в мирних умовах мають вельми примарні шанси перемогти на будь-яких майбутніх виборах. Який там у них рейтинґ довіри з боку громадян України? Десь на рівні російських ЗМІ. Що не дивно, бо треба було за останні два з половиною роки намагатися брехати хоч трохи менше за російські ЗМІ.
Проблема однак у тому, що не брехати вони – і перш за все Порошенко – не можуть. Уявіть себе справжнім державним діячем, якому наплювати на вибори, але не наплювати на долю України. Тоді ви кажете те, що думаєте: «Люди, – кажете ви, – наші борги астрономічні, а нас самих затягує в чорну діру. Мені дуже боляче і прикро, але якщо ми хочемо вижити, мусимо зосередитися на тих реґіонах, які ще можна врятувати, і на десять, двадцять або й більше років забути про Крим і Донбас. Якщо нам вдасться вистояти і за якийсь час почати нормально розвиватися, то наші діти чи внуки подбають про повернення втрачених територій. Ми ж наразі мусимо подбати про те, щоб ті території за десять, двадцять або й більше років узагалі було куди повертати».
А тепер уявіть себе на місці не державного діяча, а того ж Порошенка, для якого головне – виграти наступні вибори. Тоді ви кажете не те, що є, а те, що, на вашу думку, хоче почути від вас електорат. Зокрема – барвисто змальовуєте всілякі фата-морґани, в яких повернення наших земель відбувається до кінця минулого року. Хоча знаєте, що мирним шляхом Росія їх не віддасть, а змусити її війною Україна не має сил. Мало того: ви – на місці Порошенка – також знаєте, що навіть якби така дивовижна можливість чомусь виникла, ви ці землі принаймні до 2019 року назад нізащо не візьмете, бо там проживають мільйони людей, які вас ненавидять і точно зведуть ваші шанси на виборах до нуля. Але мета породжує засоби – і ви продовжуєте натхненно вергати громовиці слів про Донбас і Крим, сподіваючись здобути підтримку патріотичного, як він про себе думає, електорату.
І з тієї ж виборчої причини ви – на місці Порошенка – два з половиною роки все повторюєте, що «питання вступу в НАТО не на часі». Аж раптом якесь дослідження громадської думки показує вам, що до більшості населення на не окупованих територіях починає помалу доходити, навіщо нам НАТО. Тоді, ясна річ, ви теж різко змінюєте свою принципову позицію й оголошуєте про намір провести референдум, бо останнє слово в цьому питанні «має належати українському народу». Хоча, знову ж таки, знаєте, що з практичного погляду слово народу в цьому питанні є останнім у протилежному значенні і ніяке НАТО до закінчення «збройного конфлікту» та ще довго після нього нам не світить. Не кажучи вже про те, що бодай для моральної леґітимності такий референдум мав би охопити й жителів Криму та ОРДЛО. А тут уже з двох одне: або ви їх охопите – і отримаєте в сумі неґативний результат, або не охопите – і фактично визнаєте, що вони не є громадянами України. Втім, перейматися подібними дилемами «дводумства» вам немає сенсу, адже ви даєте обіцянки не для того, щоб їх виконувати, а для того, щоб потягнути час до виборів, раніше яких ні про закінчення АТО, ні про референдум щодо вступу в НАТО нам усім нема що й мріяти. Та й після – не факт.
…А все ж таки шкода, що цього референдуму в найближчі кілька років не буде. Хотілося би порівняти його результати в західних областях із результатами в безмежно щасливих від присутності наших військ населених пунктах Донбасу. Порівняти і вкотре переконатися, що ми, як той казав, «єдина країна, єдіная страна».
07.02.2017