Спершу з'являються ідеї. Потім їх підхоплюють політики. Мобілізовуються маси. Боротьба за “світле майбутнє”, за "справедливість", за “цивілізаційну місію” триває. Наявність ворогів дозволяє виправдати репресії і повсякденне застосування насильства.

Поки майже президент США Трамп не озвучив свої фантазії гренландською, канадською і панамською мовами, решта планети розв'язують свої проблеми. 

Традиційне українське «давай вже після свят» трансформувалося у «давай вже після 20 січня». Але і до того часу багато що сталося.

Усик пояснив Ф’юрі його місце на рингу, Зеленський дав нове визначення для Путіна. Боксер зробив свою роботу ефективно й ефектно, президент – поки що тільки ефектно.

«Гімн безсмертної батави» – це про трансформацію через розширення меж можливого. Про відвагу стати проти всього світу. І про світовідчуття, яке виробляється при загрозі існуванню

До традиційних проблем додалася вже майже забута тема – вибори. Значить, весна з її загостреннями вже ближче.

Колоніальна травма передбачає вторинність — цивілізаційну, політичну, економічну, культурну. І Маланюк в “Уривку з поеми” акцентує на класичному символі убогості традиційної російської культури

Екклезіаст мав рацію і нічого нового під сонцем нема – грузинські януковичі ставлять на майдані в Тбілісі «йолку», повстанці в Сирії знаходять Асадові «межигір’я».

“Не говоріте нічого; слова — то вороги!” Втома зі зневірою змушують відкидати абсолютно все, крім головного — крім України.

Громадяни України вже можуть почати отримувати «президентську тисячу», платити більше податків і міркувати над сенсом тези «головне — придушити противника морально».